Справа № 128/1250/20
Іменем України
23 грудня 2021 року місто Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області в складі:
судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря ОСОБА_2
та учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
потерпілого ОСОБА_4 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12020020100000124 від 16.02.2020, по обвинуваченню
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вінниці, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , освіта неповна середня, непрацюючого, одруженого, несудимого,
у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України,
15.02.2020 близько 09 год 00 хв на території будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_3 між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 виник словесний конфлікт на ґрунті непорозуміння з приводу здійснення ремонтних робіт щодо відновлення водопостачання будинку за вказаною адресою.
В ході даного словесного конфлікту ОСОБА_6 умисно, розуміючи протиправність своїх дій та суспільно небезпечних наслідків, маючи прямий умисел на спричинення шкоди здоров'ю ОСОБА_4 , наніс йому кулаками обох рук три удари в область обличчя. Після цього ОСОБА_6 , продовжуючи словесний конфлікт, взявшись лівою рукою за одяг ОСОБА_4 , прижав його спиною до металевого паркану та кулаком правої руки наніс 5 ударів в область голови, а саме: обличчя та лівої скроні.
Внаслідок умисних дій ОСОБА_6 , ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, струс головного мозку, лівобічної параорбітальної гематоми, садна в ділянці правої щоки, що відповідно до висновку експерта №192/352 від 31.03.2020, належить до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
В судовому засіданні 22.12.2021 обвинувачений ОСОБА_6 вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, не оспорював жодних фактичних обставин, зазначених в обвинувальному акті, зазначив, що у вчиненому розкаюється, просив суворо його не карати, цивільний позов потерпілого визнає частково, погоджується сплатити потерпілому кошти в сумі не більше 10 000 грн.
Потерпілий ОСОБА_4 в судовому засіданні показав, що все відбувалося так, як зазначено в обвинувальному акті, після тих подій обвинувачений вибачення у нього не просив, завдану шкоду не відшкодував, тому просив суд призначити ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі.
Враховуючи думки учасників судового провадження, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним досліджувати докази по кримінальному провадженню стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються. Суд визнав за необхідне обмежитись допитом обвинуваченого та потерпілого, а також дослідженням доказів стосовно особи обвинуваченого та цивільного позову. При цьому судом з'ясовано, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст встановлених обставин, сумнівів у добровільності їх позиції немає, а також судом роз'яснено, що в такому випадку вони будуть позбавлені можливості оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Судом установлено, що на досудовому розслідуванні дії ОСОБА_6 вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
При цьому суд також враховує, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
При призначенні виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_6 суд враховує, що він на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не працює, раніше не судимий, за місцем проживання характеризується добре.
Статтею 368 КПК України визначено, що, ухвалюючи вирок, суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого.
Згідно з досудовою доповіддю Літинського районного сектору Філії ДУ «Центр пробації» у Вінницькій області, беручи до уваги наявну інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого, середній рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення, середній рівень ризику небезпеки для суспільства, його спосіб життя, відсутність історії кримінальних правопорушень, орган пробації вважає, що виправлення особи без позбавлення волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства (у т.ч. окремих осіб). На думку органу пробації виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень, проходження пробаційних програм та заходів, які орієнтовані на профілактику скоєння адміністративних та кримінальних правопорушень, підвищення мотивації до позитивних змін у житті. У разі якщо суд дійде висновку про можливість звільнення правопорушника від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним покладання на правопорушника обов'язків: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Згідно зі статтею 66 КК України, щире каяття може бути визнане судом обставиною, що пом'якшує покарання винного.
Захисник обвинуваченого вказував суду на те, що у даному випадку обставиною, що відповідно до ст. 66 КК України пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , є щире каяття.
Сторона потерпілого вважає, що у даному випадку відсутнє щире каяття обвинуваченого ОСОБА_6 , тому така пом'якшуюча покарання обставина не може бути застосована.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Такий правовий висновок щодо щирого каяття як обставини, яка пом'якшує покарання, викладено у Постанові колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 09.10.2018 у справі № 756/4830/17-к.
