Рішення від 16.12.2021 по справі 902/1706/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2021 р. Cправа № 902/1706/13(902/658/21)

Господарський суд Вінницької області в складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Поцалюк Н.В., розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду в режимі відеоконференції матеріали у справі

за позовом: Арбітражного керуючого Микитьона Віктора Васильовича в інтересах банкрута - ФОП Бойдаченка Антона Павловича

до: ОСОБА_1

про витребування майна

в межах справи № 902/1706/13

за заявою: Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк"

до: Фізичної особи-підприємця Бойдаченка Антона Павловича

про банкрутство

за участю представників сторін:

від Позивача: Луценко Р.О. (в режимі відеоконференцзв'язку)

від Відповідача: Ліфанова Л.М., за ордером

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Вінницької області (суддя Тісецький С.С.) перебуває справа № 902/1706/13 за заявою АТ "ОТП Банк" про банкрутство ФОП Бойдаченка А.П..

Провадження у цій справі перебуває на стадії ліквідаційної процедури боржника.

Зокрема, ухвалою суду від 26.08.2021 року продовжено строк ліквідаційної процедури ФОП Бойдаченка А.П. та повноважень арбітражного керуючого (ліквідатора) Микитьона В.В. по справі № 902/1706/13 до 22.02.2022 року; призначено справу №902/1706/13 до розгляду судовому засіданні на 22.02.2022 року.

23.06.2021 року від ліквідатора ФОП Бойдаченка А.П. - арбітражного керуючого Микитьона В.В. до суду надійшла позовна заява б/н від 07.05.2021 року (вх. № 01-36/519/21) до ОСОБА_1 про витребування майна, у межах зазначеної вище справи.

Разом з тим, суддя Тісецький С.С. з 22.06.2021 року по 25.06.2021 року перебував у відпустці.

На підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду від 23.06.2021 року здійснено повторний автоматизований розподіл згаданої позовної заяви (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/1706/13(902/658/21), за результатами якого дану позовну заяву розподілено судді Лабунській Т.І..

Відповідно до вимог ч.ч. 6, 7 ст. 176 ГПК України, 24.06.2021 року судом (суддя Лабунська Т.І.) було здійснено запит до відповідного органу реєстрації щодо надання відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування) Відповідача - гр. ОСОБА_1 ..

При цьому, ухвалою суду від 24.06.2021 року призначено до розгляду в судовому засіданні клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, що міститься в прохальній частині позовної заяви ліквідатора ФОП Бойдаченка А.П. - арбітражного керуючого Микитьона В.В. б/н від 07.05.2021 року (вх. № 01-36/519/21) на 01.07.2021 року.

Також, на підставі заяви судді Лабунської Т.І. від 29.06.2021 року та розпорядження в.о. керівника апарату суду від 29.06.2021 року, здійснено повторний автоматизований розподіл згаданої вище позовної заяви, за результатами якого згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, відповідну позовну заяву розподілено судді Тісецькому С.С..

Ухвалою суду від 30.06.2021 року прийнято до провадження позовну заяву ліквідатора ФОП Бойдаченка А.П. - арбітражного керуючого Микитьона В.В. б/н від 07.05.2021 року (вх. № 01-36/519/21) до ОСОБА_1 про витребування майна, в т.ч. клопотання про забезпечення позову, яке міститься у прохальній частині цієї позовної заяви, у межах справи № 902/1706/13.

Також, ухвалою суду від 01.07.2021 року було задоволено клопотання арбітражного керуючого Микитьона Віктора Васильовича про вжиття заходів забезпечення позову, яке заявлено у позовній заяві б/н від 07.05.2021 року (вх. № 01-36/519/21) до ОСОБА_1 про витребування майна. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкти нерухомого майна, а саме :

- номер 264663105101 - житловий будинок за адресою : АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 264663105101;

- номер 264593905101 - земельну ділянку кадастровий номер 0510136300:01:010:0023, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 264593905101.

08.07.2021 року до суду від Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради надійшла довідка № 45657 від 05.07.2021 року про реєстрацію місця проживання гр. ОСОБА_1 ..

В подальшому, ухвалою суду від 09.07.2021 року призначено підготовче засідання у справі № 902/1706/13(902/658/21) з розгляду позовної заяви ліквідатора ФОП Бойдаченка А.П. - арбітражного керуючого Микитьона В.В. б/н від 07.05.2021 року (вх. № 01-36/519/21) до ОСОБА_1 про витребування майна, в межах справи №902/1706/13 на 29.09.2021 року.

11.08.2021 року до суду від приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В., на виконання вимог ухвали суду, надійшов лист № 181 від 04.08.2021 року, до якого додано належним чином завірені копії договорів купівлі-продажу земельної ділянки та будинку, що є предметом спору у цій справі.

Разом з тим, ухвалою суду від 29.09.2021 року підготовче засідання у справі №902/1706/13(902/658/21), в межах справи № 902/1706/13 призначено на 15.11.2021 року.

Ухвалою суду від 15.11.2021 року відкладено підготовче засідання у справі №902/1706/13(902/658/21), в межах справи № 902/1706/13 на 29.11.2021 року.

При цьому, ухвалою суду від 25.11.2021 року прийнято до уваги клопотання арбітражного керуючого Микитьона В.В. б/н від 18.11.2021 року (вх. № 01-34/10359/21) щодо неприпустимості порушення судом строків розгляду справи № 902/1706/13(902/658/21) та з інших питань.

29.11.2021 року до суду від представника Відповідача надійшов відзив б/н від 29.11.2021 року на позовну заяву.

Водночас, ухвалою суду від 29.11.2021 року було закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/1706/13(902/658/21) з розгляду позовної заяви ліквідатора ФОП Бойдаченка А.П. - арбітражного керуючого Микитьона В.В. б/н від 07.05.2021 року (вх. № 01-36/519/21) до ОСОБА_1 про витребування майна, в межах справи №902/1706/13 - до судового розгляду по суті на 16.12.2021 р. о 10:00 год.. Ухвалено забезпечити участь арбітражного керуючого Микитьона В.В. або його уповноваженого представника у судовому засіданні по справі № 902/1706/13(902/658/21), призначеному на 16.12.2021 року - 10:00 год. в режимі відеоконференції відповідно до Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв'язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23.04.2020 року № 196.

