майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"14" грудня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/294/21
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Кравець С.Г.
секретар судового засідання: Гекалюк О.І.
за участю представників сторін:
від позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом:
Волошенюк О.В., адвокат, довіреність від 20.05.2020,
від відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом: не
з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" (м.Вінниця)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" (с.Броники, Новоград-
Волинський район, Житомирська область)
про стягнення 3066437,27грн
та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко"
(с.Броники, Новоград-Волинський район, Житомирська область)
до Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" (м.Вінниця)
про визнання недійсною додаткову угоду від 27.01.2020 до договору поставки №1-
20/12-19АВ від 20.12.2019.
Товариство з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" про стягнення 3066437,27грн, з яких: 2799000,00грн основного боргу, 86500,60грн 3% річних та 180936,67грн інфляційних втрат, а також судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №1-20/12-19АВ від 20.12.2019.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 12.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та підготовче засідання призначено на 13.05.2021.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 13.05.2021 відкладено підготовче засідання на 02.06.2021.
В підготовчому засіданні судом оголошено перерву з 02.06.2021 до 04.06.2021.
Ухвалами Господарського суду Житомирської області від 04.06.2021:
- відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" про забезпечення позову у справі №906/294/21;
- поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" строк для подання зустрічної позовної заяви та прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" до Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" про визнання недійсною додаткову угоду від 27.01.2020 до договору поставки №1-20/12-19АВ від 20.12.2019 для спільного розгляду з первісним та об'єднано їх в одне провадження;
- залишено без розгляду клопотання представника ТОВ "Цефей-Еко" №30 від 03.06.2021 про об'єднання справ №906/299/21 та №906/294/21 в одне провадження;
- продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 09.07.2021.
В підготовчому засіданні оголошувалась перерва з 09.07.2021 до 14.07.2021.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 14.07.2021 відмовлено у задоволенні клопотань ТОВ "Цефей-Еко" про призначення судової економічної експертизи та про відкладення судового засідання; залишено без розгляду клопотання ТОВ "Цефей-Еко" про призначення судової почеркознавчої експертизи; а також закрито підготовче провадження та призначено справу №906/294/21 до судового розгляду по суті на 06.09.2021.
Листом Господарського суду Житомирської області від 06.08.2021, згідно запиту від 05.08.2021, матеріали справи №906/294/21 було надіслано до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.08.2021 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю" Цефей-Еко" на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 14.07.2021 у справі №906/294/21 та скаргу разом з доданими до неї документами надіслано ТОВ "Цефей-Еко".
Після повернення матеріалів справи до Господарського суду Житомирської області, ухвалою від 14.09.2021 судове засідання для розгляду справи по суті у справі №906/294/21 призначено на 04.10.2021.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.09.2021, яка надійшла на електронну адресу Господарського суду Житомирської області 28.09.2021, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Цефей-Еко" на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.08.2021 про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Цефей-Еко" на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 14.07.2021 та цією ж ухвалою витребувано з Господарського суду Житомирської області / Північно-західного апеляційного господарського суду матеріали справи №906/294/21.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 30.09.2021 зупинено провадження у справі №906/294/21 до повернення матеріалів справи №906/294/21 з Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.11.2021 касаційну скаргу ТОВ "Цефей-Еко" залишено без задоволення; ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.08.2021 у справі №906/294/21 змінено шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції даної постанови та зміни резолютивної частини - про повернення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.08.2021 у справі №906/294/21 скаржнику.
24.11.2021 на адресу Господарського суду Житомирської області з Верховного Суду повернулись матеріали справи №906/294/21.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 26.11.2021 було поновлено провадження у справі №906/294/21 та призначено справу №906/294/21 до судового розгляду по суті на 14.12.2021 о 15:30.
14.12.2021 на електронну пошту суду від представника ТОВ "Цефей-Еко" надійшло клопотання №58 від 14.12.2021 про відкладення справи, з посиланням на зайнятість представника в розгляді кримінального провадження №757/60209/21-к у Київському апеляційному суді та те, що директор підприємства в даний час перебуває у відрядженні за межами Житомирської області.
Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні 14.12.2021 позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві та відповіді на відзив, просила первісний позов задовольнити (т.1,а.с.1-7, т.2, а.с.41-47). Проти задоволення зустрічного позову представник заперечила, просила у його задоволенні відмовити, з підстав наведених у відзиві №352 від 03.06.2021 на зустрічний позов (т.2, а.с.141-143), письмових поясненнях від 03.06.2021 (т.2, а.с.164-169). Щодо задоволення клопотання ТОВ "Цефей-Еко" про зменшення розміру штрафних санкцій заперечувала, вважає їх співмірними та заявленими правомірно.
Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом свого представника в судове засідання 14.12.2021 не направив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0101616743997 (а.с.66).
ТОВ "Цефей-Еко" у відзиві №12 від 04.05.2021 на первісну позовну заяву заперечило проти задоволення первісного позову, просив відмовити ТОВ підприємство "АВІС" у задоволенні його вимог (т.1, а.с.227-231). В зустрічному позові ТОВ "Цефей-Еко" просило зустрічні позовні вимоги про визнання додаткової угоди від 27.01.2020 до договору поставки №1-20/12-19 АВ від 20.12.2019 недійсною, задовольнити.
Розглянувши в судовому засіданні 14.12.2021 клопотання представника ТОВ "Цефей-Еко" - адвоката Янчевської О.В. від 14.12.2021 про відкладення розгляду справи, господарський суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.216 ГПК України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч.2 ст.202 цього Кодексу.
