Єдиний унікальний номер 227/1288/21
Номер провадження 22-ц/804/2943/21
22 грудня 2021 року
м. Бахмут
справа № 227/1288/21
провадження № 22-ц/804/2943/21
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого Хейло Я.В.,
суддів Мірути О.А., Тимченко О.О.,
при секретарі Гладух О.О.,
учасники справи:
позивач Орган опіки та піклування Білозерської міської ради,
відповідач ОСОБА_1 ,
відповідач ОСОБА_2 ,
третя особа Орган опіки та піклування Добропільської міської ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в місті Бахмут цивільну справу за апеляційною скаргою Органу опіки та піклування Білозерської міської ради на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 серпня 2021 року по цивільній справі за позовом Органу опіки та піклування Білозерської міської ради в інтересах малолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Добропільської міської ради, про позбавлення батьківських прав (суддя Корнєєва В.В.), ухваленого в приміщенні суду в місті Добропілля Донецької області, -
У березні 2021 року Орган опіки та піклування Білозерської міської ради, діючи в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , звернувся до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_2 має чотирьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які проживають разом з нею, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яку покинула у відділенні сумісного перебування матері та дитини Перинатального центру КНП «Покровської клінічної лікарні інтенсивного лікування».
17.09.2020 року ОСОБА_2 написала заяву про відмову забрати дитину з пологового будинку у зв'язку з тим, що не має фінансової можливості виховувати дитину, після чого 24.09.2020 року малолітню дитину ОСОБА_3 переведено з відділення сумісного перебування матері та дитини Перинатального центру КНП «Покровської клінічної лікарні інтенсивного лікування» до педіатричного відділення КНП «Добропільської лікарні інтенсивного лікування». Державна реєстрація народження малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , була проведена за рішенням виконавчого комітету Добропільської міської ради від 05 жовтня 2020 року № 463., під час якої 29.10.2020 року батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , записані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відповідно до статті 133 СК України.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виявили бажання забрати на виховання малолітню дитину ОСОБА_3 з педіатричного відділення КНП «Добропільська лікарня інтенсивного лікування», про що складено відповідний акт закладу охорони здоров'я та органу внутрішніх справ України про дитину, яку батьки (матір або батько), інші родичі або законний представник відмовилися забрати з пологового будинку, іншого закладу охорони здоров'я від 29 грудня 2020 року №2678, засвідчений директором КНП «Добропільська лікарня інтенсивного лікування» ОСОБА_9 .
Наказом начальника служби у справах дітей Добропільської міської ради від 29.12.2020 року № 186 малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , було взято на первинний облік як дитину, що залишилася без батьківського піклування та рішенням виконавчого комітету Добропільської міської ради від 13.01.2021 року № 27 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.
03.10.2020 року фахівець Добропільського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді відвідала родину ОСОБА_2 за місцем її проживання, під час чого стало відомо, що остання знаходиться в шлюбі з ОСОБА_10 , який, зі слів ОСОБА_2 , перебуває в Росії після отриманих травм та має порушення функцій опорно-рухомого апарату, основний дохід сім'ї це виплати по народженню на третю дитини ОСОБА_6 , 2019 року народження. Фахівцем центру було запропоновано соціальний супровід родині, але ОСОБА_2 відмовилась.
З 24.09.2020 року по 19.03.2021 року малолітня дитина ОСОБА_3 перебувала в педіатричному відділенні КНП «Добропільська лікарня інтенсивного лікування», і за час перебування дитини в педіатричному відділені, батьки жодного разу не відвідували свою доньку, не цікавились її станом здоров'я, долею дитини не переймались. Рішенням виконкому Білозерської міської ради від 16.03.2021 року № 26 ОСОБА_3 було влаштовано до КНП «Краматорський будинок дитини «Антошка» на повне державне забезпечення.
Питання щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відносно їх малолітньої дитини ОСОБА_3 розглядалось на засіданні комісії 25.02.2021 року з захисту прав дитини при виконкомі Білозерської міської ради, де Орган опіки та піклування виконкому Білозерської міської ради прийшов до висновку про доцільність позбавлення вказаних осіб батьківських прав.