На визначену дату 16.12.2021 р. в судове засідання, яке проведено в режимі відеоконференції з'явились представники Позивача та Відповідача.

В судовому засіданні представники сторін вказали про можливість розгляду справи по суті.

В ході розгляду справи по суті, представник Позивача підтримав позовні вимоги.

Представник Відповідача заперечила щодо викладених у позові позовних вимог.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали позовної заяви, надавши юридичну оцінку поданих до справи доказів, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

За змістом позову та наданих доказів, відповідно до постанови Господарського суду Вінницької області у справі № 902/1706/13 від 10.01.2014 р. фізичну особу-підприємця Бойдаченко Антона Павловича було визнано банкрутом.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 05.08.2015 р. у справі №902/1706/13 було визнано недійсним договір дарування земельної ділянки кадастровий помер: 0510136300:01:010:0023, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що був посвідчений 11.01.2014 р. приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Курановою О.О. та зареєстрований в реєстрі за № 30 та договір дарування житлового будинку, що розташований за адресою : АДРЕСА_1 , що був посвідчений 11.01.2014 р. приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Курановою О.О. та зареєстрований в реєстрі за № 31.

Крім того, заочним рішенням Вінницького міського суду від 21.06.2016 р. по справі №127/5621/16-ц було витребувано від наступного набувача майна - ОСОБА_2 у власність банкрута Бойдаченка А.П. земельну ділянку, кадастровий номер 0510136300:01:010:0023, площею 0,0793 га, за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок, загальною площею 305,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 30.03.2017 р. заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.06.2016 р. у справі № 127/5621/16-ц скасовано та ухвалено нове рішення, яким: у задоволені позову арбітражного керуючого Василика Віталія Валентиновича про витребування майна відмовлено.

В подальшому, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.08.2018 р. у справі № 127/5621/16-ц, рішення Апеляційного суду Вінницької області від 30.03.2017 р. скасовано, а заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.06.2016 р. залишено в силі.

У вищевказаній постанові Верховного Суду зазначено, що розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що останній власник спірного майна, яке належало ФОП Бойдаченку А.П. , ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем, оскільки є рідним сином Бойдаченка А.П. , а тому знав чи міг знати про процедуру банкрутства ФОП Бойдаченка А.П. та необхідність включення такого майна до ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів.

При цьому, все зазначене майно до 19.02.2021 р. належало банкруту та підлягало продажу в порядку визначеному КУзПБ та за рахунок коштів отриманих від його продажу має здійснюватися задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство ФОП Бойдаченко А.П..

Однак, як встановлено арбітражним керуючим в ході здійснення ліквідаційної процедури вищевказані об'єкти нерухомого майна належні банкруту за адресою : АДРЕСА_1, були відчужені 19.02.2021 р. поза волею власника (банкрута) та без відома арбітражного керуючого іншій особі.

Так, зокрема, як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 251161657 від 02.04.2021 р. житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 305,1 кв.м. разом з надвірними спорудами, був проданий громадянці ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу, серія та номер: 298, виданий 19.02.2021, видавник: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В..

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 251159627 від 02.04.2021 р. земельна ділянка, КН № 0510136300:01:010:0023 за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0,0793 га, була продана громадянці ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу, серія та номер: 299, виданий 19.02.2021, видавник: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В..

Відповідно до умов наданого суду 11.08.2021 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. у завіреній копії договору купівлі-продажу земельної ділянки, який укладено між ОСОБА_2 (Продавець) від імені якого діяла представник - Бойдаченко С.М. та ОСОБА_1 (Покупець), представник Продавця продала, а Покупець купила земельну ділянку площею 0,0793 га в межах згідно з планом, кадастровий номер земель земельної ділянки 0510136300:01:010:0023, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою згідно даних, наявних в документі, що підтверджує право власності - АДРЕСА_1 (четвертим) (п. 1.1.).

Земельна ділянка, яка відчужується за цим договором належить Продавцю, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О., 09 жовтня 2014 року за реєстром № 2500. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 264593905101. Державна реєстрація здійснена Вінницькою регіональною філією ДП Центр ДЗК, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер витягу НВ-0521353152021 (п. 1.2.).

Під забороною відчуження (арештом), податковою заставою, іншими видами застав чи іпотекою, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру обтяжень рухомого майна, отриманої приватним нотаріусом Вінницької міського нотаріального округу Терещенко В.В., 19 лютого 2021 року, земельна ділянка не перебуває. Фактів застосування санкцій, передбачених статтею 4 Закону України "Про санкції" щодо сторін не виявлено (п. 1.7.).

Право власності на земельну ділянку переходить до Покупця відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, ст. 334 Цивільного кодексу України - з моменту державної реєстрації цього права (п. 3.2).

Також, згідно наданого суду 11.08.2021 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. у завіреній копії договору купівлі-продажу будинку, який укладено між ОСОБА_2 (Продавець) від імені якого діяла представник - Бойдаченко С.М. та ОСОБА_1 (Покупець), Продавець у передав власність (продав), а Покупець набула у власність (купила) належний Продавцю на праві власності житловий будинок під номером АДРЕСА_1 (п. 1.1.).

Вказаний будинок належить Продавцю, що підтверджується договором дарування житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О., 09 жовтня 2014 року за реєстром № 2499. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 264663105101 (п. 1.2.).

Під забороною відчуження (арештом), податковою заставою та іпотекою, згідно інформації з Державного реєстру речових прав та витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 19 лютого 2021 року, будинок не перебуває. Фактів застосування санкцій, передбачених статтею 4 Закону України "Про санкції" щодо сторін не виявлено (п.1.4).

Відповідно до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, право власності на будинок виникає з дня державної реєстрації права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (п. 4.4).

Разом з тим, у позові повідомляється, що ні банкрут Бойдаченко Антон Павлович особисто, ні арбітражний керуючий, який призначений ліквідатором банкрута не відчужували та не укладали з ОСОБА_1 вищевказаних договорів купівлі-продажу.

