ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.12.2021Справа № 910/14561/21
Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопромпідшипник" (61052, Харківська обл., м. Харків, провулок Сімферопольський, буд. 6, літ."Ч-2"; ідентифікаційний код 31151565)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Сейлз" (02132, м. Київ, вул. Зарічна, будинок 1-Б, приміщення 236; ідентифікаційний код 35453980)
про стягнення 9 527, 53 грн,
без повідомлення (виклику) представників сторін
До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Автопромпідшипник" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акмаш-Холдинг", в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки № 1204045 від 12.04.2021 в загальному розмірі 9 600, 54 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2021 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопромпідшипник" залишено без руху, позивачу встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліку шляхом подання до суду: попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; приведеної у відповідність ціни позову з прохальної частиною позовної заяви; приведеної у відповідність прохальної частини позовної заяви, а саме п. 1, зазначивши окремо суму основного боргу та суму нарахованих інфляційних втрат.
15.09.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду, в якій зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; ціну позову - 9 527, 53 грн.
Крім того, в даній заяві позивачем приведено у відповідність прохальну частину позовної заяви та відповідно зазначено, що стягненню з відповідача підлягає сума заборгованості в розмірі 9 527, 53 грн, яка складається із суми основного боргу - 8 093, 28 грн, 3 % річних - 83, 82 грн, пені - 427, 72 грн, штрафу 10 % - 809, 33 грн, інфляційні втрати - 113, 38 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд вказує, що ухвала суду від 20.09.2021 надсилалася відповідачу поштовим повідомленням № 0105478526098, однак, конверт з ухвалою повернувся на адресу суду не врученим із зазначенням причин: "за закінченням терміну зберігання".
Приписами ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Суд відзначає, що оскільки, станом на час винесення рішення, відповідачем було змінено найменування та адресу, то за таких обставин суд вважає задоцільне в даному рішенні вказати нове найменування та адресу відповідача, а саме: Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест Сейлз" (02132, м. Київ, вул. Зарічна, будинок 1-Б, приміщення 236; ідентифікаційний код 35453980) замість Товариства з обмеженою відповідальністю "Акмаш-Холдинг" (03061, м. Київ, пр.-т. Відрадний, буд. 95; ідентифікаційний код 35453980).
Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач повідомлявся про відкриття провадження у справі, а матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи
Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва
28.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автопромпідшипник" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Акмаш-Холдинг" (покупець) укладено договір поставки № 9508, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити за цінами і в кількості відповідно до умов цього договору.
Відповідно до п. 2.1 договору загальна його сума визначається як вартість товару, переданого постачальником відповідно до погоджених рахунків до даного договору.
Згідно п. 3.1. договору покупець здійснює оплату кожної партії товару по відповідному рахунку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом терміну дії рахунку та 10- ти банківських днів з моменту передачі товару.
Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє 28.01.2022 (п. 7.1. договору).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним на виконання умов договору було поставлено відповідачу товар згідно видаткової накладної № 1204045 від 12.04.2021 та рахунку СА-0504146 від 05.04.2021 р. на суму 8 093, 28 грн.
Проте, з доводів позивача вбачається, що відповідач здійснив зловживання довірою постачальника та не виконав свої договірні зобов'язання щодо оплати поставленого товару на суму 8 093, 28 грн у зв'язку з чим строк прострочення виконання зобов'язання (платежу) становить 126 днів.
Також вбачається, що позивач звертався до відповідача із претензією № 45 від 04.08.2021 щодо погашення існуючої заборгованості (докази направлення наявні в матеріалах справи) однак станом на дату звернення до суду з позовом заборгованість позивачу не сплачено.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 9508 від 28.01.2019, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою є договором поставки.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно частини 1 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачем здійснено відповідачу поставку товару на загальну суму 8 093, 28 грн згідно видаткової накладної № 1204045 від 12.04.2021.
Суд вказує, що вказана вище видаткова накладна підписана уповноваженими представниками сторін, в тому числі з боку покупця - Левченко Т.В. (на підставі довіреності № 19 від 09.04.2021), що в свою чергу підтверджує факт належної поставки товару позивачем, прийняття такого товару відповідачем та відповідно виникнення у відповідача обов'язку здійснити оплату за вказаний товар згідно п. 3.1 договору.
