ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.12.2021Справа № 910/14983/21
За позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
про стягнення 2 792 295, 95 грн
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Лемішко Д.А.
Представники сторін:
від позивача: Орел С.С.;
від відповідача: Шевчук А.В.
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Компанія) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - Підприємство) про стягнення збитків за неналежне виконання договору постачання природного газу від 12.10.2018 № 2754/18-ТЕ-41 (далі - Договір).
Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 відкрито провадження у справі № 910/14983/21, вирішено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 22.10.2021.
21.10.2021 через загальний відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позов та клопотання-заяву про письмове опитування учасника справи.
Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 22.10.2021 суд відклав підготовче судове засідання на 19.11.2021.
10.11.2021 через загальний відділ діловодства суду відповідачем подано клопотання про забезпечення єдності правозастосування та врахування правових висновків Верховного Суду.
Позивач, у свою чергу, 18.11.2021 та 19.11.2021 надав письмову відповідь на відзив та заперечення проти клопотання про опитування учасника справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/14983/21 до судового розгляду по суті на 16.12.2021.
У судовому засіданні 16.12.2021 суд, заслухавши вступне слово представників сторін, з'ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази у справі.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.
У судовому засіданні 16.12.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 233 ГПК України.
Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, письмові пояснення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
12.10.2018 Компанією (постачальник) і Підприємством (споживач) було укладено Договір, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити споживачу природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його рахунок на умовах Договору.
Слід зазначити, що сторонами були укладені додаткові угоди, якими були внесені відповідні зміни до Договору.
Так, додатковою угодою від 28.11.2018 № 4 до Договору сторони виклали розділи 1-12 Договору в новій редакції.
Відповідно до пункту 1.2 Договору природний газ, що постачається за Договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
За Договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України (пункт 1.3 Договору).
Відповідно до пункту 2.1 Договору замовлений обсяг природного газу в період з 01.10.2018 по 30.04.2019 складає 488 988,868 тис. куб.м.
Пунктом 11.1 Договору визначено, що договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника і діє в частині постачання природного газу до 30.04.2019 (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.
Відповідно до пункту 11.2 Договору пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2 підпункту 3.9.2 пункту 3.9, пунктів 3.13, 5.7, абз. 5 підпункту 5 пункту 6.2, підпункту 8 пункту 6.2, підпункт 4 пункту 6.3, абз. 3 підпункту 2 пункту 6.4 Договору застосовуються з дня, зазначеного у повідомленні постачальника, яке направляється на електронну адресу споживача, зазначену у пункті 12 Договору та розмішується на офіційному сайті постачальника.
Додатковою угодою від 18.03.2019 № 5 сторони погодили, що:
- пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз. 2 підпункту 3.9.2 пункту 3.9, пунктів 3.13, 5.7, абз. 5 підпункту 5 пунктів 6.2, підпункт 8 пункту 6.2, підпункт 4 пункту 6.3, абз. 3 підпункт 2 пункту 6.4 Договору застосовуються сторонами з 01.03.2019;
- пункти 3.2.1, 3.4.1, 3.8.1, абз.1 підпункту 3.9.2 пункту 3.9, абзац 4 підпункту 5 пункту 6.2, абзац 2 підпункту 2 пункту 6.4 Договору з 01.03.2019 втрачають чинність.
Пунктом 3.13 Договору встановлено, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5 % відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений у пункті 2.1 Договору), споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки у порядку, визначеному пунктом 5.7 Договору. При цьому розмір збитків визначається таким чином:
- 3.13.1 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період;
- 3.13.2 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, споживач зобов'язаний відшкодувати збитки за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою: В = (Vф - Vп) х Ц х K,
де: Vф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за договором відповідно до акта приймання - передачі природного газу;
Vп - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в пункті 2.1 Договору;
Ц - ціна природного газу за цим договором;
K - коефіцієнт, який дорівнює 0,5.