Статтею 202 ГПК України встановлено наслідки неявки в судове засідання учасників справи.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст.202 ГПК України).
Обґрунтовуючи клопотання про відкладення розгляду справи, представник ТОВ "Цефей-Еко" - адвокат Янчевська О.В. посилається на те, що в цей день вона буде зайнята в розгляді кримінального провадження №757/60209/21-к у Київському апеляційному суді та те, що директор підприємства в даний час перебуває у відрядженні за межами Житомирської області.
Тобто, подаючи до суду клопотання про відкладення розгляду справи, заявник жодним чином не обґрунтовує необхідність такого відкладення, з метою вчинення будь-яких процесуальних дій, що потребують особистої її явки в судове засідання. Жодних доказів в підтвердження обставин, наведених у клопотанні про відкладення, заявник суду не надала.
Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.
Судом враховується, що ТОВ "Цефей-Еко" було подано: відзив від 04.05.2021 на первісну позовну заяву; зустрічну позовну заяву від 01.06.2021, яка прийнята судом до спільного розгляду з первісним позовом; два клопотання від 06.05.2021 та від 03.06.2021 про об'єднання справ в одне провадження, клопотання від 04.05.2021 про призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи, клопотання від 02.06.2021 про призначення економічної експертизи, клопотання від 08.06.2021 про залишення клопотання про призначення почеркознавчої експертизи без розгляду; ряд клопотань про відкладення розгляду справи). Крім того, судом була забезпечена можливість ТОВ "Цефей-Еко" подати заперечення та докази у спростування доводів ТОВ підприємство "АВІС", зокрема, в ухвалі суду від 04.06.2021 учасникам справи було встановлено строк для подання заяв з процесуальних питань (заяв, клопотань, заперечень) та доказів - у строк до 09.07.2021. Встановлені судом строки для подачі заяв з процесуальних питань закінчились.
Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
В судове засідання 14.12.2021 явка представників сторін обов'язковою не визнавалась і нез'явлення представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.
Також суд звертає увагу на те, що представник чи керівник ТОВ "Цефей-Еко" не були позбавлені права взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою додатку EASYCON, про що судом було роз'яснено в ухвалі суду 26.11.2021.
Отже, враховуючи те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, судом не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали вирішення справи без участі представника ТОВ "Цефей-Еко", позиція щодо як первісних так і зустрічних позовних вимог достатньо повно була викладена у заявах по суті справи, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні клопотання ТОВ "Цефей-Еко" про відкладення розгляду справи.
В свою чергу, за приписами ст.129 Конституції України, ст.2 ГПК України, одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Роль національних судів полягає в організації судових проваджень таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").
Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов'язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача за первісним позовом, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, господарський суд,
З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" (покупець/позивач за первісним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" (постачальник/відповідач за первісним позовом) 20.12.2019 було укладено договір поставки №1-20/12-19 АВ (далі - договір) (т.1, а.с.14-17), за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язався прийняти й оплатити соняшник органічний для промислової переробки врожаю 2019р згідно регулювань ЄС (надалі іменується "Товар").
За умовами п.1.4. Договору, найменування та кількість Товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), одиниці виміру Товару, ціна одиниці Товару та загальна сума відповідної партії Товару визначаються у рахунках, видаткових накладних, специфікаціях, податкових накладних та/або інших товарно-супровідних документах, які с невід'ємною частиною даного Договору.
Згідно п. 2.1. Договору, постачальник зобов'язується поставити покупцю Товар у кількості 500 (п'ятсот) тон +/- 5 %.
Пунктами 2.2., 2.3. Договору, визначено, що Товар за показниками якості та безпечності повинен відповідати вимогам ДСТУ 4694:2006 Соняшник. Олійна сировина. Технічні умови й стандартам GMP+. Базисні показники Товару, за які буде проводитись розрахунок: - вологість - не більше 8,0 (вісім) %; засміченість - не більше 3,0 (три) %; зараженість шкідниками - не допускається; залишки пестицидів - не допускається; вміст олеїнової кислоти - 78% і більше; олійність - не менше 45%.
Товар повинен бути належної товарної якості, без плісняви, отруйного насіння, паразитів і не мати стороннього запаху. Інші показники - згідно з ДСТУ 4694:2006 й стандартів GMP+.
Відповідно до п.3.1. Договору, ціна на товар встановлюється в національній валюті України - гривнях з урахуванням податку на додану вартість і дорівнює еквіваленту 720 (сімсот двадцять) доларів США за одну тону згідно міжбанківському курсу на день отримання партії Товару. Комерційним курсом гривні до долару США слід вважати міжбанківський валютний курс продажу долару США до гривні, який щоденно розміщується за адресою на Інтернет-сторінці (http://minfin.com.ua/currency/mb/) станом на переддень операції в момент закриття торгів позиція "продаж".
За умовами п.3.2. Договору, покупець здійснює оплату за поставлений товар протягом 3 (три) банківських днів від дати отримання товару за умови отримання від Постачальника документу, що підтверджує статус товару як Органічного (Транзакційний сертифікат).
Загальна сума Договору визначається шляхом простого арифметичного додавання грошових сум за всіма партіями Товару, поставленого за весь період дії цього Договору (п.3.5. Договору).