Факт того, що ні банкрут, ні арбітражний керуючий не укладали з Відповідачем вищезазначених договорів купівлі-продажу може бути підтверджено лише змістом вищевказаних договорів, які посвідчувався приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. та які у Позивача відсутні, оскільки Позивач не є стороною вказаного договору.

Крім того, на момент придбання Відповідачем спірного майна, власником вказаного майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно значився ОСОБА_2 - син банкрута Бойдаченка Антона Павловича .

Однак відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо власника майна не відповідали дійсності, оскільки спростовувалися заочним рішенням Вінницького міського суду від 21.06.2016 р. по справі № 127/5621/16-ц, згідно якого з 21.06.2016 р. власником спірного майна фактично був вже не ОСОБА_2 , а його батько - Бойдаченко Антон Павлович , який визнаний банкрутом господарським судом та щодо якого здійснюється ліквідаційна процедура в межах справи № 902/1706/13.

При цьому, повний текст заочного рішення Вінницького міського суду від 21.06.2016 р. по справі № 127/5621/16-ц міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58692035.

А отже, на переконання Позивача, Відповідач при необхідності мала можливість шляхом пошуку за ключовими словами в Єдиному державному реєстрі судових рішень довідатися про те, що відчужуване майно, яке вона має намір купити хоча і зареєстроване за ОСОБА_2 , однак йому насправді не належить відповідно до заочного рішення Вінницького міського суду від 21.06.2016 р. по справі № 127/5621/16-ц. Тобто, ОСОБА_2 на момент укладення договору купівлі-продажу спірного майна не був власником вищевказаного майна і Відповідач могла і повинна була це знати, оскільки відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень є загальнодоступними, а підстави набуття ОСОБА_2 права власності на вказані об'єкти нерухомості втратили юридичну силу. Отже, один лише сам запис в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо права власності за ОСОБА_2 на спірні об'єкти нерухомості станом на день укладення 19.02.2021 р. договорів купівлі-продажу не може свідчити про дійсне право власності ОСОБА_2 на вказані об'єкти нерухомого майна.

Отже, не дивлячись на те, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 19.02.2021 р. був запис про власника спірного майна ОСОБА_2 , пріоритет над вказаними записами має правовстановлюючий документ, яким спростовується такий запис, а саме - заочне рішення Вінницького міського суду від 21.06.2016 р. по справі № 127/5621/16-ц, а також ухвала Господарського суду Вінницької області від 05.08.2015 р. у справі № 902/1706/13, якою було визнано недійсними договори дарування спірних об'єктів нерухомого майна.

За наведених обставин, Позивач просить суд витребувати від ОСОБА_1 у власність Бойдаченка Антона Павловича житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 264663105101 та земельну ділянку кадастровий номер 0510136300:01:010:0023, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 264593905101.

Згідно відзиву б/н від 29.11.2021 року на позовну заяву, представник Відповідача заперечує щодо позову з таких підстав.

Позов про витребування майна, яке відчужене стороною недійсного правочину, не підлягає задоволенню, оскільки зазначений позов спрямований на одержання судового захисту права, яким особа зловживала. Відповідач є добросовісним набувачем, який законним шляхом набув своє майно, покладаючись на добросовісність дій ОСОБА_2 , тому у нього не може бути витребувано майно на підставі статті 388 ЦК України, оскільки в діях Позивача наявна воля на передачу майна іншим особам, а договори визнані недійсними на підставі рішень судів, наслідком яких Позивач набув права власності. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, на думку Відповідача, є неприйнятною у даному випадку та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

При цьому, ОСОБА_1 мала усі підстави вважати, що договори відчуження, за якими вона придбавала спірне майно є законними та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікувала, що ОСОБА_2 , відчужуючи їй нерухоме майно, має право ним розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.

За викладених обставин, перекладання на третіх осіб наслідків визнання недійсними договорів ухвалою Господарського суду Вінницької області від 05.08.2015 р. у справі №902/1706/13, матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на ОСОБА_1 ..

Також, у відзиві повідомляється, що приватний нотаріус Терещенко В.В., при вчинені нотаріальної дії перевірила документи, що підтверджують право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно, що відчужувалося (для вчинення нотаріальних дій не приймаються документи, які не відповідають вимогам законодавства) та перевірила наявність речових прав на вказане майно на підставі відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно відомостей, що містилися в Державному реєстрі речових прав, право власності на майно зареєстроване за ОСОБА_2 . Також, вказаний факт визнає арбітражний керуючий, який вказує у позовній заяві, що на момент придбання Відповідачем спірного майна, власником вказаного майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно значився ОСОБА_2 - син Бойдаченка Антона Павловича .

Тому, на переконання Відповідача, доводи арбітражного керуючого про те, що відчужуване майно, хоча і зареєстроване за ОСОБА_2 , однак насправді йому не належить відповідно до заочного рішення суду, є необґрунтованими та незаконними, а саме такими, що суперечать вимогам ст. 334 ЦК України та ст.ст. 3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Водночас, згідно з викладеними фактами та доказами, які їх підтверджують, Відповідач набула спірне майно законно та за наявності правових підстав для його набуття, а саме: укладений нотаріально посвідчений договір, право власності особи, яка відчужувала спірне майно підтверджене документами, які відповідають вимогам законодавства та достовірність відомостей про наявність речових прав у даної особи на вказане майно підтверджена відомостями з Державного реєстру речових прав.

Крім того, Відповідачка - не знала і не могла знати, що ОСОБА_2 , не мав права відчужувати вказане майно або мав інші обмеження щодо розпорядження спірним майном, оскільки відповідно до п. 2.1. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при посвідченні правочинів про відчуження нерухомого майна нотаріусом перевіряється відсутність податкової застави, заборони відчуження або арешту майна шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При укладені договору купівлі-продажу спірного майна, нотаріус не виявила ніяких заборон відчуження або арешту майна, тому Відповідачка є добросовісним набувачем.

Твердження арбітражного керуючого про те, що Відповідачка могла і повинна була знати, що ОСОБА_2 не є власником цього майна, оскільки повний текст заочного рішення Вінницького міського суду міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, який є загальнодоступним, є незаконними.

