вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" грудня 2021 р. Справа№ 910/11384/20 (914/477/20)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Грека Б.М.
суддів: Отрюха Б.В.
Сотнікова С.В.
за участю секретаря судового засідання: Кочурової Т.О.
у присутності представників сторін відповідно до протоколу с/з від 14.12.2021
розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства "Любомир-МГ"
на ухвалу господарського суду міста Києва від 27.07.2021 року
у справі № 910/11384/20 (914/477/20)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння"
до Фермерського господарства "Любомир-МГ"
про стягнення 3 403 503,89 грн.
в межах справи №910/11384/20
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння"
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/11384/20 (914/477/20) позов задоволено, стягнуто з ФГ "Любомир-МГ" на користь ТОВ "Торговий дім "Насіння" суму основного боргу в розмірі 2030884,51 грн., пеню в розмірі 676 315,15 грн., штраф в розмірі 406 176,90 грн., три відсотки річних в розмірі 109 298,09 грн., інфляційні втрати в розмірі 180829,24 грн. та судовий збір в розмірі 51 052,56 грн.
Не погоджуючись з зазначеною ухвалою, ФГ "Любомир-МГ" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/11384/20(914/477/20) та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір штрафних санкцій (штрафу та пені), що стягуються з ФГ "Любомир-МГ" на користь ТОВ "Торговий дім "Насіння", до такого розміру: 67 631,51 грн. - пеня, 40 617,69 грн. - штраф, а також відстрочити виконання рішення, що буде прийняте за результатом розгляду справи №910/11384/20(914/477/20), до 30.10.2021 року.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт посилається на неповне дослідження судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права під час прийняття оскаржуваної ухвали.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2021 зазначену апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Грек Б.М., Отрюх Б.В., Остапенко О.М.
З урахуванням того, що апеляційна скарга ФГ "Любомир-МГ" надійшла безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 прийнято справу №910/11384/20 (914/477/20) до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді - Грека Б.М., суддів: Остапенка О.М., Отрюха Б.В. та витребувано матеріали справи №910/11384/20(914/477/20) з Господарського суду міста Києва.
10.11.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшли витребувані матеріали справи №910/11384/20(914/477/20).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 року вищевказаною колегією суддів поновлено скаржнику строк для подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ "Любомир-МГ" на ухвалу господарського суду міста Києва від 27.07.2021 року у справі №910/11384/20(914/477/20), встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 14.12.2021 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.
У зв'язку із перебуванням судді Остапенка О.М. на лікарняному з 14.12.2021, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2021 для здійснення розгляду апеляційної скарги у справі №910/11384/20(914/477/20) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Грек Б.М., судді: Отрюх Б.В., Сотніков С.В.
Ухвалою суду від 14.12.2021 вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу №910/11384/20(914/477/20) за апеляційною скаргою ФГ "Любомир-МГ" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.07.2021.
Представники скаржника в судовому засіданні 14.12.2021 року вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 27.07.2021 року у справі №910/11384/20 (914/477/20) та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір штрафних санкцій (штрафу та пені), що стягуються з ФГ "Любомир-МГ" на користь позивача, до такого розміру: 67 631,51 грн. - пеня, 40 617,69 грн. - штраф.
Представник позивача в судовому засіданні проти вимог скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
14.12.2021 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ФГ "Любомир-МГ" підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог ТОВ "Торговий дім "Насіння", виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
У лютому 2020 року ТОВ "Торговий дім "Насіння" звернулось до господарського суду Львівської області з позовною заявою до ФГ "Любомир-МГ" про стягнення заборгованості, в якій, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 10.11.2020 року, просив стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 2 030 884,51 грн., пеню в розмірі 529 850,66 грн., штраф в розмірі 406 176,90 грн., три відсотки річних в розмірі 75 269,26 грн. та інфляційні втрати у розмірі 36 674,59 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеним з позивачем Договором від 27.12.2018 року №2-2712/пр3686 на поставку насіння сільськогосподарських культур та засобів захисту рослин, згідно умов якого позивач зобов'язався поставити відповідачу товар у визначений сторонами строк, а відповідач - прийняти та оплатити його вартість.
