Справа № 372/1253/21
Провадження № 2-1047/21
(ЗАОЧНЕ)
22 листопада 2021 року Обухівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Потабенко Л.В.,
при секретарі - Буртовій О.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Обухів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи, такою, що втратила права користування жилим приміщенням,
В квітні 2021 року позивач звернулась до суду із позовною заявою про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 . Обгрунтовуючи позов зазначила, що вона є власником квартири АДРЕСА_2 , де зареєстрована та постійно проживає. В квартирі позивач прописала свою онучку - ОСОБА_2 , яка залишила на позивача свою доньку, а сама виїхала в невідомому напрямку. Відповідач будучи матір'ю дитини ніякої допомоги їй не надає, також не сплачує комунальних витрат, а тому просить суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 08 липня 2021 року відкрито провадження по справі у порядку спрощеного провадження.
Сторони в судове засідання не з'явились.
За таких обставин, відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд визнав можливим провести заочний розгляд справи у відсутність відповідача на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду . Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні .
Суд, дослідивши матеріали справи, надані докази до справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в 1986 року повністю оплатила кооперативну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстрована та постійно проживає, що підтверджується копією паспорту та копією довідки № 37 від 20.03.2021 року виданої Головою правління ОСББ «Оберіг-19».
З копії довідки виданої Виконавчим комітетом Української міської ради Обухівського району Київської області № 381 від 19 березня 2021 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано шість осіб, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та відповідач по справі ОСОБА_2 .
Факт не проживання відповідача у вказаній квартирі підтверджується письмовими свідченнями сусідів ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 прописана в квартирі ОСОБА_1 з 2018 року, але не проживає в прописаній квартирі з січня 2020 року, актом обстеження матеріально-побутових умов від 09.03.2021 року складений депутатом Української міської ради Гідіон І.Ю, контролером УВКП ОСОБА_7 та агентом по роботі з населенням ОСОБА_8 , актами комісій ОСББ «Оберіг-19» про не проживання ОСОБА_2 з січня 2020 року.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з ч. 3 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням, інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до змісту норм ст. ст. 1,6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право й у разі тимчасової відсутності.
За змістом ст. 71 ЖК України суд може визнати особу такою, що втратила право користування житловим приміщенням, на норму якої посилаються позивачі по справі, якщо доведено що вона не користується цим приміщенням більше шести місяців без поважних причин.
Відповідно до ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Згідно п. п. 10, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 року, конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (ст.129 Конституції) зобов'язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав.
Згідно ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.80 ЦПК України).
У відповідності до вимог ст. ст.12,81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 7 Закону України Закону України від 11 грудня 2003 року №1382-1V «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття особи з реєстрації місця проживання здійснюється, зокрема, на підставі заяви цієї особи або остаточного рішення суду про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Відповідно до ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1,2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, суд вважає, що позивачем доведено факт відсутності відповідача без поважних причин понад встановлені строки за місцем її реєстрації в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 та втратою у зв'язку з цим відповідачем права на користування цим житлом, а тому позовні вимоги позивача підлягають до задоволення.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.12,77,80, 200,206,263-268 ЦПК України,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи, такою, що втратила права користування жилим приміщенням, задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме: квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, котра може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд-якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивачем рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: Л.В. Потабенко