Також, твердження арбітражного керуючого про те, що Відповідачка при необхідності могла довідатися про наявність відповідних обмежень щодо спірного майна з Єдиного державного реєстру судових рішень, є припущенням, оскільки держава не закріпила законодавчо таку необхідність, а саме Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності (ст. 1 Закону України "Про нотаріат"), тобто держава законодавчо закріпила вказаний обов'язок за нотаріусами, а не за громадянами, які бажають набути відповідних прав.

Окрім того, представник Відповідача у відзиві звертає увагу на те, що Бойдаченко А.П. допустив вибуття спірного майна з його володіння з власної волі, оскільки знехтував своїм цивільним обов'язком реєстрації права власності на нерухоме майно, обов'язковість якого встановлена Цивільним кодексом України та Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Після визнання господарським судом 05.08.2015 року договору дарування спірного майна недійсним та витребування майна від попереднього власника за рішенням місцевого суду від 21.06.2016 року, ні Бойдаченко А.П. , ні арбітражний керуючий, до моменту відчуження спірного майна у 2021 році, не вчинили ніяких дій з приводу реєстрації права власності на вказане майно, чи виконання рішення суду щодо повернення власнику майна, чи накладення будь-яких обмежень щодо розпорядження чи користування цим майном.

Тому, не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку з незаконними діями Бойдаченка А.П. (власника) та бездіяльністю арбітражного керуючого, допущеною в рамках процедури необхідної при вчинені правочинів з нерухомим майном з метою запобігання шахрайства та обов'язковість якої встановлена чинним законодавством України, зокрема, щодо обов'язковості державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав (cт. ст. 3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Окрім цього, на переконання представника Відповідача, до заявлених Позивачем позовних вимог підлягають застосуванню строки позовної давності.

Так, арбітражний керуючий, що діє в інтересах власника дізнався про порушення права (права власності), на спірне нерухоме майно, Бойдаченка Антона Павловича , як і сам Власник, ще 05.08.2015 року, про що свідчить ухвала Господарського суду Вінницької області від 05.08.2015 р. у справі № 902/1706/13. Проте, ні арбітражний керуючий, а ні Бойдаченко Антон Павлович не вчинив жодних дій передбачених законом, щодо реєстрації права власності та набуття права власності на протязі більш ніж 3 роки.

Позивачу було відомо про порушення його прав принаймні на цю дату - 21.06.2016 р. постановлення заочного рішення Вінницького міського суду, і щонайменше з цієї дати, на думку Відповідача, починає перебіг строку позовної давності для звернення з цим позовом.

Сам факт звернення до державного реєстратора арбітражного керуючого, не є перериванням процесуальних строків, а також в судовому засіданні клопотання про поновлення та визнання поважних причин пропуску не надходило.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов таких висновків та зважає на наступні законодавчі положення.

Згідно ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Приписи ч. 1 ст. 2 ГПК України передбачають, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.04.2020 року у справі № 910/8264/18, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога Позивача до Відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги про витребування нерухомого майна від Відповідача у власність банкрута - Бойдаченка А.П. , в інтересах якого ліквідатором боржника заявлено відповідний позов.

Підставами позовних вимог зазначено, що у власності Боржника - Бойдаченка А.П. перебуває земельна ділянка, кадастровий номер 0510136300:01:010:0023, площею 0,0793 га та житловий будинок, загальною площею 305,1 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується заочним рішенням Вінницького міського суду від 21.06.2016 р. по справі № 127/5621/16-ц.

Разом з тим, згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 251161657 від 02.04.2021 р. житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 305,1 кв.м. разом з надвірними спорудами був проданий громадянці ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу, серія та номер: 298, виданий 19.02.2021, видавник: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В..

Також, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 251159627 від 02.04.2021 р. земельна ділянка, КН №0510136300:01:010:0023 за адресою : АДРЕСА_1 загальною площею 0,0793 га, була продана громадянці ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу, серія та номер: 299, виданий 19.02.2021, видавник: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В..

Поряд з цим, у позові повідомляється, що ні банкрут - Бойдаченка А.П. , ні ліквідатор боржника не відчужували та не укладали із Відповідачем вищевказаних договорів купівлі-продажу.

Приписами ст. 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованою Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема статтею 1 Протоколу № 1, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, не допускається, одночасно визнається право держави на здійснення контролю за використанням власності відповідно до загальних інтересів або для забезпечення податків, інших зборів чи штрафів.

Неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, установлених Конституцією України та законом, є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 2 частини першої статті 3 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Вінницької області від 05.08.2015 р. у справі № 902/1706/13, зокрема, визнано недійсними договір дарування земельної ділянки кадастровий номер: 0510136300:01:010:0023, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що був посвідчений 11 січня 2014 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Курановою О.О. та зареєстрований в реєстрі за № 30 та договір дарування житлового будинку, що розташований за адресою : АДРЕСА_2 , що був посвідчений 11 січня 2014 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Курановою О.О. та зареєстрований в реєстрі за № 31.

Згідно матеріалів справи № 902/1706/13, відповідна ухвала суду в апеляційному порядку не оскаржувалася на набула законної сили.

При цьому, в ухвалі від 05.08.2015 р. у справі № 902/1706/13, суд дійшов висновку, що боржник - ФОП Бойдаченко А.П. напротязі року до порушення справи про банкрутство №902/1706/13 та після порушення даної справи, на підставі договорів безоплатно здійснив відчуження нерухомого майна за рахунок якого можливе виконання боргових зобов'язань боржника перед кредитором та прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, в зв'язку з чим, наявні правові підстави для визнання оспорюваного договору недійсним з врахуванням заяви про уточнення вимог.

Окрім того, за змістом вищевказаної ухвали суду, розглянувши вимогу кредитора щодо витребування з володіння ОСОБА_2 зазначених у заяві про уточнення вимог земельних ділянок, приміщень та житлового будинку, суд звернув увагу на те, що відповідачем за вимогою стосовно витребування майна у даному спорі є фізична особа.

За цих обставин, в ухвалі від 05.08.2015 р. суд дійшов висновку про припинення провадження у справі № 902/1706/13 в частині заяви щодо витребування з володіння ОСОБА_2 земельних ділянок, приміщень та житлового будинку на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, якою було визначено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Водночас, судом встановлено, що арбітражний керуючий Василик Віталій Валентинович звернувся до Вінницького міського суду з позовом до ОСОБА_2 за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача ПАТ "ОТП Банк" та на стороні відповідача ОСОБА_5 про витребування майна.

