Іменем України
22 грудня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2901/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:
- визнати неправомірним та скасувати рішення відповідача №1216300006989 від 30.04.2021 щодо відмови у призначенні дострокової пенсії, як учаснику бойових дій;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.04.2021 про призначення йому дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» як учаснику бойових дій та за результатами розгляду прийняти рішення відповідно до законодавства;
- зобов'язати відповідача зарахувати до загального стажу періоди роботи з 03.02.1992 по 13.09.1993 та період військової служби в складі діючої армії в період бойових дій (в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку) з 07.01.1985 по 16.01.1987 у Афганістані один місяць служби за три;
- зобов'язати управління відповідача надати суду звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є внутрішньо переміщеною особою та учасником бойових дій. В січні 2021 року виповнилось 55 років і 28.04.2021 року звернувся до відповідача за призначенням дострокової пенсії відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV як учаснику бойових дій. Вже 30.04.2021 позивачу було надано рішення №1216300006989, яким в призначенні дострокової пенсії відмовлено через те, що за думкою відповідача загальний стаж позивача складає 21 рік 5 місяців 23 дні. До стажу не зараховано період з 03.02.1992 по 13.09.1993 через виправлення за думкою відповідача у даті наказу та період військової служби в складі діючої армії в період бойових дій (в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку) з 07.01.1985 по 16.01.1987 Афганістан один місяць служби за три.
Позивач вважає дії відповідача протиправними та такими, що порушують його права на належний соціальний захист.
28.09.2021 від представника відповідача до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) суду за вхідним реєстраційним номером 28720/2021 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечував щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі (арк.спр.62-64).
Позивач та представник позивача в судове засідання не прибули, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином, просили розглянути справу без його участі (арк.спр.1-3).
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, просив слухання справи проводити за відсутності представника відповідача (арк.спр.121,124).
Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вимоги частини 9 статті 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні.
Судом по справі вчинено такі процесуальні дії:
- ухвалою суду від 19.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (арк.спр.36-37);
- ухвалою суду від 20.07.2021 залишено позовну заяву без руху після відкриття (арк.спр.38-39);
- ухвалою суду від 10.08.2021 продовжено розгляд справи (арк.спр.50);
- ухвалою суду від 10.08.2021 замінено відповідача у справі (арк.спр.51-52);
- ухвалою суду від 17.09.2021 витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області додаткові докази (арк.спр.84);
- ухвалою суду від 17.09.2021 вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження (арк.спр.87);
- ухвалою суду від 17.09.2021 у задоволенні заяви відповідача про заміну сторони відмовити (арк.спр.87);
- ухвалою суду від 16.11.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (арк.спр.112).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_2 (арк.спр.4).
Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 27.04.2021 № 919-5000355863, ОСОБА_1 , є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_2 (арк.спр.20).
28.04.2021 позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області із заявою, відповідно до якої просив призначити пенсію за віком, зазначивши при цьому, що пенсія на іншій підставі не призначалась, на момент звернення не працює. Вказана заява разом із додатками до неї була прийнята посадовими особами відповідача та зареєстрована за № 3233, що підтверджується розпискою-повідомленням (арк.спр.65).
За результатами розгляду вказаної заяви відповідачем прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 1 частини 4 статті 115 розділу XIV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - рішення від 30.04.2021 № 121630006989).
Зі змісту рішення від 30.04.2021 № 12163000989 вбачається, що страховий стаж особи становить 21 рік 05 місяців 23 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період з 03.02.1992 по 13.09.1993, оскільки є виправлення підстави на прийняття, яке не завірено в установленому порядку, що є порушенням розділу 5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок від 29.07.1993; період проходження військової служби в період бойових дій один за три місяці, оскільки відсутня довідка відповідно до вимог п. 6 Порядку підтвердження наявного трудового стажу ля призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (арк.спр.66).
Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 25.07.1984 у межах спірних правовідносин, судом встановлено, що вона містить наступні записи про роботу ОСОБА_1 :
- з 30.10.1984 по 16.01.1987 проходив службу в лавах Радянської Армії, В/б 7/У п 9047349;
- 03.02.1992 прийнятий до механічного цеху № 3 електронником ручного зварювання п'ятого розряду, наказ № 9к має виправлення, запис № 15;
- 13.03.1993 звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, наказ № 399 від 13.09.1993, запис № 16.
