22 грудня 2021 року Справа № 160/22419/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
при секретарі: Мартіросян Г.А.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу №160/22419/21 за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1: Дніпровського апеляційного суду, відповідача 2: Державної судової адміністрації України, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
І. ПРОЦЕДУРА
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до відповідача 1: Дніпровського апеляційного суду, відповідача 2: Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати мені, ОСОБА_1 , - судді Дніпровського апеляційного суду суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 344 980,26 грн.;
- зобов'язати Дніпровський апеляційний суд провести нарахування та виплату суддівської винагороди мені, ОСОБА_1 , - судді Дніпровського апеляційного суду на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року;
- визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо обмеження фінансового забезпечення Дніпровського апеляційного суду у виплаті мені, ОСОБА_1 , - судді Дніпровського апеляційного суду суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року в розмірі 344 980,26 грн.;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити фінансування Дніпровського апеляційного суду для виплати суддівської винагороди мені, ОСОБА_1 , - судді Дніпровського апеляційного суду на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 16.11.2021 року ця справа була розподілена судді Ількову В.В.
Ухвалою суду від 22.11.2021 року було відкрито провадження у цій справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 14.12.2021 року, згідно до вимог ст.ст. 12, 180-183 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також ухвалою суду від 22.11.2021 року було витребувано у відповідача 1,2 належним чином засвідчені копії доказів по справі:
- довідку про нараховану та фактично виплачену позивачу суддівську винагороду за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року та інші наявні документи щодо суті спору.
26.11.2021 року відповідачем 1 було подано до суду відзив на позовну заяву.
14.12.2021 року відповідачем 2 було подано до суду відзив на позовну заяву.
14.12.2021 року сторони в підготовче судове засідання не з'явилися.
14.12.2021 року було закрито підготовче провадження. Призначено судове засідання для розгляду справи №160/22419/21 по суті на 22.12.2021 року.
17.12.2021 року відповідач 1 надав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні. Позивачем та відповідачем 1 до суду було подані клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні.
22.12.2021 року фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.
Суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Частиною четвертою статті 243 КАС встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач працює на посаді судді Дніпровського апеляційного суду і у період з 01 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року не була нарахована суддівська винагорода відповідно до ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII, а саме: у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,2, надбавки за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу.
Під час нарахування суддівської винагороди за цей період відповідачем було застосовано обмеження, передбачене частиною третьою статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року.
18.04.2020 року набрав чинності Закон України №553-ІХ, яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено статтею 29, якою було визначено, що до завершення карантину, обмежується розмір суддівської винагороди 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 року, внаслідок чого з квітня по серпень 2020 року відповідач 1 нараховував та виплачував суддівську винагороду у значно меншому розмірі, ніж визначено Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, а саме: з обмеженням сумою 47230 грн., сума невиплаченого обмеження за наведений період склала 344980,26 грн., що підтверджено відповідними копіями розрахункових листів за цей період і станом на день подання цієї позовної заяви, вказана сума обмеження позивачеві не виплачена.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Дніпровського апеляційного суду здійснює Державна судова адміністрація України.
Позивач вважає такі дії відповідача 1,2 протиправними та такими, що суперечать ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, правовим позиціям Конституційного Суду України, які неодноразово та послідовно висловлювалися у його рішеннях з приводу того, що розмір суддівської винагороди не може зменшуватися або визначатися іншими законами, зокрема, і законом про Державний бюджет, так як є гарантіями незалежності суддів, невід'ємним елементом їх статусу, наведені норми Конституції та спеціального закону мають вищу юридичну силу, у вказані норми відповідні зміни не вносились, а тому підлягають обов'язковому виконанню.