У даному випадку судом не було встановлено щирого каяття обвинуваченого ОСОБА_6 , оскільки останній спочатку оспорював фактичні обставини, зазначені в обвинувальному акті, в подальшому вину визнав повністю, зазначивши суду, що не оспорює фактичних обставин, також судом встановлено, що обвинуваченим завдана потерпілому шкода відшкодована не була навіть частково, вибачення у потерпілого він так і не просив, хоча події правопорушення відбувалися ще 15.02.2020.
Таким чином, обставин, що відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , так і обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , судом не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обвинуваченого обставин, відомості, що характеризують особу обвинуваченого, тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є кримінальним проступком, позицію державного обвинувача щодо можливості призначення обвинуваченому покарання у виді штрафу, позицію сторони потерпілого щодо необхідності призначення обвинуваченому покарання у виді обмеження волі, позицію сторони захисту щодо відсутності підстав для призначення суворого покарання, досудову доповідь Літинського районного сектору Філії ДУ «Центр пробації» у Вінницькій області, суд вважає достатнім для виправлення та перевиховання ОСОБА_6 , а також попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді обмеження волі в межах санкції статті обвинувачення, з приміненням ст.ст. 75, 76 КК України з випробуванням, з встановленням іспитового строку та покладенням відповідно обов'язків. У даному випадку таке покарання повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які створять у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки, у зв'язку з чим суд не вбачає необхідності призначати інше покарання з тих, що передбачені за вчинене кримінальне правопорушення.
Суд не вбачає підстав для призначення ОСОБА_6 покарання у виді штрафу, так як вважає, що таке покарання не є достатнім для виправлення обвинуваченого, є надто м'яким з врахуванням обставин вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення.
Крім того, відповідно до ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право пред'явити цивільний позов до обвинуваченого.
Потерпілим ОСОБА_4 під час підготовчого судового засідання було подано цивільний позов до ОСОБА_6 про стягнення шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, в загальному розмірі 82 921,28 грн, що складається з моральної шкоди в сумі 10 000 грн, 33 834,53 грн матеріальної шкоди (витрати на правову допомогу - 10 000 грн, акт надання послуг на проживання в готелі - 16 965 грн, витрати на лікування - 6 869,58 грн), 39 086,75 грн упущеної вигоди за 21 день.
18.03.2021 цивільний відповідач ОСОБА_6 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що суду не надано відповідні лікарські призначення, що придбані ліки співпадають із призначенням лікаря та датою перебування в лікарні; не надано ні призначень лікарів, ні виписки з історії хвороби, яке лікування було необхідне ОСОБА_4 ; розрахунок упущеної вигоди є теоретичним, абстрактним та побудованим на можливих очікуваннях отримання певного доходу; долучена декларація про доходи за 2019 рік не може свідчити про конкретний розмір прибутку, який міг би і повинен був отримати ОСОБА_4 ; акт про надання послуг № 296 від 20.02.2020 не містить жодного підпису та печатки, і взагалі з його змісту неможливо встановити, які саме роботи і на підставі чого мали б виконуватись; з цивільного позову неможливо встановити в чому саме проявлялись моральні переживання та вказані моральні переживання не підтверджені жодними доказами; щодо витрат на правничу допомогу, то не додано договору між ОСОБА_4 та адвокатом, розрахунку розміру витрат на правничу допомогу, акту прийому-передачі вказаного виду послуг адвоката.
Згідно з положеннями статті 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вивчивши цивільний позов, суд дійшов висновку, що заявлений цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що позовна вимога про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_4 майнової шкоди в розмірі 6 869,58 грн (витрат, понесених на лікування) підлягає задоволенню, оскільки обвинуваченим не заперечувалося, що внаслідок його неправомірних дій потерпілий отримав легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, не заперечувалося перебування потерпілого на лікуванні, а також такі витратипотерпілого підтвердженні чеками на купівлю медичних препаратів, які за часом співпадають з періодом можливого перебування потерпілого на лікуванні.