Інші періоди роботи позивача не є спірними, а тому судом не досліджуються (арк.спр.9-14).
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.1993 за № 3721-XII, право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Частинами першою, другою та четвертою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Суд зазначає, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування», на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 (401/98) «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування» Кабінет Міністрів України постановив Пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів України та Державної податковою адміністрацією забезпечити з 01.10.1998 впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування», установити, що починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (1788-12) здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними систем персоніфікованого обліку.
Згідно з абзацом 4 частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, серед іншого: пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Положеннями частини першої статті 40 Закону № 1058-ІV передбачено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
У разі подання застрахованою особою для обчислення розміру пенсії даних про заробітну плату (дохід) за період до 1 січня 1992 року при визначенні коефіцієнта заробітної плати (доходу) середня заробітна плата за рік (квартал) у відповідному періоді вважається щомісячною середньою заробітною платою (доходом) в Україні, з якої сплачено страхові внески, відповідного року (кварталу) (абзац 21 частини другої статті 40 Закону № 1058-ІV).
За приписами частини другої статті 41 Закону № 1058-ІV до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються, зокрема, суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.
Статтею 115 Закону № 1058-IV врегульовані питання пенсійного забезпечення окремих категорій громадян.
Так, зокрема, пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають право, зокрема, військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів і військовозобов'язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
ОСОБА_1 звернувся до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області саме з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту 4 частини 1 статті 115 Закону № 1058-IV.
Надаючи оцінку доводам відповідача, викладеним в оскаржуваному рішенні від 30.04.2021 № 121630006989 щодо неможливості зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 03.02.1992 по 13.09.1993 через наявність виправлення в наказі про прийняття на роботу, суд зазначає наступне.
Законом, який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за № 1788-XII (далі - Закону № 1788-XII).
Статтею 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначені правові норми кореспондується з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженою постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань № 162 від 20.06.1974 (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1. Інструкції № 162).
Згідно з абзацами першим, другим, четвертим пункту 2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 р.) записується «1984.05.01», в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; «05.01.1984». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5. Інструкції № 162).
Відповідно до пункту 2.8. Інструкції № 162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на підставі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (абзац перший пункту 4.1. Інструкції № 162).
Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.
Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 06.08.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, відповідальність за організацію роботи з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Враховуючи положення пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 06.08.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців», суд приходить до висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальнім по відношенню до Закону № 1788-XII, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме за відсутності трудової книжки, відповідних записів у ній або у трудовій книжці містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка (стаття 62 Закону № 1788-XII).
Відповідач не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, і право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки (вина позивача відсутня).
Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018, в якій суд касаційної інстанції вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Отже, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Дослідженням трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 25.07.1984 встановлено, що записи у ній в повній мірі відповідають вимогам Інструкцій № 162 та № 58, місять всю необхідну інформацію про характер виконуваною позивачем роботи та підтверджують зайнятість позивача у період з 03.02.1992 по 13.09.1993, які дають право на призначення пенсії за віком відповідно Закону № 1058-IV.
Таким чином, за наслідками судового розгляду судом встановлено, що відповідачем при вирішенні питання щодо призначення пенсії ОСОБА_1 протиправно не зараховано до його страхового стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 115 Закону № 1058-IV періоду його роботи з 03.02.1992 по 13.09.1993, внаслідок чого неправильно обчислено розмір страхового (пільгового) стажу, необхідного для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду проходження ним військової служби в період бойових дій один за три місяці через відсутність довідки відповідно до вимог п. 6 Порядку № 637, суд зазначає таке.
Законодавство колишнього СРСР і чинне законодавство України передбачають зарахування періоду проходження військової служби до різних видів трудового стажу, а також пільгове (кратне) обчислення цього періоду військовослужбовцям, які за рішенням Уряду СРСР проходили військову службу в державах, де в той час велися бойові дії, для зарахування до стажу роботи, що дає право на призначення та отримання різних видів пенсій і соціальних виплат.