Відповідно до п.4.1. Договору, товар у кількості 500 (п'ятсот) тон +/- 5%. загальної кількості повинен бути поставлений постачальником покупцю у період з 20.12.2019 по 15.01.2020.
За умовами пунктів 4.3. - 4.5. Договору, партія Товару вважається переданою постачальником та прийнятою покупцем:
4.3.1. за кількістю - шляхом перевірки та порівняння, відповідно до ваги, вказаної в транспортних та супровідних документах на партію товару;
4.3.2. за якістю - відповідно до розділу 2 Договору.
Якщо під час приймання товару буде виявлено його нестачу, невідповідність заявленому рівню якості, представники покупця й постачальника зобов'язані скласти двосторонній Акт, на підставі якого проводиться доставка, повернення та/або заміна Товару неналежної якості, з підписанням відповідних коригуючих накладних.
Датою поставки є дата фактичної передачі товару покупцю постачальником у місці поставки із усіма товарно-супровідними документами на товар, передбаченими Договором.
Відповідно до пункту 8.1 договору, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2019 року, але у будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань за цим договором.
23.12.2019 сторонами було підписано додаткову угоду №1, в якій сторони погодили змінити наступні пункти договору:
- пункт 2.1 постачальник зобов'язується поставити покупцю товар у кількості 1000 (одна тисяча) тонн +/- 5%;
- пункт 4.1 товар у кількості 1000 (одна тисяча) тонн +/- 5% загальної кількості повинен бути поставлений постачальником покупцю у період з 20 грудня 2019 по 15 січня 2020 (т.1, а.с.18);
- інші умови вищевказаного договору, не змінені цією угодою залишаються чинними у тій редакції, в якій вони викладені сторонами раніше, і сторони підтверджують їх обов'язковість для себе.
Відповідно до п.5 Угоди, остання є невід'ємною частиною Договору поставки №1-20/12-19 АВ від 20 грудня 2019р і набирає чинності з моменту її підписання сторонами та її скріплення печатками сторін.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов укладеного між сторонами договору, відповідач за первісним позовом поставив, а позивач за первісним позовом прийняв товар у кількості 1000 тон на загальну суму 16 793 832,06грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними: №101 від 23.12.2019 у кількості 162,76 тон на суму 2 733 391,44грн, №102 від 23.12.2019 у кількості 68,05 тон на суму 1 142 831,70грн, №103 від 24.12.2019 у кількості 44,31 тон на суму 744 142,14грн, №104 від 25.12.2019 у кількості 182,00 тон на суму 3 056 508,00грн, №105 від 26.12.2019 у кількості 42,88 тон на суму 720 126,72грн, №106 від 26.12.2019 у кількості 31,85 тон на суму 534 888,90грн, №107 від 26.12.2019 у кількості 107,10 тон на суму 1 798 637,40грн, №108 від 26.12.2019 у кількості 81,82 тон на суму 1 374 085,08грн, №109 від 27.12.2019 у кількості 70,96 тон на суму 1 191 702,24грн, №110 від 27.12.2019 у кількості 90,85 тон на суму 1 525 734,90грн, №111 від 28.12.2019 у кількості 117,41 тон на суму 1 971 783,54грн (т.1, а.с.19-20, 34, 41, 46, 61, 66, 69, 78, 85, 92, 99); товарно-транспортними накладними: №176665 від 23.12.2019, №176666 від 23.12.2019, №176667 від 23.12.2019, №176668 від 23.12.2019, №176669 від 23.12.2019, №176670 від 23.12.2019, №176671 від 23.12.2019, №176673 від 23.12.2019, №1 від 24.12.2019, №2 від 24.12.2019, №5 від 25.12.2019, №6 від 25.12.2019, №7 від 25.12.2019, №9 від 25.12.2019, №10 від 25.12.2019, №11 від 25.12.2019, №12 від 25.12.2019, №13 від 26.12.2019, №14 від 26.12.2019, №15 від 26.12.2019, №19 від 26.12.2019, №18 від 26.12.2019, №17 від 26.12.2019, №16 від 26.12.2019 №22 від 26.12.2019, №21 від 26.12.2019, №20 від 26.12.2019, №23 від 27.12.2019, №24 від 27.12.2019, №25 від 27.12.2019, №26 від 27.12.2019, №27 від 27.12.2019, №28 від 27.12.2019, №29 від 28.12.2019, №30 від 28.12.2019, №31 від 28.12.2019, №32 від 28.12.2019, №33 від 28.12.2019 (т.1, а.с.21, 23, 25, 27, 29, 31, 33, 36, 38, 40, 43, 45, 48, 50, 52, 54, 56, 58, 60, 63, 65, 68, 71, 73ё75,77, 80, 82, 84, 87, 89, 91, 94, 96, 98, 103, 105, 107, 109); квитанціями: №002375 від 24.12.2019, №002376 від 24.12.2019, №002377 від 24.12.2019, №002378 від 24.12.2019, №002379 від 24.12.2019, №002380 від 24.12.2019, №002383 від 25.12.2019, №002391 від 25.12.2019, №002392 від 25.12.2019, №002393 від 25.12.2019, №002394 від 26.12.2019, №002395 від 26.12.2019, №002396 від 26.12.2019, №002397 від 26.12.2019, №002398 від 26.12.2019, №002399 від 26.12.2019, №002468 від 25.12.2019, №002400 від 26.12.2019, №002401 від 27.12.2019, №002403 від 27.12.2019, №002404 від 27.12.2019, №002469 від 27.12.2019, №002408 від 27.12.2019, №002405 від 27.12.2019, №002402 від 27.12.2019, №002410 від 27.12.2019, №002470 від 27.12.2019, №002407 від 27.12.2019, №002413 від 28.12.2019, №002471 від 28.12.2019, №002412 від 28.12.2019, №002415 від 28.12.2019, №002417 від 28.12.2019, №002410 від 28.12.2019, №002472 від 29.12.2019, №002475 від 29.12.2019, №002419 від 29.12.2019, №002420 від 29.12.2019 (т.1, а.с.22, 24, 26, 28, 30, 32, 35, 37, 39, 42, 44, 47, 49, 51, 53, 55, 57, 59, 62, 64, 67, 70, 72, 74, 76, 79, 81,83, 86, 88, 90, 93, 95, 97, 100, 104, 106, 108).
