22 грудня 2021 року м. Житомир справа № 240/17310/21
категорія 112030500
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні йому одноразової грошової допомоги, як інваліду 2 групи з 01.11.2019 внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби по захисту Батьківщини, яке оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 31 від 04.03.2021;
- зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , як інваліду 2 групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби по захисту Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме 01.11.2020, з врахуванням проведених виплат, та факту подання ОСОБА_1 усіх документів передбачених законодавством, відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975.
Позивач, свої вимоги аргументує тим, що з 17.12.2018 мав статус інваліда війни 3 групи та постійно перебував на обстеженні та лікуванні. У подальшому 01.11.2020 визнано його особою з інвалідністю 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, внаслідок чого звернувся із заявою та доданими до неї документами до відповідача про призначення та виплату одноразової грошової допомоги в збільшеному розмірі у зв'язку із встановленням вищої групи інвалідності. Відмічає, що у зв'язку з встановленням 3 групи інвалідності отримав виплату в сумі 440500,00 грн.
Позивач вказує, що за результатом розгляду його заяви, винесено рішення № 31 від 04.03.2021, п.35 якого йому відмовлено у нарахуванні та виплаті такої допомоги, підставами для якої слугував факт зміни групи інвалідності понад дворічний термін.
Прийняте відповідачем рішення, в частині відмови йому у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги вважає протиправним, при цьому звертає увагу суду, що від отримання статусу інваліда війни 3 групи - 17.12.2018 до отримання статусу інваліда війни 2 групи - 01.11.2020 пройшло менше двох років, а тому має право на отримання одноразової допомоги у зв'язку із встановленою 2 групою інвалідності.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 10.08.2021 прийнято до провадження позовну заяву та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
Від представник відповідача 12.10.2020 надійшов відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказав, на відсутність підстав для виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зміною групи інвалідності понад дворічний термін.
Крім того, разом з відзивом на позов до суду надійшло клопотання представника відповідача про залучення до розгляду справи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, у задоволенні якого ухвалою суду від 22.10.2021 відмовлено.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України.
У період з 19.07.2014 до 25.08.2014 та з 06.09.2014 по 23.09.2014 позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції.
Перебуваючи в зоні АТО, під час виконання бойового завдання 23.09.2014 позивач травмований вибуховою хвилею, отримав: мінно- вибухову травму, акубаротравму (що підтверджується довідкою про обставини травми, виданої ТВО командира військової частини НОМЕР_1 04.03.2018 № 3; довідкою про безпосередню участь в АТО командира військової частини НОМЕР_1 15.07.2019 № 574, свідоцтвом про хворобу №1606 від 02.09.2019 та його продовженням).
Під час первинного огляду органами МСЕК позивача з 27.07.2018 визнано особою з інвалідністю 3 групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою МСЕК серія 12 ААБ № 103573 від 31.10.2020.
У подальшому, з 01.11.2020 позивача визнано особою з інвалідністю 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, на підтвердження вказаного в матеріалах справи міститься довідка МСЕК серія 12 ААВ № 289622 від 25.11.2020, у зв'язку із чим позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги внаслідок встановленням 2 групи інвалідності, у зв'язку із травмою, пов'язаною із захистом Батьківщини.
Проте, пунктом 35 рішення комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - комісія МОУ) №31 від 04.03.2021 позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, у зв'язку із зміною групи інвалідності понад дворічний термін.
Позивач вважає, що рішенням Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги порушено його право на соціальний захист та отримання належної одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності 2 групи, внаслідок захворювання пов'язаного із захистом Батьківщини.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами частини п'ятої статті 17 Конституції України обумовлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст.41 Закону № 2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон 2011-XII).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон №2011-XII, а також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Частиною 1 статті 16 Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з п.4 ч. 2 ст. 16 зазначеного Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Пунктом «б» частини 1 статті 16-2 визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Положеннями ч. 2 ст.16-3 наведеного Закону передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.
Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми (ч.4 ст.16-3 Закону№2011-XII ).
В свою чергу, Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975).
Абзацом 2 пункту 3 наведеного Порядку визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 11 Порядку №975 передбачені документи, які подаються уповноваженому органу військовослужбовцем, військовозобов'язаним та резервістом, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.
Проаналізувавши зазначені норми, суд дійшов висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги, можливість отримання її доплати, а не самої допомоги, у зв'язку зі встановленням вищої групи інвалідності чи іншої причини інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності, обмежене дворічним строком.
Крім того, слід зауважити, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги.
Як вже зазначалося первинним медичним оглядом позивачу встановлено 3 групу інвалідності з 27.07.2018, а з 01.11.2020 визнано останнього особою з інвалідністю 2 групи, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Вказані факти підтверджені довідками до акта огляду медико-соціальною комісією: серії 12 ААБ №103573 від 31.10.2018 та серії 12 ААВ №289622 від 15.12.2020, які містяться в матеріалах справи.
Разом з тим, суд не може прийняти до уваги твердження позивача з приводу встановлення йому 3 групи інвалідності - 17.12.2018, оскільки вказане не підтверджене відповідними доказами.
Таким чином, суд вважає, що позивачу встановлено вищу групу інвалідності (змінено) понад дворічний термін після встановлення первинної інвалідності.
При цьому, як видно із копії витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №31 від 04.03.2021, правовою підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачу є застосування відповідачем до спірних правовідносин положень пункту четвертого статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та положень пункту 8 Порядку №975, а тому ключовим правовим питанням у справі є правильність застосування до спірних правовідносин таких норм, у зв'язку із чим суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Редакція ч. 4 ст. 16-3 Закону №2011- ХІІ як на час встановлення позивачу ІІІ групи 27.07.2018), так і на час встановлення ІІ групи інвалідності (01.11.2020), передбачала обмеження у виплаті різниці в розмірі одноразової допомоги дворічним терміном з моменту первинного встановлення або інвалідності, або ступеня втрати працездатності.
Так, Закон №2011-ХІІ було доповнено ст.16-3 відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04.07.2012 №5040-VI (далі - Закон №5040-VI), в п.4 якої було визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Вищевказаний Закон набрав чинності з 01.01.2014, тобто на момент встановлення ІІІ групи (27.07.2018) інвалідності, так і на час встановлення ІІ групи інвалідності (01.11.2020) обмеження дворічним терміном вже існували.
З огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що як станом на 27.07.2018 - час проходження повторного огляду МСЕК, так і станом на 01.11.2020 - час прийняття рішення щодо відмови позивачу у призначенні грошової допомоги, норма, яка слугувала підставою для прийняття такого рішення була чинною.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зауважити, що законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, однак право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Проте, в даному випадку така можливість відсутня, оскільки між встановленням позивачу ІІІ групи інвалідності та встановленням ІІ групи інвалідності минуло більше 2-х років.
На момент виникнення спірних правовідносин, строки реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено та чітко регламентовано, а тому позивач не має права на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.
Відтак, рішення відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачу є правомірним та правові підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, як інваліду ІІ групи, з урахуванням виплаченої раніше суми одноразової грошової допомоги відсутні.
Разом з тим, згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суду з прав людини у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).
Суд зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
Відтак, оскаржуване рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом засідання комісії прийнято в порядку, у спосіб та в межах наданих законом повноважень.
З огляду на наведене, суд погоджується із доводами відповідача та зазначає, що законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, однак право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Таким чином, підстави для призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини у відповідача відсутні.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, та недоведеність позивачем своїх позовних вимог, у задоволенні позову слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м.Київ 168, 03168. ЄДРПОУ: 00034022) про визнання притиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 22 грудня 2021 р.