Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
22 грудня 2021 р. № 520/18991/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Тітова О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю імені газети "Ізвєстія" до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю імені газети "Ізвєстія" (с.Верхньоводяне,Близнюківський район, Харківська область,64841) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 00046390702 від 05.04.2021р. згідно з яким ТОВ імені газети «Ізвєстія» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» у розмірі 305 890,00 гривень (в тому числі за основним платежем 244 712,00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 61178,00 гривень) - у частині основного платежу у розмірі 202 033 гривень, штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 50 508,25 гривень;
- стягнути на користь ТОВ імені газети «Ізвєстія» судовий збір у розмірі 3788,12 гривень, витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 1000,00 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при проведенні перевірки контролюючим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки є неправомірними, а оскаржувальне податкове повідомлення-рішення № 00046390702 від 05.04.2021р у частині основного платежу у розмірі 202033 гривень, штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 50508,25 гривень прийнято з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2021 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розгляд справи було призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно з п.10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Частиною 4 статті 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч.1 ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідач проти позову заперечував, згідно наданого до суду відзиву на позов просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі та зазначивши, що оскаржувальне в даній справі податкові повідомлення-рішення № 00046390702 від 05.04.2021р року є законним та обґрунтованим, винесеним відповідно до чинного законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Разом з відзивом відповідачем надано до суду клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та про розгляд справи в судовому засідання з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2021 року клопотання представника відповідача про розгляд справи в порядку загального провадження по даній справі залишено без задоволення та про розгляд справи в судовому засідання з повідомленням (викликом) сторін.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Судом з матеріалів справи встановлено, що ГУ ДФС у Харківській області проведена планова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю імені газети «Ізвестія» (податковий номер 31834521) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2019 по 30.09.2020, валютного законодавства за період з 01.01.2019 по 30.09.2020, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2019 по 30.09.2020, іншого законодавства за період з 01.01.2019 по 30.09.2020.
За результатами перевірки було складено Акт № 4592/20-40-07-02-08/31834521 від 19.03.2021р., яким встановлено порушення:п.189.1 ст.189, п. 198.5 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на загальну суму 244 712 грн., у т.ч. за червень 2020 року на суму 244 712 грн.; п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України - не зареєстровано в ЄРПН накладні на загальну суму 59 904 грн.; перевіркою правильності визначення суми від'ємного значення податку на додану вартість за період з 01.01.2019 по 30.09.2020 встановлено його завищення всього у загальній сумі 17 225 грн. у червні 2020 року.
З вказаного акту перевірки вбачається, що підставами для висновку про заниження ПДВ податковий орган визначив наступне: 1. ТОВ «Імені газети «Ізвєстія» (податковий номер 31834521) мало фінансово- господарські взаємовідносини з ТОВ «Ідеаліс» (податковий номер 42653820); 2. враховуючи аналіз наявної в органі ДФС інформації, згідно ІС «Податковий блок» підсистеми «СФП» (Суб'єкти фіктивного підприємництва) та Єдиного державного реєстру судових рішень по контрагенту постачальнику ТОВ «Ідеаліс» (податковий номер 42653820) рахується інформація щодо порушення кримінальної справи за фактом скоєння злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України (ч.2 ст.205-1) КК України про тимчасовий доступ до речей і документів). Зазначена ознака фіктивності - «зареєстровано (перереєстровано) та впроваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників».
На підставі Акту № 4592/20-40-07-02-08/31834521 від 19.03.2021р.. відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення № 00046390702 від 05.04.2021р., згідно з яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» у розмірі 305 890,00 гривень, в тому числі за основним платежем 244 712,00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 61 178,00 гривень .
Не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням № 00046390702 від 05.04.2021р у частині основного платежу у розмірі 202033 гривень, штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 50508,25 гривень, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що між ТОВ імені газети «Ізвєстія» (Покупець) і ТОВ «ІДЕАЛІС» (Постачальник) був укладений договір поставки № 11/12-1 від 11.12.2019р., за умовами якого Постачальник зобов'язувався передати у власність Покупця Товар, а Покупець зобов'язувався прийняти Товар та оплатити його.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ТОВ імені газети «Ізвєстія» є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (код КВЕД 01.11); до видів діяльності ТОВ «ІДЕАЛІС» належить оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (код КВЕД 45.31).
