21 грудня 2021 р. Справа № 120/11755/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради в особі Управління соціального захисту населення (Лівобережне) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
21.09.2021 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення (Лівобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради, в якій позивач просить зобов'язання відповідача поновити йому та членам його сім'ї довічну 50-відсоткову знижку по оплаті житлової площі, комунальних послуг, а також палива, без обмеження нормами споживання та середньомісячним сукупним доходи, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 за № 10-рп/2008, починаючи з 07.11.2015.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що з 01.12.2005 позивачу та членам його сім'ї встановлена довічна 50-відсоткова знижка по оплаті житлової площі, комунальних послуг, а також палива. Однак з 07.11.2015 Управління соціального захисту населення (Лівобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради позбавило позивача такої знижки у зв'язку із втратою чинності Закону України від 07.11.2015 "Про міліцію". Крім того, відповідач зіслався на те, що Законом України від 23.12.2015 № 900-VІІІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей" доповнено пункт 15 розділу ХІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну поліцію" нормою, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Проте пільги за користування житлом та комунальними послугами таким Законом не передбачені.
Позивач з діями відповідача не погоджується, вважає, що його та членів його сім'ї протиправно позбавлено довічної 50-відсоткової знижки на оплату житлової площі, комунальних послуг та палива. Відтак за захистом своїх прав та інтересів позивач звертається до суду.
Ухвалою суду від 27.09.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статей 160, 161 КАС України. Судом встановлено, що фактично позивач заявив до суду вимогу про зобов'язання відповідача до вчинення певних дій, але при цьому не пред'явив вимогу про оскарження тих дій (бездіяльності), визнання яких протиправними й зумовлює необхідність покладення судом певних обов'язків на суб'єкта владних повноважень з метою захисту порушених прав та інтересів позивача. У зв'язку з цим позивачу надано строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
04.10.2021 до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій позивач уточнив раніше заявлені позовні вимоги та просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо припинення йому та членам його сім'ї довічної 50-відсоткової знижки по оплаті житлової площі, комунальних послуг, а також палива, та зобов'язати відповідача поновити позивачу та членам його сім'ї зазначену знижку без обмеження нормами споживання та середньомісячним сукупним доходи на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 за № 10-рп/2008, починаючи з 07.11.2015.
Ухвалою суду від 05.10.2021 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Цією ж ухвалою вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
26.10.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Як зазначає відповідач, позивач перебував на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги по 07.11.2015 "як міліціонер на пенсії" та користувався пільгами на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до Закону України "Про міліцію".
Відповідач зауважує, що Закон України "Про міліцію" містив норму, яка передбачала, що працівникам міліції та членам їх сімей надається 50-відсоткова знижка плати за користування житлом та комунальними послугами, за паливо в межах норм, встановлених законодавством. Разом з тим пунктом 5 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію" визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про міліцію". Крім того, Законом України "про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей" пункт 15 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" доповнено абзацами другим та третім, відповідно до яких за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
Таким чином, відповідач вважає, що оскільки пільги на оплату житлово-комунальних послуг в Законі України "Про Національну поліцію" не передбачені, відсутні підстави для поновлення позивачу та членам його сім'ї довічної 50-відсоткової знижки по оплаті житлової площі, комунальних послуг та палива.
27.10.2021 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує доводи відповідача, наведені у відзиві, та просить суд задовольнити позовні вимоги з підстав, вказаних у позові.
Інших заяв по суті від сторін не надходило.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Оцінивши наявні у справі докази та доводи сторін, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 є пенсіонером органів МВС і перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області, де отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
01.12.2005 Управління МВС України у Вінницькій області видало позивачу довідку № 80/12666 про те, що пенсіонер МВС ОСОБА_1 звільнений зі служби за віком та члени його сім'ї мають право відповідно до ст. 22 Закону України "Про міліцію", поновленого в дії Законом України від 17.06.2004 № 1801-ІV, на 50-процентну знижку по оплаті житлової площі, комунальних послуг, а також палива. Довідка безстрокова при дії вказаного Закону.
У зв'язку із втратою чинності Закону України від 07.11.2015 "Про міліцію" з 07.11.2015 Управління соціального захисту населення (Лівобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради виключило позивача з Єдиного державного реєстру осіб, які мають право на пільги відповідно до Закону України "Про міліцію".
12.07.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив поновити йому та членам його сім'ї довічну 50-відсоткову знижку по оплаті житлової площі, комунальних послуг, а також палива з 07.11.2015.
Листом від 21.07.2021 за № К-08-105287 Управління соціального захисту населення (Лівобережне) відмовило позивачу у поновленні такої знижки, посилаючись на відсутність законних підстав для цього. Крім того, відповідач зазначив, що Законом України від 23.12.2015 № 900-VІІІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей" доповнено пункт 15 розділу ХІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну поліцію" нормою, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Проте Законом України "Про Національну поліцію" не передбачені пільги за користування житлом та комунальними послугами.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо зупинення застосування пільги як пенсіонеру МВС України у вигляді 50-відсоткової пільги за користування житлово-комунальними послугами та паливом, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 Закону України від 20.12.1990 № 565-ХІІ "Про міліцію" (далі - Закон № 565-ХІІ) працівникам міліції та членам їх сімей надається 50-процентна знижка по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива.
