22.12.2021 м. Дніпро Справа № 904/5950/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач),
суддів: Верхогляд Т.А., Вечірка І.О.,
секретар судового засідання Мацекос І.М.,
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2021 (повний текст складено 20.09.2021, суддя Ярошенко В.І.) у справі № 904/5950/21
за позовом Приватного підприємства "Тех-Маш", м. Київ
до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
про визнання недійсним пункту 3.9 договору на капітальну закупівлю № 1600 від 25.07.2019 року
1. Зміст і мотиви оскаржуваного рішення у справі.
Приватне підприємство "Тех-Маш" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" та просило суд визнати недійсним пункт 3.9 договору на капітальну закупівлю № 1600 від 25.07.2019; стягнути з відповідача судові витрати, попередні суми яких згідно з наведеним ним орієнтовним розрахунком становлять: зі сплати судового збору 2 270 грн.; на професійну правничу допомогу 175 000 грн.
Позивач обґрунтував позовні вимоги тим, що пункт 3.9 договору на капітальну закупівлю № 1600 від 25.07.2019 не відповідає вимогам статей 3, 509 Цивільного кодексу України щодо дотримання засад розумності та справедливості і відповідності законодавству.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2021 у справі № 904/5950/21 позов задоволено частково, визнано недійсною частину пункту 3.9 договору на капітальну закупівлю № 1600 від 25.07.2019, а саме:
"У разі якщо внаслідок порушення контрагентом встановлених чинним законодавством та цим договором вимог до форми та порядку заповнення надання та/або реєстрації податкової накладної або розрахунку коригування до податкової накладної або первинних документів, пов'язаних з виконанням договору товариство втратить право на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, зазначеної в податковій накладній. Контрагент зобов'язаний відшкодувати товариство всі пов'язані з таким порушенням збитки протягом трьох робочих днів з моменту надіслання йому відповідного повідомлення товариством або інші строки, узгоджені сторонами.
У разі, якщо на підставі, документів, оформлених за результатами перевірки, проведеної уповноваженими державними органами (далі - "Документи за результатами перевірки"), або будуть з- виявлені і задокументовані будь-які інші фактів які ставлять під сумнів ділову мету операцій контрагента, або контрагентів контрагента, або будуть виявлені порушення контрагентом або контрагентами контрагента встановлених чинним законодавством вимог, які підлягають виконанню платниками податків (в т.ч. але не виключно, вимог пов'язаних з державною реєстрацією, знаходженням за місцем реєстрації і своєчасною сплатою податків, зборів та інших обов'язкових платежів), у зв'язку із якими для товариства настануть негативні фінансові, виражені у втраті права на включення до податкового кредиту певних сум податку па додану вартість, донарахування штрафних санкцій, що застосовуються до товариства або в іншій формі, в такому випадку сторони погодили такі наслідки:
1. Умови виконання грошових зобов'язань товариством перед контрагентом згідно договору будуть вважатися зміненими з дати оформлення документів за результатами перевірки в такий спосіб:
- грошові зобов'язання в сумі, що відповідає величині негативних фінансових наслідків для товариства підлягають виконанню протягом 20 календарних днів з моменту закінчення оскарження Документів за результатами перевірки (далі "Момент закінчення оскарження"), якщо більш пізній строк виконання грошових зобов'язань не визначений умовами договору;
- на період до моменту закінчення оскарження товариство має право притримати оплату за діючими з контрагентом договорами на суму грошового зобов'язання, що відповідає величині негативних фінансових наслідків для Товариства, і не несе відповідальності у вигляді неустойки, штрафів, пені, а також: інших санкцій/компенсацій пов'язаних з порушенням термінів виконання грошових зобов'язань в сумі, що відповідає величині негативних фінансових наслідків, що наступили для Товариства.
Або
Контрагент зобов'язаний сплатити товариству штрафні санкції в наступному розмірі та порядку:
- 100% суми нарахованих грошових зобов'язань з ПДВ (або зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ) - протягом 10 календарних днів з дати належним чином здійсненого повідомлення контрагента товариством про факт здійснення такого донарахування (зменшення суми бюджетного відшкодування) контролюючим органом;
- 100% суми нарахування грошового зобов'язання з будь-яких інших податків і зборів та/або податкових штрафів - протягом 10 календарних днів з дати належним чином здійсненого повідомлення контрагента товариством про фактичну сплату таких нарахувань.