Також позивач посилається і на те, що норми Закону №553-ІХ щодо обмеження суддівської винагороди були визнані неконституційними згідно рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020, вказує, що вказане обмеження у виплаті йому суддівської винагороди є протиправними.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 1
Відповідач 1 зазначає, що свої вимоги позивач аргументує тим, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р(ІІ) 2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричененої коронавірусом SАRS-СоV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", положень частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
У відзиві на позовну заяву вказано, що Державна судова адміністрація України здійснює функції фінансового забезпечення діяльності органів судової влади та є головним розпорядником коштів щодо фінансового забезпечення діяльності апеляційних судів, тобто Дніпровський апеляційний суд не є головним розпорядником коштів та фінансується ДСА України. Із набранням чинності Закону України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 р., який, зокрема встановлено обмеження нарахування суддівської винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 р., відповідачем здійснювалось нарахування та виплата суддівської винагороди у відповідності до норм діючого Закону, що узгоджується з нормами частини 1 статті 19 Конституції України. Також вказано, що прийняття рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 не є підставою для перерахунку позивачу суддівської винагороди за період дії обмеження з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р., оскільки таке рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Відповідач 1 вважає, що позов до Дніпровського апеляційного суду, з підстав наведених у позові є необґрунтованим, та не підлягає задоволенню, просили здійснити розгляд справи за відсутності представника Дніпровського апеляційного суду.
ІV. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 2
У відзиві на позовну заяву відповідач 2 позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування правової позиції відповідача 2 зазначено, що Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, Державної судової адміністрації України та її територіальних управлінь.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Абзацом 1 ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України визначено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.
Верховною Радою України 13 квітня 2020 р. прийнято Закон України №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності 18 квітня 2020 р, яким встановлено обмеження нарахування, зокрема суддівської винагороди - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 р. Таким чином, нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47 230 грн. на місяць.
Окрім того вказано, що зазначене питання розглядалось на засіданні Ради суддів України, де зазначалось, що оскільки складові суддівської винагороди, визначені ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів окремо скороченню не підлягають, а Законом № 553-ІХ від 13 квітня 2020 р. не визначено відповідної процедури, тому розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру - застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди. З огляду на викладене, Територіальне управління Державної судової адміністрації України як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків Державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року).
Відповідач 2 просив у задоволенні цього позову відмовити повністю, та розглянути справу №160/22419/21 без участі Державної судової адміністрації України за наявними у справі матеріалами.
V. ДОВОДИ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ В ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ
Ухвалою суду від 22.11.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №160/22149/21 та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження, з призначенням підготовчого судового засідання.
Цією ж ухвалою суду від 22.11.2021 року, Головному управлінню Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області було запропоновано надати пояснення по справі №160/22149/21.
Станом на 22.12.2021 року від Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області письмові пояснення по справі не надані, хоча третя особа повідомлялася судом належним чином згідно з положеннями КАС України, що підтверджується матеріалами справи.
VІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до таких висновків.
Постановою Верховної Ради України “Про обрання суддів” від 21 травня 2015 року №479-VІІI, ОСОБА_1 було обрано безстроково на посаду судді апеляційного суду Дніпропетровської області.
Наказом в.о.Голови апеляційного суду Дніпропетровської області №99/к від 09 червня 2015 року ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату - з 09 червня 2015 року при стажі роботи більше 10 років - у розмірі 30% від посадового окладу.
Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 15 жовтня 2019 року №2718/0/15-19, з 22 жовтня 2019 року ОСОБА_1 було зараховано до складу суддів Дніпропетровського апеляційного суду наказом від 21 жовтня 2019 року №228-к, та встановлено щомісячну доплату за вислугу років з 22 жовтня 2019 року - у розмірі 40% від посадового окладу.
12.03.2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19”, якою з 12.03.2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін неодноразово змінювалась, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 року №553-ІХ (далі - Закон №553-ІХ) за яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено статтею 29, якою було встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення карантину, заробітна плата державних службовців, у тому числі і суддівська винагорода суддів обмежується 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
У подальшому, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020/230/20 положення ряду законів, у тому числі і Закону №553-ІХ були визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 28.08.2020 року.
Наказом голови Дніпровського апеляційного суду №39 від 24 квітня 2020 року, зокрема, з 18 квітня 2020 року та на період до завершення місяця, у якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, нарахування суддівської винагороди суддям Дніпровського апеляційного суду наказано здійснювати в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
Так, згідно довідки Дніпровського апеляційного суду №04.2/149/21-с від 11.11.2021 р. судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року нараховано та виплачено суддівську винагороду, а також застосовано обмеження суддівської винагороди 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, наступним чином:
- за квітень - нараховано - 151751,75 виплачено - 151751,75, не виплачено - 0,0;
- за травень- нараховано - 147734,26, виплачено - 52432,57, не виплачено - 95301,69;
- за червень - нараховано - 176568,00, виплачено- 47230,00, не виплачено - 129338,00;
- за липень - нараховано - 302687,99, виплачено - 285817,82, не виплачено - 16870,17;
- за серпень - нараховано - 158911,20, виплачено - 55440,80, не виплачено - 103470,40.
