ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.12.2021Справа № 910/16562/21
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНОПРОМ» (04114, місто Київ, вул. Вишгородська, будинок 44) до Комунального підприємства «ШКОЛЯР» Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (03056, місто Київ, вулиця Дашавська, будинок 22) про стягнення 350 251,43 грн,
без повідомлення (виклику) сторін,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНОПРОМ» (далі - позивач, ТОВ «ЗЕРНОПРОМ») звернулося до Господарського суду міста Києва (далі - суд) із позовною заявою до Комунального підприємства «ШКОЛЯР» Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач) про стягнення 350 251,43 грн, з яких: 276 137,04 грн - основного боргу, 39 510,73 грн - пені, 25 729,55 грн - витрати від інфляції та 3% річних у розмірі - 8 874,11 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки № 23/09/20 від 23.09.2020 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, на яку було нараховано пеню, витрати від інфляції та 3% річних.
11.10.2021 автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/16562/21 та справу передано на розгляд судді Демидову В.О.
Ухвалою суду від 18.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Вказаною ухвалою суду було встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, а також для подання всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити направлення позивачу копії відзиву на позов та доданих до нього документів; визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву.
Також, відповідача було попереджено, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини другої ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Частиною п'ятою ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини одинадцятої ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до частин другої та третьої ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Нормами частини четвертої ст. 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини першої ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно із частиною першою ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (частина сьома ст. 120 ГПК України).
Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 18.10.2021 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0105478462227) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Однак, конверт з ухвалою суду від 18.10.2021, який направлявся на адресу відповідача (03056, місто Київ, вулиця Дашавська, будинок 22) був повернутий до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі - Правила надання послуг поштового зв'язку), і які регулюють відносини між ними.
Відповідно до п. 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27.05.2021 у справа № 917/1998/19 та від 06.07.2021 у справі № 921/494/20.
Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв'язку до суду поштового конверту з відміткою «за закінченням терміну зберігання» свідчить, що рішення (ухвала) не вручена з причин, які не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.
Крім того, суд зазначає, що згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 18.10.2021 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не подано відзиву на позов, як і не надано будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев'ятій ст. 165 ГПК України.
Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев'ятої ст. 165 та частини другої ст. 178 ГПК України.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.09.2020 між ТОВ «ЗЕРНОПРОМ» (Продавець) та Комунальним підприємством «ШКОЛЯР» Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (Покупець) був укладений Договір поставки № 23/09/20 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець прийняти і оплатити на умовах та в порядку, визначених цим Договором, Товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях, прайс-листах Продавця) або накладних, які є невід'ємними частинами цього Договору.
Згідно з п. 2.1. Договору, найменування та кількість Товару визначається накладними Продавця, які є невід'ємними частинами цього Договору.
Умовами п. 3.1. Договору передбачено, що ціною Договору є загальна вартість поставленого Товару за видатковими накладними Постачальника, які є додатками до цього Договору та являють собою його невід'ємну частину.
Ціни на Товар встановлюються на підставі прайс-листів Продавця (п. 3.2. Договору).
Відповідно до п. 3.3. Договору, Покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію Товару переданого Продавцем не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів або 10 (десять) банківських днів з моменту передачі такої партії Товару.
Пунктом 5.1. Договору передбачено, що у разі невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань по даному Договору, сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.
Згідно з п. 5.2. Договору, у випадку порушення Покупцем строків оплати Товару, передбачених Договором і додатками до нього, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати Товару.
Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.2020, а в частині невиконаних зобов'язань Сторін - до повного їх виконання (п. 7.1. Договору).
Відповідно до п. 7.2. Договору, якщо жодна із Сторін не повідомить іншу сторону про припинення договору за місяць до закінчення строку його дії - Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік.
