Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
22 грудня 2021 р. № 520/1124/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політики та продовольства України визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Голови комісії реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України №55-к від 18.11.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Департаменту продовольства Міністерства аграрної політики та продовольства України; поновити ОСОБА_1 на посаді з заступника директора Департаменту продовольства Міністерства аграрної політики та продовольства України або на рівнозначній посаді з 26 листопада 2020 року; стягнути з Міністерства аграрної політики і продовольства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувані дії та наказ відповідача є незаконними та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Ухвалою суду було відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Представником відповідача до суду надано відзив на позов, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив, що діяв у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Оцінивши повідомлені сторонами обставини, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що наказом Міністра аграрної політики та продовольства України від 16.07.2012 №576-к ОСОБА_1 був призначений на посаду заступника директора Департаменту продовольства Міністерства аграрної політики та продовольства України з присвоєнням 5-го рангу державного службовця у межах відповідної категорії посад відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну службу».
26.11.2020 ОСОБА_1 наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №55-к від 18.11.2020 було звільнено із займаної посади заступника директора Департаменту продовольства на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», у зв'язку з реорганізацією Міністерства аграрної політики та продовольства.
Позивачем зазначено, що 24.12.2020 він був ознайомлений із вказаним наказом та йому було видано трудову книжку та виплачено вихідну допомогу.
Вважаючи наказ Міністерства аграрної політики та продовольства від 18.11.2020 №55-к протиправним та необґрунтованим, позивач звернувся до суду з даним позовом.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, який набрав чинності 01 травня 2016 року (далі - Закон України «Про державну службу»).
Підстави для припинення державної служби визначені статтею 83 Закону України «Про державну службу», згідно із пунктом 4 частини першої якої державна служба припиняється, за ініціативою суб'єкта призначення.
Відповідно до частин другої та третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
За приписами пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, зокрема, є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції, чинній до 25 вересня 2019 року) було визначено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Підпунктом 53 пункту 6 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року №117-IX (далі - Закон №117-IX) передбачено, зокрема, внести зміни до Закону України "Про державну службу", а саме у статті 87,
у частині першій у пункті 1 слова "ліквідація державного органу" замінити словами "скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців", а слова "у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі" виключити;
доповнити пунктом 1-1 такого змісту: "1-1) ліквідація державного органу";
у частині третій: абзац перший викласти в такій редакції: "3. Суб'єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п'ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту".
Відповідно до частин першої та другої статті 41 Закону України «Про державну службу» (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX від 19 вересня 2019 року) державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу:
1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення;
2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.
Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.
Статтею 5-1 КЗпП України установлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Пунктом першим частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
На підставі частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Частина перша статті 42 КЗпП України унормовує, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Згідно з положеннями статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено, що при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.
Частина перша статті 235 КЗпП України визначає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до пунктів 2 та 7 постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 №829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» вирішено реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства України шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. При цьому, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України є правонаступником майна, прав і обов'язків Міністерства аграрної політики та продовольства України.
Наказом Мінагрополітики від 20.09.2019 №507 затверджено План заходів з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України, відповідно до пункту 1 розділу «Кадрові питання» якого передбачено, що після затвердження штатного розпису Мінекономіки письмово попередити працівників Мінагрополітики про можливе наступне вивільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці із одночасним внесенням пропозицій щодо заміщення посад у Мінекономіки та їх призначення у порядку переведення. Строк виконання вказаного заходу - після завершення штатного розпису Мінекономіки. Серед відповідальних за вказаний захід був вказаний також Департамент персоналу Мінекономіки.
Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18.09.20219 №26 затверджено структуру апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Департаменту фінансової роботи та господарського забезпечення, департаменту персоналу забезпечити розроблення штатного розпису відповідно до затвердженої структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (згаданий наказ розміщений на офіційному вебсайті Верховної Ради України.
Цим же наказом визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.02.2015 №171 «Про структуру апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України» (зі змінами).
У новій структурі апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (відповідно до наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18.09.20219 №26, у редакції наказу цього ж міністерства від 05.11.2019 №322) були передбачені такі структурні підрозділи як Департамент безпечності та якості харчової продукції, Департамент аграрної політики, Департамент сільського розвитку, Департамент розвитку аграрного сектору, на які покладалися функції реорганізованого Мінагрополітики.