Так, згідно наявного в матеріалах цієї справи заочного рішення Вінницького міського суду від 21.06.2016 р. по справі № 127/5621/16-ц за позовом арбітражного керуючого Василика Віталія Валентиновича до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача ПАТ "ОТП Банк" та на стороні відповідача ОСОБА_5 про витребування майна, вирішено : витребувати від ОСОБА_2 у власність Бойдаченка Антона Павловича , зокрема, земельну ділянку, кадастровий номер 0510136300:01:010:0023, площею 0,0793 га, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 264593905101 та житловий будинок, загальною площею 305,1 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 264663105101.

Відтак, зазначеним вище судовим рішенням було вирішено питання щодо витребування майна у власність Бойдаченка А.П. , в т.ч., оспорюваних земельної ділянки та житлового будинку.

При цьому, цим заочним рішенням суду встановлено, що сторонами договорів дарування були Бойдаченко А.П. та ОСОБА_5 , особа, яка незаконно отримала у власність від Бойдаченка А.П. майно. Тобто, на момент відчуження майна Бойдаченко А.П. був власником, однак втратив своє право власності внаслідок укладення договорів дарування, які в подальшому були визнані недійсними ухвалою Господарського суду Вінницької області від 05.08.2015 р. у справі № 902/1706/13.

Разом з тим, судом встановлено, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 30.03.2017 року у справі № 127/5621/16-ц, заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.06.2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким: у задоволені позову арбітражного керуючого Василика Віталія Валентиновича до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" та на стороні відповідача ОСОБА_5 про витребування майна відмовлено.

Водночас, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.08.2018 року у справі № 127/5621/16-ц, рішення Апеляційного суду Вінницької області від 30.03.2017 року скасовано, а заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.06.2016 року - залишено в силі.

У вищевказаній постанові Верховного Суду зазначено, що розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що останній власник спірного майна, яке належало ФОП Бойдаченку А.П. , ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем, оскільки є рідним сином Бойдаченка А.П. та онуком ОСОБА_5 , а тому знав чи міг знати про процедуру банкрутства ФОП Бойдаченка А.П. та необхідність включення такого майна до ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів.

До того ж, як свідчать наявні в матеріалах справи відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_2 набув права власності на спірне майно на підставі договорів дарування, тобто на безоплатній основі.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для витребування від ОСОБА_2 у власність ФОП Бойдаченка А.П. спірних об'єктів нерухомості та земельних ділянок. Суд першої інстанції правильно встановив обставини, що мають значення для справи, та надав їм відповідну юридичну оцінку, а тому ухвалене ним рішення про задоволення позову арбітражного керуючого Василика В. В. є законним і обґрунтованим.

Водночас апеляційний суд, дійшовши помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" зазначено, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

За змістом правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.09.2021 року по справі №904/2604/14, преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Така позиція суду відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 917/1345/17 від 03.07.2018 року.

Отже, встановлені вказаним вище заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21.06.2016 р. по справі № 127/5621/16-ц обставини щодо витребування від ОСОБА_2 у власність Бойдаченка А.П. оспорюваної земельної ділянки та житлового будинку, є преюдиціальними в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України під час розгляду позовної заяви ліквідатора боржника у справі № 902/1706/13(902/658/21).

Таким чином, на переконання суду, встановлення зазначених вище фактів є достатніми для того, щоб у арбітражного керуючого (ліквідатора) Микитьона В.В. в інтересах банкрута - ФОП Бойдаченка Антона Павловича, виникли правові підстави для витребування спірного нерухомого майна в порядку статті 388 ЦК України.

Крім того, судом встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер 0510136300:01:010:0023, площею 0,0793 га, яка розташована за адресою : за адресою: АДРЕСА_1 , була продана ОСОБА_2 . Відповідачу - ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 19.02.2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. за реєстраційним номером 299, що підтверджується наявним у матеріалах справи відповідним договором.

Також, матеріалами справи підтверджено, що житловий будинок, загальною площею 305,1 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був проданий ОСОБА_2 . Відповідачу - ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу будинку від 19.02.2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. за реєстраційним номером 298.

Поряд з цим, на підставі вказаних вище договорів купівлі-продажу, право власності на оспорюванні земельну ділянку та житловий будинок було зареєстровано 19.02.2021 року за Відповідачем приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. за реєстраційними номерами об'єктів нерухомого майна 264593905101 та 264663105101 відповідно, що підтверджується долученими до позову Інформаціями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 251159627 від 02.04.2021 року та №251161657 від 02.04.2021 року.

Відтак, наразі право власності на оспорюванні земельну ділянку та житловий будинок зареєстровано за Відповідачем - ОСОБА_1 .

Слід зазначити, що добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі №669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).

Суд звертає увагу на те, що згідно матеріалів справи, Відповідач - ОСОБА_1 , не знала, що ОСОБА_2 не мав права відчужувати оспорюване нерухоме майно, а тому Відповідач є добросовісним набувачем цього майна.

Згідно ч. 1, ч. 5 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 2 ст. 328 ЦК України визначено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Сукупний правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Отже, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно.

Відповідні правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 911/3594/17.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020 року у справі № 910/10987/18 вказано, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15, від 02.09.2021 року у справі № 920/78/20(5021/322/12).

Як вказувалося вище, ухвалою суду від 05.08.2015 р. у справі № 902/1706/13, зокрема, було визнано недійсними договір дарування земельної ділянки кадастровий номер: 0510136300:01:010:0023, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що був посвідчений 11 січня 2014 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Курановою О.О. та зареєстрований в реєстрі за № 30 та договір дарування житлового будинку, що розташований за адресою : АДРЕСА_2 , що був посвідчений 11 січня 2014 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Курановою О.О. та зареєстрований в реєстрі за № 31.

Водночас, зазначеною вище ухвалою суду були встановлені такі обставини.

Згідно укладених 11.01.2014 року договору дарування житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та договору дарування земельної ділянки кадастровий номер: 0510136300:01:010:0023, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 їх власником стала ОСОБА_5 .