Згідно з п.1.2 договору найменування, одиниці виміру та загальна кількість Товару, що підлягала поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) визначаються рахунком, що є додатком до договору.
Згідно з рахунком на оплату № 227 від 11.12.2019р. сторони узгодили поставку автогуми (10 товарних позицій) на загальну суму 1 212 200,02 гривень, в т.ч. ПДВ 202 033,34 гривень.
Відповідно до п.2.3 договору доставка Товару здійснюється Покупцем самовивозом зі складу Постачальника власним автотранспортом.
Транспортування товару здійснювалось позивачем власним автомобільним транспортом згідно з ТТН № 11/12-19 від 11.12.2019р., № 12/12-19 від 11.12.2019р., № 13/12-19 від 11.12.2019р.
На виконання умов договору, згідно з видатковою накладною № 227 від 11.12.2019р. постачальник передав, а покупець прийняв замовлений товар; за вказаною операцією в ЄРПН 27.12.2019р. зареєстрована податкова накладна № 60 від 11.12.2019р.
За змістом п.4.2 договору оплата Товару Покупцем здійснюється шляхом перерахування грошей на поточний рахунок Постачальника у строк до 30 банківських днів з моменту отримання Товару.
На виконання умов договору позивачем було здійснено оплату згідно з платіжним дорученням № 1231 від 19.12.2019р. на суму 1 212 200,00 гривень.
З матеріалів справи вбачається, що господарську операцію відображено у бухгалтерському обліку товариства.
Подальший рух активів від їх надходження на склад матеріалів до вибуття відображено у Книгах складського обліку за січень-грудень 2019р., січень-грудень 2020р. в розрізі найменувань (для кожного найменування - окрема сторінка) із зазначенням кількості, джерела отримання та видачі, документів про приймання/видачу ТМЦ, що підтверджено матеріалами справи.
Товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності - згідно з лімітно-забірними картками на отримання запасних частин № 2 від 13.09.2020р., № 18 від 21.02.2020р., № 11 від 21.02.2020р., № 3 від 01.07.2020р., № 16 від 21.02.2020р., № 17 від 21.02.2020р., № 5 від 21.02.2020р., № 5 від 20.04.2020р., № 6 від 21.02.2020р., № 11 від 20.04.2020р., № 8 від 20.04.2020р., № 9 від 20.04.2020р., № 10 від 20.04.2020р., № 3 від 21.02.2020р., № 4 від 21.02.2020р., № 2 від 21.02.2020р., № 12 від 21.02.2020р., № 10 від 21.02.2020р., № 7 від 21.02.2020р., № 13 від 21.02.2020р., № 9 від 21.02.2020р., № 8 від 21.02.2020р., № 15 від 21.02.2020р., № 14 від 21.02.2020р., № 7 від 20.04.2020р., № 1 від 01.03.2020р., № 6 від 20.04.2020р., № 19 від 21.02.2020р. та Актами списання № ТЦ-0920-00001 від 30.09.2020р., № ТЦ-0220-00018 від 29.02.2020р., № ТЦ-0220-00011 від 29.02.2020р., № ТЦ-0720-00003 від 01.07.2020р., № ТЦ-0720-00005 від 01.07.2020р., № ТЦ-0220-00016 від 29.02.2020р., № ТЦ-0220-00017 від 29.02.2020р., № ТЦ-0220-00005 від 29.02.2020р., № ТЦ-0420-00005 від 30.04.2020р., № ТЦ-0220-00006 від 29.02.2020р., № ТЦ-0420-00011 від 30.04.2020р., № ТЦ-0420-00008 від 30.04.2020р., № ТЦ-0420-00009 від 30.04.2020р., № ТЦ-0420-00010 від 30.04.2020р., № ТЦ-0220-00003 від 29.02.2020р., № ТЦ-0220-00004 від 29.02.2020р., № ТЦ-0220-00002 від 29.02.2020р., № ТЦ-0220-00012 від 29.02.2020р., № ТЦ-0220-00010 від 29.02.2020р., № ТЦ-0220-00007 від 29.02.2020р., № ТЦ-0220-00013 від 29.02.2020р., № ТЦ-0220-00009 від 29.02.2020р., № ТЦ-0220-00008 від 29.02.2020р., № ТЦ-0220-00015 від 29.02.2020р., № ТЦ-0220-00014 від 29.02.2020р., № ТЦ-0420-00007 від 30.04.2020р., № ТЦ-0320-00003 від 31.03.2020р., № ТЦ-0420-00006 від 30.04.2020р., № ТЦ-0220-00019 від 29.02.2020р. придбану автогуму використано для ремонту сільськогосподарської техніки та автомобілів позивача (комбайнів, тракторів, навантажувачів, культиваторів, автомобілів) (копії лімітно-забірних карток та актів списання долучено до позову).
