м. Вінниця
23 грудня 2021 р. Справа № 127/23692/21
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09.09.2021 передано на розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду матеріали справи №127/23692/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
08.10.2021 матеріали справи №127/23692/21 надійшли на адресу Вінницького окружного адміністративного суду.
Вимоги позову мотивовані протиправністю дій відповідача щодо відмови у наданні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Ухвалою від 13.10.2021 прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №127/23692/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначив, що документи, які долучив позивач до заяви про надання йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни належним чином підтверджують наявність у позивача статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також факт настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Разом із тим, належного документального підтвердження участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме в складі формувань Цивільної оборони надано не було. З огляду на викладене, представник позивача просить суд відмовити в задоволенні даного позову.
15.11.2021 позивачем подано відповідь на відзив, в якій останній зазначає, що підтримує вимоги даного позову в повному обсязі. Додаткового зазначив, що з 22.05.1986 по 26.05.1986 року він був членом загону Цивільної оборони (сформованого з числа викладачів та студентів) Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, що виконував роботи в с. Липські Романи Овруцького району Житомирської області. Цей факт є доведеним та підтверджується посвідченням учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році. Крім того вказав, що згідно довідки - підтвердження №01/443 від 02.03.2021, виданої ВНМУ ім. М.І. Пирогова, його було направлено на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС у складі сформованого загону Цивільної оборони в травні 1986 року. Цей доказ, на думку позивача, є безспірним.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач має статус учасника ліквідації наслідків на аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, що підтверджується відповідним посвідченням (категорія 1).
Як зазначає позивач у позовній заяві, 02.03.2021 йому видано довідку - підтвердження №01/443 на підтвердження факту направлення його на ліквідацію наслідків аварі на Чорнобильській АЕС в складі сформованого загону Цивільної оборони.
В подальшому позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачу відповідного посвідчення.
Листом від 22.03.2021 відповідач повідомив про відсутність правових підстав для надання позивачу відповідного статусу, оскільки останнім не було надано доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Правовий статус ветеранів війни визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ).
За приписами вимог ч. 2 ст. 4 Закону №3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Отже, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, є:
1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
В даному ж випадку факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків є беззаперечним, а тому на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом №796-ХІІ.
Водночас, для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-ХІІ, окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Закон № 3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 року, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 року №90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Відповідно до п.п. 3, 5, 6, 7 Положення про цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №201-78 (далі - Положення), підготовка країни з цивільної оборони проводиться завчасно в мирний час з урахуванням розвитку зброї масового ураження та інших засобів нападу. Цивільна оборона СРСР організовується за територіальним принципом на всій території країни. Загальне керівництво цивільної оборони СРСР здійснює Рада Міністрів СРСР, а безпосереднє керівництво - Міністерством оборони СРСР. Керівництво цивільною обороною на об'єктах народного господарства здійснює керівник такого об'єкту, який виконує свої функції через штаби і служби цивільної оборони.
Згідно з п. 12 Положення служби цивільної оборони створюються для виконання інженерно-технічних, медичних та інших спеціальних заходів цивільної оборони, підготовки сил та засобів, а також для забезпечення діяльності невоєнізованих формувань в ході проведення рятувальних та невідкладних аварійно-відновлювальних робіт. Служби цивільної оборони поділялися на загальнорадянські, республіканські, крайові, обласні, районні, міські служби та служби об'єктів народного господарства. Такі служби створювалися з урахуванням рекомендацій керівника цивільної оборони СРСР.
Відповідно до п. 13 Положення силами цивільної оборони СРСР були невоєнізовані формування цивільної оборони та військові частини, а також залучені у відповідності до плану цивільної оборони організації та установи міністерств, відомств і виконавчих комітетів Рад депутатів робітників.
Комплектування невоєнізованих формувань цивільної оборони особовим складом, технікою та матеріально-технічними засобами здійснюється керівниками цивільної оборони і керівниками служб цивільної оборони за рахунок об'єктів народного господарства, на базі яких вони створені.