Пунктом 5.7 Договору передбачено, що відшкодування позивачу збитків, розрахованих відповідно до умов пунктів 3.13 Договору, здійснюється наступним чином:
- постачальник на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо споживач порушив пункт 3.9 Договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м) та замовлених обсягів, визначених пунктом 2.1 Договору, розраховує збитки відповідно до підпунктів 3.13.1 або 3.13.2 пункту 3.13 Договору;
- постачальник після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає споживачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;
- споживач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акта-претензії, зобов'язаний відшкодувати постачальнику вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії.
Відповідно до підпункту 8 пункту 6.2 Договору споживач зобов'язаний, зокрема, відшкодувати постачальнику збитки, розраховані відповідно до пункту 3.13 Договору.
Згідно з підпунктом 4 пункту 6.3 Договору постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, що виникли через порушення відповідачем умов пункту 2.1 Договору у разі, якщо відхилення фактично використаних споживачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5 % (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.
Відповідно до пункт 2.1 Договору (в редакції додаткової угоди від 27.06.2019 № 13) постачальник повинен був передати природний газ споживачу протягом червня 2019 року в обсязі 5 444,70000 тис.куб.м.
Позивач вказує, що на виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв газ у червні 2019 року в обсязі 6 282,64000 тис.куб.м, що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 30.06.2019.
Таким чином, на думку позивача, відповідач в червні 2019 року фактично спожив природний газ в обсязі більшому на 8,94000 тис. куб.м (на 15,39 %), ніж було узгоджено сторонами відповідно до пункту 2.1 Договору.
На думку, Компанії, у зв'язку з викладеним розмір збитків складає 2 792 295,95 грн.
29.11.2019 позивачем на адресу відповідача було відправлено акт-претензію від 28.11.2019 № 26-4379-19, якою позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі пунктів 3.13 та 5.7 Договору та пункту 1 Розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 (далі - Правила або Правила №2496), у розмірі 2 792 295,95 грн за різницю між замовленим в червні 2019 року обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного відповідачем в червні 2019 року природного газу за Договором.
Листом від 27.12.2019 № 28АУ/02/1у/4963 Підприємство повідомило про залишення акту-претензії без задоволення з підстав невідповідності вимог приписам законодавства у сфері газопостачання.
Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду зі стягненням з відповідача збитків у розмірі 2 792 295, 95 грн.
Разом з тим, Підприємство заперечило проти задоволення позовних вимог, посилаючись, зокрема, на те, що Компанією не доведено підстав для стягнення збитків.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов таких обґрунтованих висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Стаття 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 525, 615 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Згідно із ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно зі ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Згідно із ст. 2, ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» правову основу ринку природного газу становлять Конституція України, цей Закон, закони України «Про трубопровідний транспорт», «Про природні монополії», «Про нафту і газ», «Про енергозбереження», «Про угоди про розподіл продукції», «Про захист економічної конкуренції», «Про газ (метан) вугільних родовищ», «Про охорону навколишнього природного середовища», міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України.
Договір постачання повинен містити такі істотні умови порядок відшкодування та визначення розміру збитків, завданих внаслідок порушення договору постачання.
Слід зазначити, що умови Договору щодо стягнення збитків відповідав положенням Розділу VІ Правил, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Разом з тим, Верховним Судом було прийнято постанову від 21.09.2021 зі справи №904/6992/20 за позовом Компанії у подібних відносинах, що містить висновок, який є обов'язковим для врахування та застосування у даній справі, про таке:
«Виходячи із змісту пункту 6 частини п'ятої статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» договір постачання повинен містити істотні умови, зокрема, щодо порядку відшкодування та визначення розміру збитків, завданих внаслідок порушення договору постачання.
В умовах Договору сторонами передбачено обсяги газу, які є плановими та можуть змінюватись. Сторони домовились про те, що допускається зменшення або перевищення місячних обсягів споживання природного газу, встановлених у даному Договорі в розмірі до 5,0 (п'яти) відсотків.
Підпунктом 1 пункту 1 розділу VI Правил №2496 передбачено, що відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється, зокрема, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період.
Відповідно до пункту 2 розділу VI Правил №2496 у договорі постачання між постачальником та споживачем, що не є побутовим, може встановлюватись допустима величина відхилення від підтверджених обсягів природного газу, в межах якої не здійснюються заходи, визначені пунктом 1 цього розділу.
