Іменем України
23 грудня 2021 року м. Чернігівсправа № 927/1100/21
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В., здійснив розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон"
вул. Б.Хмельницького, 35 с. Чопилки, Переяслав-Хмельницький район, Київська область, 08467;
поштова адреса: а/с 67, м. Київ, 03191;
ел.адреса та адреса ел.пошти: www.eridon.ua; ІНФОРМАЦІЯ_1
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "САПФІР-АГРОТЕХ",
вул. Дружби, 18, с. Хоробичі, Городнянський р-н, Чернігівська область, 15122;
тел. 80504871382
про стягнення 522 903,71 грн
без повідомлення (виклику) сторін
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "САПФІР-АГРОТЕХ" про стягнення 69 536,51 пені, 226 683,60 грн 48% річних, 226 683,60 грн плати за користування товарним кредитом у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання за договором поставки № 439/20/164 від 26.06.2020 та укладеними до нього додатками за період з 05.02.2021 до 05.10.2021 року.
Ухвалою суду від 29.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідно до ст.165,166,251 ГПК України вказаною ухвалою учасникам справи встановлено строк для надання відзиву на позовну заяв, відповіді на відзив, заперечень.
01.12.2021, у встановлений судом строк, відповідачем направлено на адресу суду відзив з доказами направлення іншій стороні, який отриманий судом 06.12.2021.
Відзив містить клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з посиланням на те, що справа має велике значення для відповідача. Суд відмовляє відповідачу у задоволенні даного клопотання виходячи з наступного.
Згідно положень ч.3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Таким чином, приймаючи до уваги наведені вище приписи Господарського процесуального кодексу України, враховуючи обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність даної справи, обсяг та характер доказів у справі та те, що справа не є складною з огляду на наявні в ній матеріали, при цьому ціна спору не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд не вбачає підстав для розгляду справи даної справи в порядку загального позовного провадження.
У відзиві відповідач заперечує щодо стягнення 48% річних за користування товарним кредитом, нарахованих поза строком правомірного користування чужими грошовими коштами, тобто як за неправомірне користування грошовими коштами (з одночасним нарахуванням процентів за ч.2 ст. 625 ЦК України, як відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання) та за кожен день прострочення.
Також відповідач звертає увагу на те, що нарахування відсотків за користування товарним кредитом може призводити до зміни суми компенсації вартості товарів/послуг у бік збільшення, а тому у платника податку - постачальника таких товарів/послуг виникає обов'язок щодо здійснення коригування податкових зобов'язань з ПДВ та складання на дату першої події нарахування доплати розрахунку коригування відповідно до п.192.1. ст.192 розділу V ПКУ і реєстрації його в ЄРПН. Позивачем не надано жодного доказу про нарахування відсотків за користування товарним кредитом, а позивач бажає стягнути з відповідача 2 рази пеню. Крім того, відповідач зазначає про намір повністю добровільно погасити заборгованість, однак на даний час коштів недостатньо, майно для виконання судового рішення відсутнє.
Відповідач зазначає, що позивачем було подано позов до Господарського суду Чернігівської області по стягненню заборгованості та штрафних санкцій по договору поставки № 439/20/164 від 26.06.2020 (справа № 927/166/21). Штрафні санкції були розраховані позивачем до 04.02.2020 року.
Оскільки застосування санкцій у розмірах нарахованих позивачем є надмірно великим порівняно зі збитками кредитора, відповідач просить суд зменшити розмір пені та 48% річних (ч.2 ст. 625 ЦК України) на 90%. В обґрунтування заявленого клопотання відповідач посилається на карантинні заходи, збереження господарської діяльності, можливість сплачувати заробітну плату працівникам та розрахуватись з власниками паїв.
Також відповідач просить суд відмовити у стягненні 48% за користування товарним кредитом та заперечує щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн, у зв'язку з відсутністю документального підтвердження цих витрат.
21.12.2021 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив від 05.04.2021.
У відповіді на відзив позивач щодо зменшення штрафних санкцій заперечує, посилаючись на неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань та відсутність доказів виняткових причин такого невиконання.
Щодо нарахування відсотків за користування товарним кредитом та їх нарахування разом з пенею позивач посилається на приписи ч.5 ст. 694, ст.536 ЦК України, а також правові позиції Верховного Суду.
На підставі ч.1 ст. 119 ГПК України, позивач просить суд поновити строк для подання відповіді на відзив та розглянути спір з його врахуванням.
Відповідно до ст.119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Враховуючи приписи ст. 119 ГПК України, клопотання позивача про поновлення пропущеного строку для подання відповіді на відзив підлягає задоволенню.
Пропущений строк для подання відповіді на відзив підлягає поновленню.
Розглянувши подані документи і матеріали, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
26.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "САПФІР-АГРОТЕХ" (покупець) було укладено Договір поставки № 439/20/164 (далі - Договір).