Згідно з ч. 6 ст. 22 Закону № 565-ХІІ за працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги за цим Законом.
На підставі підпунктів "а" та "в" підпункту 1 пункту 68 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" в статтю 22 Закону № 565-ХІІ внесено зміни: частину четверту доповнено словами "в межах норм, встановлених законодавством", а частину шосту доповнено словами "якщо середньомісячний сукупний доход сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України".
Проте зміни, внесені підпунктом "в" підпункту 1 пункту 68 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008.
Пунктом 12 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 частину шосту та сьому статті 22 Закону № 565-ХІІ викладено у такій редакції: "За працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги згідно з цим Законом. Пільги, передбачені частинами четвертою, п'ятою цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України".
Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 внесені зміни в Закон № 565-ХІІ і частина сьома статті 22 викладена у новій редакції, згідно якої пільги, передбачені частинами четвертою, п'ятою та шостою цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до вказаного Закону 04.06.2015 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 389, яка набрала чинності 01.07.2015 та якою затверджено Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї (далі - Порядок № 389).
Порядком № 389 визначено механізм реалізації права на отримання пільг з оплати послуг за користування житлом (квартирна плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), комунальних послуг (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів), паливом, скрапленим газом, телефоном, а також послуг із встановлення квартирних телефонів (далі - пільги) залежно від середньомісячного сукупного доходу сім'ї осіб, які мають право на пільги згідно із законодавчими актами.
Пунктом 2 Порядку № 389 передбачено, що дія цього Порядку поширювалась на осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із Законом України "Про міліцію".
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2016 № 36 до пункту 2 Порядку № 389 було внесено зміни та слова "Про міліцію" (звільнені із служби за віком, хворобою або вислугою років працівники міліції, особи начальницького складу податкової міліції, особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби; діти (до досягнення повноліття) працівників міліції, осіб начальницького складу податкової міліції, рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, загиблих або померлих у зв'язку з виконанням службових обов'язків, непрацездатні члени сімей, які перебували на їх утриманні), виключено.
З 07.11.2015, у зв'язку з набуттям чинності Законом України "Про Національну поліцію", втратив чинність Закон України "Про міліцію", відповідно до статті 22 якого позивач мав право на 50% знижку по оплаті за користування житлом та комунальними послугами, а також за паливо.
Згідно з абзацами 2 та 3 пункту 15 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.
Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
Втім, Закон України "Про Національну поліцію" не містить норм, які б передбачали пільги, компенсації і гарантії не тільки для колишніх міліціонерів, а й для тих, які виходять на пенсію після вступу цього закону в силу.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 03.10.1997 № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Отже, враховуючи те, що останнім в часі є Закон України "Про Національну поліції", то пріоритетними в даному випадку є положення саме цього Закону.
Таким чином, зважаючи на наведене, суд доходить до висновку, що зупиняючи застосування пільги позивачу як пенсіонеру МВС України у вигляді 50% знижки на оплату житлово-комунальних послуг, відповідач діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією України та чинним законодавством.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16.04.2019 у справі № 676/1465/16-а, від 17.02.2020 у справі № 638/5670/17 та від 16.03.2021 у справі № 826/1792/18.
Більше того, суд звертає увагу, що у довідці Управління МВС у Вінницій області від 01.12.2005 № 80/12666, на підставі якої позивачу було призначено спірну пільгу, чітко зазначено, що така довідка є безстроковою за умови дії Закону України "Про міліцію".
На думку суду, наведене додатково свідчить про відсутність у відповідача як правових, так і фактичних підстав для поновлення позивачу та членам його сім'ї довічної 50-відсоткової знижки по оплаті житлової площі, комунальних послуг, а також палива.
Оцінюючи посилання позивача на положення Конституції України, зокрема, ч. 3 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За змістом статті 22 Конституції України звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Крім того, у Рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що із закріпленим в статті 46 Конституції України правом громадян кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення.
У Конституції України передбачено гарантії прав громадян на соціальний захист, зокрема такі, як законодавче закріплення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (п. 6 ч.1 ст. 92), визначення джерел державного соціального забезпечення (ч. ст. 46), контроль за використанням коштів Державного бюджету України (ст. 98) .
Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.
При цьому Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував також положення актів міжнародного права.
Згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004.
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Таким чином, Конституційний Суд України встановив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Щодо посилань позивача на ч. 1 ст. 58 Конституції України, згідно з якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, слід зазначити, що ця норма є загальновизнаним принципом права, який знайшов своє відображення в Конституції України як гарантія прав і свобод людини і громадянина, який треба розуміти так, що дія нормативно-правового акту починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99).
Крім того, в рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У вказаному рішенні Європейський суд наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.
Згідно з п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Таким чином, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову ОСОБА_1 належить відмовити.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, немає підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 );
2) відповідач: Департамент соціальної політики Вінницької міської ради в особі Управління соціального захисту населення (Лівобережне) (код ЄДРПОУ 38782790, місцезнаходження: вул. Замостянська, 7, м. Вінниця, 21001)
Повне судове рішення складено 21.12.2021.
Суддя Сало Павло Ігорович