Як зазначає позивач у позовній заяві, останнім належним чином виконано свої зобов'язання за договором, а відповідач, в свою чергу, так і не оплатив позивачу у повному обсязі кошти за поставлений товар, лише частково розрахувавшись з позивачем.
Крім того, оскільки відповідачем порушено строк виконання своїх зобов'язань з оплати поставленого товару, позивачем у підставі умов договору та ст. 625 ЦК України нараховано також пеню, штраф, три відсотки річних та інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.08.2020 року відкрито провадження у справі №914/477/20.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.01.2021 року, залишеною без змін Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 року, задоволено заяву позивача та передано справу №914/477/20 до господарського суду міста Києва для розгляду в межах провадження у справі №910/11384/20 про банкрутство ТОВ "Торговий дім "Насіння".
Ухвалою від 24.05.2021 року господарським судом міста Києва прийнято справу №914/477/20 до розгляду в межах справи про банкрутство ТОВ "Торговий дім "Насіння" та присвоєно їй судовий №910/11384/20(914/477/20).
08.06.2021 року від позивача до суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з ФГ "Любомир-МГ" на користь ТОВ "Торговий дім "Насіння" суму основного боргу в розмірі 2030884,51 грн., пеню в розмірі 676 315,15 грн., штраф в розмірі 406 176,90 грн., три відсотки річних в розмірі 109 298,09 грн., інфляційні втрати в розмірі 180829,24 грн. та покласти на відповідача судові витрати.
19.07.2021 року від відповідача надійшли клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та про відстрочку виконання судового рішення.
За наслідками розгляду заявлених вимог, ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/11384/20 (914/477/20) позов задоволено, стягнуто з ФГ "Любомир-МГ" на користь ТОВ "Торговий дім "Насіння" суму основного боргу в розмірі 2030884,51 грн., пеню в розмірі 676 315,15 грн., штраф в розмірі 406 176,90 грн., три відсотки річних в розмірі 109 298,09 грн., інфляційні втрати в розмірі 180829,24 грн. та судовий збір в розмірі 51 052,56 грн.
Вказане судове рішення мотивовано наявністю підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі у зв'язку з їх доведеністю та обґрунтованістю, а також правильністю наданих суду розрахунків штрафних санкцій.
ФГ "Любомир-МГ" з даною ухвалою суду не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм процесуального права, а саме: розгляд справи без участі відповідача за відсутності інформації про його належне повідомлення про час та місце розгляду справи.
Крім того, за твердженням скаржника, місцевим господарським судом безпідставно залишено без задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та про відстрочку виконання судового рішення, відтак заявлено вказані вимоги в апеляційній скарзі.
Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення вказаної ухвали, колегія суддів вбачає підстави для її скасування з огляду на наступне.
Так, одним із доводів заявника апеляційної скарги є твердження про неналежне його повідомлення про дату, час та місце судового засідання 27.07.2021, в якому було ухвалено оскаржувану ним ухвалу.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду міста Києва від 22.06.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 20.07.2021.
19.07.2021 року відповідач звернувся до місцевого господарського суду з клопотанням про відкладення розгляду справи на іншу дату
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 розгляд справи відкладено на 27.07.2021.
Копію даної ухвали згідно відмітки канцелярії на зворотньому боці останнього аркушу ухвали направлено на адресу відповідача 23.07.2021 та отримано останнім лише 29.07.2021, про що свідчить наявне в матеріалах справи зворотнє поштове повідомлення про вручення ухвали про відкладення, яке, в свою чергу, надійшло на адресу суду 09.08.2021.
Згідно протоколу судового засідання від 27.07.2021, в якому було прийнято оскаржувану ухвалу, представник відповідача участі у ньому не брав.
Відповідно до частин другої, третьої статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є необов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Колегія суддів наголошує, що під час перебування справи у провадженні суду останній повинен забезпечувати дотримання балансу між процесуальними правами сторін щодо права бути обізнаним про судову справу та своєчасним розглядом справи і вживати всіх можливих заходів для розгляду справи з дотриманням розумних строків.
Частиною четвертою статті 120 ГПК України встановлено, що ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Слід також зазначити, що розгляд справи судом за відсутності сторони або інших учасників справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення сторони, учасника справи про дату, час та місце судового засідання.
Отже, за відсутності у суду першої інстанції відомостей щодо належного повідомлення ФГ "Любомир-МГ" про судове засідання, яке було призначено на 27.07.2021, суд мав відкласти розгляд справи та вжити заходів для перевірки інформації щодо її належного повідомлення про судове засідання.
Таким чином, Господарський суд міста Києва, здійснивши розгляд справи без участі ФГ "Любомир-МГ" за відсутності інформації про його належне повідомлення про час та місце розгляду справи, не звернув уваги на те, що конституційне право на участь у судовому розгляді, у тому числі бути належним чином повідомленим про дату судового розгляду, не може вважатися формальним; це є порушенням зазначених вимог законодавства та підставою для безумовного скасування судового рішення.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 227 ГПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Наведене дозволяє дійти висновку, що місцевим господарським судом 27.07.2021 року розглянуто справу за відсутності представника відповідача, якого не було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання (завчасно, не менш ніж за п'ять днів), що відповідно до приписів п. 3 ч. 3 ст. 277 ГПК України є підставою для скасування ухвали місцевого господарського суду.
Подібних висновків щодо необхідності обов'язкового скасування судового рішення дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного суду, зокрема, у постановах від 02.06.2020 року у справі № 910/17792/17, від 25.05.2020 року у справі № 910/2318/16.
Крім того, слід також зазначити, що судом першої інстанції обрано невірний вид судового рішення, а саме постановлено ухвалу замість рішення.
В силу положень ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
З огляду на положення КУзПБ, законодавець підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 року у справі № 607/6254/15-ц та від 28.01.2020 року у справі № 50/311-б).
Крім того, відповідно до ст. 232 ГПК України, розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Водночас, КУзПБ, на відміну від Закону про банкрутство, конкретизовано порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник.
Визначені ч. 2 ст. 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 року у справі №918/335/17 (пункти 100-102 постанови) зауважила, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи.
Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв'язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо.
Друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.
Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб'єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 15.02.2021 року у справі №910/11664/20).
В процесуальному сенсі питання стягнення заборгованість за неналежне виконання умов договору належить до спорів (друга група), які розглядаються за правилами позовного провадження в межах справи про банкрутство. І, відповідно, за результатами розгляду такого спору суд ухвалює рішення.
Враховуючи вищевикладене, оскільки предметом спору у даній справі №910/11384/20(914/477/20) є стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу (поставки) насіння сільськогосподарських культур та/або засоби захисту рослин, тобто спір з майновими вимогами боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, до свого контрагента, і такий спір було розглянуто в межах провадження у справі про банкрутство за правилами позовного провадження, то, на переконання колегії суддів, в даному випадку судовий розгляд повинен був закінчитись ухваленням рішення суду, а не відповідної ухвали, як це помилково зроблено господарським судом міста Києва.
На переконання судової колегії, зазначені вище процесуальні порушення є суттєвими та такими, що є самостійними та достатніми підставами скасування ухвали місцевого господарського суду та прийняття нового рішення по суті заявлених позовних вимог.
Одночасно з наведеним вище, апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку, досліджуючи позовну заяву та наявні у справі докази, встановив наступне.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), як це визначено ст. 610 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання,то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу положень ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст. 252 ЦК України).
Згідно ст. 253 наведеного кодексу перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
З матеріалів справи вбачається, що 27.12.2018 між ФГ "Любомир-МГ" (Покупець, відповідач) та ТОВ "Торговий дім "Насіння" (Продавець, позивач) укладено договір №2-2712/пр3686, відповідно до п.1.1 якого Продавець зобов'язується в строки, визначені договором, передати у власність Покупця (поставити) насіння сільськогосподарських культур та/або засоби захисту рослин, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість.
Найменування товару визначається в Додатках до цього Договору, які складають його невід'ємну частину (п.1.2 договору).
Розгорнутий асортимент та кількість товару, що постачається, визначаються у Додатках до цього Договору (п.2.1 договору).
На виконання умов укладеного договору з Додатками №№1-21 позивачем на підставі видаткових накладних за період з 18.03.2019 року по 31.05.2019 року поставлено на адресу відповідача товар на загальну суму 4 904 236,09 грн., який отримано уповноваженою особою відповідача Мокрицьким С.В. на підставі наявних у справі довіреностей.
Відповідно до п.6.1 договору загальна вартість товару повинна бути сплачена покупцем у строк, встановлений у Додатках до цього договору.
Згідно наявної у справі виписки по рахунку ТОВ "Торговий дім "Насіння", відповідач частково розрахувався за поставлений товар на суму 2 764 853,08 грн.
Таким чином, відповідачем прострочено виконання зобов'язання з повної оплати вартості товару у такі строки:
- до 13.05.2019 року на суму 487 000,00 грн. (за Додатком №5);
- до 31.07.2019 року на суму 122 155,04 грн. (за Додатками №15,16);
- до 15.08.2019 року на суму 335 678,40 грн. (за Додатком №11);
- до 06.09.2019 року на суму 277 598,75 грн. (за Додатками №18,19);
- до 20.09.2019 року на суму 290 000,00 грн. (за Додатком №20);
- до 04.10.2019 року на суму 337 330,26 грн. (за Додатком №21);
- до 15.11.2019 року на суму 181 125,06 грн. (за Додатком №17).
Доказів повної оплати за поставку товару у визначений сторонами строк відповідачем не надано та матеріали справи не містять.
Отже, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судова колегія вважає вимогу позивача про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 2 030 884,51 грн. доведеною та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо розміру нарахованих позивачем та застосованих судом фінансових (штрафних) санкцій у вигляді штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, судова колегія зазначає наступне.
Згідно п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно викопаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно п.11.2. Договору, за порушення строків виконання зобов'язань цим договором сторона, яка допустила прострочку, сплачує другій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, нарахованої на суму простроченого зобов'язання, за кожен день прострочення.
Пунктом 11.4. Договору передбачено, що у разі ухилення від оплати вартості Товару понад 15 (п'ятнадцять) календарних днів Покупець, крім пені, сплачує Продавцеві штраф у розмірі 20 % від загальної вартості неоплаченого Товару.
При цьому, у п.11.7. Договору сторони дійшли згоди, що нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором припиняється через 3 (три) роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконане. Строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором становить 3 (три) роки.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Підставою для обрахунку фінансових санкцій (штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат є розмір невиконаного відповідачем грошового зобов'язання, тобто сума фактичної заборгованості за укладеним договором поставки №2-2712/пр3686 від 27.12.2018 року.
Отже, перевіривши правильність наданого позивачем розрахунок заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, судова колегія вважає його обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Таким чином, поряд із сумою основного боргу стягненню з відповідача також підлягають пеня в розмірі 676315,15 грн., штраф в розмірі 406176,90 грн., три відсотки річних в розмірі 109 298,09 грн. та інфляційні втрати в розмірі 180829,24 грн.
Щодо доводів скаржника про зменшення розміру штрафних санкцій (штрафу та пені), що стягуються з ФГ "Любомир-МГ" на користь ТОВ "Торговий дім "Насіння", до такого розміру: 67 631,51 грн. - пеня, 40 617,69 грн. - штраф, судова колегія зазначає наступне.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами 1 та 2 ст. 217 наведеного кодексу господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Згідно ч. 1 ст. 233 ГК у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. (Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10.12.2020 у справі №912/2554/19, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19).
При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст.233 ГК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше суди враховують такі обставини: ступінь виконання зобов'язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов'язання та загальною сумою зобов'язання); причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; тривалість прострочення виконання; наслідки порушення зобов'язання для кредитора; поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора); поведінку кредитора; майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати); негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника; статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров'я населення); майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу (п.41 постанови Верховного Суду від 08.09.2021 у справі 914/416/20).
Крім того, відповідно до ч.3 ст.509 ЦК зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу (п.8.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі 902/417/18).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Так, звертаючись до суду з клопотанням про зменшення розміру неустойки в десять раз, відповідач посилається на скрутне фінансове становище, що унеможливить її сплату в повному розмірі.
Крім того, вказує, що розмір штрафних санкцій є неспівмірним з сумою заборгованістю та ціною договору, а період їх нарахуванням та строк позовної давності були суттєво збільшені умовами укладеного між сторонами договору.
При цьому, слід враховувати, що відповідно до законодавства України, недодержання своїх зобов'язань контрагентами боржника або відсутність і боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення таких зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У відповідності до ст. 218 ГК України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Судом апеляційної інстанції досліджено та проаналізовано подані відповідачем та наявні у справі докази та зроблено висновок про недоведеність виключних обставин, з якими закон пов'язує можливість зменшення судом розміру неустойки.
Так, колегією суддів встановлено, що порушення відповідачем умов договору щодо повної оплати отриманого товару носять систематичний характер, тобто наявне прострочення оплати відповідних поставок за декількома Додатками до Договору, та тривають з травня 2019 року. Останній платіж за договором відбувся ще у серпі 2019 року.
Доказів повного/часткового погашення наявної заборгованості, про стягнення якої звернувся позивач у лютому 2020 року, або вчинення заходів щодо такого погашення протягом розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції (з травня 2020 року по грудень 2021 року) відповідачем не надано та матеріали справи не містять.
Крім того, судом також враховано інтереси позивача, щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство, а відтак отримані за цим рішенням кошти підлягатимуть включенню до ліквідаційної маси ТОВ "Торговий дім "Насіння" з метою подальшого погашення грошових вимог його кредиторів.
Враховуючи вищевикладене та той факт, що позивачем нараховано відповідачу неустойку за несвоєчасне та неповне погашення ним значної суми заборгованості, при цьому заявлена позивачем сума неустойки передбачена умовами договору, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.
Клопотання скаржника про відстрочення виконання рішення, що буде прийняте за результатом розгляду справи №910/11384/20(914/477/20), до 30.10.2021 року з підстав ймовірного ускладнення виконання судового рішення через скрутне майнове становище також відхиляється апеляційним судом з огляду на наступне.
Так, ч. 1 ст. 331 ГПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Таким чином, судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, в даному випадку, є Господарський суд міста Києва, а відтак при зверненні до Північного апеляційного господарського суду з відповідним клопотанням скаржником порушено порядок такого звернення.
Крім того, апелянт просить суд відстрочити виконання судового рішення до 30.10.2021 року, водночас станом на дату проведення судового засідання (14.12.2021 року) вказаний термін вже настав.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").
В силу положень процесуального законодавства рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. При цьому рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються, а також яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Обґрунтованим є рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами чинного законодавства.
Відповідні положення знайшли своє відображення у ст. 236 ГПК України.
В силу норми ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є; 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3)невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (п. 3 ч. 3 ст. 227 ГПК України).
Постановлена 27.07.2021 року господарським судом міста Києва ухвала про задоволення позовних вимог ТОВ "Торговий дім "Насіння" та стягнення грошових коштів не відповідає встановленим процесуальним законом критеріям законності та обґрунтованості, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, щодо порушення судом норм процесуального права частково знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, а відтак наявні правові підстави для її часткового задоволення та скасування ухвали суду першої інстанції з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із скасування прийнятої ухвали та прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог, судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 51 052,56 грн. покладається на відповідача.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 282 ГПК України, Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Любомир-МГ" задовольнити частково.
2.Ухвалу господарського суду міста Києва від 27.07.2021 року у справі №910/11384/20(914/477/20) скасувати.
3.Прийняти нове рішення.
Позов задовольнити.
Стягнути з Фермерського господарства "Любомир-МГ" (81760, Львівська обл., Жидачівський р-н, с. Новосільці, вул. Польова, буд.1; ідентифікаційний код 33506270) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" (03150, м.Київ, вул.Предславинська, 34-Б; поштова адреса: 03110, м. Київ, вул. Клінічна, 25; ідентифікаційний код 30674952) суму основного боргу в розмірі 2 030 884, 51 грн., пеню в розмірі 676 315,15 грн., штраф в розмірі 406 176,90 грн.,три відсотки річних в розмірі 109 298,09 грн., інфляційні втрати в розмірі 180 829,24 грн. та судовий збір в розмірі 51 052,56 грн.
4.Доручити господарському суду м. Києва видати накази.
5.Матеріали справи №910/11384/20(914/477/20) повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, встановлені ст.ст. 286-291 ГПК України.
Головуючий суддя Б.М. Грек
Судді Б.В. Отрюх
С.В. Сотніков
Повний текст постанови підписано 23.12.2021 року.