Просили суд позбавити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 батьківських прав відносно їх малолітньої дитини ОСОБА_3 та стягнути з них аліменти на її утримання у розмірі 1\4 частини заробітку.
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 серпня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Попереджено відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Покладено на Орган опіки та піклування Білозерської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_1 , ОСОБА_2 батьківських обов'язків.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У апеляційній скарзі позивач просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
В апеляційній скарзі позивач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту встановлення обставин справи.
Зазначає, що суд першої інстанції на надав належної оцінки тому факту, що ОСОБА_2 покинула дитину у відділенні сумісного перебування матері та дитини Перенотального центру КНП «Покровської клінічної лікарні інтенсивного лікування», про що складено відповідний акт.
Відповідач відмовилась від дитини у лікувальному закладі, де причини, наслідки відмови досліджуються, перевіряються та роз'яснюються відповідними фахівцями.
14.09.2021 року батько дитини ОСОБА_1 надав Службі у справах дітей Білозерської міської ради письмові пояснення, в яких зазначив, що не визнає ОСОБА_3 своєю дитиною, проживає 4 роки з іншою жінкою.
Також судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що Добропільським міським центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді було відвідано родину ОСОБА_2 за місцем її проживання, згідно листа Добропільського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді від 09.10.2020 №489 ОСОБА_2 знаходиться в шлюбі з ОСОБА_10 , який після отриманих травм мав порушення функцій опорно-рухомого апарату. Основний дохід сім'ї це виплати по народженню на третю дитину. Фахівцем закладу було запропоновано соціальний супровід родині, проте ОСОБА_2 відмовилась. Після консультація, роз'яснень та рекомендацій фахівців свого рішення ОСОБА_2 не змінила.
Зауважують, що після народження дитини до початку розгляду справи у суді відповідач ОСОБА_2 не бачила дитину, не цікавилась долею своєї дитини, станом її здоров'я, потребами, станом розвитку та іншим, що цікавить матір дитини.
Звертає увагу суду, що позовна заява до Добропільського міськрайонного суду Донецької області подана позивачем 31.03.2021року та відповідач ОСОБА_2 лише після відкриття провадження у справі звернулася до органу опіки та піклування Білозерської міської ради та Краматорського будинку дитини «Антошка» з проханням щодо надання можливості побачитись з дитиною, однак їй було відмовлено.
З 24.09.2020 року по 19.03.2021 року малолітня ОСОБА_3 перебувала в педіатричному відділенні КНП «Добропільська лікарня інтенсивного лікування», проте батьки жодного разу не цікавились долею дитини та станом її здоров'я, що підтверджено листом КНП «Добропільська лікарня інтенсивного лікування» від 18.02.2021 №338.
Спеціалісти центру надання соціальних послуг Білозерської міської ради відвідали ОСОБА_2 до за місцем її проживання з метою зміни наміру відмови від новонародженої дитини, проте вдома нікого не було. В телефонній розмові ОСОБА_2 було запрошено до центру, але вона не з'явилась та перестала відповідати на дзвінки, що підтверджено листом центру надання соціальних послуг Білозерської міської ради від 19.02.2021 №01/07/55.
Посилається на положення пункту 31 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою КМУ від 24.09.2008 №866 із змінами, та звертає увагу, що влаштування дитини під опіку не є тимчасовим заходом, як зазначив у рішенні суд.
Також посилається на статтю 18 Конвенції про права дитини, статтю 164 СК України та наголошує, що відповідачі допустили грубе ухилення від виконання свого безпосереднього обов'язку, залишили дитину в пологовому будинку, не цікавились її долею, проявили байдужість, не надали суду переконливих доказів поважності такої відмови.
Відповідачем ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначає, що в ході судового засідання було встановлено, що за збігом певних життєвих обставин, а саме перебування в пригніченому стані після пологів та непорозуміння із матір'ю та цивільним чоловіком, вона прийняла хибне рішення про залишення новонародженої дитини в пологовому будинку, але зі спливом часу її життя змінилося, виникло порозуміння із рідними та усвідомлення жахливості скоєного.
