Справа № 511/2789/21
номер провадження 3/511/1239/21
21.12.2021 року Роздільнянський районний суд Одеської області Іванова О. В., розглянувши матеріали, що надійшли з Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадяники України, не працюючої, зареєстрованої АДРЕСА_1 та проживаючої АДРЕСА_2
за ст. 173-2 ч.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення вказано, що 08 грудня 2021 року ОСОБА_1 в обідній час, перебуваючи в кабінеті директора Лиманської ЗОШ 1-Ш ступеня № 1 виражалась словами грубої нецензурної лайки в присутності своїх дітей ОСОБА_2 , 2011р.н. та ОСОБА_3 , 2018р.н., чим завдала шкоди їх психологічному здоров'ю.
У відповідності до повідомлення, яке надійшло до Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області зазначено, що за адресою смт. Лиманське вул..,,, у навчальному закладі школи № 1 на батьківських зборах у заявниці стався конфлікт з мамою однокласника доньки заявниці, жінка нецензурно висловлювалась та погрожувала в бік заявниці та її доньки, заявником є ОСОБА_4 , по вказаному факту, дільничним інспектором був зроблений виїзд та складений відносно ОСОБА_1 адміністративний протокол серії ВАБ № 908551 від 21.121.2021 року за ст. 173-2 ч.1 КУпАП.
Вислухавши в судовому засіданні пояснення ОСОБА_1 , яка зазначала, що вона вимушена була захищати своїх неповнолітніх дітей, оскільки в присутності великої кількості невідомих людей їх без неї опитували та навіть погрожували, вказані дії направлені проти неї, оскільки вона не погоджується з оплачувати за навчання та ремонт школи гроші.
Відповідно до ст. 173-2 ч.1 КУпАП відповідальність настає за вчинення насильства в сім'ї, тобто умисного вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений, не проходження корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім'ї.
Частина 1 ст. 9 КУпАП встановлює, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відсутність хоча б однієї із встановлених частиною 1 ст. 9 КУпАП складових, свідчить про відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 256, 280 КУпАП суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дослідити в судовому засіданні наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь - які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, та іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
КУпАП визначено форму і основні елементи протоколу про адміністративні правопорушення, що приймається в конкретній справі. У ньому повинно бути викладені всі обставини вчинення правопорушення та відомості, необхідні для розгляду справи, зокрема дані про час, місце вчинення адміністративного правопорушення, суть його, дані про свідків і потерпілих, їх пояснення, а якщо правопорушенням спричинено матеріальну шкоду, про це також зазначається у процесуальних документах.
Даний протокол складений без дотримання вимог Закону України № 2229-VШ “Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07 грудня 2017р. (надалі Закон).
Так, у відповідності до п.п. 3п. 1 ст. 1 Закону домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь
Таким чином у протоколі про адміністративне правопорушення, склад якого передбачений ст. 173-2 ч.1 КпАП, обов'язково має бути зазначено, які саме дії правопорушника утворюють склад даного правопорушення та має обов'язково зазначено які дії вчинені.
Натомість, з протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що дослівно « ОСОБА_1 в обідній час, перебуваючи в кабінеті директора Лиманської ЗОШ 1-Ш ступеня № 1 виражалась словами грубої нецензурної лайки в присутності своїх дітей ОСОБА_2 , 2011р.н. та ОСОБА_3 , 2018р.н., чим завдала шкоди їх психологічному здоров'ю».
У даній справі протокол, який є документом, що офіційно засвідчує факт неправомірних дій і є одним із основних джерел доказів, але з нього суті правопорушення з'ясувати неможливо, оскільки не вказано якими діями був спричинений психологічний розлад здоров'я потерпілім та в чому це полягало, крім того необхідною умовою складу зазначеного правопорушення є наявність вчинення неправомірних дій в сім'ї чи в межах місця проживання, що в даному випадку посадовими особами поліції доведено не було. З протоколу не вбачається місця та часу вчинення правопорушення, що є суттєвим порушенням, яке суд самостійно усунути не може.