Моментом закінчення оскарження є винесення рішення Верховним Судом України при умові, що замовник оскаржуватиме нарахування до моменту задоволення його вимог або до вичерпання засобів захисту порушеного права.
Товариство зобов'язується письмово повідомити контрагента про настання моменту закінчення оскарження протягом десяти днів з моменту отримання документів, з якими пов'язане його наступ.
Термін дії цього пункту договору не обмежується терміном дії самого договору.".
В іншій частині позову відмовлено; стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1 135 грн.
2. Короткий і узагальнений зміст апеляційної скарги.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Публічне акціонерне товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2021 у справі № 904/5950/21 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає про порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права під час ухвалення рішення, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а саме:
- суд ставить під сумнів лише частину абзацу п.3.9. та жодним чином не обґрунтовує своє рішення щодо визнання недійсним погодженої сторонами можливості змінити умови договору при настанні відповідних обставин;
- судом неправомірно обмежено право сторін на включення до спірного Договору погодженої умови щодо розповсюдження умов одного договору на інші договори укладені між Сторонами (ч.1 ст. 19 Конституції України);
- щодо відшкодування збитків (пункт 3.9 (абз. 5) Договору), судом вирвано з контексту частину речення;
- незрозуміло з яких підстав судом визнано абзац 4 пункту 3.9. Договору недійсним та незаконним;
- суд, аналізуючи п.3.9. Договору, посилався кожного разу на якусь окрему частинку з відповідного абзацу пункту, трактуючи її відокремлено від основного тексту, що фактично змінює мету та ціль такої погодженої сторонами умови. Як результат, суд визнає недійсним пункт 3.9 договору, починаючи з 4 абзацу, та не приділяє належної уваги іншим умовам цього пункту;
- враховуючи, що п.3.9. договору передбачає відповідальність Позивача, то суд помилково дійшов висновку про неможливість застосування по відношенню до сторони відповідальності за порушення, які сталися під час дії договору.
3. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
4. Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.11.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2021 у справі № 904/5950/21; розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 22.12.2021 о 15:30 год.
У судовому засіданні представники сторін надали пояснення у справі та навели обґрунтування своїх вимог і заперечень з посиланням на норми законодавства.
22.12.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення слід залишити без змін з таких підстав.
5. Встановлені та неоспорені обставини і відповідні їм правовідносини.
Між Приватним підприємством "Тех-Маш" (далі підрядник, контрагент, позивач) та Публічним акціонерним товариством "АрселорМіттал Кривий Ріг" (далі замовник, відповідач) було укладено договір на капітальну закупівлю № 1600 від 25.07.2019.
Пунктом 1.1 договору передбачено, що підрядник зобов'язується виконати свої зобов'язання, що вказані у п. 1.2 даного договору у встановлений в цьому договір строк (строки) на об'єкті "ГД. ДФ. ОПУ-2. Корпус СМД. Реконструкція ділянки дроблення з установкою дробарок КСД/КМД-2200" у повному обсязі основних та супутніх зобов'язань згідно технічного завдання (додаток 1 до цього договору) та технічної пропозиції підрядника (додаток 13 до цього договору) та інших визначених цим договором умов, а замовник зобов'язується прийняти та сплатити за них визначену в договорі плату.
Відповідно до пункту 2.1 договору загальна вартість зобов'язань підрядника згідно цього договору складає 50 580 000 грн., включаючи ПДВ в розмірі 8 430 000 грн.
Вказана пункті 2.1 договору вартість договору є фіксованою та не підлягає зміні (п. 2.2 договору).
Згідно з пунктом 3.1 договору оплата за цим договором здійснюється замовником у строки, визначені умовами оплати (додаток 3 до цього договору), на підставі рахунка-фактури підрядника, який повинен містити юридичний номер договору, номер SAP специфікації, номер SAP замовлення на закупівлю, номер підрядника, під яким він зареєстрований в SAP.