Зазначила, що на її утриманні знаходяться діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , родина проживає у двокімнатній квартирі, умови проживання відповідають санітарно-гігієнічним нормам, мається необхідна побутова техніка, умови для проживання задовільні, що підтверджено актом обстеження житлово-побутового та матеріального стану, складеного депутатом Білозерської міської ради.
Звертає увагу, що в провадженні Добропільського міськрайонного суду Донецької області знаходиться цивільна справа за її позовом до органу опіки та піклування Білозерської міської ради та служби у справах дітей Управління гуманітарної політики Моршинської міської ради Львівської області про припинення опіки та повернення їй малолітньої доньки ОСОБА_3 .
Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник позивача Органу опіки та піклування Білозерської міської ради адвокат Павленко О.В. в судовому засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги підтримав повністю та просив її задовольнити, рішення суду скасувати.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Косенко С.В. в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили її відхилити, рішення суду залишити без зміни.
Представник третьої особи Органу опіки та піклування Добропільської міської ради у судовому засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги підтримала , просила її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, причину не повідомив, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 29.10.2020 року Добропільським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), ІНФОРМАЦІЯ_7 народилась ОСОБА_3 , батьками якої є: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що в книзі реєстрації народжень зроблено запис №246 від 29.10.2020 року. Вказане також підтверджується Витягом з реєстру актів цивільного стану громадян від 29.06.2019 року (том 1, а.с. 9-11)
Відповідно до копії заяви батьків (матері або батька), інших родичів або законного представника про відмову забрати дитину з пологового будинку, іншого закладу охорони здоров'я від 18.09.2020 року, складеного працівниками КНП «Покровська клінічна ЛІЛ» Покровської міської ради, ОСОБА_2 відмовилась годувати, дбати про дитину, забирати свою дитину жіночої статі, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_7 , оскільки не має фінансової можливості виховувати дитину. (а.с.12)
Також працівниками КНП «Покровська клінічна ЛІЛ» Покровської міської ради було складено акт закладу охорони здоров'я та органу внутрішніх справ України про дитину, яку батьки (матір або батько), інші родичі або законний представник відмовились забрати з пологового будинку, іншого закладу охорони здоров'я. (том 1, а.с.13)
Рішенням виконкому Добропільської міської ради №463 від 05.10.2020 року та 534 від 20.10.2020 року присвоєно малолітній дитині прізвище ім'я по батькові - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Також рішенням виконкому Добропільської міської ради №27 від 13.01.2021 року малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування. Відповідно до витягу з наказу служби у справах дітей Білозерської міської ради №5 від 03.02.2021 року взято на первинний облік ОСОБА_3 як дитину - сироту (том 1, а.с.14, 16, 22, 23) .
Відповідно до рішення виконавчого комітету Білозерської міської ради №26 від 16.03.2021 року малолітню ОСОБА_3 було влаштовано до КНП «Краматорський будинок дитини «Антошка» на повне державне забезпечення, строком на 6 місяців. (том 1, а.с.31-32)
Згідно висновку органу опіки та піклування Білозерської міської ради № 02/11-366 від 25.02.2021 року про доцільність позбавлення батьківських прав, з метою соціального захисту малолітньої дитини та керуючись ст.ст.164,165 СК України, орган опіки та піклування Білозерської міської ради вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відносно їх малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( том 1, а.с.33-36).
З довідки про доходи ТОВ «Нафтогазторг» вбачається, що ОСОБА_2 займає посаду оператора газорозподільної станції та має загальну суму доходу за період з 01.03.2021 року по 30.04.2021 року складає 7374,60 грн., характеризується позитивно. (том 1, а.с. 85, 94)
Відповідач ОСОБА_2 має неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які проживають разом з нею. Діти відвідують дошкільні та шкільні заклади, мають позитивні характеристики. (том 1, а.с.88-93)
З акту обстеження житлово - побутового та матеріального стану проживання гр. ОСОБА_2 від 24.05.2021 року за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що умови для проживання цілком задовільні. (том 1, а.с.87)
Апеляційну скаргу Органу опіки та піклування Білозерської міської ради слід задовольнити.
МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Відмовляючи у позові про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що таке позбавлення можливо лише у разі, коли змінити поведінку батьків вже неможливо, тоді як ОСОБА_2 працює, бажає повернути дитину та найкращим інтересам відповідатиме її зростання у родині, а що стосується правових підстав відмови у задоволенні позову органу опіки та піклування суд першої інстанції виходив з того, що перед зверненням до суду із позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Органом опіки та піклування Білозерської міської ради не було встановлено дійсне місце проживання батька дитини, через що не було дотримано встановлену Сімейним Кодексом України процедуру та він, як батько дитини, не був належним чином повідомлений про необхідність забрати новонароджену дитину з пологового будинку м. Покровська.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 29.10.2020 року Добропільським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), ІНФОРМАЦІЯ_7 народилась ОСОБА_3 , батьками якої є: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що в книзі реєстрації народжень зроблено запис №246 від 29.10.2020 року. Вказане також підтверджується Витягом з реєстру актів цивільного стану громадян від 29.06.2019 року (том 1, а.с. 9-11)
Відповідно до копії заяви батьків (матері або батька), інших родичів або законного представника про відмову забрати дитину з пологового будинку, іншого закладу охорони здоров'я від 18.09.2020 року, складеного працівниками КНП «Покровська клінічна ЛІЛ» Покровської міської ради, ОСОБА_2 відмовилась годувати дитину, дбати та забирати свою дитину жіночої статі, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_7 , оскільки не має фінансової можливості виховувати дитину. (а.с.12)
Також працівниками КНП «Покровська клінічна ЛІЛ» Покровської міської ради було складено акт закладу охорони здоров'я та органу внутрішніх справ України про дитину, яку батьки (матір або батько), інші родичі або законний представник відмовились забрати з пологового будинку, іншого закладу охорони здоров'я (том 1, а.с.13).
Наказом начальника служби у справах дітей Добропільської міської ради від 29.12.2020 року № 186 малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , було взято на первинний облік як дитину, що залишилася без батьківського піклування та рішенням виконавчого комітету Добропільської міської ради від 13.01.2021 року № 27 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування (а.с.20 т.1).
З 24.09.2020 року по 19.03.2021 року малолітня дитина ОСОБА_3 перебувала в педіатричному відділенні КНП «Добропільська лікарня інтенсивного лікування», і за час перебування дитини в педіатричному відділені, батьки жодного разу не відвідували свою доньку, не цікавились її станом здоров'я, долею дитини не переймались (а.с.25,28).
Рішенням виконкому Білозерської міської ради від 16.03.2021 року № 26 ОСОБА_3 було влаштовано до КНП «Краматорський будинок дитини «Антошка» на повне державне забезпечення.
Згідно висновку органу опіки та піклування Білозерської міської ради від 25 лютого 2021 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відносно їх малолітньої дитини ОСОБА_3 . Орган опіки та піклування виконкому Білозерської міської ради прийшов до висновку про доцільність позбавлення вказаних осіб батьківських прав.
Згідно рішення Виконавчого комітету Моршинської міської ради № 67 від 30 квітня 2021 року подружжя ОСОБА_14 та ОСОБА_15 призначено опікунами над дитиною, позбавленою батьківського піклування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 разом з її опікунами (а.с.52)
Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною 7 статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами 1-4 статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (частина 1 статті 151 СК України).
Відповідно до частини 1 статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Пунктом 1 частини 1 статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування.
Відповідно до ст.143 СК України, мати, батько дитини, які перебувають у шлюбі, зобов'язані забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я.
Дитина може бути залишена батьками у пологовому будинку або іншому закладі здоров'я, якщо вона має істотні вади фізичного або психічного розвитку, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 відмовилася від дитини і не забрала її з пологового будинку без поважної причини понад шість місяців.
З заяви ОСОБА_2 від 18.09.2020 року про відмову забрати дитини з пологового будинку, іншого закладу охорони здоров'я від 18.09.2020 року вбачається, що ОСОБА_2 відмовилася забрати дитини жіночої статі з пологового будинку, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_7 , в зв'язку з тим, що не має фінансової можливості виховувати дитину. Правові наслідки відмови, надання дитині статусу позбавленої батьківського піклування , усиновлення чи влаштування в інші форми сімейного виховання їй роз'яснено. Заяву написано добровільно , підписано ОСОБА_2 , а також посадовими особами лікарні та працівником центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (а.с.12 том 1).