В подальшому, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки (зареєстровано в реєстрі за № 2500), укладеного 09.10.2014 року між ОСОБА_5 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) Продавець продав, а покупець купив земельну ділянку площею 0,0793 га, кадастровий номер 0510136300:01:010:0023, що розташована за адресою : АДРЕСА_1 .

Також, відповідно до договору дарування житлового будинку (зареєстровано в реєстрі за № 2499) укладеного 09.10.2014 року між ОСОБА_5 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровуваний) дарувальник передав у власність обдаровуваного житловий будинок з прибудованими, господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 .

Разом з тим, судовими рішеннями у справі № 127/5621/16-ц були встановлені обставини неправомірності перебування у власності ОСОБА_2 , зокрема, оспорюваної земельної ділянки і житлового будинку та наявність підстав для їх витребування у власність Бойдаченка А.П. , про що Вінницьким міським судом Вінницької області прийнято заочне рішення від 21.06.2016 року у відповідній справі.

Отже, беручи до уваги те, що земельна ділянка площею 0,0793 га, кадастровий номер 0510136300:01:010:0023 та житловий будинок, загальною площею 305,1 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , перебували у власності ОСОБА_2 неправомірно, відтак подальше відчуження останнім у власність ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 19.02.2021 року та за договором купівлі-продажу будинку від 19.02.2021 року відповідного нерухомого майна, суперечить вищевказаним судовим рішенням, які були чинними на момент укладення цих договорів купівлі-продажу.

Принагідно, суд звертає увагу на те, що вищевказані відомості про право власності Відповідача на оспорюванні земельну ділянку і житловий будинок були внесені 19.02.2021 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у період чинності заочного рішення Вінницького міського суду від 21.06.2016 р. по справі № 127/5621/16-ц (набрало законної сили 21.08.2018 року згідно постанови Верховного Суду від 21.08.2018 року по вказаній справі), яким вирішено витребувати від ОСОБА_2 у власність Бойдаченка А.П. земельну ділянку, кадастровий номер 0510136300:01:010:0023, площею 0,0793 га та житловий будинок, загальною площею 305,1 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

За цих обставин, існування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про власника спірного майна ОСОБА_2 , та в подальшому внесення запису про нового власника - ОСОБА_1 , на підставі укладених між цими особами договору купівлі-продажу земельної ділянки та договору купівлі-продажу будинку від 19.02.2021 року, не є підставами, які підтверджують набуття Відповідачем права власності на оспорюване нерухоме майно, оскільки згідно наведених вище правових висновків Верховного Суду та обставин справи, пріоритет над вказаним записом має правовстановлюючий документ, яким спростовується такий запис, а саме - заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.06.2016 року у справі № 127/5621/16-ц.

Водночас, стаття 387 ЦК України, передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.09.2021 року у справі № 920/78/20(5021/322/12), віндикаційним є позов неволодіючого власника індивідуально-визначеної речі до її незаконного володільця про витребування речі із володіння останнього. Відтак при розгляді такого позову суду слід встановити доведеність або недоведеність таких обставин: наявність у позивача права власності на витребовувану річ; що фактичне володіння річчю здійснюється відповідачем; відсутність у відповідача правового титулу щодо володіння витребовуваною позивачем річчю.

При цьому відповідачем за віндикаційним позовом є незаконний власник, що означає відсутність у відповідача будь-якого правового титулу щодо спірного майна, який би породжував правомочність володіння цією річчю. У віндикаційному позові важливим аспектом доказування є встановлення відсутності у відповідача правового титулу щодо володіння витребовуваною позивачем річчю.

Як визначено статтею 388 ЦК України, можливість витребування майна власником від добросовісного набувача передбачено у разі, якщо майно вибуло з володіння власника поза його волею. При цьому наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі унеможливлює застосування вимог наведеної норми щодо витребування майна від добросовісного набувача (така ж позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.12.2018 у справі № 910/4715/16, від 11.05.2021 у справі № 907/491/17 (907/440/20)).

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.09.2021 року у справі № 10/Б-5022/1383/2012, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло із його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема - чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.

Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними, зокрема, у постановах від 02.11.2016 у справі № 520/14722/16-ц (провадження № 6-2161цс16), від 25.01.2017 № 916/2131/15, що в подальшому підтримані Верховним Судом.

Як вказувалося вище та встановлено судом, спірне нерухоме майно вибуло із володіння власника (банкрута - ФОП Бойдаченка А.П.) поза його волею та без відома ліквідатора боржника, тобто поза волею власника оспорюваного нерухомого майна.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року по справі №488/5027/14-ц, відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі N 6-140цс14, захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком Верховного Суду України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі N 6-140цс14).

Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п.5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (провадження №12-158гс18)). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження №12-187гс18) та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18).

У своїй постанові від 20.02.2020 року по справі № 922/719/16, Верховний Суд вказав, що в разі, коли відчуження майна відбулося іншою особою після правочину, вчиненого боржником у підозрілий період з такою іншою особою ("кредитор" у розумінні статті 20 Закону про банкрутство) і визнаного недійсним з підстав, визначених частиною першою статті 20 Закону про банкрутство, ліквідатор боржника не позбавлений права заявити вимоги про витребування майна в останнього набувача відповідно до статті 388 ЦК України, звернення ліквідатора боржника із заявою в порядку статті 388 ЦК України є ефективним способом захисту порушених прав боржника, відповідає повноваженням ліквідатора боржника та не суперечить меті Закону про банкрутство.

Так, згідно п. 12 ч. 1 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження : вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Враховуючи викладене та беручи до уваги встановлені факти неправомірності перебування у власності ОСОБА_2 оспорюваних земельної ділянки та житлового будинку, які належать Боржнику - Бойдаченку А.П. та їх відчуження у власність Відповідача за вказаними вище договорами купівлі-продажу від 19.02.2021 року, в зв'язку з чим, набуті ОСОБА_1 відповідні оспорювані об'єкти нерухомості підлягають витребуванню у власність Боржника - Бойдаченка А.П ..

Зважаючи на наведені приписи законодавства та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтованість та правомірність заявлених вимог підтверджуються наданими та дослідженими судом письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.

При цьому, викладені у відзиві на позов доводи і заперечення представника Відповідача судом не приймаються, оскільки не спростовують заявлених позовних вимог.