Судом встановлено, що позивачем за первісним позовом було проведено оплату за товар на загальну суму 16 794 000,00грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №12056 від 23.12.2019 на суму 2733391,44грн, №12060 від 24.12.2019 на суму 1142831,70грн, №12112 від 24.12.2019 на суму 744142,14грн, №12113 від 24.12.2019 на суму 2317572,00грн, №12127 від 26.12.2019 на суму 720126,72грн, №12128 від 26.12.2019 на суму 543789,72грн, №12129 від 26.12.2019 на суму 738936,00грн, №12165 від 26.12.2019 на суму 1798637,40грн, №12166 від 26.12.2019 на суму 1365184,26грн, №12175 від 27.12.2019 на суму 3300000,00грн, №12177 від 27.12.2019 на суму 1389388,62грн (т.1, а.с.110-120).
27.01.2020 сторонами було підписано додаткову угоду до договору поставки №1-20/12-19 АВ від 20.12.2019, в якій сторонами було погоджені наступні умови:
1. у період з 23 грудня 2019р. по 28 грудня 2019р. Постачальник поставив Покупцю Товар у кількості 1000 (одна тисяча) тисяча тон за ціною 720 (сімсот двадцять) доларів США, що еквівалентно 16 794,00 грн. за одну тону, у т.ч. ПДВ, на загальну суму 16 794 000,00 (шістнадцять мільйонів сімсот дев'яносто чотири тисячі грн. 00 коп.), що підтверджується такими видатковими накладними, а саме:
№ 101 від 23.12.2019р. у кількості 162,76 тон на суму 2 733 391,44 грн.;
№ 102 від 23.12.2019р. у кількості 68,05 тон на суму 1 142 831,70 грн.;
№ 103 від 24.12.2019р. у кількості 44,31 тон на суму 744 142,14 грн.;
№ 104 від 25.12.2019р. у кількості 182,00 тон на суму 3 056 508,00 грн.;
№ 105 від 26.12.2019р. у кількості 42,88 тон на суму 720 126,72 грн.;
№ 106 від 26.12.2019р. у кількості 31,85 тон на суму 534 888,90 грн.;
№ 107 від 26.12.2019р. у кількості 107,10 тон на суму 1 798 637,40 грн.;
№ 108 від 26.12.2019р. у кількості 81,82 тон на суму 1 374 085,08 грн.;
№ 109 від 27.12.2019р. у кількості 70,96 тон на суму 1 191 702,24 грн.;
№ 110 від 27.12.2019р. у кількості 90,85 тон на суму 1 525 734,90 грн.;
№ 111 від 28.12.2019р. у кількості 117,41 тон на суму 1 971 783,54 грн.
2. Покупець здійснив оплату вищезазначеного Товару у повному обсязі.
3. У зв'язку із тим, що вищезазначений Товар виявився таким, що не відповідає показникам якості, передбаченим Сторонами у п. 2.3. Договору, Сторони домовились зменшити ціну неякісного Товару на 120 (сто двадцять) доларів США за курсом на дату поставки Товару відповідно до умов п. 3.1. Договору.
4. Виходячи з того, що початкова ціна Товару становила 16 794,00 грн. за одну тону, у т.ч. ПДВ (720$ х 23,325грн.), зменшена ціна Товару складає: 120$ х 23,325 грн. = 2 799,00 (дві тисячі сімсот дев'яносто дев'ять грн. 00 коп.) грн., у т.ч. ПДВ, за одну тону.
5. Узгоджена Сторонами сума, що підлягає поверненню Постачальником Покупцю становить: 1000 тон х 120$ х 23,325 грн. = 2 799 000,00 (два мільйони сімсот дев'яносто дев'ять тисяч грн. 00 коп.) грн., у т.ч. ПДВ.
6. Постачальник зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок Покупця, зазначений у Договорі, грошові кошти у розмірі 2 799 000,00 (два мільйони сімсот дев'яносто дев'ять тисяч грн. 00 коп.) грн., у т.ч. ПДВ, до 28 лютого 2020р.
7. У разі не виконання п.6 даної Додаткової угоди, Постачальник сплачує на користь Покупця суму боргу, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми Невиконаних та/або несвоєчасно виконаних грошових зобов'язань за кожний дець прострочення.
8. Інші умови вищевказаного Договору, не змінені цією Угодою, залишаються, чинними у тій редакції, в якій вони викладені Сторонами раніше, і Сторони підтверджують їх обов'язковість для себе.
Договір та Додаткові угоди підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.