З акту про дитину, покинуту в пологовому будинку від 18 вересня 2020 року, складеного психологом Покровської МЦССДМ Петровою Н.В. за участю спеціаліста служби у справах дітей Браташ І.О. , керівника Перинатального центру другого рівня Малишевскою В.В. ,інспектора ювенальної превенції Покровского ВПТУНП в Донецької області Тимошенко Д.Ю., мати ОСОБА_2 відмовилася у пологовому будинку від новонародженої доньки, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_8 . Мати відмовилася годувати, дбати про дитину, висловила думку про те, що дитина потрапить у кращі умови проживання. У ході бесіди з психологом Центру соціальних служб категорично висловила відмову, при наданні роз'яснень щодо можливості повернули дитину чітко висловилася,що дитина їй не потрібна. Також повідомила, що батько дитини лежить паралізований та у сім'ї не має коштів (а.с.119 том 1).
Викладене підтверджується також і Актом від 18 вересня 2020 року закладу охорони здоров'я та органу внутрішніх справ України про дитину, яку батьки (матір чи батько), інші родичі або законний представник відмовилися забрати з пологового будинку, іншого закладу охорони здоров"я.
Рішеннями виконкому Добропільської міської ради №463 від 05.10.2020 року та 534 від 20.10.2020 року присвоєно малолітній дитині прізвище ім'я по батькові - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Також рішенням виконкому Добропільської міської ради №27 від 13.01.2021 року малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування. Відповідно до витягу з наказу служби у справах дітей Білозерської міської ради №5 від 03.02.2021 року взято на первинний облік ОСОБА_3 як дитину - сироту (том 1, а.с.14, 16, 22, 23) .
Відповідно до рішення виконавчого комітету Білозерської міської ради №26 від 16.03.2021 року малолітню ОСОБА_3 було влаштовано до КНП «Краматорський будинок дитини «Антошка» на повне державне забезпечення, строком на 6 місяців. (том 1, а.с.31-32).
З 30 квітня 2020 року дитина ОСОБА_3 перебуває під опікою подружжя ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .
Згідно висновку органу опіки та піклування Білозерської міської ради № 02/11-366 від 25.02.2021 року про доцільність позбавлення батьківських прав, зазначено, що з метою соціального захисту малолітньої дитини та керуючись ст.ст.164,165 СК України, орган опіки та піклування Білозерської міської ради вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відносно їх малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки батьки відмовилися забирати новонароджену дитину із пологового будинку та з дня народження не проявляють відносно неї батьківської опіки. Фахівець Добропільського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді 03.10.2020 року відвідала родину ОСОБА_2 за місцем її проживання, під час чого стало відомо, що остання знаходиться в шлюбі з ОСОБА_10 , 1993 р.н., який, зі слів ОСОБА_2 , перебуває в Росії після отриманих травм та має порушення функцій опорно-рухомого апарату, основний дохід сім'ї це виплати по народженню на третю дитини ОСОБА_6 , 2019 року народження. Фахівцем центру було запропоновано соціальний супровід родині, але ОСОБА_2 відмовилась, свого рішення щодо дитини не змінила. (том 1 а.с.33-36).
Згідно листа В.О. директора Краматорського будинку дитини «Антошка» від 27.05.2021 року дитина ОСОБА_3 перебувала у закладі з 19.03.2021 року по 11.05.2021 року. За цей час її мати ОСОБА_2 до адміністрації закладу з приводу відвідування доньки не зверталася, життям та здоров'ям доньки не цікавилася, не відвідувала, не телефонувала, батьківської уваги та турботи не виявляла, матеріальної допомоги не надавала, ніяких заходів для повернення дитини до родини не здійснювала.