Приписами п.6.1., 6.2., 6.7., 6.8. Договору сторони визначили, що за порушення умов цього Договору, винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням умов цього Договору.
Крім відповідальності, встановленої п.6.1. цього Договору покупець за несвоєчасну оплату товару, сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожний день прострочення від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.
В разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати товару у відповідності до умов цього Договору, покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника компенсаційний платіж в розмірі 48%. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст.625 Цивільного кодексу України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).
Сторони домовились про те, що нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим Договором, відповідно до п.6 ст. 232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 років. При цьому, вказаний пункт (положення) вважається двосторонньою угодою сторін цього Договору про збільшення строків позовної давності та строків нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів).
У відповідності до п. 9.2. Договору, цей Договір вступає в силу з моменту його підписання вповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2020, а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.
Пунктами 4,5 Додатків до Договору передбачено, що у разі порушення покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару, що був поставлений на умовах відстрочення оплати у строк визначений в п.3 цього Додатку, на строк понад 15 календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст.536 та ч.5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 48% річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару.
Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього Договору та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару.
Рішенням господарського суду по справі 927/166/21 від 04.06.2021 року встановлено, що на виконання умов Договору, постачальник (позивач) поставив, а покупець (відповідач) прийняв товар на загальну суму 859 357,92 грн.
Відповідач (покупець) свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару виконав частково. Заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 709 357,92 грн.
У зв'язку з порушенням своїх зобов'язань по оплаті вартості поставленого товару позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 69536,51 грн пені за період прострочення з 05.02.2021 по 05.10.2021, 226 683,60 грн 48% річних за період з 05.02.2021 по 05.10.2021, 226 683,60 грн 48% річних за користування чужими грошовими коштами за період з 05.02.2021 по 05.10.2021.
Оскільки відповідач не виконав свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару за спірним Договором поставки № 439/20/164 від 26.06.2020, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (статті 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (стаття 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (стаття 525 ЦК України).
За своєю юридичною природою, укладений між сторонами Договір поставки № 439/20/164 від 26.06.2020 з додатками, є договором поставки.
Доказів визнання недійсним, дострокового чи одностороннього розірвання даного Договору сторони суду не надали.
За приписами ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 546, 549 ЦК України, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Матеріалами справи встановлено, що на виконання п.1.1., 1.2. Договору, на підставі видаткових накладних № 58907 від 06.07.2020, № 58882 від 06.07.2020, № 59538 від 09.07.2020, № 58894 від 06.07.2020, № 59549 від 09.07.2020, № 59551 від 09.07.2020, № 59553 від 09.07.2020 позивачем було фактично поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 859 357,92 грн.
Заборгованість покупця (відповідача) перед постачальником (позивачем) за поставлений товар становить 709 357,92 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву щодо факту поставки товару за спірним Договором поставки № 439/20/164 від 26.06.2020, у відповідності до Додатків до нього та вищезазначених видаткових накладних не заперечував.
Оскільки, покупець (відповідач) порушив строки оплати поставленого товару, передбачені п.3 Додатків до спірного Договору, а тому позивач (постачальник) просить стягнути з відповідача 69 536,51 грн пені; 226 683,60 грн 48% річних та 226 683,60 грн плати за користування товарним кредитом.
Перевіривши за допомогою комп'ютерної юридичної інформаційно-пошукової системи "ЗАКОНОДАВСТВО" заявлені до стягнення суми пені та 48% річних та періоди їх нарахування, суд визнає дані вимоги обгрунтованими та такими що паідлягають задоволенню.
Щодо нарахованих та пред'явлених до стягнення 226 683,60 грн 48% річних як плати за користування товарним кредитом за період з 05.02.2021 по 05.10.2021суд зазначає наступне.
Позивачем дані вимоги пред'явлені на підставі ч.5 ст. 694 ЦК України, відповідно до якої, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
У той же час цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Такі проценти за правомірне користування чужими коштами є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, до застосування у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 ЦК України. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти за користування товарним кредитом, як плата за надану відстрочку, а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
З урахуванням викладеного, підстави для задоволення 48 % за користування товарним кредитом, нарахованих поза строком правомірного користування чужими грошовими коштами, тобто як за неправомірне користування грошовими коштами (з одночасним нарахуванням процентів за ч. 2 ст. 625 ЦК України як відповідальністю за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання), відсутні.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінка доказів має свій зміст: визнання допустимості, належності, достовірності, вірогідності, достатності і взаємозв'язку всієї сукупності доказів.
При аналізі доводів сторін суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню і з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 69536,51 грн пені, 226 683,60 грн 48 % річних.
В решті вимог по стягненню 226 683,60 грн 48% річних як плати за користування товарним кредитом позов задоволенню не підлягає.
Щодо клопотання відповідача про зменшення пені та 48% річних (ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України) на 90%, суд зазначає наступне:
Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013).
При цьому, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюються на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013).