У первісному позові позивач зазначає про невиконання відповідачем за первісним позовом умов додаткової угоди від 27.01.2020 до договору поставки №1-20/12-19 АВ від 20.12.2019 щодо повернення Товариству з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" в строк до 28.02.2020 грошових коштів у розмірі 2 799 000,00грн. Посилаючись на наведене, позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача за первісним позовом 2799000,00грн основного боргу, 86500,60грн 3% річних та 180936,67грн інфляційних втрат.
Відповідач за первісним позовом, заперечуючи проти позову, зазначає, що Антипчук О.О. не мала повноважень укладати додаткову угоду, оскільки загальні збори ТОВ "Цефей-Еко" не приймали рішень щодо надання їй такого права. Вказує, що з видаткових накладних та квитанцій вбачається, що відповідач передав позивачу, а останній прийняв у період з 23 грудня 2019 року по 28 грудня 2019 року соняшник органічний для промислової переробки врожаю 2019 року згідно регулювання ЄС у кількості 1000 тон, однак жодних претензій до якості поставленого товару не заявлялось та жодних доказів цього до позову не додано.
В свою чергу, ТОВ "Цефей-Еко" подало зустрічний позов про визнання недійсною додаткову угоду від 27.01.2020 до договору поставки №1-20/12-19АВ від 20.12.2019.
З огляду на підстави заявлених первісно позовних вимог та враховуючи черговість питань, які потребують дослідження у даній справі, суд вважає за необхідне спершу розглянути питання обґрунтованості зустрічного позову про визнання недійсною додаткової угоди від 27.01.2020 до договору поставки №1-20/12-19АВ від 20.12.2019.
В зустрічній позовній заяві позивач вказує, що жодних рішень щодо укладення додаткової угоди від 27.01.2019 учасниками підприємства не приймались. Доводить, що Антипчук О.О., яка була директором підприємства, не могла укласти додаткову угоду від 27.01.2020 до договору поставки №1-20/12-19 АВ від 20.12.2019 року, так як не мала необхідних повноважень її укладати з позивачем без рішення загальних зборів, оскільки сума, яка підлягає поверненню, складає 2799000,00грн. Також заперечує факт підписання додаткової угоди від 27.01.2020 на той час директором ТОВ "Цефей-Еко" Антипчук Оксаною Олександрівною, яка вказана в даному документі як підписант зі сторони ТОВ "Цефей-Еко".
Відповідач за зустрічним позовом у відзиві на позовну заяву проти зустрічного позову заперечив, просив у позові відмовити за безпідставністю.
Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, між ТОВ підприємство "АВІС" (надалі іменується Покупець) в особі Генерального директора Зотова Сергія Арсенійовича, який діє на підставі Статуту з однієї сторони, та ТОВ "Цефей-Еко" (надалі іменується Постачальник) в особі директора Антипчук Оксани Олександрівни, яка діє на підставі Статуту, з другої сторони (у подальшому іменуються Сторони), уклали додаткову угоду від 27.01.2020р до договору поставки №1-20/12-19АВ від 20.12.2019, укладеного між Постачальником та Покупцем (надалі Угода) (т.1, а.с.121).
У пункті 5 даної угоди узгоджена сума, що підлягає поверненню Постачальником Покупцю становить 2799000,00грн, у тому числі ПДВ. Дана додаткова угода від імені постачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-еко" підписана директором О.О. Антипчук.
Підпунктом "л" пункту 8.2. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-еко", в редакції, чинній на дату укладення оспорюваної додаткової угоди до договору поставки, передбачено надання дозволу на (попереднє) укладення виконавчим органом господарських договорів (правочинів) на суму, що перевищує 100000,00 (сто тисяч) гривень для одного правочину протягом одного календарного місяця та 300000,00 (триста тисяч) гривень для сукупності правочинів протягом одного календарного місяця, а також, серед іншого, договорів позики (позички, безвідсоткової фінансової допомоги і т.п.).
Правочином, відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до вимог ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Тобто, в силу приписів ст.204 ЦК України правомірність правочину презюмується.
Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом недійсною додаткову угоду від 27.01.2020 до договору поставки №1-20/12-19АВ від 20.12.2019, покладається на позивача за зустрічним позовом.
Стосовно доводів зустрічного позову судом враховується вищенаведене, а також таке.
Згідно із частиною 1 та 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно з приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За змістом положень статей 11, 509, 526, 599 ЦК України, зобов'язальні правовідносини виникають, у тому числі, з договорів, які мають виконуватися належним чином відповідно до їх умов та вимог законодавства, припинення яких обумовлюється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
За змістом статей 92, 97, 99 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб.
Відповідно до частин 1, 2 статті 145 Цивільного кодексу України, вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.
Згідно з частиною 1 статті 143 Цивільного кодексу України, статут є установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю.
Як зазначалось вище, підпунктом "л" пункту 8.2. Статуту ТОВ "Цефей-Еко", в редакції, чинній на дату укладення оспорюваної додаткової угоди до договору поставки, було передбачено необхідність надання дозволу на (попереднє) укладення виконавчим органом господарських договорів (правочинів) на суму, що перевищує 100000,00 (сто тисяч) гривень для одного правочину протягом одного календарного місяця та 300000,00 (триста тисяч) гривень для сукупності правочинів протягом одного календарного місяця.
Надання дозволу загальних зборів учасників товариства свідчить про дотримання встановленого статутом порядку щодо укладення відповідного правочину виконавчим органом товариства і надає цьому правочину відповідної "легітімності". Також є доказом добросовісності, у розумінні пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України, виконавчого органу товариства (певний стандарт поведінки виконавчого органу, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів самої юридичної особи від імені якої діє такий орган).
