про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог
22 грудня 2021 року м. Рівне №460/948/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, у якому просить:
визнати протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу за періоди з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 без обмеження кінцевим строком згідно зі статтями 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в у зоні гарантованого відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат, а також додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу вищевказані підвищення до пенсії та додаткову пенсію в означених розмірах за періоди з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 без обмеження кінцевим строком, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та постійно проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а отже має право на отримання пенсійних виплат, передбачених ст.39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Разом з тим, нарахування та виплату вказаних підвищення та пенсії відповідач здійснював в меншому розмірі, аніж передбачено чинним законодавством. Положення законів України, якими обмежувалася дія норм ст.39 та 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з моменту призначення їй виплат, встановлених вказаними нормами, були визнані неконституційними. Враховуючи викладене, відповідач мав нараховувати та виплачувати підвищення до пенсії у зв'язку з проживанням на території радіоактивного забруднення та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірах, передбачених безпосередньо нормами ст.39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не встановлених Кабінетом Міністрів України. Просила позов задовольнити повністю.
Ухвалою судді від 16.02.2021 позовна заява залишалася без руху.
Ухвалою судді від 29.03.2021 продовжено процесуальний строк встановлений ухвалою від 16.02.2021.
Ухвалою суду від 19.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що 19.06.2011 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. В подальшому Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Рішеннями Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 та від 25.01.2012 №3-pп/2012 підтверджена законність повноважень Кабінету Міністрів України встановлювати розміри пенсійних виплат. Конституційний Суд України у Рішенні № 6-р/2018 від 17.07.2018 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремі положення Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII, зокрема, пп.7 п.4 розділу 1 Закону №76-VІІІ. При цьому, Конституційним Судом України не аналізувалася редакція Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" станом на дату ухвалення рішення № 6-р/2018. Тобто, судом визнано неконституційним виключення ст.39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Слід зауважити, що Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" 04.02.2016 №987-VІІІ є чинним, в установленому законом порядку його не було визнано неконституційним. Також відповідач вважав, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду, встановлений ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України. З огляду на вказане, відповідач стверджував, що в спірних правовідносинах він діяв в межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а тому просив відмовити в задоволенні позовної заяви повністю (а.с.47-55).
Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
У справі, яка розглядається судом встановлено, що ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером, а також потерпілою від Чорнобильської катастрофи особою (категорія 3), зареєстрована та проживає в селі Удрицьк Рівненської області (а.с.11-13, 20).
Позивач звернулася до відповідача із заявою про перерахунок пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, з 01.01.2016 по 02.08.2016, з 17.07.2018 відповідно до ст.39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за результатами розгляду якої, листом від 21.01.2021 №398-10083/М-02/8-1700/21 позивача повідомлено про відсутність підстав для перерахунку її пенсії за вказані періоди, з огляду на те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (а.с.14-15).
Не погоджуючись із зазначеною відмовою, позивач 12.02.2021 шляхом його надіслання 10.02.2021 засобами поштового зв'язку, звернулася до суду з даним позовом.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Визначаючись щодо застосування строків звернення до суду, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду в постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 дійшов до наступних висновків.
Насамперед, Верховним Судом вказано, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Верховний Суд наголошував на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Суд зауважує, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Оскільки Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" строки звернення до суду не встановлені, то на даний спір поширюються положення ст.122 КАС України.
Аналізуючи зміст статті 122 КАС України, слід дійти висновку, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному окремому випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Водночас, норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Іншими словами, для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв'язку з чим позивач має довести суду їхню наявність і непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип "res judicata".
Суд звертає увагу, що соціальні виплати, визначені ст.39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" носять щомісячний характер (регулярні платежі), тому про порушення свого права позивач мав бути обізнаний на кожне 1 число місяця, що настає за місяцем, у якому повинна була здійснюватись така виплата (з першого до першого числа).
Як встановлено судом з матеріалів справи, звертаючись у грудні 2020 року до відповідача із заявою про нарахування підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, а також додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), з 01.01.2014 по 02.08.2014, з 01.01.2016 по 02.08.2016, з 17.07.2018 позивач вже знав, що з 01.01.2014 вказана соціальна допомога не виплачувалася йому у належному розмірі.
Водночас, даний позов пред'явлено позивачем до суду 12.02.2021 шляхом його надіслання 10.02.2021 засобами поштового зв'язку, тобто з пропуском встановленого законом строку звернення.
При цьому, у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду позивач вказав, що частиною другою статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. З огляду на викладене, просить суд не застосовувати обмеження строків позовної давності, що передбачені КАС України, оскільки для перерахунку означеної грошової допомоги обмежень чи строків позовної давності не існує.
Однак, суд зазначає, що суми пенсійних виплат, з приводу виплати яких позивачем пред'явлено цей позов, органом Пенсійного фонду нараховані не були.
Суд враховує, що судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №822/1928/18) та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Отже, отримання позивачем листа відповідача від 27.01.2021 №398-10083/М-02/8-1700/21 на звернення позивача не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом певного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Така позиція суду узгоджується з висновками Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, які є обов'язковими для врахування судом в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем не наведено, а судом не встановлено.
Отже, застосовуючи зазначені вище правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, до обставин даної адміністративної справи, суд дійшов висновку про порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду з таким позовом, а зазначені причини, на які покликається позивач, мотивуючи заяву про поновлення строку звернення до суду, не є поважними та не можуть бути підставою для його задоволення.
Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що позов пред'явлено позивачем 12.02.2021 шляхом його надіслання 10.02.2021 засобами поштового зв'язку, то позов в частині позовних вимог за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, з 01.01.2016 по 02.08.2016 та з 17.07.2018 по 09.08.2020 слід залишити без розгляду.
Керуючись статтями 240, 241, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинення певних дій залишити без розгляду в частині позовних вимог за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, з 01.01.2016 по 02.08.2016 та з 17.07.2018 по 09.08.2020.
Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повну ухвалу суду складено 22 грудня 2021 року
Суддя Н.О. Дорошенко