Також судовим розглядом встановлено, що для провадження господарської діяльності позивач мав власні виробничі приміщення: склад матеріалів літ. «В» (частина комплексу) згідно з технічним паспортом на нежитлову будівлю, виданим Близнюківським ДК МП технічної інвентаризації 27.11.2001р., за адресою: с. Самійлівка, вул. Шевченка, 77; майстерня літ. «Г» (частина комплексу) згідно з технічним паспортом на нежитлову будівлю, виданим Близнюківським ДК МП технічної інвентаризації 27.11.2001р., за адресою: с. Самійлівка, вул. Шевченка, 77; критий тік літ. «К» (частина комплексу) згідно з технічним паспортом на виробничий будинок, виданим Близнюківським ДК МП технічної інвентаризації 19.11.2009р., за адресою: с. Верхньоводяне, пров. Чапаєва, 2; зерносклад літ. «П» (частина комплексу) згідно з технічним паспортом на виробничий будинок, виданим Близнюківським ДК МП технічної інвентаризації 24.11.2009р., за адресою: АДРЕСА_1 ; зерносховище «ВІН» (частина комплексу) згідно з технічним паспортом на виробничий будинок, виданим Близнюківським ДК МП технічної інвентаризації 01.12.2009р., за адресою: с. Верхньоводяне, пров. Чапаєва, 2; критий тік літ. «Ж» (частина комплексу) згідно з технічним паспортом на виробничий будинок, виданим Близнюківським ДК МП технічної інвентаризації 25.11.2009р., за адресою: АДРЕСА_1 ; кладова літ. «Д» (частина комплексу) згідно з технічним паспортом на виробничий будинок, виданим Близнюківським ДК МП технічної інвентаризації 01.12.2009р., за адресою: АДРЕСА_1 ; вагова «БІН», «б» (частина комплексу) згідно з технічним паспортом на виробничий будинок, виданим Близнюківським ДК МП технічної інвентаризації 17.11.2009р., за адресою: АДРЕСА_1 ; зерносховище «Б-ІН» (частина комплексу) згідно з технічним паспортом на виробничий будинок, виданим Близнюківським ДК МП технічної інвентаризації 17.11.2009р., за адресою: АДРЕСА_2 ; зерносклад «ВІН» (частина комплексу) згідно з технічним паспортом на виробничий будинок, виданим Близнюківським ДК МП технічної інвентаризації 20.11.2009р., за адресою: АДРЕСА_2 ; пункт технічного обслуговування тракторної бригади «Г-ІН» (частина комплексу) згідно з технічним паспортом на виробничий будинок, виданим Близнюківським ДК МП технічної інвентаризації 24.11.2009р., за адресою: АДРЕСА_2 ; автогараж літ. «Г», «г» згідно з технічним паспортом на виробничий будинок, виданим Близнюківським ДК МП технічної інвентаризації 30.10.2009р., за адресою: АДРЕСА_3 ; ремонтна майстерня літ. «М» згідно з технічним паспортом на виробничий будинок, виданим Близнюківським ДК МП технічної інвентаризації 24.11.2009р., за адресою: АДРЕСА_3 .