Штатний розпис апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на 2019 рік був затверджений 07.11.2019 в. о. держсекретаря Мінекономіки О. О. Черних відповідно до наказу Мінекономіки від 05.11.2019 №322 «Про внесення змін до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України».
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2019 року №819-р з посади державного секретаря Міністерства аграрної політики та продовольства України був звільнений ОСОБА_2 .
Відповідно до абзацу другого пункту 15 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074 (в редакції Постанови КМ №347 від 01.06.2016), головою комісії з реорганізації органу виконавчої влади затверджується керівник або заступник керівника утвореного органу виконавчої влади або органу виконавчої влади, до якого перейшли права та обов'язки органу виконавчої влади, що реорганізується.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 липня 2020 року №889-р внесено зміни в додаток 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 6 вересня 2019 року №738 "Про утворення комісій з проведення реорганізації та ліквідації деяких центральних органів виконавчої влади" - із зміною, внесеною розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №342, замінивши позицію «Мінагрополітики державний секретар Мінекономіки Черних Олександр Олександрович» «Мінагрополітики державний секретар Мінекономіки Мар'євич Костянтин Михайлович».
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2020 №1344 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» відмінено рішення про реорганізацію Мінагрополітики шляхом приєднання до Мінекономіки, зокрема, визнано таким, що втратив чинність абзац другий пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 №829 та внесено зміни до додатку 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.09.2019 №738 «Про утворення комісій з проведення реорганізації та ліквідації деяких центральних органів виконавчої влади» зі змінами, шляхом виключення з Переліку центральних органів виконавчої влади, в яких утворюються комісії з проведення їх реорганізації, Мінагрополітики, відмінивши також рішення про визначення голови комісії з реорганізації цього Міністерства.
Суд зазначає, що звільнення позивача відбулося 18.11.2020 до відміни рішення про реорганізацію Мінагрополітики шляхом приєднання до Мінекономіки постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2020 №1344, тобто в період коли повноваження Мінагрополітики виконувало Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2021 року №504 Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України перейменовано на Міністерство економіки України.
Станом на 18.11.2020 передбачені наказом Мінагрополітики від 20.09.2019 №507 заходи з реорганізації Мінагрополітики мали б бути завершені у повному обсязі, а наказ про звільнення позивача фактично був підписаний посадовою особою Мінекономіки - державним секретарем Мінекономіки Мар'євичем К. М. Всі документи про звільнення позивача готувалися Департаментом персоналу Мінекономіки і в Мінагрополітики відсутні.
З приводу посилання позивача на те, що в наказі Голови комісії від 18.11.2020 №55-к про звільнення ОСОБА_1 не конкретизовано одну з кількох підстав звільнення, визначених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», суд зазначає, що в оскаржуваному наказі конкретизовано таку підставу і зазначено «Звільнити ОСОБА_1 , заступника директора Департаменту продовольства, 26 листопада 2020 року у зв'язку із реорганізацією Міністерства аграрної політики та продовольства України, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Необґрунтованими є також посилання позивача на постанову Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №815/1554/17 у зв'язку з тим, що правовідносини у справі №815/1554/17 не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, через різне матеріально-правове регулювання. У справі №815/1554/17 врегульовані Законом України «Про прокуратуру», у справі №520/1124/21 - Законом України «Про державну службу».
Щодо позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора Департаменту продовольства Міністерства аграрної політики та продовольства України або на рівнозначній посаді з 26.11.2020, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, тобто, працівник поновлюється на тій же посаді, з якої відбувалось таке звільнення, а не на іншій роботі.
Верховний Суд у пунктах 72-74 постанови від 06.07.2021 у справі №640/3456/20 дійшов наступних висновків:
"72. Водночас Верховний Суд України в постанові від 16 жовтня 2012 року у справі №21-267а12 дійшов висновку, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберіглося його попереднє місце роботи. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.
73. Ураховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з'ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов'язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
74. У цій справі суд першої інстанції поновив позивача з 27 лютого 2020 року на посаді в Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, яка за своїми умовами праці, функціональними обов'язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку він обіймав станом 16 січня 2020 року, що не відповідає приписам статті 235 КЗпП України та є втручанням у дискреційні повноваження відповідача."
Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Так, відповідачем належними та допустимими доказами доказано правомірність спірного наказу, проте, позивачем не доведена його протиправність.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 263, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ) до Міністерства аграрної політики та продовольства України (вул. Хрещатик, 24, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 37471967) визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М.Панов