Вартість договору сплачується замовником поетапно згідно з умовами оплати (додаток 3 до цього договору). Вартість договору оплачується за умови належного та вчасного виконання підрядником його зобов'язань за цим договором. Замовник не зобов'язаний сплачувати будь-яку частину вартості договору, якщо підрядник не виконав належним чином своє зобов'язання, за яке має бути сплачена відповідна частина вартості договору (сплачений відповідний платіж), якщо інше прямо не узгоджено сторонами (п. 3.5 договору).
За умовами пункту 4.1.2 договору підрядник виконує роботи та надає послуги відповідно до проектної документації, діючих будівельних, пожежних, санітарних, санітарно-гігієнічних та інших норм та правил, технічного завдання та технічної пропозиції підрядника та інших вимог замовника.
Підрядник зобов'язаний виконати роботи та надати послуги, передбачені технічним завданням та технічною пропозицією підрядника, у строки (терміни), викладені у календарному графіку виконання договору. У випадку, якщо окремі види робіт та/або послуг, які підрядник зобов'язаний виконати згідно з технічним завданням та технічної пропозиції підрядника, не передбачені календарним графіком виконання договору, підрядник зобов'язаний виконати такі роботи та/або надати послуги у строки (терміни), необхідні для додержання календарного графіку виконання договору по іншим видам робіт та/або послуг.
Пунктом 5.1 договору передбачено, що по завершенню виконання кожного окремого обсягу робіт (послуг, поставка устаткування) далі по тексту договору робіт (послуг), визначеного в календарному графіку виконання договору замовник здійснює його приймання. Факт приймання етапу робіт (послуг) замовник підтверджується підписаним сторонами актом виконання (завершення) обсягу (форма акту наведена у додатку 15). В разі виявлення під час приймання окремих етапів робіт (послуг) недоліків, застосовуються положення п. 14 цього договору.
Сторонами підписано додаток № 3 "Умови оплати", в якому зазначено, що після виконання (завершення) обсягу робіт замовнику необхідно сплатити 90% вартості відповідного обсягу робіт протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами акту виконання (завершення) обсягу.
Також вказаним додатком визначено, що після виконання попереднього приймання і введення в експлуатацію об'єкта в цілому замовник має сплатити 10% вартості відповідного обсягу протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами акту попереднього приймання і введення в експлуатацію об'єкту в цілому.
Відповідно до пункту 3.9 договору контрагент має забезпечити належну уважність і обережність при виборі власних постачальників і підрядників з і метою недопущення здійснення правочинів, які б могли мати на меті мінімізацію податкових зобов'язань як самого контрагента, так його постачальників і підрядників.
Контрагент зобов'язаний з дотриманням вимог чинного законодавства (зокрема із застосуванням відображеного в установленому порядку цифрового підпису уповноваженої особи та спеціального програмного забезпечення використовуваного для реєстрації податкових накладних), здійснити реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної на всю суму податкових зобов'язань і ПДВ, що виникли у контрагента з дотриманням термінів передбачених чинним законодавством;
Контрагент зобов'язаний при оформленні первинних документів, пов'язаних з виконанням договору відображати в них інформацію про продукцію, зазначену в специфікаціях до даного договору (кодах УКТ ЗЕД для товарів, що відносяться до предмету договору), визначену з дотриманням вимог чинного законодавства.
У разі, якщо внаслідок порушення контрагентом встановлених чинним законодавством та цим договором вимог до форми, порядку заповнення, надання та/або реєстрації податкової накладної або розрахунку коригування до податкової накладної, або первинних документів, пов'язаних з виконанням договору товариство втратить право на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, зазначеної в податковій накладній, контрагент зобов'язаний відшкодувати товариство всі пов'язані з таким порушенням збитки протягом трьох робочих днів з моменту надіслання йому відповідного повідомлення товариством або інші строки, узгоджені сторонами.
