ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
справа №
За позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Станкоремонтний завод"
До
Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
Про
стягнення 326291,50 грн.
Суддя Кондратова І.Д.
Представники сторін:
Від позивача Лакуш А.В.- представник за довіреністю № б/н від 21.03.2007 р.;
Від відповідача Сидорченко В.В.- представник за довіреністю № 2-34д від 09.01.2007 р.;
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Станкоремонтний завод" до Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 326291,50 грн. (240000,00 грн. основний борг, 7811,50 грн. -3 % річних від простроченої суми, 29040,00 грн.- інфляційних витрат, 49440,00 грн. - пені) заборгованості за договором поставки № УГВ 366/22-05 від 04.11.2005 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2007 р. порушено провадження у справі № 37/429, розгляд справи було призначено на 26.09.2007 р. о 11-45.
Представник позивача в судовому засідання 26.09.2007 року підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача надав суду відзив на позовні вимоги, відповідно до якого зазначає, що на балансі відповідача дійсно обліковується заборгованість перед позивачем в сумі 240000,00 грн. Крім того, відповідач просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних витрат.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні за згодою представників сторін судом оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
04 листопада 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Станкоремонтний завод" (Постачальник), в особі директора Севастьянова А.О. та Дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", в особі заступника генерального директора Коника М.А. (покупець) був укладений договір постачання товарно -матеріальних цінностей № УГВ 366/22-05 (Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця продукцію, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати цю продукцію в кількості й асортименті в казаному в додаткових умовах, оформлених у вигляді додатків до договору, які є його невід'ємною частиною (п. 1.1 Договору).
04 листопада 2005 року сторони також підписали Додаткову угоду до договору, якою погодили найменування, асортимент, кількість, ціну та вартість продукції, що постачається позивачем відповідачу.
У відповідності до ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
На виконання умов Договору та додаткової угоди до нього Товариство з обмеженою відповідальністю "Станкоремонтний завод" поставило, а Дочірня компанія "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" два трубонарізні верстати мод. СА90100У на загальну суму 480000, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною № СР-0000052 від 22.12.2005 року та довіреністю серя ЯЛЗ № 672479 від 22.12.2005 року. Проте за твердженням позивача, що не заперечує та не спростовує відповідач, Дочірня компанія "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" оплатило поставлений товар частково, перерахувавши грошові кошти на рахунок позивача в розмірі 240000,00 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків, який підписаний уповноваженими представниками сторін.
Згідно п. 7.2 Договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату постачальнику за поставлену продукцію шляхом перерахуванням коштів на розрахунковий рахунок продавця після її отримання, на підставі підписаних видаткових накладних.
Таким чином, позивачем було виконано вимоги договору в повному обсязі, а відповідач, в порушення вимог договору, за поставлений товар розрахувався частково, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 240000,00 грн.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З наданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Станкоремонтний завод" доказів вбачається, що позивач виконав в повному обсязі зобов'язання, покладені на нього договором.
Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно частини 1 статті 625 боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За таких обставин, оскільки відповідач за отриманий товар з позивачем не розрахувався, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Станкоремонтний завод" щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 240000,00 грн. з Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" визнається судом обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача 3% річних з простроченої суми в розмірі 7811,50 грн. та інфляційних витрат - 29040,00 грн. (за обґрунтованим розрахунком позивача). Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог в цій частині.
За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Чинне законодавство не містить обмежень щодо даного виду відповідальності.
Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов'язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 7811,50 грн. - три проценти річних від простроченої суми, 29040,00 грн.- інфляційних витрат, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.
Крім того, в зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення платежу, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 49440,00 грн.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина 1 стаття 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Крім того, відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Оскільки, сторонами в письмовій формі в договорі не передбачено стягнення пені з покупця за порушення умов договору щодо оплати вартості отриманого товару, а отже відповідно і не передбачено стягнення пені в розумінні Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 49440,00 грн. задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 192, 193, 265 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 546, 549, 551, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 32, 33, 34, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Станкоремонтний завод" задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, код ЄДРПОУ 30019775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Станкоремонтний завод" (63523, Харківська обл., Чугуївський район, пгт. Новопокровка, вул. Островського, 10А, код ЄДРПОУ 30959594) 240000 (двісті сорок тисяч) грн. 00 коп. -основний борг, 7811 (сім тисяч вісімсот одинадцять) грн. 50 коп. - 3 % річних від простроченої суми, 29040 (двадцять дев'ять тисяч сорок) грн. 00 коп. -інфляційних витрат, 2768 (дві тисячі сімсот шістдесят вісім) грн. 52 коп. -державного мита та 100 (сто) грн. 12 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу.
Суддя І.Д. Кондратова
Дата підписання
рішення 04.10.2007 р.