Таким чином, позивачу в межах спірного періоду всього було нараховано 937653,20 грн. та виплачено 592672,94 гривень.
Проте, загальна сума нарахованого обмеження суддівської винагороди 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, склала 344980,26 гривень.
За правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Позивач не погоджується із діями відповідача 1 щодо нарахування і виплати їй суддівської винагороди у період з 11.04.2020 року по 28.08.2020 року із застосуванням ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” у редакції Закону №553-ІХ у сумі 47320 грн., посилаючись на те, що норми ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” у редакції Закону №553-ІХ в частині зменшення (обмеження) суддівської винагороди розміром 47320 грн. не відповідають Конституції України, нормам міжнародного права.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.
VІІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Згідно до вимог ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється Законом України “Про судоустрій і статус суддів”.
Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 року № 1402-VIII (далі - Закон №1402) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до ч.2 ст.135 Закону №1402 суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2)перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з п.1 ч.3 ст.135 вказаного Закону №1402, базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до ч.ч.5-8 ст.135 наведеного Закону №1402 встановлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі, за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Частиною 9 ст.135 Закону передбачено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
При цьому, ч. 1 ст.135 Закону №1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Отже, системний аналіз наведених норм ст.130 Конституції України, ст.135 наведеного Закону, визначено, що суддівська винагорода регулюється тільки законом про судоустрій та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що дає всі підстави суду дійти висновку, що норми закону про судоустрій є спеціальними у визначенні розміру суддівської винагороди, а відповідно, мають пріоритет у застосуванні над іншими законодавчими актами виходячи із загальних норм права.
Наведений висновок також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 16.04.2020 року у справі №160/2741/19, від 06.08.2020 року у справі №805/2572/16-а, від 20.08.2020р. у справі №826/10820/20, дана правова позиція є обов'язковою для застосування адміністративними судами у відповідності до приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Окрім того, слід зазначити, що питання невідповідності Законів нормам Конституції України, якими зменшувалась суддівська винагорода, були предметом неодноразового розгляду Конституційним Судом України (далі - КСУ).
Рішенням КСУ від 11 березня 2020 року №4-р/2020 розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII, у п.4.1 якого зазначено наступне:
Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).
"Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018)".
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України).
VІІІ. ОЦІНКА СУДУ
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року №6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 04.12.2018р. № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01.01.2001 №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09.12.2019р. № 969/2019.
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (частина 1 статті 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу" через інші законодавчі акти.
Таким чином, суд робить висновок, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач 1 мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Відповідно до частини 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві положення” Закону України Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 року № 553-ІХ.
Отже, положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Також суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами, встановленні обмеження суддівської винагороди.
Зазначені обставини виключають необхідність звернення до Верховного Суду з клопотанням про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності статті 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік". Більш того, суд наголошує на тому, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що в свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.
Так, в поданій позовній заяві позивач просить визнати протиправними дії відповідача 1 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року із застуванням обмеження нарахування у сумі 344980,26 гривень.
Як зазначалося вище, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частин першої, третьої статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві положення” Закону України Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 року №553-ІХ.
Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Так, слід вказати, що за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року, включно, суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, а в обмеженому розмірі - згідно зі статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік.
Вказані обставини підтверджуються наданими відповідачем довідками.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що протиправними є дії відповідача 1, які полягають у зменшенні нарахування і виплати суддівської винагороди позивача саме за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року включно.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно довідки Дніпровського апеляційного суду №04.2/149/21-с від 11.11.2021 р. судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року було нараховано та виплачено суддівську винагороду, а також застосовано обмеження суддівської винагороди 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, наступним чином:
- за квітень - нараховано - 151751,75 виплачено - 151751,75, не виплачено - 0,0;
- за травень - нараховано - 147734,26, виплачено - 52432,57, не виплачено - 95301,69;
- за червень - нараховано - 176568,00, виплачено- 47230,00, не виплачено - 129338,00;
- за липень - нараховано - 302687,99, виплачено - 285817,82, не виплачено - 16870,17;
- за серпень - нараховано - 158911,20, виплачено - 55440,80, не виплачено - 103470,40.