Зокрема, Законом СРСР від 12.07.1967 № 1950-VII «Про загальний військовий обов'язок» і Положенням про пільги для військовослужбовців, військовозобов'язаних, осіб, звільнених з військової служби у відставку, та їх сімей, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 17.02.1981 № 193, було передбачено зарахування часу перебування громадян на дійсній військовій службі у Збройних Силах СРСР до загального трудового стажу, безперервного трудового стажу та стажу роботи за спеціальністю.
Спільною постановою Центрального Комітету КПРС і Ради Міністрів СРСР від 17.01.1983 № 59-27 «Про пільги військовослужбовцям, робітникам та службовцям, що знаходяться у складі обмеженого контингенту радянських військ на території Демократичної Республіки Афганістан, та їхнім сім'ям» було передбачено зараховувати до вислуги років для призначення пенсії один місяць служби за три місяці час служби на території Демократичної Республіки Афганістан військовослужбовцям, які прослужили встановлений строк служби в цій країні, а тим, хто отримав поранення, контузії, каліцтво або захворювання, незалежно від строку служби, і час безперервного перебування у зв'язку із цим на лікуванні в лікувальних закладах.
Постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1994 року № 63 «Про організацію заходів щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в пункті 2 затверджено «Перелік держав і періодів бойових дій на їх територіях», яким надавалася допомога за участю військовослужбовців радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього СРСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території.
Відповідно до «Переліку держав і періодів бойових дій на їх територіях», затвердженого вказаною постановою, бойові дії на території Афганістану проводились в період з квітня 1978 року по грудень 1989 року.
Частиною першою статті 2 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу зазначено, що час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 57 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII Про пенсійне забезпечення передбачено, що військова служба у складі діючої армії у період бойових дій, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов'язку, а також перебування в партизанських загонах і з'єднаннях зараховується до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення періоду цієї служби при призначенні пенсій за вислугу років військовослужбовцям.
З наявного в матеріалах справи військового квитка НОМЕР_4 від 30.10.1984 року встановлено, що позивач проходив з 30.10.1984 по 16.01.1987 дійсну службу в лавах Радянської Армії.
Крім того, 15.11.2018 року Федеральною державною казенною установою «Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації» видано архівну довідку № 4/262265 від 15.11.2018, в якій вказано, що відповідно до наказу командира військової частини польова пошта 36490 №9 від 10.01.1985 слід вважати прибулим до в/ч польова пошта НОМЕР_5 для подальшого проходження служби рядовий ОСОБА_1 . Державний кордон СРСР-ДРА перетнули 07.01.1985. Згідно наказу командира військової частини польова пошта 36490 № 11 від 15.01.1987 зазначено, що з 16.01.1987 виключити із списків особового складу частини, усіх видів забезпечення рядового ОСОБА_1 . Військова частина польова пошта НОМЕР_5 з 25.02.1982 по 07.02.1989 приймала участь у бойових діях на території Республіки Афганістан (арк.спр.8).
Суд, вивчивши зміст такої довідки приходить до висновку про те, що вказаною архівною довідкою підтверджено участь рядового ОСОБА_1 у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан, вказано точний період участі позивача у бойових діях на території Ефіопії, зазначено номер військової частини, в якій проходив службу ОСОБА_1 , вказано номери та дати наказів відповідно до яких ОСОБА_1 приймав участь у бойових діях на території Афганістану.
При цьому, абзацом третім підпункту 5 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника бойових дій, довідка про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України або довідка про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, або довідка згідно з додатком 2 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637), а для осіб з числа резервістів і військовозобов'язаних, яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», або яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», також документи, на підставі яких встановлено статус учасника бойових дій, визначені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 (у разі призначення пенсії учасникам бойових дій згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону).
Судом встановлено, що до настання події доповнення Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування положеннями статті 115 згідно з Законом України №2148-VIII від 03.10.2017, аналогічна за змістом норма з приводу дострокового призначення пенсії діяла за підпунктом 6 пункту 3 Розділу ХV Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у редакції Закону України від 08.07.2011 №3668-VI та за статтею 16 Закону України Про пенсійне забезпечення.