У разі, якщо на підставі документів, оформлених за результатами перевірки, проведеної уповноваженими державними органами (далі - "Документи за результатами перевірки"), або будуть виявлені і задокументовані будь-які інші факти, які ставлять під сумнів ділову мету операцій контрагента, або контрагентів контрагента, або будуть виявлені порушення контрагентом або контрагентами контрагента встановлених чинним законодавством вимог, які підлягають виконанню платниками податків (в т.ч. але не виключно, вимог пов'язаних з державною реєстрацією, знаходженням за місцем реєстрації і своєчасною сплатою податків, зборів та інших обов'язкових платежів), у зв'язку із якими для товариства настануть негативні фінансові, виражені у втраті права на включення до податкового кредиту певних сум податку па додану вартість, донарахування штрафних санкцій, що застосовуються до товариства або в іншій формі, в такому випадку сторони погодили такі наслідки:
1. Умови виконання грошових зобов'язань товариством перед контрагентом згідно договору будуть вважатися зміненими з дати оформлення документів за результатами перевірки в такий спосіб:
- грошові зобов'язання в сумі, що відповідає величині негативних фінансових наслідків для товариства підлягають виконанню протягом 20 календарних днів з моменту закінчення оскарження документів за результатами перевірки (далі "Момент закінчення оскарження"), якщо більш пізній строк виконання грошових зобов'язань не визначений умовами договору;
- на період до моменту закінчення оскарження товариство має право притримати оплату за діючими з контрагентом договорами на суму грошового зобов'язання, що відповідає величині негативних фінансових наслідків для товариства, і не несе відповідальності у вигляді неустойки, штрафів, пені, а також: інших санкцій/компенсацій пов'язаних з порушенням термінів виконання грошових зобов'язань в сумі, що відповідає величині негативних фінансових наслідків, що наступили для товариства.
Або
Контрагент зобов'язаний сплатити товариству штрафні санкції в наступному розмірі та порядку:
- 100% суми нарахованих грошових зобов'язань з ПДВ (або зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ) - протягом 10 календарних днів з дати належним чином здійсненого повідомлення контрагента товариством про факт здійснення такого донарахування (зменшення суми бюджетного відшкодування) контролюючим органом;
- 100% суми нарахування грошового зобов'язання з будь-яких інших податків і зборів та/або податкових штрафів - протягом 10 календарних днів з дати належним чином здійсненого повідомлення контрагента товариством про фактичну сплату таких нарахувань.
Моментом закінчення оскарження є винесення рішення Верховним Судом України при умові, що замовник оскаржуватиме нарахування до моменту задоволення його вимог або до вичерпання засобів захисту порушеного права.
Товариство зобов'язується письмово повідомити контрагента про настання моменту закінчення оскарження протягом десяти днів з моменту отримання документів, з якими пов'язане його наступ.
Термін дії цього пункту договору не обмежується терміном дії самого договору.
У пункті 17.1 договору визначено, що він набирає чинності з 10.06.2019, яка є датою Зеро (D-0) і діє по 31.12.2020, а в частині: порядку врегулювання спору, встановленого даним договором; порядку застосування штрафних санкцій; гарантійних зобов'язань; виконання грошових зобов'язань за даним договором до повного виконання відповідних зобов'язань.
Позивач вважав, що пункт 3.9 договору не відповідає вимогам статей 3, 509 Цивільного кодексу України щодо дотримання засад розумності та справедливості і відповідності законодавству, зокрема положенням статті 188, частині 2 статті 216, частині 2 статті 217 Господарського кодексу України, тому звернувся до суду з відповідним позовом.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2021 у справі № 904/5950/21 позов задоволено частково, визнано недійсною частину пункту 3.9 договору на капітальну закупівлю № 1600 від 25.07.2019.
Відповідач, не погодившись з вказаним судовим рішенням, оскаржив його в апеляційному порядку.
6. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236-238, 282 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 627, 628 Цивільного кодексу України).
Частинами 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
З огляду на наявний в матеріалах справи договір та обставини справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини за договором підряду.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним пункту 3.9 договору.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорення.
Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Разом з цим, у застосуванні наведених положень статей ЦК України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 12.03.2018 у справі №910/22319/16).
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засада. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом частин 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Як вже зазначалось, сторони уклали договір на капітальну закупівлю № 1600 від 25.07.2019, шляхом досягнення згоди щодо його істотних умов (предмет, ціна, строк дії договору), необхідних для договору даного виду.
6.1. Щодо податкових правовідносин.
Аналіз пункту 3.9 договору свідчить про те, що умови даного пункту не стосуються безпосередньо предмета договору та інших узгоджених сторонами істотних умов, а спрямовані на врегулювання відносин сторін щодо відображення господарських операцій за цим договором у бухгалтерському та податковому обліках, які підпадають під регулювання Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Податкового кодексу України.