На виконання умов Договору, позивачем було поставлено товар відповідачу на суму 1 698 137,04 грн з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними: № 3554 від 28.09.2020 на суму 16 349,40 грн, № 3555 від 28.09.2020 на суму 19 592,72 грн, № 3612 від 30.09.2020 на суму 21 111,00 грн, № 3615 від 30.09.2020 на суму 22 499,64 грн, № 2710 від 05.10.2020 на суму 16 551,38 грн, № 3711 від 05.10.2020 на суму 33 005,70 грн, № 3763 від 07.10.2020 на суму 12 569,88 грн, № 3769 від 07.10.2020 на суму 8 804,76 грн, № 3868 від 12.10.2020 на суму 18 076,44 грн, № 3869 від 12.10.2020 на суму 24 812,40 грн, № 3938 від 15.10.2020 на суму 12 829,16 грн, № 3947 від 15.10.2020 на суму 3 433,68 грн, № 4000 від 19.10.2020 на суму 2 313,40 грн, № 4001 від 19.10.2020 на суму 10 648,87 грн, № 4197 від 28.10.2020 на суму 25 911,46 грн, № 4202 від 28.10.2020 на суму 19 632,79 грн, № 4222 від 29.10.2020 на суму 5 189,40 грн, № 4224 від 29.10.2020 на суму 5 168,22 грн, № 4244 від 30.10.2020 на суму 3 600,00 грн, № 4281 від 02.11.2020 на суму 25 374,12 грн, № 4277 від 02.11.2020 на суму 27 523,08 грн, № 4306 від 03.11.2020 на суму 2 864,40 грн, № 4315 від 03.11.2020 на суму 15 477,98 грн, № 4340 від 03.11.2020 на суму 27 808,48 грн, № 4343 від 04.11.2020 на суму 16 466,58 грн, № 4427 від 09.11.2020 на суму 26 301,00 грн, № 4428 від 09.11.2020 на суму 26 544,92 грн, № 4479 від 11.11.2020 на суму 19 361,47 грн, № 4480 від 11.11.2020 на суму 14 206,68 грн, № 4582 від 16.11.2020 на суму 14 207,05 грн, № 4587 від 16.11.2020 на суму 21 657,84 грн, № 4647 від 18.11.2020 на суму 15 044,02 грн, № 4648 від 18.11.2020 на суму 17 238,48 грн, № 4742 від 23.11.2020 на суму 24 128,78 грн, № 4743 від 23.11.2020 на суму 15 575,48 грн, № 4789 від 25.11.2020 на суму 16 035,25 грн, № 4798 від 25.11.2020 на суму 8 323,97 грн, № 4903 від 30.11.2020 на суму 17 179,82 грн, № 4899 від 30.11.2020 на суму 31 055,42 грн, № 4969 від 02.12.2020 на суму 15 157,14 грн, № 4968 від 02.12.2020 на суму 16 228,31 грн, № 5051 від 07.12.2020 на суму 20 244,04 грн, № 5051 від 07.12.2020 на суму 14 582,40 грн, № 5109 від 09.12.2020 на суму 11 915,16 грн, № 5110 від 09.12.2020 на суму 21 003,19 грн, № 5133 від 10.12.2020 на суму 976,50 грн, № 5134 від 10.12.2020 на суму 2 494,56 грн, № 5201 від 14.12.2020 на суму 28 841,77 грн, № 5202 від 14.12.2020 на суму 21 643,64 грн, № 5260 від 16.12.2020 на суму 14 229,00 грн, № 5261 від 16.12.2020 на суму 19 480,79 грн, № 5368 від 21.12.2020 на суму 16 775,40 грн, № 5369 від 21.12.2020 на суму 24 464,58 грн, № 5411 від 22.12.2020 на суму 3 858,47 грн, № 5412 від 22.12.2020 на суму 375,72 грн, № 249 від 21.01.2021 на суму 26 930,74 грн, № 265 від 22.01.2021 на суму 85 906,60 грн, № 340 від 26.01.2021 на суму 2 030,08 грн, № 355 від 27.01.2021 на суму 84 348,76 грн, № 437 від 01.02.2021 на суму 83 408,08 грн, № 503 від 03.02.2021 на суму 45 920,22 грн, № 588 від 08.02.2021 на суму 104 553,85 грн, № 734 від 17.02.2021 на суму 86 923,85 грн, № 803 від 22.02.2021 на суму 70 463,20 грн, № 858 від 25.02.2021 на суму 28 520,86 грн, № 920 від 01.03.2021 на суму 73 434,43 грн, № 987 від 03.03.2021 на суму 68 618,00 грн, № 1112 від 10.03.2021 на суму 40 332,58 грн, підписаними сторонами та які містять відбитки їх печаток, копії яких надані в матеріали справи.