Також, суд звертає увагу на твердження представника Відповідача про застосування до заявлених позовних вимог строків позовної давності, яке міситься у відзиві на позов б/н від 29.11.2021 року.

Слід зазначити, що законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак, її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. Таке розуміння реалізації звернення до суду з заявою про сплив строку позовної давності є усталеним у судовій практиці та підтверджується висновками, що містяться в постанові Верховного Суду від 16.08.2017, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.04.2019, від 20.09.2019 у справі № 904/4342/18, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.08.2018 у справі № 303/238/16-ц, від 20.11.2019 у справі № 360/1415/15-ц.

Застосування позовної давності (в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

Як зазначалося вище, представник Відповідача, у відзиві на позов вказала, що ні арбітражний керуючий, а ні Бойдаченко Антон Павлович не вчинили жодних дій передбачених законом, щодо реєстрації права власності та набуття права власності на протязі більш ніж 3 роки.

При цьому, на переконання представника Відповідача, Позивачу було відомо про порушення його прав принаймні на цю дату - 21.06.2016 р. постановлення заочного рішення Вінницького міського суду, і щонайменше з цієї дати починає перебіг строк позовної давності для звернення з цим позовом.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.03.2020 року року по справі № 10/5026/995/2012, в разі пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів Боржника.

В основу конструкції частини першої статті 261 ЦК України покладено принцип єдності (одинності) суб'єкта, чиї права порушено, тобто носія права, а не іншої особи, у тому числі якій за законом надано повноваження із захисту цього права (у справах про банкрутство цією особою є арбітражний керуючий).

А тому, Суд дійшов висновку, що у разі пред'явлення позову у межах справи про банкрутство як особою, право якої порушене (боржником), так і в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою (арбітражним керуючим) перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила; оскільки в протилежному випадку має місце безпідставне наділення арбітражного керуючого як особи, що у справі про банкрутство діє від імені боржника, особливим статусом з наданням тим самим боржнику як носію права у спорі не передбаченої нормами закону переваги перед іншими учасниками цього спору у захисті своїх прав та інтересів, зокрема, обмежує протилежну сторону спору у захисті своїх прав та інтересів щодо предмета спору, і, відповідно, ставить її у нерівне становище перед суб'єктом звернення - боржником/арбітражним керуючим.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 09.04.2020 року у справі № 10/Б-743, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).

Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Закон також не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3234/16.

Отже, початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

Саме ця остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 має враховуватись судами під час вирішення тотожних спорів, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/18 зроблено висновок про застосування норми права, згідно якого за наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача відповідно до статей 387, 388 ЦК України мають застосовуватися положення статті 267 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Стаття 253 ЦК України визначає, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

В силу ч. 1 ст. 254 ЦК України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

За змістом ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Приписи ст. 260 ЦК України передбачають, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року у справі № 922/1467/19, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі.

Суд звертає увагу на те, що згідно матеріалів справи № 902/1706/16, ухвалою суду від 12.11.2019 року було відмовлено у задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" від 16.01.2019 р. (клопотання вх. № 02.1-36/34/19 від 16.01.2019 року) в частині вимог про визнання неналежним виконання обов'язків ліквідатора Фізичної особи-підприємця Бойдаченка Антона Павловича арбітражним керуючим Василиком Віталієм Валентиновичем у справі № 902/1706/13.

Вказана ухвала суду в апеляційному порядку не оскаржувалася та набрала законної сили.

При цьому, як вбачається із змісту зазначеного судового рішення, основною підставою скарги ПАТ "ОТП Банк" на дії та бездіяльність арбітражного керуючого Василика В.В. з вимогою припинити його повноваження була констатація невиконання з червня 2016 року по січень 2019 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.06.2016 року у справі № 127/5621/16-ц.

Так, ухвалою суду від 12.11.2019 року у справі № 902/1706/13 було встановлено, що у період з 17.02.2017 року по 21.08.2018 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.06.2016 року у справі № 127/5621/16-ц не мало статусу законного внаслідок тривалості апеляційного провадження та в зв'язку зі скасуванням рішення Апеляційного суду Вінницької області від 30.03.2017 року.

Крім того, суд погодився з доводами арбітражного керуючого відносно вчинення активних дій, спрямованих на оформлення за ФОП Бойдаченко А.П. права власності на витребувані об'єкти нерухомого майна.

Також, з наявних у справі № 902/1706/13 Витягів із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 18.04.2017 року (том 16, а.с. 23, 26) вбачається, що ліквідатором 10.03.2017 року та 14.03.2017 року зареєстровано права власності за Бойдаченком А.П. на оспорюванні об'єкти нерухомості на підставі зазначеного вище рішення Вінницького міського суду Вінницької області.

Крім того, з наданих Департаментом адміністративних послуг Вінницької міської ради документів (том 16, а.с. 139-189) судом встановлено, що 22.03.2017 року представниками ліквідатора боржника подавалися заяви про державну реєстрацію прав на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/5621/16-ц; 19.04.2017 року направлено заяви про скасування такої реєстрації, в зв'язку з прийняттям 30.03.2017 року рішення Апеляційного суду Вінницької області у справі № 127/5621/16-ц.

Отже, ліквідатором боржника використовувались повноваження щодо реєстрації права власності, так і відносно приведення у відповідність з чинними судовими актами реєстраційний дій з огляду на результати розгляду справи № 127/5621/16-ц.

Слід зазначити, що об'єктивна можливість оформити права власності на майно виникла у ліквідатора боржника лише з моменту отримання повного тексту постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 127/5621/16-ц.

При цьому, з матеріалів справи № 902/1706/13 вбачається, що арбітражний керуючий 29.11.2018 року звернувся до Вінницького міського суду із заявою про видачу копії заочного судового рішення по справі № 127/5621/16-ц, яке було видано 13.12.2018 року (том 16, а.с.21).

Разом з тим, 20.08.2019 року державним реєстратором прийняті рішення № 48308732 та № 48306610, якими відмовлено ліквідатору боржника у вчинені дій з реєстрації за банкрутом права власності на оспорюване нерухоме майно, оскільки подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, а також не надано документів, які підтверджують таке право (том 16, а.с. 27-28).