Суд при прийнятті рішення враховує, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Статтею 15 ГПК України визначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Аналогічні правові позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, 13.01.2020 у справі № 902/855/18.
Згідно зі ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Аналогічна норма міститься в ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України.
Суд при прийнятті рішення враховує, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
В обґрунтування клопотання про зменшення пені на 90%, відповідач зазначає, що застосування санкцій у розмірах нарахованих позивачем у позовній заяві є надмірно великими порівняно зі збитками кредитора. В обґрунтування заявленого клопотання відповідач посилається на карантинні заходи, необхідність збереження господарської діяльності, можливість сплачувати заробітну плату працівникам та розрахуватись з власниками паїв. Крім того, відповідач повідомляє, що у підприємства існують інші кредитори, позовні вимоги яких розглядаються у судах.
Суд звертає увагу, що доказів понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов'язань у спірних правовідносинах позивачем не доведено, у зв'язку з чим для позивача не матиме негативних наслідків позбавлення його можливості стягнення пені у повному розмірі, заявленому до стягнення.
Отже, суд вважає за можливе зменшити суму пені, заявленої до стягнення на 90%. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню 695,37 грн пені.
Щодо клопотання про зменшення 48% річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України суд зазначає, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). За змістом статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зазначає, що відсотки річних не є штрафними санкціями, а право суду на зменшення розміру відсотків річних, нарахованих згідно з приписами статті 625 ЦК України, не може превалювати над принципом свободи договору та погодженням сторонами іншого розміру відсотків річних при укладанні договору.
У разі, якщо сторони бажають врегулювати свої правовідносини щодо нарахування річних у іншому розмірі, аніж той, який передбачений приписами статті 625 ЦК України, то таке врегулювання може бути окремою умовою договору, і суд не повинен застосовувати свої дискреційні повноваження на зміну таких умов договору чи зменшення розміру річних.
Таким чином, зменшення розміру відсотків може бути застосовано судом лише до відсотків, які нараховуються як неустойка (що є засобом забезпечення виконання зобов'язання), та не може бути застосовано судом до сум, які нараховані згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки останні мають іншу правову природу (вони не є неустойкою та не мають штрафного характеру).
Таким чином, клопотання в частині зменшення 48% річних задоволенню не підлягає.
Пунктом 2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, відповідно до ст. 129 ГПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 4443,55 грн. Судовий збір в розмірі 3400,45 грн покладається на позивача.
Відповідно до ч.1,3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Як зазначено у ч.1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У позовній заяві №166 від 04.02.2021 позивач зазначає, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи включає, зокрема: витрати на професійну правничу допомогу - орієнтовно 40 000,00 грн (підготовка позовної заяви із розрахунком суми заборгованостей - 25 000,00 грн, участь в одному судовому засіданні при розгляді справи у загальному чи спрощеному провадженні з викликом сторін - 5 000,00 грн).
У прохальній частині позовної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача всі понесені судові витрати.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 ч.2 ст.126 ГПК України).
На підтвердження суми понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем додано до матеріалів справи лише: копію ордеру серія КС №782932 від 04.02.2021; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія РН №1337 від 04.11.2017 та викладений у позовній заяві попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Інших доказів документального підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, зокрема: Договору про надання правничої допомоги; акту приймання-передачі наданих послуг; детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги; доказів оплати адвокату надання правової допомоги та фактичних витрат, необхідних для виконання договору, позивачем суду не надано.
Оскільки, позивачем не було надано належних та допустимих доказів документального підтвердження оплати ним професійної правничої допомоги, суд не вбачає підстав для покладення цих судових витрат на відповідача.
На дату ухвалення рішення 23.12.2021 у справі № 927/1100/21 заяв про подання доказів, які підтверджують оплату судових витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 40 000,00 грн, протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, в порядку абз.2 ч.8 ст. 129 ГПК України, від позивача не надходило.
Враховуючи вищевикладене заперечення відповідача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн, у зв'язку з відсутністю документального підтвердження цих витрат, є обґрунтованим.
За таких обставин, розподіл судових витрат в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу судом не здійснюється.
Керуючись ст.123, 124, 126, 129, 232, 233, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "САПФІР-АГРОТЕХ" про стягнення 522 903,71 грн, задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "САПФІР-АГРОТЕХ" (код 40254521; вул. Дружби, 18, с. Хоробичі, Городнянський р-н, Чернігівська область, 15122) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон"(код 43106699; вул. Б.Хмельницького, 35, с. Чопилки, Переяслав-Хмельницький район, Київська область, 08467; поштова адреса: а/с 67, м. Київ, 03191) 695,37 грн пені, 226 683,60 грн 48% річних, 4443,55 грн судового збору
4. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
5. В решті вимог в частині стягнення 226 683,60 грн 48% річних як плати за користування товарним кредитом, 68 841,14 грн пені у позові відмовити.
Рішення складено та підписано 23.12.2021 року.
Рішення набирає законної сили в строк і в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.В. Белов
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/