При цьому, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 06.11.2018 по справі №591/3086/16-а участь військовослужбовця у бойових діях може підтверджуватись і фактом набуття статусу учасника бойових дій у розумінні статті 6 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та відповідним посвідченням.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29.08.2018 у справі №295/1129/17.
У розумінні статті 6 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом підтвердження обставини участі військовослужбовця у бойових діях є відповідне посвідчення учасника бойових дій.
У пункті 3.5 рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 по справі №1-13/2018 (1844/16, 3011/16) указано, що Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (частина перша статті 24 Основного Закону України).
Конституційний Суд України зазначав, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних юридичних можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012).
Принцип рівності в правах допускає застосування диференційованого підходу до певних правовідносин, зокрема, залежно від дати набуття відповідного права за умови, що обраний підхід є виправданим у демократичному суспільстві, та за наявності обґрунтованих підстав. У випадку регулювання соціальних прав із метою забезпечення соціальної справедливості застосування принципу абсолютної рівності може спричинити ситуацію, за якої внесення змін до будь-яких нормативно-правових актів (щодо прав та обов'язків осіб) буде неможливим, та створити загрозу економічній безпеці держави (призвести до негативних фінансових наслідків).
Європейський суд з прав людини вказував, що "неоднаковість ставлення є дискримінаційною, якщо вона позбавлена об'єктивного й розумного обґрунтування; іншими словами, якщо вона не переслідує легітимної мети чи якщо бракує виправданого співвідношення пропорційності між застосованими засобами та переслідуваною метою. Договірній державі належить певний простір оцінювання у визначенні, чи та якою мірою відмінності в інших подібних ситуаціях виправдовують неоднакове ставлення" (§ 51 рішення у справі "Stec and Others v. The United Kingdom" від 12 квітня 2006 року).
Відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи, незалежно від їх певних ознак, мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації; форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб забороняються; не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують прав та свобод інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг за певними ознаками особам, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій; закріплення у законі особливих вимог щодо реалізації окремих прав..
За змістом рішення Другого Сенату Конституційного Суду України від 25.04.2019р. №1-рп(ІІ)/2019 по справі №3-14/2019 (402/19, 1737/19) під використаним у національних законах України терміном військовослужбовці фактично слід розуміти у тому числі і військовослужбовців Радянської Армії та військовозобов'язаних під час спеціальних військових зборів Радянської Армії.
З огляду на викладене та зважаючи на частину першу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі Щокін проти України (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та у рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі Серков проти України (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника тлумаченням є однакове застосування правила дострокового виходу на пенсію для усіх військовослужбовців, які брали участь у бойових діях.
Суд вважає помилковим твердження пенсійного органу стосовно необхідності підтвердження обставин участі військовослужбовця у бойових діях виключно відповідними документами у порядку постанови КМУ від 12.08.1993 №637.
У даному ж випадку в аспекті статті 115 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування підтвердженню для призначення пенсії позивачу, насамперед, підлягають не обставини тривалості участі військовослужбовця у бойових діях, а сам факт такої участі.
Судом встановлено, що позивач набув статусу учасника бойових дій, що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 16.04.2010 (арк.спр.7).
Крім того, суд звертає увагу відповідача, що згідно «Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердженого Постановою КМУ № 637 від 12 серпня 1993 року «Військова служба у складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку, зараховується до трудового стажу на підставі довідок військових комісаріатів, які видаються в порядку, що визначається Міноборони» (додаток № 2)» .
Проте, позивач на момент звернення до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області не перебував у складі діючої армії, військову службу він проходив з 1984 по 1987 роки в лавах Радянської Армії, а тому вимога надати довідку військового комісаріату, яка видається в порядку, що визначається Міноборони (додаток № 2) відповідно до «Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердженого Постановою КМУ № 637 від 12 серпня 1993 року - є неправомірною.
Суд зазначає, що наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530 затверджено Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, яким зокрема визначено порядок обчислення вислуги років (загального страхового стажу) для призначення пенсій за вислугу років особам, звільненим з військової служби, оформлення та подання до органів Пенсійного фонду України документів для призначення та перерахунку пенсій за вислугу років.