Таким чином, позивачу в межах спірного періоду всього було нараховано 937653,20 грн. та виплачено 592672,94 гривень.
Проте, загальна сума нарахованого обмеження суддівської винагороди 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, склала 344980,26 гривень.
Нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застування обмеження її розміру, суб'єкт владних повноважень діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а відтак порушене право позивача належить поновленню шляхом зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу на підставі частини 2,3 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, оскільки після винесення рішення Конституційним Судом України від 28.08.2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) взагалі припинено спір щодо застосування Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року № 553-IX, яким доповнено статтею 29.
Крім того, з наданої відповідачем 1 довідки вбачається, що сума недоотриманої позивачем суддівської винагороди за спірний період, а саме з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року становить 344980,26 гривень.
Отже, порушені права позивача підлягають відновленню шляхом визнання протиправними дій Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 - суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 344 980,26 гривень та зобов'язання Дніпровський апеляційний суд провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року.
Також суд вказує, що за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, на які посилається відповідач-1, правильними є доводи останнього, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких, в даному випадку, є ДСА України. Відповідач-1, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі та в межах яких ДСА України здійснює фінансування.
Отже, суд погоджується з доводами відповідача-1 про те, що він, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не міг виплачувати позивачу суддівську винагороду (протягом згаданого періоду) понад виділені йому для цього бюджетні асигнування, на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно виконувати.
Таким чином, згадане правове регулювання у поєднанні з аргументами ДСА України щодо виплати суддівської винагороди в межах видатків державного бюджету (на ці потреби) дає підстави вважати, що застосування (відповідачем) обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) при виплаті позивачу суддівської винагороди обумовлено, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань відповідачеві на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду).
На підставі викладеного слід визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо обмеження фінансового забезпечення Дніпровського апеляційного суду у виплаті судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року в розмірі 344 980,26 грн. та зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити фінансування Дніпровського апеляційного суду для виплати суддівської винагороди судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також слід врахувати позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідачем 1 та відповідачем 2 по справі, як суб'єктами владних повноважень дії яких оскаржуються, не виконано покладеного на них обов'язків доказування правомірності своїх дій щодо перерахування та виплати судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року із застуванням ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, а тому суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви.
З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, виходячи із обраних, наведених вище судом способів захисту порушеного права позивача, які є найбільш ефективними, виходячи з вимог ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.13 Конвенції, практики ЄСПЛ та судової практики Верховного Суду.
Також, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд допускає негайне виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
ІХ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані позовні вимоги стосовно визнання протиправними дій Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 - суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 344 980,26 гривень та зобов'язання Дніпровський апеляційний суд провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року, а також визнання протиправними дій Державної судової адміністрації України щодо обмеження фінансового забезпечення Дніпровського апеляційного суду у виплаті судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року в розмірі 344 980,26 грн. та зобов'язання Державну судову адміністрацію України забезпечити фінансування Дніпровського апеляційного суду для виплати суддівської винагороди судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року.
Щодо розподілу судових витрат.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 205, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача 1: Дніпровського апеляційного суду, відповідача 2: Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 344 980,26 гривень.
Зобов'язати Дніпровський апеляційний суд провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року.
Визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо обмеження фінансового забезпечення Дніпровського апеляційного суду у виплаті судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року в розмірі 344 980,26 гривень.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити фінансування Дніпровського апеляційного суду для виплати суддівської винагороди судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та виплати суддівської винагороди за один місяць.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач 1: Дніпровський апеляційний суд (49000, м.Дніпро, Харківська, 13, код ЄДРПОУ 42270629).
Відповідач 2: Держава судова адміністрація України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 26255795).
Третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул. Челюскіна, 1, код ЄДРПОУ 37988155).
Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 22.12.2021 року.
Суддя В.В. Ільков