Натомість, вказані матеріали містять протиріччя, які суд самостійно усунути не може, а саме, згідно протоколу зазначено, що неправомірні дії ОСОБА_1 були направлені на психологічне насилля відносно її неповнолітніх дітей, а, натомість з повідомлення в поліцію вбачається, що «у заявниці стався конфлікт з мамою однокласника доньки заявниці, жінка нецензурно висловлювалась та погрожувала в бік заявниці та її доньки», а сама ОСОБА_1 вказані факти спростовувала та вказувала, що вона тільки захищала своїх дітей.
При цьому, відповідно до положень ст. 251 КУпАП, ст. 62 Конституції України суд вважає такими, що не можуть бути визнані належними та допустимими доказами відомості, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення у зв"язку з їх невідповідністю нормам ст. 256 КУпАП, Закону України № 2229-VШ “Про запобігання та протидію домашньому насильству», оскільки виходячи з того, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діяння, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть "випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту".
Таким чином, в даному випадку наявність самого по собі процесуального документу - протоколу про адміністративне правопорушення, складеного без додержання вимог законодавства, без врахування всієї сукупності доказів, не вказує на вчинення правопорушення із боку ОСОБА_1 .
Оскільки судом робиться висновок щодо невідповідності протоколу, наявності в ньому протиріч та не встановлення місця та часу скоєння правопорушення; в судовому засіданні правопорушник подій не підтвердила, при цьому суду надані тільки копії пояснень (без наявності оригіналів, або будь-яких даних щодо місця їх знаходження або їх завірення належним чином), що робить ї недопустимими доказами по справи, тому все вищевказане є підставою для закриття провадження по справі.
Так, суд вважає, щ о фактичні обставини справи не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо винуватості повинні тлумачитися на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, оскільки оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення не відповідає вимогам закону, що має суттєве значення для вирішення справи по суті, та унеможливлює винесення постанови про визнання правопорушника винним.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) надає «автономне» значення концепції «кримінальне обвинувачення», незалежне від категорій, що використовуються в національних правових системах держав - учасниць Конвенції («Адольф проти Австрії» (Adolf v. Austria), пункт 30).
Першочергова оцінка ЄСПЛ застосовності кримінального аспекту ст.6 Конвенції ґрунтується на критеріях, викладених у рішенні у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (Engel and Others v. the Netherlands) (пункти 82-83): 1) класифікація в національному законодавстві; 2) характер правопорушення та 3) суворість покарання, ризику якого піддається відповідна особа.
При цьому, в практиці ЄСПЛ перший критерій має відносну значимість та слугує тільки як відправна точка. Другий та третій критерії являються альтернативними та необов'язково застосовуються одночасно; для вирішення про застосовність ст.6 Конвенції достатньо, щоб розглядуване правопорушення за своїм характером вважалось «кримінальним» з точки зору Конвенції або щоб за вчинене правопорушення на особу покладалось покарання, яке за своїм характером та ступеню серйозності належало в цілому до «кримінальної» сфери («Озтюрк проти Німеччини»(Ozturk v. Germany), пункт 54;«Лутц проти Німеччини»(Lutz v. Germany), пункт 55).
Аналізуючи вказані вище джерела права, враховуючи вид та розмір санкції, яка визначена національним законом за вчинення правопорушення, передбаченого ч.4 ст.122 КУпАП, вважаю, що вказане адміністративне правопорушення з точки зору Конвенції можна вважати «кримінальним». Тому, з урахуванням засад правосуддя та принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, вважаю обґрунтованим застосування в даному випадку положеньст.62 Конституції України, відповідно до ч.3 якої, обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Даний висновок співпадає з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 24.04.2019 року у справі №127/12081/17 (К/9901/24194/18).
З урахування вищенаведеного, згідно ст.247 п.1 КУпАП, провадження по справі належить закрити, якщо судом встановлено, що в діях особи у відношенні якої, складено протокол про адміністративні правопорушення, відсутні склад та подія адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. 173-2, 245, п. 1 ч. 1 ст. 247,280,283,284 КУпАП, суд
Провадження по адміністративній справі у відношенні ОСОБА_1 в скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 173-2 ч.1 КУпАП закрити, в зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду через Роздільнянський районний суд Одеської області, протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя: О. В. Іванова