Таким чином, директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" при укладенні оспорюваної угоди зобов'язаний був діяти на підставі дозволу на (попереднє) укладення договору (правочину), прийнятого загальними зборами учасників товариства.
Як встановлено судом, 16.12.2019 було проведено загальні збори учасників ТОВ "Цефей-Еко", порядком денним яких було вирішення питання про надання згоди на вчинення ТОВ "Цефей-Еко" будь-яких значних правочинів з ТОВ підприємство "АВІС" (код ЄДРПОУ 13304871) вартість майна, робіт або послуг, що є предметом таких правочинів, перевищує 50% вартості чистих активів ТОВ "Цефей-Еко" станом на кінець попереднього кварталу до дати укладання будь-якого правочину, а також питання про підтвердження повноважень Антипчук О.О. як директора та надання їй повноважень на підписання договорів, додаткових угод та всіх необхідних документів.
За результатами проведених 16.12.2020 загальних зборів, учасниками ТОВ "Цефей-Еко" було вирішено: надати згоду на вчинення ТОВ "Цефей-Еко" будь-яких значних правочинів з ТОВ "АВІС" вартість майна, робіт або послуг, що є предметом таких правочинів, перевищує 50% вартості чистих активів Товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності ТОВ "Цефей-Еко" до дати укладання будь-якого правочину; підтвердити повноваження Антипчук Оксани Олександрівни, як директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" про надання їй уповноважень підписати від імені Товариства договори / додаткові угоди та інші документи, необхідні для виконання рішень, що були прийняті на даному засіданні, самостійно узгодивши з ТОВ "АВІС" всі інші умови цих договорів / додаткових угод та інших документів на власний розсуд), про що свідчить протокол №55 Загальних зборів Учасників ТОВ "Цефей-Еко" (т.2, а.с.177).
Таким чином, наявність чинного рішення загальних зборів ТОВ "Цефей-Еко", яке оформлено протоколом №55 від 16.12.2019, свідчить про дотримання директором ТОВ "Цефей-Еко" порядку укладення додаткової угоди від 27.01.2020 та наявність у Антипчук Оксани Олександрівни повноважень на її підписання від імені ТОВ "Цефей-Еко" з ТОВ підприємство "АВІС". Отже, доводи позивача за зустрічним позовом в цій частині не знайшли свого підтвердження.
В зустрічній позовній заяві представник ТОВ "Цефей-Еко" також заперечує факт підписання додаткової угоди від 27.01.2020 на той час директором ТОВ "Цефей-Еко" Антипчук Оксаною Олександрівною, посилаючись на те, її підпис на додатковій угоді від 27.01.2020 року до договору поставки №1-20/12-19 від 20.12.2019 року є підробленими, зазначаючи, що дані обставини будуть підтверджуватися її письмовою заявою як свідка.
Як уже зазначалось, оспорювана угода містить підпис директора ТОВ "Цефей-Еко" Антипчук Оксани Олександрівни.
Суд зазначає, що позивачем за зустрічним позовом не подано до суду будь-яких заяв Антипчук Оксани Олександрівни в яких остання повідомила б про те, що підпис на примірнику додаткової угоди від 27.01.2020, оригінал якої було оглянуто судом, їй не належить, а заявлене ТОВ "Цефей-Еко" клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи було залишено судом без розгляду (ухвала 14.07.2021) за заявою представника позивача за зустрічним позовом.
Судом враховується, що підписання угоди від 27.01.2020 директором ТОВ "Цефей-Еко" підтверджується також наявністю на спірній угоді відтиску печатки позивача за зустрічним позовом як юридичної особи. При цьому, суд констатує, що печатка юридичної особи відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, а тому, враховуючи наявність відбитку печатки позивача за зустрічним позовом на оспорюваній угоді, суд дійшов висновку, що позивач за зустрічним позовом має нести відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на договорах, актах, розрахункових документах. Доказів її втрати, викрадення або в інший спосіб вибуття з володіння позивача за зустрічним позовом або використання її іншою особою ТОВ "Цефей-Еко" суду не надано, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що печатка підприємства використовувалася проти волі позивача за зустрічним позовом.
Даний факт позивачем не спростовано, в матеріалах справи такі докази також відсутні.
Крім того, суд зазначає, що в матеріалах справи наявні докази, що підтверджують вчинення позивачем за зустрічним позовом дій, спрямованих на виконання оспорюваної угоди та її схвалення, зокрема, "Цефей-Еко" були сформовані та підписані Акти коригування ціни до кожної видаткової накладної, а також складені і зареєстровані розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладених підписантом яких була безпосередньо директор ТОВ "Цефей-Еко" Антипчук О.О. (т.1, а.с.122-132, 144-154).
Отже, позивачем за зустрічним позовом, за поданими доказами, не доведено те, що підпис проставлений на додатковій угоді від 27.01.2020 року до договору поставки №1-20/12-19 від 20.12.2019 року є підробленими і проставлений на той час не директором ТОВ "Цефей-Еко" Антипчук Оксану Олександрівну, а іншою особою.
За таких обставин, позивачем за зустрічним позовом не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог про визнання недійсною додаткової угоди від 27.01.2020 до договору поставки №1-20/12-19АВ від 20.12.2019, у зв'язку з чим зустрічні позовні вимоги є безпідставними, а тому суд відмовляє у їх задоволенні.