Наведені вище обставини, спростовують викладені у відзиві на позов твердження представника Відповідача стосовно не вчинення жодних дій арбітражним керуючим передбачених законом щодо реєстрації права власності та набуття права власності напротязі більш ніж три роки, після визнання господарським судом 05.08.2015 року у справі №902/1706/13 договорів дарування спірного майна недійсними та витребування майна від попереднього власника за рішенням місцевого суду від 21.06.2016 року, до моменту відчуження спірного майна у 2021 році.

Крім того, як підтверджено матеріалами справи, заочним рішення Вінницького міського суду від 21.06.2016 р. по справі № 127/5621/16-ц було вирішено витребувати від ОСОБА_2 у власність Бойдаченка А.П. , зокрема, оспорюванні земельну ділянку та житловий будинок.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.

За цих обставин, суд приходить до висновку, що вищевказаним заочним рішення суду відновлено право власності Бойдаченка А.П. на земельну ділянку, кадастровий номер 0510136300:01:010:0023, площею 0,0793 га та житловий будинок, загальною площею 305,1 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які останнім було втрачено внаслідок укладення договорів дарування, та які в подальшому були визнані недійсними ухвалою суду від 05.08.2015 року у справі № 902/1706/13.

Відтак, твердження представника Відповідача про те, що Позивачу було відомо про порушення його прав на дату постановлення заочного рішення Вінницького міського суду - 21.06.2016 р. є необґрунтованим, оскільки відповідним судовим рішенням було відновлено право власності Бойдаченка А.П. на оспорюванні земельну ділянку та житловий будинок.

Поряд з цим, зазначене вище заочне рішення суду набрало законної сили 21.08.2018 року згідно постанови Верховного Суду від 21.08.2018 року у справі № 127/5621/16-ц, а тому саме з цієї дати 21.08.2018 року дане заочне рішення набуло статусу законного та виникли правові підстави для вчинення відповідних реєстраційних дій.

Крім того, за наявності заочного рішення Вінницького міського суду від 21.06.2016 р. у справі № 127/5621/16-ц, яке набрало законної сили 21.08.2018 року, у ліквідатора боржника були відсутні підстави для звернення до суду із позовом про витребування майна, аж до моменту укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.02.2021 року та договору купівлі-продажу будинку від 19.02.2021 року.

Водночас, суд звертає увагу на те, що саме з дати укладення вищевказаних договорів купівлі-продажу - 19.02.2021 року відбулося порушення права власності на належні на підставі заочного рішення суду від 21.06.2016 р. Бойдаченку А.П. оспорюванні земельну ділянку та житловий будинок, які були набуті Відповідачем у власність, про що свідчать відповідні договори купівлі-продажу та вчинені на їх підставі реєстраційні дії, яким надано оцінку судом вище.

Таким чином, твердження представника Відповідача про те, що з 21.06.2016 р. розпочав перебіг строк позовної давності для звернення із позовом про витребування майна у цій справі, не відповідає встановленим обставинам справи.

Окрім того, ухвалою суду від 18.12.2019 року було відсторонено арбітражного керуючого Василика В.В. від виконання повноважень ліквідатора ФОП Бойдаченка А.П. та призначено ліквідатором Фізичної особи-підприємця Бойдаченко А.П. у справі №902/1706/13 арбітражного керуючого Микитьона Віктора Васильовича.

Як повідомлено, ліквідатором боржника у позовній заяві, обставини відчуження оспорюваних об'єктів нерухомості на підставі договорів купівлі-продажу від 19.02.2021 року були встановлені в ході ліквідаційної процедури, що підтверджується Інформаціями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 251159627 від 02.04.2021 року та №251161657 від 02.04.2021 року.

Також, зазначені вище обставини щодо відчуження оспорюваного нерухомого майна поза волею боржника та арбітражного керуючого, були повідомлені ліквідатором у поданому до суду 26.08.2021 року проміжному звіті про хід ліквідаційної процедури у справі № 902/1706/13.

Отже, про факт відчуження оспорюваних земельної ділянки та житлового будинку арбітражний керуючий Микитьон В.В. дізнався 02.04.2021 року, за наслідками формування та отримання вищевказаних Інформаційних довідок (доказів зворотного Відповідачем не надано).

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна у цій справі розпочав свій перебіг, коли ліквідатор боржника дізнався про вибуття майна боржника до Відповідача.

Враховуючи викладене та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування строків позовної давності до позовних вимог у цій справі, оскільки Позивач звернувся до суду із відповідним позовом 23.06.2021 року у межах строку позовної давності.

Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 11 350,00 грн, підлягають віднесенню на Відповідача згідно вимог ст. 129 ГПК України.

Згідно ч. 7 ст. 145 ГПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Відтак, застосовані ухвалою Господарського суду Вінницької області від 01.07.2021 року у справі № 902/1706/13(902/658/21) заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкти нерухомого майна, а саме : номер 264663105101 - житловий будинок за адресою : АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 264663105101; номер 264593905101 - земельну ділянку кадастровий номер 0510136300:01:010:0023, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 264593905101, наразі зберігають свою чинність.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 12, 13, 18, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ :

1. Задоволити позов ліквідатора ФОП Бойдаченка А.П. - арбітражного керуючого Микитьона В.В. б/н від 07.05.2021 року (вх. № 01-36/519/21) до ОСОБА_1 про витребування майна у справі № 902/1706/13(902/658/21), в межах справи № 902/1706/13, повністю.

2. Витребувати від ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), у власність Бойдаченка Антона Павловича ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), житловий будинок за адресою : АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 264663105101.

3. Витребувати від ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), у власність Бойдаченка Антона Павловича ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) земельну ділянку кадастровий номер 0510136300:01:010:0023, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 264593905101.

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Бойдаченка Антона Павловича ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 11 350,00 грн - витрат на сплату судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

6. Копію рішення надіслати на відомі суду адреси електронної пошти: арбітражного керуючого Микитьона В.В. - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; представника Відповідача - адвоката Ліфанової Л.М. - ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки встановлені статтями 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України повне рішення складено 23 грудня 2021 р.

Суддя Тісецький С.С.

Віддрук. прим.: 1 - до справи.