Проте, як зазначає позивач, відповідачем було здійснено часткову оплату, поставленого позивачем товару, на суму 1 422 000,00 грн з ПДВ, що підтверджується банківськими виписками по рахунку, а саме: за 15.10.2020 на суму 20 000,00 грн, за 03.11.2020 на суму 60 000,00 грн, за 16.11.2020 на суму 20 000,00 грн, за 24.11.2020 на суму 30 000,00 грн, за 30.11.2020 на суму 200 000,00 грн, за 08.12.2020 на суму 25 000,00 грн, за 22.12.2020 на суму 300 000,00 грн, за 01.02.2021 на суму 30 000,00 грн, за 02.02.2021 на суму 20 000,00 грн, за 05.02.2021 на суму 65 000,00 грн, за 09.02.2021 на суму 30 000,00 грн, за 15.02.2021 на суму 50 000,00 грн, за 17.02.2021 на суму 20 000,00 грн, за 22.02.2021 на суму 100 000,00 грн, за 01.03.2021 на суму 100 000,00 грн, за 02.03.2021 на суму 20 000,00 грн, за 09.03.2021 на суму 20 000,00 грн, за 10.03.2021 на суму 22 000,00 грн, за 16.03.2021 на суму 20 000,00 грн, за 23.03.2021 на суму 30 000,00 грн, за 14.05.2021 на суму 100 000,00 грн, за 21.05.2021 на суму 55 000,00 грн, за 28.05.2021 на суму 50 000,00 грн, за 10.06.2021 на суму 20 000,00 грн та за 23.06.2021 на суму 15 000,00 грн, підписані зі сторони керівника та бухгалтера ТОВ «ЗЕРНОПРОМ», копії яких надані в матеріали справи.
Таким чином, у зв'язку з частковим розрахуванням відповідачем за товари, поставлені позивачем, у відповідача виникла заборгованість у сумі 276 137,04 грн, наявність якої також підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.09.2020 - 10.09.2021, підписаним представниками сторін та скріпленим відбитками їх печаток.
Вищевикладене і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).
Пунктом 1 частини другої ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.
Як зазначалось, між сторонами був укладений Договір поставки № 23/09/20 від 23.09.2020.
Відповідно до частини першої ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга ст. 712 ЦК України).
Положеннями ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини першої ст. 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
В силу вимог частини першої ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Умовами п. 3.3. Договору передбачено, що Покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію Товару переданого Продавцем не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів або 10 (десять) банківських днів з моменту передачі такої партії Товару.
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги дати поставки позивачем товару за спірними видатковими накладними, суд дійшов висновку, що строк оплати з поставки товару на загальну суму 276 137,04 грн є таким, що настав.
Частиною першою ст. 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Так, відповідно до частини першої ст. 526 ЦК України, Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначає позивач, ним був виконаний обов'язок, визначений умовами Договору, та поставлений відповідачу товар на загальну суму 1 698 137,04 грн з ПДВ, що підтверджується підписаними відповідачем видатковими накладними на зазначену суму, однак, відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати, поставленого позивачем товару, виконав частково на суму 1 422 000,00 грн з ПДВ, у зв'язку з чим сума отриманого від позивача товару, але не сплаченого відповідачем, становить 276 137,04 грн.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов спірного Договору.
Також на підтвердження наявності та розміру заборгованості в матеріали справи був наданий Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.09.2020 - 10.09.2021 на суму 276 137,04 грн, підписаний без заперечень представниками сторін та скріплений відбитками їх печаток.