Також в матеріалах справи наявний рахунок-фактура № СА-0504146 від 05.04.2021 до договору № 9508 від 28.01.2019 на суму 8 093, 28 грн (в тому числі ПДВ).
Суд звертає увагу, що відповідачем не заперечує факт здійснення поставки товару та/ або ж здійснення поставки товару неналежної якості.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відтак, з огляду на викладене вище, враховуючи те, що відповідачем не надано до суду доказів належної оплати за поставлений позивачем товар, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки № 9508 від 28.01.2019, а саме зобов'язання в частині здійснення оплати за поставлений товар у зв'язку з чим вимога позивача в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 8 093, 28 грн підлягає задоволенню.
Крім того, суд зазначає, що позивачем, у зв'язку із неналежним виконанням умов договору поставки здійснено нарахування за період з 27.04.2021 по 30.08.2021 пені - 427, 72 грн, 3 % річних - 83, 82 грн , штраф 10 % - 809, 33 грн та інфляційні втрати - 113, 38 грн за травень 2021 - серпень 2021.
Згідно п. 8.5. договору за порушення зобов'язання по оплаті товару покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період прострочення, від простроченої суми з кожний день прострочення платежу
За порушення зобов'язання по оплаті товару понад 30 календарних днів, покупець сплачує постачальникові, додатково штраф у розмірі 10 % від неоплаченої суми шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, а також відшкодовує заподіяні збитки (п. 8.6. договору).
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Таким чином, враховуючи порушення відповідачем умов договору, суд перевіривши правильність їх нарахування зазначає, що позивачем правомірно нараховано на існуючу суму заборгованості пеню в розмірі 427, 72 грн та штраф в розмірі 809, 33 грн, а тому дані вимоги позивача підлягають задоволенню.
За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, суд зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Щодо нарахувань інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Що у свою чергу підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Так, судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат та 3 % річних та встановлено, що такі нарахування є арифметично вірними, а відтак вимога позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 83, 82 грн та інфляційних втрат в розмірі 113, 38 грн підлягає задоволенню.
Разом з тим, суд вказує, що позивач просить суд стягнути з відповідача витрати понесені на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000, 00 грн.
Так, згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати сторін, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених 129 Господарського процесуального кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачем на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 грн надано наступні докази: копію договору про надання правової допомоги № 2 від 28.10.2021; акт від 02.11.2021 наданих послуг (виконаних робіт) до договору про надання правової допомоги № 2 від 28.10.2021 та платіжне доручення № 5192 від 02.11.2021 на суму 10 000 грн.
Відповідно до п. 2.3. договору про надання правової допомоги № 2 від 28.10.2021 клієнт сплачує виконавцю аванс в розмірі 10 000, 00 грн у строк 5 робочих днів з дати підписання договору, а остаточна вартість наданих адвокатом послуг відповідно до п. 2.5. договору зазначається в акті.
Як вбачається з акту наданих послуг (виконаних робіт) від 02.11.2021 адвокатом надано, а клієнтом (позивачем) прийнято адвокатські послуги загальною вартістю 10 000, 00 грн.
Також суд зазначає, що вказаний акт від 02.11.2021 підписаний представниками сторін, чиї підписи скріплено печатками, що в свою чергу підтверджує факт надання адвокатом послуг належної якості та відповідного понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на викладене вище, враховуючи відсутність в матеріалах справи заперечень з боку відповідача по суті заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та те, що вказані витрати на переконання суду є фактично понесені позивачем, суд дійшов висновку, що останні в розмірі 10 000, 00 грн підлягають відшкодуванню відповідачем.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129 та 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопромпідшипник" - задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Сейлз" (02132, м. Київ, вул. Зарічна, будинок 1-Б, приміщення 236; ідентифікаційний код 35453980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопромпідшипник" суму основного боргу в розмірі 8 093 (вісім тисяч дев'яносто три) грн 28 коп., 3 % річних в розмірі 83 (вісімдесят три) грн 82 коп., пеню в розмірі 427 (чотириста двадцять сім) грн 72 коп., штраф в розмірі 809 (вісімсот дев'ять) грн 33 коп., інфляційні втрати в розмірі 113 (сто тринадцять) грн 38 коп., судовий збір в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 16.12.2021
Суддя Д.О. Баранов