З акту обстеження матеріально-побутових умов від 6 жовтня 2020 року ОСОБА_2 , складеного провідним спеціалістом служби у справах дітей Феврановою Ю.Ю. , фахівцем із соціальної роботи Мечніковою О.В. , вбачається, що ОСОБА_2 мешкає за адресою АДРЕСА_1 у двокімнатній квартирі, разом із співмешканцем ОСОБА_10 та дітьми ОСОБА_4 , 2012 року народження, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В квартирі чисто, прибрано, зроблено ремонт, кімнати обладнані сучасним меблями , килимами, побутовою технікою. ОСОБА_2 надано час для повернення дитини, мати попереджена про відповідальність за життя та здоров'я дитини відповідно до ст.164 СК України. ОСОБА_2 з актом ознайомлена (а.с152 том 1).
Судом встановлено , що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 була залишена матір'ю у пологовому будинку, перебувала у лікувальному закладі, з 19 березня 2020 року у дитячому закладі , з 11 травня 2020 року проживає в родині опікунів.
Відповідач ОСОБА_2 свідомо не бажає брати участь у вихованні дитини, не піклується про її здоров'я, фізичний, моральний та духовний розвиток, не надає належного матеріального утримання, не виконує батьківських обов'язків з виховання та утримання дитини.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень ОСОБА_2 у судовому засіданні вона з дня народження не бачила доньку, не відвідувала її ні в лікувальному ні в дитячому закладі, куди дитина була влаштована.
З народження ОСОБА_2 ніяким чином не проявляла свою материнську турботу та піклування щодо дитини і лише після звернення з позовом до неї про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів заявила про свої батьківські права на дитину.
Проте, лише факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення її батьківських прав не свідчить про її інтерес до дитини та не може бути підставою для відмови у позові.
Дійсно, закон передбачає, що мати може не забрати дитину із полового будинку за наявності істотних життєвих обставин, що перешкоджають це зробити .
Відмовляючись від дитини у пологовому будинку ,відповідач ОСОБА_2 зазначила, що зробила це через складний матеріальний стан, оскільки не працює, а її співмешканець хворіє.
В судовому засіданні апеляційного суду відповідач заявила, що зазначила таку причину відмови суто формально, реальною причиною відмови сталі складні стосунки зі співмешканцем та матір'ю, яка вважала, що вона вже не має народжувати дітей. Крім того, та обставина, що її співмешканець ОСОБА_10 паралізований також не відповідає дійсності та вона заявила про це щоб якось мотивувати свою відмову від дитини.
Отже, за таких обставин, апеляційний суд вважає, що відсутні підстави стверджувати, що на час відмови ОСОБА_2 від дитини існували істотні та складні життєві обставини, що перешкоджали їй забрати дитини з пологового будинку. Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні не спростувала ту обставину, що не піклувалася про дитину протягом шести місяців і не виявляла будь-якої уваги до неї. Її пояснення щодо важкого психологічного стану та складних відносин у родині братися до уваги у даному випадку не можуть.
У грудні 2020 року ОСОБА_2 влаштувалася на роботу, проте дитину не відвідувала, її долею не цікавилася, питання про повернення дитини не порушувала.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім"ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров"я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Стаття 164 СК України передбачає, що не забирання дитини з пологового будинку або іншого закладу без поважної причини протягом шести місяців є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав відносно дитини та не пов'язує вирішення цього питання з подальшою позитивною поведінкою матері та дбайливим ставленням до інших дітей , які виховуються у родині , як зазначив у рішенні суд першої інстанції.
Законодавець надає право компетентному органу порушити питання про позбавлення батьківських прав після спливу шести місяців після народження дитини, якщо батьки протягом цього строку не виявляли піклування відносно неї.