Проте, відповідач не скористався своїми процесуальними правами, не надав суду аргументи, доводи та міркування щодо заявлених позовних вимог, не виконав обов'язку щодо надання відзиву на позов з мотивуванням заперечень за наявності таких, а також не надав жодного доказу на підтвердження здійснення відповідачем повної оплати за поставлений позивачем товар, не заявлено жодних зауважень щодо поставки товару за наданими в матеріали справи видатковими накладними.
Відповідно до частини першої ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом положень ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до частини першої ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У частині третій ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Крім того, 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема, внесені зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції).
Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується виконання позивачем зобов'язань за Договором щодо поставки товару відповідачу, тоді як відповідачем зобов'язання по сплаті поставленого товару на суму 276 137,04 грн виконані не були, на момент прийняття рішення не надано доказів, які б свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, наявність та розмір заборгованості відповідачем не були спростовані, у зв'язку чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 276 137,04 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 39 510,73 грн, суд зазначає наступне.
В силу приписів ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно з частиною першою ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з пунктом 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частинами четвертою та шостою статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною шостою ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 5.2. Договору, у випадку порушення Покупцем строків оплати Товару, передбачених Договором і додатками до нього, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати Товару.
Перевіривши надані представником позивача розрахунки пені, суд зазначає, що, останні виконані невірно, оскільки не враховано положення ст. 253 Цивільного кодексу України, за умовами якої перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За розрахунком суду розмір пені становить 38 173,20 грн. в задоволенні іншої частини вимог в цій частині слід відмовити.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 8 874,11 грн та витрат від інфляції в розмірі 25 729,55 грн, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов'язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку, нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних, суд встановив, що вони виконані невірно, оскільки позивачем не враховано, положення ст. 253 Цивільного кодексу України, за умовами якої перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За розрахунком суду розмір 3% річних становить 8449,60 грн. в задоволенні іншої частини вимог в цій частині слід відмовити.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі - Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV).
Положеннями ст. 2 Закону № 491-IV передбачено, що як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру. Водночас вказаною статтею Закону № 491-IV законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).
Положеннями п. 1 Порядку передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Абзацем другим п. 1-1 Порядку передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий п. 4 Порядку).
Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що він виконаний невірно.
У зв'язку з чим, судом здійснено власний перерахунок інфляційних втрат та розмір інфляційних втрат за розрахунком суду становить 24483,38 грн.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.
За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 частини першої ст. 123 ГПК України).
Умовами п. 2 частини першої ст. 129 ГПК України передбачено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу у разі задоволення позову покладаються на відповідача (п. 1 частини четвертої статті 129 ГПК України).
Пунктом 9 частини третьої ст. 162 ГПУ України, позовна заява повинна містити: попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Позовна заява містить в собі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс чи які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, зокрема: 20 000,00 грн гонорар адвоката за представництво в суді іншу правничу допомогу, пов'язану з розглядом справи.
Також представником позивача в позовній заяві зазначено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи додатково подать детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною восьмою ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 129, 236 - 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства «ШКОЛЯР» Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (03056, місто Київ, вулиця Дашавська, будинок 22; ідентифікаційний код юридичної особи: 16483242) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНОПРОМ» (04114, місто Київ, вул. Вишгородська, будинок 44; ідентифікаційний код юридичної особи: 30407882) 347 243 (триста сорок сім тисяч двісті сорок три) грн 22 коп., з яких: 276 137 (двісті сімдесят шість тисяч сто тридцять сім) грн 04 коп. - основного боргу, 38 173 (тридцять вісім тисяч сто сімдесят три) грн 20 коп. - пені, 24483 (двадцять чотири тисячі чотириста вісімдесят три) грн 38 коп. - інфляційних втрат, 8 449 (вісім тисяч чотириста сорок дев'ять) грн 60 коп. - 3% річних, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 208 (п'ять тисяч двісті вісім) грн 65 коп.
3. В задоволенні іншої частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 23.12.2021.
Суддя Владислав ДЕМИДОВ