Оцінивши подані докази та наведені доводи сторін за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні усіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення первісних позовних вимог, виходячи з такого.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки №1-20/12-19АВ від 20.12.2021 та додаткових угод від 15.01.2020 та від 27.01.2020 до нього.
Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності із ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За умовами пункту 6 додаткової угоди від 27.01.2020 до договору поставки №1-20/12-19АВ від 20.12.2019, постачальник зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок покупця, зазначений у Договорі, грошові кошти у розмірі 2 799 000,00грн, у т.ч. ПДВ, до 28 лютого 2020р.
Позивач за первісним позовом звертався до відповідача за первісним позовом з вимогою №217 від 01.04.2020, в якій просив терміново перерахувати на користь ТОВ - підприємство "АВІС" кошти у розмірі 2 799 000,00грн (т.1, а.с.155, докази надіслання т.1, а.с.156-157). Однак, відповідач за первісним позовом відповіді на зазначену вимогу позивача за первісним позовом не надав, кошти позивачу не перерахував.
Нормою ст.525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Станом час прийняття рішення, відповідач заборгованість перед позивачем в сумі 2 799 000,00грн не сплатив, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 2799000,00грн основного боргу є правомірними, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Крім суми основного боргу, позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача 180936,67грн інфляційних втрат та 86500,60грн 3% річних.
Розглядаючи питання про правомірність вимог позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд враховує наступне.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до наведеної норми, позивачем за первісним позовом було нараховано до стягнення з відповідача 86500,60грн 3% річних та 180936,67грн інфляційних втрат (розрахунок т.1, а.с. 2-3).
Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга:Закон" розрахунок нарахувань 3% річних на заборгованість в сумі 2 799 000,00грн, за період з 01.03.2020 по 11.03.2021, сума 3% річних становить 86 308,26грн.
З огляду на наведене, правомірним є вимоги про стягнення 3% річних в загальній сумі 86308,26грн. Вимоги в частині стягнення 192,34грн 3% річних нараховані безпідставно, а тому у їх задоволенні суд відмовляє.
Перевіривши проведені позивачем нарахування інфляційних втрат, суд вважає їх обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства, а тому вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 180936,67грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, відповідачем за первісним позовом заявлено клопотання №49 від 03.10.2021 про зменшення штрафних санкцій, в якому представник ТОВ "Цефей-Еко" зазначає, що умовами основного договору та додаткової угоди не передбачено нарахування 3 % річних та інфляційного збільшення. Вказує на неспівмірність заявлених до стягнення суми процентів річних у розмірі 86500,60грн, які є несправедливими, коли наслідки невиконання боржником зобов'язань вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання та вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення відмовити у стягненні 3% річних у розмірі 86500,60грн та зменшити їх розмір до суми 8650,00грн, а інфляційне збільшення зменшити з 180936,67грн до 18000,00грн.
Розглядаючи заявлене відповідачем за первісним позовом клопотання про зменшення штрафних санкцій судом враховується, що згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зі змісту наведених норм вбачається, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
При цьому зменшення розміру штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та його розмір.
При цьому реалізуючі свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. (Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, від 27.02.2019 у справі №910/9765/18, від 26.03.2020 у справі №916/2154/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19).
Відповідно до ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Як встановлено судом, відповідач за первісним позовом є господарюючим суб'єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених 3% річних та інфляційних втрат, які нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 ГПК України, статті 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Дослідивши подане відповідачем за первісним позовом клопотання щодо зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасну оплату отриманого товару, перевіривши доводи, які містяться у такому клопотанні, врахувавши розмір несвоєчасно виконаного зобов'язання та розмір інфляційних втрат та 3% річних; обставини, на які посилається відповідач за первісним позовом, як на підставу для їх зменшення, суд прийшов до висновку, що відповідачем за первісним позовом не надано доказів на підтвердження наявності поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру інфляційних втрат та 3% річних наслідкам порушення.
При цьому, судом враховується, що сам лише факт відсутності в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків через неналежне виконання відповідачем свого обов'язку не може бути єдиною самостійною підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.
Суд також зазначає, що 3% річних та інфляційні нараховуються в силу закону (ст.625 ЦК України), а тому їх узгодження сторонами в договорі не вимагається, а передбачені зазначеною нормою права наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму боргу, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому, посилання відповідача, зокрема, на постанову Великої Палати ВС від 18.02.2020 у справі №902/417/18 є безпідставним, оскільки висновок Верховного суду про можливість зменшення відсотків річних у справі № 902/417/18 здійснено із врахуванням обставин вказаної справи, які не є тотожними обставинам у даній справі (зокрема нарахування договірних 40% річних на суму боргу).
Слід зазначити, що у даному випадку, вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційних втрат задоволено частково і таке стягнення в певній мірі компенсує знецінення несвоєчасно сплачених відповідачем за первісним позовом коштів.
Водночас, наведені відповідачем за первісним позовом у клопотанні доводи в обґрунтування зменшення інфляційних втрат та 3% річних, не свідчать про виключність зазначених обставин та про вжиття будь-яких заходів відповідачем за первісним позовом для недопущення порушення зі свого боку господарського зобов'язання зі сплати грошових коштів, яким ТОВ "Цефей-Еко" користувалось, у тому числі, протягом часу за який ТОВ підприємство "АВІС" нарахувало інфляційні та 3% річних, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних.
Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення боргу в сумі 2 799 000,00грн заборгованості, 86 308,26грн 3% річних та 180 936,67грн інфляційних втрат є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню. Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача. У задоволенні позову в частині стягнення 192,34грн 3% річних суд відмовляє.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Що стосується витрат позивача за первісним позовом на надання правової допомоги у розмірі 10000,00грн, суд зазначає таке.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч.1 ст.16 ГПК України).
Відповідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст.16 ГПК України).
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Так, у матеріалах справи міститься свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ВН №000116 від 18.12.2017 адвоката, видане Волошенюк О.В. (т.1, а.с.167).
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Судом встановлено, що 20.05.2020 між Адвокатом Волошенюк О.В. (Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" (Клієнт) було укладено договір №К-14 про надання правової допомоги, за умовами пункту 1.1 якого, Адвокат зобов'язується надавати Клієнту правовому допомогу щодо захисту прав та законних інтересів останнього в судах всіх інстанцій, державної виконавчої служби, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування у справі за позовом Клієнта до ТОВ "Цефей- Еко" код ЄДРПОУ 42414840 (надалі іменується "Справа"), а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором. Номер справи визначається ухвалою господарського суду про відкриття провадження.
Пунктом 1.2 сторони погодили, що правова допомога полягає в:
- зборі та правовому аналізі інформації, документів та матеріалів, що стосуються Справи;
- наданні усних та письмових консультацій та роз'яснень щодо правових питань, що стосуються Справи;
- складанні необхідних для Справи процесуальних документів, скарг, претензій та позовних заяв тощо;
- виконанні окремих доручень Клієнта, що стосується Справи;
- представництві інтересів Клієнта в судах всіх інстанцій, державної виконавчої служби, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування з питань, що стосуються Справи.
За умовами пункту 3.1 договору, за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар (винагороду) в розмірі десять тисяч гривень в якості попередньої оплати шляхом видачі коштів з каси Клієнта із зазначенням відповідного призначення платежу.
Вказаний договір підписаний уповноваженими особами.
Пунктом 3 Акту (звіту) приймання-передачі наданих послуг від 12.07.2021 до Договору про надання правової допомоги №К-14 від 20.04.2020 сторонами погоджено, що за надані послуги адвокат отримала гонорар у розмірі десять тисяч гривень в якості попередньої оплати шляхом видачі коштів з каси Клієнта, що підтверджується видатковим касовим ордером від 20.05.2020 №574 на суму 9900,00грн й видатковим касовим ордером від 21.05.2020 №580 на суму 100,00грн і відповідає п.3.1 договору. Загальна вартість послуг склала 10000,00грн без ПДВ. У клієнта претензій до якості наданих послуг немає (т.2, а.с.213).
Відповідно до ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи, витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами із іншими судовими витратами.
В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Отже, керуючись приписами ст.129 ГПК України, враховуючи, що позивачем підтверджено правовий статус представника - адвоката, надано докази оплати послуг прийнятих згідно з договором про надання правової допомоги №К-14 від 20.05.2020, оцінивши заявлені до стягнення витрати, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, з урахуванням всіх аспектів цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на підготовку матеріалів як кваліфікований фахівець, суд встановив, що сума витрат на професійну правничу допомогу, яка заявлена до стягнення, погоджена сторонами, узгоджена з предметом позову, наданими адвокатом послугами, часом, витраченим адвокатом на надання послуг та обсягом таких послуг.
Факт понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00грн підтверджується видатковими касовими ордерами: №574 від 20.05.2020 на суму 9900,00грн та №580 від 21.05.2020 на суму 100,00грн (т.1, а.с.165-166).
Відповідач за первісним позовом заперечень стосовно заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу не подав, клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не заявив.
За приписами ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (у даному випадку - витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, оскільки позовні вимоги у даній справі задоволені частково, суд дійшов висновку про те, що з відповідача за первісним позовом підлягають стягненню витрати позивача за первісним позовом на оплату правничої допомоги пропорційно розміру задоволених вимог, а саме в сумі 9 999,37грн. Витрати на оплату послуг адвоката в частині стягнення 0,63грн господарським судом покладаються на позивача за первісним позовом.
Керуючись статтями 73-79, 86, 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "Авіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" (11772, Житомирська область, Новоград-Волинський район, с.Броники, вул. Шосейна, буд. 5 А; ідентифікаційний код 42414840) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "Авіс" (21037, Вінницька область, м.Вінниця, вул.Пирогова, буд. 150; ідентифікаційний код 13304871):
- 2 799 000,00грн заборгованості,
- 86 308,26грн 3% річних,
- 180 936,67грн інфляційних втрат,
- 9 999,37грн витрат на оплату послуг адвоката,
- 45 993,67грн витрат по сплаті судового збору.
4. У задоволенні первісного позову в частині стягнення 192,34грн 3% річних - відмовити.
5. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" до Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "Авіс" про визнання недійсною додаткову угоду від 27.01.2020 до договору поставки №1-20/12-19АВ від 20.12.2019 - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 23.12.21
Суддя Кравець С.Г.
Друк:
1 - в справу
2 - ТОВ-підприємство "Авіс" (рек.),
3, 4 - ТОВ "Цефей-Еко" на адреси:
- 10014, м.Житомир, вул.Кафедральна, 6, кв.1 (рек. з пов.)
- 11772, Житомирська область, Новоград-Волинський район, с.Броники, вул.Шосейна, 5-А (рек. з пов.