Отже, закон надає можливість матері (батьку) протягом шести місяців вирішити свої складні побутові, матеріальні, психологічні труднощі щоб уникнути такого суворого заходу, як позбавлення батьківських прав щодо дитини, проте, як встановлено судом, відповідач ОСОБА_2 взагалі не проявляла батьківського піклування щодо доньки з дня народження до ініціювання судового спору про позбавлення її батьківських прав, що свідчить про її свідоме нехтування батьківськими обов'язками, небажання брати участі у вихованні та утриманні доньки.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Як роз'яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов"язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об"єктивного з"ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов"язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
У цій справі наявні виключні обставини, за яких відповідач може бути позбавлена батьківських прав, що не суперечить Конвенції про права дитини, і в такому випадку судом на перше місце ставляться "якнайкращі інтереси дитини", оцінка яких включає в себе і знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення,оскільки відповідач залишила новонароджену доньку у пологовому будинку без поважної причини і протягом шести місяців не виявляла щодо неї батьківського піклування.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції посилався на практику Європейського суду справ людини у справах, щодо забезпечення найкращих інтересів дитини при розгляді спорів про позбавлення батьківських прав.
Дійсно, відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров"я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції (пункт 49 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" та пункт 47 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України").
Тобто у даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у її право на повагу до свого сімейного життя, яке у свою чергу не є абсолютним.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
В силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі права, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори" від 29 червня 2004 року № 1906-IV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року).
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене "згідно із законом", відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України").
Одним з фундаментальних принципів демократичного суспільства є законність, на яку посилається преамбула до Конвенції. Законність передбачає, серед іншого, що втручання з боку виконавчої влади в права осіб повинне бути предметом ефективного контролю. Цей контроль звичайно здійснюється судовою владою (принаймні, в якості останньої інстанції), оскільки судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості і належної процедури.
Апеляційний суд вважає, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 відповідає положенням пункту 1 частини першої статті 164 СК України.
Таке втручання здійснено для захисту здоров"я та моралі малолітньої дитини, тобто відповідає цілям, зазначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов'язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано "необхідним у демократичному суспільстві", воно повинно бути обґрунтовано "гострою соціальною необхідністю". Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.
Як зазначалося вище, позбавлення батьківських прав є втручанням у сімейне життя. Однак таке втручання в даному випадку було виправданим і пропорційним, оскільки цього нагально потребували інтереси дитини, яка після народження протягом тривалого часу залишилася без материнської турботи, а її матір ОСОБА_2 не забрала дитину з пологового будинку і не виявляла про неї материнського піклування, що саме по собі поставило під загрозу здоров'я новонародженого. Така поведінка матері відносно своєї дитини дає підстави для обґрунтованих сумнівів у її спроможності та волевиявленні виконувати свої природні батьківські обов'язки і свідчить про ризик неналежного виховання дитини. Таким чином, втручання було необхідним у демократичному суспільстві і державні органи діяли в межах своєї дискреції.
З врахуванням наявних у справі доказів, обставин цієї справи, з врахуванням сукупності усіх чинників і факторів, апеляційний суд вважає, що позбавлення батьківських прав відповідача не суперечать нормам міжнародного права та практиці ЄСПЛ.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції безпідставно не погодився з висновком органу опіки та піклування, який є достатньо і переконливо мотивований.
Що стосується, позовних вимог органу опіки та піклування до ОСОБА_1 , то апеляційний суд також не погоджується зі висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для його позбавлення через невручення йому повідомлення медичного закладу про необхідність забрати дитину із полового будинку з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст.143 СК України батько, якій не перебуває у шлюбі із матір'ю дитини, батьківство якого визначено у свідоцтві про народження дитини або визнано за рішенням суду, зобов'язаний за повідомленням служби у справах дітей, що здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, забрати дитину для утримання та виховання з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я, якщо цього не зробила мати дитини.
Відповідно до вимог Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності , пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою КМУ № 866 від 24 вересня 2008 року , якщо мати, яка не перебуває у шлюбі, не забрала дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я адміністрація закладу охорони здоров'я негайно повідомляє службу у справах дітей про таку дитину.
Служба у справах дітей надсилає протягом семи днів з дня надходження такого повідомлення запит до відділу реєстрації актів цивільного стану за місцем державної реєстрації народження з метою отримання повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію народження дитини.
Після надходження відомостей про батька, служба у справах дітей вживає заходів для з'ясування його місцезнаходження та надсилає (вручає) йому письмове повідомлення про обов'язок забрати дитину для утримання та виховання з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я. У повідомленні служба зазначає відомості про дитину, адресу закладу охорони здоров'я, у якому перебуває дитина, а також правові наслідки, які наступають у разі, якщо батько відмовитися забрати або не забере дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я у визначений строк.
