22 грудня 2021 року м. Рівне №460/10426/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про стягнення середнього грошового забезпечення, -
ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому (з урахуванням уточнення позовних вимог) просить стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2019 по 06.07.2021 у розмірі 88452,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходила військову службу у Збройних Силах України. При звільненні позивача з військової служби з нею не проведено остаточного та повного розрахунку, а саме: індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.02.2021 у справі №460/9674/20 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 28.02.2018 з встановленням базового місяця - січень 2008 року. На виконання вказаного рішення 07.07.2021 відповідачем виплачено відповідні суми заборгованості в сумі 88456,30 грн. Тобто, остаточний розрахунок при звільненні з військової служби відповідач станом на день звільнення 31.08.2019 не провів. Враховуючи викладене вважає, що на її користь підлягає стягненню середній розмір грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Ухвалою судді від 28.07.2021 позовна заява залишалася без руху.
Ухвалою суду від 16.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Витребувано докази від відповідача.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 Кодексу законів про працю України відсутні. Просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю (а.с.27-31).
21.12.2021 відповідачем подано до суду докази витребувані ухвалою суду від 16.08.2021 (а.с.33-37).
Оскільки розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, то відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши усі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 31.08.2019 №178 позивач з 31.08.2019 виключена зі списків особового складу військової частини та направлена для зарахування на військовий облік до Рівненського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки Рівненської області (а.с.8).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.02.2021, яке набрало законної сили 22.06.2021, у справі №460/9674/20 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено повністю. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неправильного нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2014 по 28.02.2018, з встановленням базового місяця - січень 2008 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 28.02.2018 з встановленням базового місяця - січень 2008 року.
На виконання судового рішення від 25.02.2021 у справі №460/9674/20 відповідачем позивачу виплачено 07.07.2021 кошти в сумі 88456,30 грн. Вказані обставини підтверджуються випискою по картковому рахунку позивача від 17.06.2021 (а.с.11) та платіжним дорученням №1079 від 06.07.2021 (а.с.36).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо непроведення повного розрахунку при звільненні, позивач звернулася до суду з даним позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зі військової служби за період з 01.09.2019 по 06.07.2021 у розмірі 88452,00 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі .
Згідно з ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом 1 частини 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008, передбачено, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з ч.3 ст.24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Таким чином, при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини без проведення з ним остаточного розрахунку можливе лише за його письмовою згодою.
Судом встановлено, що позивач була звільнена з військової служби з виключенням зі списків особового складу військової частини 31.08.2019. Жодних фактичних обставин, які свідчили б про надання позивачем письмової згоди на виключення його зі списків особового складу військової частини без проведення з ним остаточного розрахунку, судом не встановлено.
Відповідно до розрахунково-платіжної відомості №420 на виплату грошового забезпечення особам офіцерського складу, військовослужбовцям рядового, сержантського складу, які проходять військову службу за контрактом при звільненні з військової частини НОМЕР_2 у серпні 2019 року позивачу виплачено грошове забезпечення у сумі 200193,86 грн (а.с.34-35).
Нараховану на виконання судового рішення від 25.02.2021 у справі №460/9674/20 індексацію грошового забезпечення відповідач виплатив 07.07.2021 в сумі 88456,30 грн. (а.с.11, 37).
Таким чином, загальна сума грошових коштів, що підлягали до виплати позивачу при звільненні, становить 288650,16 грн (з розрахунку: 200193,86 + 88456,30).
Отже, судом встановлено, що в період з 31.08.2019 по 07.07.2021 включно відповідачем допущено затримку повного розрахунку при звільненні позивача в частині невиплати суми 88456,30 грн. Вказаний період налічує 677 календарних днів.
За частиною першою статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Верховний Суд України в постанові від 17.02.2015 в справі № 21-8а/15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така правова позиція підтримана Верховним Судом.
Відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення за два останні місяці служби ОСОБА_1 від 20.12.2021 №37/1136 у липні 2019 року позивачем отримано грошове забезпечення в сумі 13756,22 грн, в серпні 2019 року - 13756,22 грн. Всього грошового забезпечення отримано 27512,44 грн (а.с.38).
Згідно з п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У період з 01.07.2019 по 31.08.2019 було 62 календарних днів.
Отже, середньоденна заробітна плата позивача становить 443,75 грн. (27512,44 грн / 62 календарних днів).
Відтак, наслідком задоволення позову в означеній частині було б зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток в загальній сумі 300418,75грн (443,75 грн х 677).
При цьому, загальна сума грошових коштів, виплачених відповідачем для позивача на виконання судового рішення, становить 88456,30 грн.
Вирішуючи судовий спір в частині позовної вимоги про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середню заробітну плату за несвоєчасний розрахунок при звільненні за вказаний період, суд виходить з таких міркувань.