Умовами оспорюваного пункту 3.9 договору, викладеними в його абзацах 1-3, на позивача (контрагента) покладено зобов'язання з дотримання загальних вимог веденням податкового та бухгалтерського обліків, які не суперечать названим вище нормативним актам у цих сферах.
Абзац 4 пункту 3.9 договору передбачає обов'язок контрагента (позивача) відшкодувати товариству (відповідачу) протягом трьох робочих днів з моменту надіслання йому відповідного повідомлення товариством або в інші строки, узгоджені сторонами, всі збитки, пов'язані з порушення контрагентом встановлених чинним законодавством та цим договором вимог до форми та порядку заповнення надання та/або реєстрації податкової накладної або розрахунку коригування до податкової накладної або первинних документів, пов'язаних з виконанням договору, внаслідок якого товариство втратить право на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, зазначену в податковій накладній.
Термін дії пункту 3.9 договору не обмежується терміном дії самого договору.
Судом встановлено, що умови пункту 3.9 договору не відповідають загальним засадам цивільного законодавства з огляду на наступне.
Приписи частини 1 статті 188 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють недопустимість зміни господарських договорів (умов зобов'язань) в односторонньому порядку, якщо інше не передбачено законом або договором.
Частинами 2-4 статті 188 Господарського кодексу України визначено порядок зміни або розірвання договору, згідно з яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 Цивільного кодексу України).
Таким чином, є правомірним твердженням суду першої інстанції, що умова пункту 3.9 договору, яка надає товариству (відповідачу) право на притримання до моменту закінчення оскарження оплати за діючими з контрагентом (позивачем) договорами на суму грошового зобов'язання, що відповідає величині негативних наслідків для товариства, суперечить встановленій чинним законодавством забороні односторонньої зміни умов договору (зобов'язання) та порядку внесення відповідних змін.
6.2. Щодо збитків.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов'язання, останнє може бути двох видів. По-перше, це невиконання зобов'язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов'язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов'язання мають утримуватися. По-друге, це неналежне виконання зобов'язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов'язання. У разі невідповідності виконання зобов'язання критеріям належності, можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов'язання (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.04.2019 у справі 910/2693/18).
Аналіз наведеного свідчить, що неналежне виконання зобов'язання - це порушення умов, визначених змістом зобов'язання (виконання зобов'язання з певними недоліками, дефектами). При неналежному виконані боржник виконує обов'язок, але з порушенням певних умов, які складають зміст договору або визначені законом.
За приписами статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, установлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги містить і стаття 193 ГК України.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків.
Отже порушення зобов'язання за свої змістом є юридичним фактом, з яким пов'язуються певні негативні правові наслідки для правопорушника основною метою яких є забезпечення захисту, а у разі можливості - й відновлення порушення суб'єктивного цивільного права.
Відповідно до частин 1-2 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Відповідно до частини 1 статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України).
Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) протиправної поведінки; 2) наявності збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Пункт 36.5 статті 36 Податкового кодексу України встановлює, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
Таким чином, платник податків не повинен зазнавати негативних наслідків за неправомірну діяльність його контрагента (аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12.06.2018 у справі № 826/16272/13-а, від 04.06.2020 у справі № 340/422/19, від 23.07.2020 у справі № 816/1122/16).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що умови пункту 3.9 договору, за якими на позивача покладається відповідальність у вигляді відшкодування збитків і в разі відсутності його вини, а саме у випадку, якщо будуть виявлені і задокументовані будь-які інші факти, які ставлять під сумнів мету операцій контрагента, або контрагентів контрагента, або будуть виявлені порушення контрагентом або контрагентами контрагента встановлених законодавством вимог, які підлягають виконанню платниками податків тощо, не відповідають встановленому законом порядку застосування відповідальності за порушення зобов'язань та загальним засадам цивільного законодавства, таким як справедливість, добросовісність і розумність.
Крім того, момент виникнення у відповідача грошового зобов'язання за договором, яке є зустрічним по відношенню до зобов'язання позивача з виконання передбачених договором робіт, встановлений додатком № 3 "Умови оплати" і визначений як строком (протягом 30 календарних днів), так і терміном (підписання сторонами акту виконання (завершення) обсягу робіт та акту попереднього приймання і введення в експлуатацію об'єкту в цілому).