Пунктом 2.3 розділу 2 даного Положення передбачено, що час проходження служби, протягом якого особа виконувала інтернаціональний обов'язок, підлягає зарахуванню до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць служби за три.
Пунктом 1 Додатку № 2 до Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей (пункт 2.3) визначено, що при обчисленні вислуги років для призначення пенсій, крім періодів військової служби, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2.3 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей (далі - Положення), на пільгових умовах зараховуються такі періоди дійсної військової служби у Збройних Силах СРСР (з урахуванням вимог додатка 1 до постанови Ради Міністрів СРСР від 15 грудня 1990 року № 1290 Про вислугу років для призначення пенсій особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і допомоги цим військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу та їх сім'ям та пунктів 2.4 - 2.6 Положення): 1) один місяць служби за три місяці: - на території Республіки Афганістан, а також в інших країнах, які ведуть (вели) бойові дії, якщо військовослужбовці брали участь у цих діях (крім військовослужбовців, звільнених з дійсної військової служби або відряджених з цих країн за вчинення проступків, які дискредитують звання військовослужбовця), - з 01 грудня 1979 року і час безперервного перебування військовослужбовців на лікуванні в лікувальних закладах унаслідок поранень, контузій, каліцтв або захворювань, отриманих у цих країнах.
Крім того, частиною першою Постанови Центрального Комітету Комуністичної Партії Радянського Союзу та Ради Міністрів Союзу Радянських Соціалістичних Республік №59-27 від 17.01.1983 встановлено: «предоставить военнослужащим Советской Армии и Военно-Морского Флота, Комитета государственной безопасности СССР и Министерства внутренних дел СССР, проходящим службу в составе ограниченного контингента советских войск, временно находящихся в Демократической Республике Афганистан, и их семьям следующие льготы: а) засчитывать в выслугу лет для назначения пенсии - один месяц службы за три месяца время службы на территории Демократической Республики Афганистан военнослужащим, прослужившим установленный срок службы в этой стране, а получившим ранения, контузии, увечья или заболевания - независимо от срока службы, и время непрерывного нахождения в связи с этим на излечении в лечебных учреждениях».
Наведене дає підстави для висновку, що оскільки позивач перебував на території Республіки Афганістан під час бойових дій у період з 07.01.1985 по 16.01.1987 та брав участь у забезпеченні бойової діяльності військ, то зазначена служба підлягає зарахуванню до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці.
Аналіз застосованих відповідачем підзаконних нормативно-правових актів при прийнятті рішення від 30.04.2021 № 121630006989 свідчить, що вони суперечать положенням норм діючих законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача, відтак вони безпідставно були прийняті до уваги відповідачем при вирішенні питання щодо відмови у призначенні дострокової пенсії за віком.
На підставі вищевикладеного, спірне рішення є протиправним та таким, що не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, дотримання яких перевіряє адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, внаслідок чого підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог стосовно зобов'язання ГУ ПФУ в Луганській області зарахувати до загального стажу періоди роботи з 03.02.1992 по 13.09.1993 та період військової служби в складі діючої армії в період бойових дій (в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку) з 07.01.1985 по 16.01.1987 у Афганістані один місяць служби за три, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Окрім того, суд звертає увагу відповідача на те, що частиною третьою статті 245 КАС України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акта зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Оскільки вирішення питання призначення пенсії та зарахування до страхового стажу певних періодів є виключною компетенцією відповідача, враховуючи, що протиправні дії відповідача полягали саме у прийнятті спірного рішення, яке було прийнято без дотримання вимог Закону № 1058-IV, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним), а саме:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 30.04.2021 № 121630006989 про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.04.2021, зареєстровану за № 3223, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні.
Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.
Що стосується зави про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.
За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає фактичному задоволенню із обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.
Оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений, тому відповідно до вимог статті 139 КАС України клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору судом не вирішується, оскільки він звільнений від сплати в силу закону.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код ЄДРПОУ: 21782461, місцезнаходження: Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) про визнання протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 30.04.2021 № 121630006989 про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.04.2021, зареєстровану за № 3223, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Є.О. Кисельова