Згідно з п. 16 Положення до невоєнізованих формувань цивільної оборони можуть в обов'язковому порядку зараховуватися громадяни СРСР: чоловіки у віці від 16 до 60 років і жінки - від 16 до 55 років, за винятком військовозобов'язаних, які мають мобілізаційні приписи, інвалідів І та ІІ груп, вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років, а жінок з середньою та вищою медичною освітою - до 2 років.
Громадяни СРСР, зараховані до невоєнізованих формувань, зобов'язані приймати участь в рятувальних та невідкладних аварійно-відновлювальних роботах і виконанні інших завдань цивільної оборони.
Таким чином, особа з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи має право на встановлення статусу інваліда війни у разі, якщо вона приймала участь у ліквідації таких наслідків у складі штабу, служби чи невоєнізованого формування цивільної оборони СРСР.
Формування цивільної оборони підлягали створенню на кожному об'єкті народного господарства, мали визначену чисельність, а їх укомплектування здійснювалося за рахунок громадян СРСР. Певна група громадян СРСР могла бути залучена до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони в обов'язковому порядку.
За змістом п. 16 Положення громадяни СРСР підлягали залученню до невоєнізованих формувань цивільної оборони, а не входили до складу таких формувань в силу вимог закону.
Крім того, особа підлягала залученню до штабу, служби чи невоєнізованого формування цивільної оборони певного рівня - загальнорадянського, республіканського, крайового, обласного, районного, міського чи певного об'єкта народного господарства.
Так, статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Таким чином, статус інваліда війни поширюється на осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР.
Також, Верховний Суд у постанові від 07 червня 2018 року у справі №377/797/17 висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пункту 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В даному ж випадку, на підтвердження участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме в складі формувань Цивільної оборони, позивач надає довідку-підтвердження Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова №01/443 від 02.03.2021.
Із змісту відповідної довідки слідує, що ОСОБА_1 у травні 1986 року, будучи студентом 5-го курсу лікувального факультету Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, згідно розпорядження деканату і наказу ректора закладу №125 від 25.06.1986 року, за усною вказівкою заступника Міністра охорони здоров'я України в період з 22.05.1986 по 26.05.1986 був знятий з занять і разом з іншими студентами та викладачами задіяний в якості члена загону Цивільної оборони (сформованого з числа викладачів та студентів) Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, що виконував доручені керівництвом роботи в с. Липські Романи Овруцього району Житомирської області.
Втім, до матеріалів позовної заяви позивачем також долучено виписку з наказу №125 від 25.06.1986 по Вінницькому національному медичному університету ім. М.І. Пирогова.
Із змісту відповідного наказу №125 від 25.06.1986 (на підставі якого видано довідку-підтвердження №01/443 від 02.03.2021) слідує, що ОСОБА_1 був відряджений в розпорядження Житомирського облздороввідділу в складі групи студентів для надання допомоги органам охорони здоров'я з 22.05 по 26.05.1986. Підстава: усна вказівка заступника Міністра охорони здоров'я.
Таким чином, зміст довідки-підтвердження №01/443 від 02.03.2021 суперечить змісту самого наказу №125 від 25.06.1986, на підставі якого відповідна довідка видана, адже наказ №125 від 25.06.1986 не містить жодних згадок про залучення позивача саме в якості члена загону Цивільної оборони, а лише засвідчує його залучення в складі групи студентів для надання допомоги органам охорони здоров'я.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не надано належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом від 25 вересня 2018 року у справі №806/5085/15, від 11 жовтня 2018 року у справі № 674/1239/17, від 31 січня 2019 року у справі №368/1131/17, від 20 лютого 2019 року у справі №817/237/18, від 10 липня 2019 року у справі №360/2690/17, від 18 вересня 2019 року у справі №674/450/17.
Таким чином, зважаючи на встановлену вище відсутність правових підстав для встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );
Департамент соціальної політики Вінницької міської ради (вул. Соборна, 50, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 38782790).
Повний текст рішення складено 23.12.2021.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна