Справа № 200/6058/17
Провадження № 2/932/1953/20
23 березня 2021 року м. Дніпро
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - Куцевола В.В.,
при секретарі - Громовику Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
10.04.2017 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 20190,97 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що на підставі укладеного договору № б/н від 30.04.2008 року ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 4000.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», складає між ним та Банком Договір. Відповідач зобов'язався погашати кредит, сплачувати відсотки за користуванням ним у терміни та на умовах, що передбачені договором. Позивач свої зобов'язання виконав, надавши ОСОБА_1 доступ до коштів на її картковому рахунку. Відповідач не виконує свої зобов'язання за договором, в зв'язку з чим станом на 28.02.2017 року утворилась заборгованість у розмірі 20190,97 грн., яка складається з:
- заборгованості за кредитом - 3996,24 грн.;
- заборгованості за по процентам за користування кредитом - 11805,88 грн.;
- заборгованості за пенею та комісією - 3189,28 грн.;
- штрафу (фіксована частина) - 250,00 грн.;
- штрафу (процентна складова) - 949,57 грн.
Ухвалою суду від 05.02.2021 року справу прийнято до провадження цим складом суду та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам встановлено строк на подання заяв по суті справи.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином.
Відповідач належним чином викликався до суду, у судове засідання не з'явився. Представник відповідача надав до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Судом встановлено, що 30.04.2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем - ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом заповнення відповідачем Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
30.04.2008 року відповідачу було відкрито кредитний рахунок та видано кредитну картку з кредитним лімітом в розмірі 800.00 грн.
Відповідач, на думку позивача, неналежно виконує свої зобов'язання, і у неї перед позивачем, станом на 28.02.2017 року утворилась заборгованість у розмірі 20190,97 грн., яка складається з:
- заборгованості за кредитом - 3996,24 грн.;
- заборгованості за по процентам за користування кредитом - 11805,88 грн.;
- заборгованості за пенею та комісією - 3189,28 грн.;
- штрафу (фіксована частина) - 250,00 грн.;
- штрафу (процентна складова) - 949,57 грн.
На підтвердження вказаних обставин позивачем надано:
1) розрахунок заборгованості за кредитним договором;
2) копія заяви позичальника;
3) умови та правила надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою;
4) копія паспорта відповідача.
Згідно ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
З наведених норм чинного законодавства України та фактичних обставин справи випливає наступне. Банк уклав із ОСОБА_1 кредитний договір та надав їй у тимчасове користування грошові кошти на умовах їх повернення, по мірі витрачання зі сплатою відсотків за користування грішми. Позичальниця умови договору належним чином не виконує, оскільки кредитні кошти витратила, після чого їх кредитору не повернула і відповідні платежі за прострочку користування кредитними коштами не здійснила. Внаслідок цього, право банка на повернення йому його власності - кредитних коштів, відсотків за користування коштами, порушено, а тому підлягає судовому захисту. Банк має право вимагати стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , і реалізував це право, звернувшись до суду. З цих підстав позовні вимоги про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 за кредитним договором підлягають частковому задоволенню.
Так, заявлена позивачем до стягнення сума неповернутого кредиту в розмірі 20190,97 грн. не є доведеною, через те, що наданими доказами підтверджується факт видачі кредиту лише на суму в 800,00 грн. Про це свідчить надана суду копія заяви-анкети позичальника, з якої вбачається, що працівником банку, при видачі кредитної картки «Універсальна,30 днів пільгового періоду» відповідачу, серед істотних умов договору передбачено розмір кредиту, який є рівним 800.00 грн. та розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами, що є рівною 3,0% річних. Дійсно, умовами укладеного між сторонами договору передбачено можливість банку в односторонньому порядку змінити розмір кредитного ліміту, проте, доказів на підтвердження факту збільшення кредитного ліміту та його використання відповідачкою суду не надано.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).
Окрім цього, суд окремо звертає увагу на той факт, що позивач мав надати докази видачі кредитних коштів та наявності заборгованості за первинними бухгалтерськими документами одразу з поданням позову, в порядку ст.177 ЦПК України.
Оскільки заборгованість відповідачки за самим кредитом не може перевищувати встановленого та доведеного перед судом розміру кредитного ліміту, який є рівним 800,00 грн., позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення із відповідачки 800,00 грн, як неповернутого кредиту.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом - 3996,24 грн.; заборгованості за процентами за користування кредитом - 11805,88 грн.; заборгованості за пенею та комісією - 3189,28 грн.; штрафу (фіксована частина) - 250,00 грн.; штрафу (процентна складова) - 949,57 грн., суд зазначає наступне.
Згідно ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626,628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приват Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентам за користування кредитними коштами.
Разом з тим, в заяві підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відсотків за користування кредитом.
Додану позивачем до позовної заяви довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Уніерсальна, 30 днів пільгового періоду», суд не приймає як доказ ознайомлення з умовами кредитуваня за вказаним позивачем у позові кредитним договором, оскільки вказана довідка не містить посилання на цей договір.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилається на Умови та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приват Банк», витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна».
Разом з цим, матеріали справи не містять жодних підтверджень, що саме ці Тарифи та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приват Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www. https://privatbank.ua/terms) неодноразово змінювалися самим позивачем в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви довідку про умови кредитування та витяг з Умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про розмір відсотків за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком довідка про умови кредитування та витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Наданий позивачем Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ним нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічний правовий висновок висловлений в постанові Великої Плати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Зважаючи, що позивачем є юридична особа - банківська установа, яка має в своєму підпорядкуванні юридичний відділ, - зазначене вказує лише на те, що представники позивача були обізнані із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та диспозитивність цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми права щодо предмету спору на власний розсуд та знає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність належними та допустими доказами позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитом - 3996,24 грн.; заборгованості за процентами за користування кредитом - 11805,88 грн.; заборгованості за пенею та комісією - 3189,28 грн.; штрафу (фіксована частина) - 250,00 грн.; штрафу (процентна складова) - 949,57 грн.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між учасниками справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір за подання позовної заяви у сумі 63,39 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, -
Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, м. Київ, вул. Грушевського, б. 1Д) заборгованість за кредитним договором від 30.04.2008 року № б/н в розмірі 800,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, м. Київ, вул. Грушевського, б. 1Д) суму судового збору, сплаченого при подачі позову, в розмірі 63,39 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України та може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська.
Суддя В.В. Куцевол