Витрати надання послуг на проживання в готелі в сумі 16 965 грн не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки долучений до цивільного позову акт про надання послуг № 296 від 20.02.2020 не містить жодного іншого підпису, крім ОСОБА_4 , не містить будь-якої печатки, тому не може бути підтвердженням понесених ОСОБА_4 витрат, а також останнім не обгрунтовано належним чином з посиланням на відповідні докази, що такі витрати є майновою шкодою в розумінні ст. 1166 ЦК України та повинні бути відшкодовані обвинуваченим ОСОБА_6 . Тому в цій частині позовні вимоги ОСОБА_4 задоволенню не підлягають.
Згідно з положеннями, викладеними в ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (частина перша статті 1168 ЦК України).
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 3 постанови від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
Судом установлено, що умисними діями ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_4 завдані тілесні ушкодження, внаслідок чого останній пережив фізичний біль, втратив спокій, переніс стрес, вимушений був пройти курс лікування, чим був порушений його звичний спосіб життя, для відновлення якого він потребував певних зусиль.
Тому, виходячи з вищевикладеного, враховуючи характер і тривалість страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках потерпілого, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого на користь потерпілого в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди 5000 гривень. В інший частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
Частинами першою та другою статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Одним з різновидів збитку є упущена вигода, яка уявляє собою недотриманий обґрунтовано очікуваний і запланований прибуток, який би особа отримала у разі, якби не виникли певні обставини, від неї незалежні.
Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій. Позивач також має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Оскільки ОСОБА_4 належними та допустимими доказами не доведено існування упущеної вигоди, не доведено реальної можливості отримання прибутків в сумі 39 086,75 грн, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
Єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, має бути законним за формою і порядком внесення, і розумно обґрунтованим за розміром.
При визначенні обґрунтованого розміру гонорару беруть до уваги такі фактори:
1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання у звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта щодо строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.
Жоден з цих факторів не має самодостатнього значення, вони підлягають врахуванню в їх взаємозв'язку щодо обставин кожного конкретного випадку.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу потерпілим надано копію квитанції про оплату відповідних послуг в сумі 10 000 грн.
Враховуючи, що адвокатом ОСОБА_5 потерпілому надавалася правова допомога у вигляді консультацій, складання цивільного позову, участі в судових засіданнях по даному кримінальному провадженню, тому витрати в сумі 10 000 грн є співрозмірними з обставинами даної справи та суд не вважає їх завищеними. В зв'язку з цим процесуальні витрати, понесені потерпілим, повинні бути відшкодовані обвинуваченим в повному обсязі.
Заходи забезпечення кримінального провадження до обвинуваченого не застосовувались, клопотань про їх застосування до суду не надходило.
Питання щодо витрат на залучення експертів та речових доказів судом не вирішується, оскільки такі витрати та речові докази у даному кримінальному провадженні відсутні.
Керуючись ст.ст. 124, 128, 129, 349, 368-371, 373, 374, 376, 395 КПК України, суд -
Визнати винним ОСОБА_6 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком 2 (два) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України, зобов'язати ОСОБА_6 :
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 відшкодування понесених витрат на лікування в сумі 6 869 (шість тисяч вісімсот шістдесят дев'ять) грн 58 коп., відшкодування моральної шкоди в сумі 5 000 (п'ять тисяч) грн 00 коп., відшкодування понесених процесуальних витрат на правову допомогу в сумі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп., а в загальній сумі 21 869 (двадцять одна тисяча вісімсот шістдесят дев'ять) грн 58 коп.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 - відмовити.
Вирок суду може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок суду з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду, відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України, не може бути оскаржений в апеляційному порядку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
СУДДЯ Юлія КАРПІНСЬКА