За результатами виявлених порушень представником постачальника складається акт-претензія. Акт-претензія, у якому зазначаються підстави та розмір нарахованих збитків, складається в двох примірниках, один з яких надсилається (надається) споживачу (з позначкою про вручення), а споживач зобов'язаний протягом двадцяти робочих днів з моменту його отримання відшкодувати постачальнику завдані збитки або написати мотивовану відмову від їх повного або часткового відшкодування. У випадку не реагування у встановлений строк на акт-претензію або невідшкодування завданих збитків постачальник має право звернутись до суду.
Враховуючи положення пункту 1 пункту 1 розділу VI Правил №2496, а також те, що Договором передбачено обсяги природного газу та встановлена допустима величина відхилення від підтверджених обсягів природного газу, Позивач має право вимагати від споживача відшкодування збитків, у разі підтвердження факту, що за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем).
При цьому, визначальним є те, що пункт 1 пункту 1 розділу VI Правил №2496 передбачає можливість щодо відшкодування збитків споживачем. Проте наявність такого права не вказує на можливість автоматичного/безумовного стягнення суми у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період у разі, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу.
Суд вважає, що право на стягнення збитків із споживача (передбачене пунктом 1 пункту 1 розділу VI Правил №2496) не звільняє постачальника (Позивача) від обов'язку доведення наявності таких збитків та їх розміру належними та допустимими доказами у порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
До того ж, Суд звертає увагу на те, що пунктом 1 пункту 1 розділу VI Правил №2496 передбачено лише максимально допустимий розмір, а саме розмір, що не є більшим подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період.
Враховуючи приписи частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Оцінивши надані Позивачем докази відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право постачальника вимагати на підставі Правил №2496 та Договору від споживача відшкодування збитків за недовикористання останнім замовленого об'єму природного газу не звільняє Позивача від тягаря доказування понесених збитків та відмовив у задоволенні позову у зазначеній чистині лише у зв'язку із його недоведеністю. Суд погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанції.
Суд зазначає, що пункт 3.13 Договору та підпункт 2 пункту 1 розділу VI Правил №2496 хоча й передбачають можливість відшкодування збитків споживачем, проте наявність такого права не вказує на можливість автоматичного/безумовного стягнення зазначених сум збитків. Суд звертає увагу на те, що право на стягнення збитків із споживача не звільняє постачальника (Позивача) від обов'язку доведення наявності таких збитків та їх розміру належними та допустимими доказами у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький по змісту висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Отже, істинність твердження Позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом підлягала доведенню Позивачем перед судом.
Натомість, вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме Відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.».
Таким чином, із постанови у справі № 904/6992/20 вбачається, що Верховним Судом викладено висновок щодо відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику природного газу із урахуванням приписів розділу VI Правил.
Зокрема, Верховний Суд акцентував увагу, що право на стягнення збитків із споживача (передбачене розділом VI Правил) не звільняє постачальника (позивача) від обов'язку доведення наявності таких збитків та їх розміру належними та допустимими доказами у порядку передбаченому ГПК України, а пункт 3.13 Договору та підпункт 2 пункту 1 розділу VI Правил хоча й передбачають можливість відшкодування збитків споживачем, проте наявність такого права не вказує на можливість автоматичного/безумовного стягнення зазначених сум збитків.
Слід зазначити, що аналогічні правові висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 26.10.2021 зі справи № 904/6985/20 та зі справи № 904/6986/20.
Однак, позивачем у даній справі не надано доказів на підтвердження реальності понесення ним збитків та не доведено втрат, спричинених відхиленням відповідача від обумовлених обсягів спожитого природного газу, усіх елементів, які необхідні для можливості стягнення збитків, а тому є підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.
Що ж до тверджень Компанії про те, що заявлені до стягнення збитки є договірною санкцією, то вони є безпідставними, оскільки поняття збитків є загальновідомим і не може тлумачитися на розсуд позивача.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частина 1 ст. 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з пунктом 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 23.12.2021.
Суддя Ю.О. Підченко