З аналізу статей 47, 116, 117 КЗпП України випливає, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Водночас за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Одночасно Верховний Суд України зауважив, що разом із тим необхідно брати до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц погодилася з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 і вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
З урахуванням наведеного вище, визначаючи розмір середнього грошового забезпечення, суд враховує, що позивач був звільнений з військової служби з 31.08.2019. При цьому за даними комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" Рівненського окружного адміністративного суду в справі № 460/9674/20 встановлено, що ОСОБА_1 28.12.2020 звернулася з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 28.02.2018 з встановленням базового місяця січень 2008 року та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 28.02.2018 з встановленням базового місяця січень 2008 року.
Отже, суд зауважує, що про захист своїх порушених прав та законних інтересів щодо невиплачених на час звільнення грошових сум, на які вона набула право за час служби, позивач звернулася до суду за сплином понад річного терміну після припинення трудових правовідносин з відповідачем. Водночас будь-яких обставин стосовно того, що позивачу не було відомо про суми, включені до розрахунку при звільненні, судом не встановлено.
Виходячи з цього, з врахуванням принципу співмірності, беручи до уваги тривалість періоду з моменту порушення права позивача і до моменту його звернення за судовим захистом, суд вважає, що до відповідача необхідно застосувати відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП, та зобов'язати відповідача виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з дати звернення до суду з позовом про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення, яка не була виплачена при звільненні, до моменту фактичного розрахунку. Окрім цього, суд бере до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям обчислюється у календарних днях.
Як було встановлено судом середньоденний заробіток позивача становить 443,75грн.
Таким чином, для визначення суми середнього заробітку для виплати позивачу за порушення строків розрахунків при звільненні суд застосовує такий алгоритм.
Позивачу при звільненні в серпні 2019 року виплачено 200193,86 грн (а.с.34-35).
За результатами судового вирішення спору, на виконання судового рішення від 25.02.2021 у справі № 460/9674/20 відповідач виплатив позивачу суму грошового забезпечення 88456,30 грн (а.с.11, 36).
Отже, на дату звільнення позивач мав право на виплату грошових коштів в сумі 288650,16 грн, що становить 100% сум, належних до виплати.
Щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 28.02.2018 з встановленням базового місяця січень 2008 року позивач звернулася до суду з позовною заявою 28.12.2020. Фактична виплата індексації грошового забезпечення в сумі 88456,30 грн здійснена відповідачем 07.07.2021.
Отже, суд враховує термін затримки розрахунку такої суми заборгованості з 28.12.2020 по 07.07.2021, що становить 192 календарних днів.
Частка заборгованості 88456,30 грн в загальній сумі належних до виплати коштів (288650,16грн) становить 30,64%.
Середній заробіток за період з 28.12.2020 по 07.07.2021 обраховується: 443,75грн х 192 = 85200,00 грн.
Враховуючи приведені вимоги щодо пропорційності задоволення позовних вимог, суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку за формулою: 85200,00 грн х 30,64%, що становить 26105,28 грн.
Суд вважає відсутніми підстави для задоволення позовної вимоги в цій частині судового спору відповідно до визначеного позивачем періоду виникнення заборгованості починаючи з 01.09.2019 по 27.12.2020, позаяк в такому періоді позивач не вживала жодних заходів щодо захисту свого порушеного права, а спір між позивачем та відповідачем щодо розміру виплачених позивачу при звільненні сум індексації грошового забезпечення був відсутнім. Водночас, суд підкреслює, що сума, визначена позивачем внаслідок обчислення середнього заробітку за весь період, з часу звільнення позивача до часу виплати їй індексації грошового забезпечення становить 88452,00 грн, що порушує принцип співмірності розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача, покладає на відповідача надмірну відповідальність, а тому не підлягає до присудження судом на користь позивача.
Отже, в задоволенні позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача коштів в сумі 88452,00 грн слід відмовити.
Оскільки в ході судового розгляду встановлено порушення відповідачем строків виплати належних при звільненні працівникові сум, то суд вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення із позивачем своєчасного і повного розрахунку при звільненні з військової служби.
Враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення в сумі 26105,28 грн, з утриманням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Суд вважає, що в такий спосіб та із застосуванням наведеного вище алгоритму розрахунку буде досягнуто справедливого і розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця, з урахуванням всіх істотних обставин справи, які встановлені судом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У ході судового розгляду справи учасники справи частково підтвердили обґрунтованість своїх вимог та заперечень, а відтак позов слід задовольнити частково.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України відсутні, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення задовольнити частково.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення в сумі 26105,28 грн за затримку розрахунку при звільненні, з утриманням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Повний текст рішення складений 22 грудня 2021 року
Суддя Н.О. Дорошенко