Отже, законом визначено певний порядок повідомлення батька, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, про необхідність забрати дитину із пологового будинку.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 17 березня 2012 року, 20 листопада 2019 року шлюб було розірвано на підставі рішення Добропільського міськрайонного суду.
Відповідно до пункту 20 глави 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року № 52/5, якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу (смерті, розірвання шлюбу) державна реєстрація народження дитини проводиться у такому самому порядку, як і державна реєстрація народження дитини, батьки якої перебувають між собою у шлюбі.
На адресу ОСОБА_1 , яка вказана була зі слів ОСОБА_2 було направлено повідомлення про необхідність забрати дитину із пологового будинку, проте воно не було вручено через закінчення терміну зберігання та повернуло відправнику (а.с. 18- 19).
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 мешкає за адресою АДРЕСА_2 . В судове засіданні до суду першої та апеляційної інстанції відповідач, якій був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду не з'явився. Спір в суді триває з травня 2021 року, проте за цей час жодної зацікавленості чи турботи до дитини та її подальшої долі не проявив, про свої права як батька дитини не заявив.
Крім, того, як вбачається з пояснень самого ОСОБА_1 ,, наданих на ім'я Начальника служби у справах дітей Білозерської міської ради, він зазначив, що з ОСОБА_2 він має двох спільних дітей, ОСОБА_3 своєю донькою не визнає, фактично з ОСОБА_2 не проживає тривалий час, аліменти на утримання дітей не сплачує, чотири роки мешкає з іншою жінкою.
Отже, незважаючи на ті обставини, що повідомлення про необхідність забрати дитини із пологового будинку він не отримував, його свідома поведінка свідчить про те, що він не бажав і не бажає забирати дівчинку, проявляти до неї будь-яке піклування, оскільки не вважає її своєю донькою.
Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини (частина 2 статті 166 СК України).
При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов'язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду (частина 3 статті 166 СК України).
Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина 3 статті 181 СК України).
Відповідно до частини 1 статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує, в тому числі, стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (частини 2 статті 182 СК України).
Відповідно до положень статті 183 СК України, розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Отже, апеляційний суд вважає, що на відповідачів має бути покладено обов'язок матеріально утримувати дитину та кошти мають бути стягнути на користь дитячого закладу або законних представників з якими проживає дитина.
Вирішуючи питання про розмір аліментів, якій підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 , апеляційний суд відповідно до вимог ст.182 СК України враховує, що вона працює, її середня заробітна плата на місяць складає 5639,40 грн., має на утриманні трьох неповнолітніх дітей та вважає необхідним визначити їх у розмірі 1\8 частини заробітку , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно.
Вирішуючи питання про розмір аліментів, якій підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 , апеляційний суд відповідно до вимог ст.182 СК України враховує, що ті обставини, що він не працює, має двох неповнолітніх дітей та вважає необхідним визначити їх у розмірі 1\6 частини заробітку , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Загальний розмір судового збору, якій підлягає сплаті при розгляді справи у суді першої та апеляційної інстанції складає 5675грн. (2270грн.+ 3405грн.) та має бути стягнутий з відповідачів у рівних частках по 2837,50 грн. з кожного.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Органу опіки та піклування Білозерської міської ради задовольнити частково.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 серпня 2021 року скасувати.
Позовні вимоги Органу опіки та піклування Білозерської міської ради про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ОСОБА_1 щодо їх малолітньої дитини ОСОБА_3 та стягнення аліментів задовольнити частково.
Позбавити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ).
Стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/8 частини заробітку (доходу) , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31.03.2021 року і до повноліття дитини на користь дитячого закладу або законних представників дитини.
Стягнути з ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31.03.2021 року і до повноліття дитини на користь дитячого закладу або законних представників дитини.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 судовий збір на користь держави по 2837,50 грн. з кожного.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий Я.В. Хейло
Судді: О.А. Мірута
О.О. Тимченко
Повний текст постанови виготовлено 23.12.2021 року Я.В. Хейло