У статті 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно зі статтею 252 цього Кодексу строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що події, які вказані у пункті 3.9 договору не є такими, що мають неминуче настати, оскільки відповідач не зобов'язаний оскаржувати рішення-повідомлення податкових органів; це є його правом. До того ж, у разі оскарження відповідачем рішень-повідомлень, остаточне судове рішення може бути прийнято не на користь відповідача. Тобто, усі правовідносини, які виникають між відповідачем та податковими органами є такими, що не залежать від волі позивача, знаходяться поза межами його впливу, а тому виходячи з принципів справедливості, добросовісності та розумності, не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на отримання належного йому за договором, який ним виконано, у строки, встановлені договором.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Аналіз положень статті 631 Цивільного кодексу України не дає підстав для висновку, що сторони договору можуть розповсюджувати його умови, що встановлюють договірні зобов'язання, за межі строку дії договору. Тому умова пункту 3.9 договору, відповідно до якої термін дії цього пункту договору не обмежений терміном дії самого договору, не відповідає вимогам Цивільного кодексу України.
Приписи п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України (принцип розумності, справедливості і добросовісності цивільних відносин), є нормами прямої дії.
Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати КЦС від 01.03.2021 у справі №180/1735/16, яка, серед іншого, стосується принципів у сфері виконання зобов'язання, зазначено, що згідно з п.6 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тлумачення як ст.3 ЦК України загалом, так і п.6 цієї статті, свідчить, що загальні засади цивільного права мають фундаментальний характер та інші джерела правового регулювання, передусім акти цивільного законодавства, повинні відповідати змісту загальних засад. Це проявляється, зокрема, в тому, що загальні засади є фактично нормами прямої дії.
Тобто, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів підряду в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення плати за період від моменту припинення дії договору до моменту виконання зобов'язань, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).
Колегія суддів з огляду на приписи п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України, вважає безпідставною правову позицію відповідача і схиляється до висновку про необхідність захисту порушеного права позивача, наведені вище обставини свідчать про недодержання сторонами на момент укладення договору вимоги, встановленої частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України, щодо відповідності змісту окремих положень пункту 3.9 договору цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання договору недійсним в частині таких положень.
7. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу.
Перевіривши матеріали справи, надавши оцінку кожному аргументу апеляційної скарги, колегія суддів відхиляє доводи скаржника з підстав, наведених у пункті 6 цієї постанови, а також з огляду на таке.
7.1. Щодо співвідношення свободи договору і таких засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, як справедливість, добросовісність, розумність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 справа № 910/12876/19).
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Крім того, положення умов договору мають відповідати засадам цивільного законодавства, зокрема, зазначеним у статті 3 ЦК України.
Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.
Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.
Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов'язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення.
Щодо обрання варіанту реалізації розсуду суду у контексті застосування його у системному зв'язку з нормами законодавчих актів, слід керуватися визначеним частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відтак реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв'язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи.
7.2. Загалом доводи апеляційної скарги за своєю суттю зводяться до незгоди з проведеною судом апеляційної інстанції оцінкою умов укладеного між сторонами договору та специфікації до нього, зі встановленими судом обставинами справи, фактично направлені на переоцінку наявних у матеріалах справи доказів та незгодою з прийнятим судовим рішенням.
Колегія суддів зазначає, що оспорювана редакція пункту договору має на меті врегулювати податкові правовідносини, що можуть виникнути у майбутньому, у межах цивільно-правового договору, що дійсно суперечить вимогам закону, оскільки податкові правовідносини не є предметом регулювання цивільного законодавства.
8. Коли і ким були порушені, оспорені або невизнані права чи інтереси, за захистом яких особа звернулась до суду.
Право скаржника не порушено.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Під час здійснення перегляду справи 904/5950/21 доводи апеляційної скарги не підтвердились, а міркування відповідача не спростовують законні та обґрунтовані висновки суду першої інстанції.
10. Судові витрати.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275-284 ГПК України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2021 у справі № 904/5950/21 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2021 у справі № 904/5950/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23.12.2021
Головуючий суддя Л.М. Білецька
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя І.О. Вечірко