З матеріалів справи вбачається, що позивачу на праві власності належить сільськогосподарська техніка, що використовується у господарській діяльності: трактори: Белорус-82.1, державний номер НОМЕР_1 ; Белорус-82.1, державний номер НОМЕР_2 ; ХТЗ-150К-09, державний номер НОМЕР_3 ; МТЗ-82, державний номер НОМЕР_4 ; МТЗ-80, державний номер НОМЕР_5 ; Т-150К, державний номер НОМЕР_6 , Т-150К, державний номер НОМЕР_7 , Т-150К, державний номер НОМЕР_8 , Т-150К, державний номер НОМЕР_9 , Т-156, державний номер НОМЕР_10 ; комбайн John Deere Т660 державний номер НОМЕР_11 ; автомобілі: КАМАЗ, державний номер НОМЕР_12 , КАМАЗ, державний номер НОМЕР_13 , УАЗ, державний номер НОМЕР_14 , УАЗ, державний номер НОМЕР_15 , ЗИЛ, державний номер НОМЕР_16 , САЗ-3507, державний номер НОМЕР_17 , САЗ-3507, державний номер НОМЕР_18 , ГАЗ, державний номер НОМЕР_19 , ВАЗ-2121, державний номер НОМЕР_20 ; інша техніка - навантажувач фронтальний Т-156, причіпи-самоскиди, культиватори КПС-4 у кількості 3 одиниць, плуг ПЛН-5,35, ПЛН-3,35 у кількості 4 одиниць, сівалка MTR 8R70 у кількості 2 одиниць, сівалка DIRETTA CORSA 400 у кількості 2 одиниць, жниварка кукурудзяна Case Ih 1083, розкидач добрив МВД-900, оприскувачі, борони та ін. (картки рахунків № 104 «Машини та обладнання», № 105 «Транспортні засоби».
У позивача також наявний персонал та трудові ресурси для провадження господарської діяльності - згідно з Податковим розрахунком сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) за 4 квартал 2019р., 1 квартал 2020р., 2 квартал 2020р., 3 квартал 2020р. у вказаний період за трудовими та цивільно-правовими договорами у позивача працювало понад 320 осіб (форми 1ДФ за 4 квартал 2019р., 1 квартал 2020р., 2 квартал 2020р., 3 квартал 2020р., що підтверджується матеріалами справи.
По суті позовних вимог суд зазначає, що відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України - для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Суд зазначає, що статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
З урахуванням пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з пунктом 2.1 та 2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення), в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Згідно пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митногокордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг визначає стаття 188 Податкового кодексу України.
Так, пункт 188.1 зазначеної статті встановлює, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.
До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг); б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності)); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України (в редакції згідно із Законом № 1797-VIII від 21.12.2016).
Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (п. 198.2 ст. 198 ПК України).
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). До внесення змін Законом № 1797-VIII від 21.12.2016 в наступній редакції - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду).
Відповідно до абз. г п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу). У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов'язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних. З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні. Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу вимог чи не підтвджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).
Як підтверджено матеріалами справи, правочини укладені між позивачем та його контрагентом виконано кожною стороною цих договорів, що підтверджується первинними документами.
Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Оцінивши зазначені правочини за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що спірні правочини укладені між правоздатними та дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті.
Отже, дані первинні документи визнаються судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентами позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України. Суд також зазначає, що згідно ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Доказів повернення коштів до контрагентів позивача після їх перерахування, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за поставлений товар (що могло б мати місце у разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи не міститься. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, наявність факту (і це не заперечується сторонами) про належну оплату товару (послуг) визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентами позивача господарських операцій.
Оглянуті судом первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, зазначені документи призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.
В акті перевірки контролюючим органом не заперечується проти правильності та повноти оформлення первинних документів, які складалися позивачем та його контрагентом.
В ході перевірки відповідачем не встановлено у позивача наміру отримати за правочинами, укладеними з контрагентами іншого результату, ніж поставки товару та отримання прибутку.
Таким чином, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, отримання економічної вигоди Товариства з обмеженою відповідальністю імені газети "Ізвєстія" є свідченням про спричинення господарськими операціями реальних змін майнового стану платника податків. А відповідно свідчить про реальність (фактичність) операцій та засвідчення їх відповідними документами первинного та податкового.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач та ТОВ "Ідеаліс" належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи податкової та бухгалтерської звітності, які відповідають вимогам чинного законодавства України.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів контрагентів позивача, та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
Також, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.
Виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.
Контролюючим органом не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження того, що позивачу було відомо про порушення його контрагента або, що метою здійснення господарських операцій було одержання необґрунтованої вигоди чи здійснення нікчемного правочину.
Також, норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача) щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 27.03.2018 року по справі №816/809/17 (адміністративне провадження №К/9901/1349/17).
Згідно пункту 36.5 статті 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.
При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах з підстав викладених відповідачем, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Окрім того порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.
Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду з прав людини, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Щодо наявності кримінального проваджень за ч.1 ст.205-1, ст.212 КК України як підстави для визнання господарських операцій нереальними.
Суд зазначає, що наявність кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено вироку суду в кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, в силу приписів частини шостої статті 78 КАС України не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.
Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.
Відомості, отримані в ході оперативно-розшукових заходів чи досудового слідства, не є доказами при доведенні фактів допущення порушень вимог податкового законодавства платником податків. Докази на які посилається відповідач не відповідають вимогам належності на допустимості в розумінні КАС України.
Докази наявності вироків, що набрали законної сили стосовно посадових осіб контрагентів та самого ТОВ «Ідеаліс», а також де б досліджувались господарські операції між позивачем та контрагентами в рамках кримінального провадження в матеріалах справи відсутні.
Суд також зазначає, що долучений до матеріалів справи протокол допиту свідка - засновника ТОВ «Ідеаліс» містить відомості, що посадова особа контрагента позивача заперечує свою участь у створенні та діяльності відповідного товариства (ТОВ « Іделіас»), проте, не містить жодних відомостей щодо фіктивності саме спірних операцій позивача з ТОВ «Ідеаліс» за договором постачання товару від 11.12.2019 року № 11/12-1.
Суд також зазначає, що долученими до матеріалів справи документами підтверджено, що на момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, що підтверджується витягами з ЄДРПОУ, записи в якому в силу положень ч.1,4 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вважаються достовірними; можуть бути використані у спорі з третьою особою та використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.
Доказів того, що установчі документи визнані недійсними в судовому порядку відповідачем в силу ст.77 КАС України суду не надано.
Згідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі дослідження матеріалів справи суд прийшов до висновку, що позивач довів обґрунтованість позовних вимог, натомість - суб'єктом владних повноважень, який заперечує проти позову, обґрунтованість висновків щодо наявності в діях позивача складу податкового правопорушення, покладених в основу оскаржувального податкового повідомлення -рішення та відповідність таких рішень вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України не доведена та не підтверджена належними доказами, тому позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, у позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн., з цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст. 134 КАС України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст. 134 КАС України).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.3 ст. 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст. 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст. 134 КАС України).
На підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано копію договору про надання правової допомоги від 03.09.2021 та квитанцію до прибуткового касового ордеру №1 від 03.09.2021 на суму 1000 грн.
При цьому, пунктом 7 договору про надання правової допомоги від 03.09.2021 передбачено, що передача адвокатом та приймання клієнтом послуг за цим договором здійснюється за актом приймання - передачі виконаних робіт.
Натомість позивачем до матеріалів справи не надано акту приймання - передачі виконаних робіт, відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 03.09.2021, як і не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги на виконання вимог ч.4 ст. 134 КАС України.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, не підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства.
Керуючись ст.ст.257,258,262, 246, 255,295 КАС України, суд -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю імені газети "Ізвєстія" до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення -задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 00046390702 від 05.04.2021р. у частині основного платежу у розмірі 202 033 гривень, штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 50 508,25 гривень.
Стягнути на користь Товариство з обмеженою відповідальністю імені газети "Ізвєстія" (с.Верхньоводяне,Близнюківський район, Харківська область,64841, код ЄДРПОУ 31834521) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 43983495) судовий збір у розмірі 3788 (три тисячі сімсот вісімдесят вісім) грн. 12 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М.Тітов