Справа № 620/5411/21 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
21 грудня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Кузьмишиної О.М.
Чаку Є.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи, з 02.06.1989 р. по 09.08.1989 р., на посаді помічника 2 розряду в Чернігівському облрембудтресті та, з 03.04.1995 р. по 12.05.1997 р., на посаді водія на фірмі «Вікторія», та призначити, з 03.05.2020 р., пільгову пенсію за віком, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області включити ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи, з 02.06.1989 р. по 09.08.1989 р., на посаді помічника 2 розряду в Чернігівському облрембудтресті та, з 03.04.1995 р. по 12.05.1997 р., на посаді водія на фірмі «Вікторія», та призначити, з 03.05.2020 р., пільгову пенсію за віком, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області у зарахуванні ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи, з 02.06.1989 р. по 09.08.1989 р., на посаді помічника 2 розряду в Чернігівському облрембудтресті та, з 03.04.1995 р. по 12.05.1997 р., на посаді водія на фірмі «Вікторія», та призначенні, з 29.12.2020 р., пільгової пенсії за віком, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області включити ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи, з 02.06.1989 р. по 09.08.1989 р., на посаді помічника 2 розряду в Чернігівському облрембудтресті та, з 03.04.1995 р. по 12.05.1997 р., на посаді водія на фірмі «Вікторія», та призначити, з 29.12.2020, пільгову пенсію за віком, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тим обставинам, що відсутні підстави для призначення позивачу пенсії, оскільки, документи долучені позивачем до заяви, не підтверджують наявність права на пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 має статус потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС 4 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 27.03.2001 р. Чернігівською обласною державною адміністрацією.
29 грудня 2020 року ОСОБА_1 , після виповнення 55 років, звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, відповідно до норм Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як потерпілому від наслідків аварії Чорнобильської катастрофи 4 категорії.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області листом від 27.01.2021 р. відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначено, що в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 р. позивач не прожив і не відпрацював 4 роки.
Не погоджуючись з даною відмовою, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частиною 1 статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсії мають право громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно частини 1 статті 9 Закону №1058-ІV, за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст. 26 Закону №1058-ІV.
Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України ,,Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 р. №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).
Згідно із статтею 49 Закону №796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Згідно з частиною 1 статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 5 частини 2 статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Згідно частини 3 статті 55 Закону №796-ХІІ, призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
В силу частини 2 статті 56 Закону №796-XII, право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Як правильно вказав суд першої інстанції, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Відтак, законом передбачено, що особам, на яких поширюється дія статті 55 Закону №796-XII, зменшується пенсійний вік та мінімальний стаж роботи.
Отже, відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV, наявність страхового стажу для призначення пенсії позивачу із застосуванням норм частини 2 статті 55 Закону №796-ХІІ має становити не менше 22 року (27-5) на момент досягнення ним пенсійного віку.
Водночас, обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абзацу шостого частини 2 статті 55 Закону №796-XII є факт проживання та (або) праці такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років до 01.01.1993.
Як вбачається з матеріалів справи, спір між позивачем та відповідачем у даній справі виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання чи роботи ОСОБА_1 в зоні посиленого радіологічного контролю та відповідно його права користуватися пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Так, матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком, відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, додавши відповідний перелік документів до цієї заяви, які відображені в розписці-повідомленні, зокрема: довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; заяву про призначення пенсії; паспорт; трудову книжку від 02.06.1986 р. серії НОМЕР_2 ; довідку із СПОВ про заробітну плату з 01.07.2000 р. по день звернення; довідку про зміну назви організації; документи про надання статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС чи потерпілого; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. №637.
З трудової книжки позивача від 02.06.1986 р. серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_1 02.06.1989 р. був прийнятий помічником 2 розряду в Чернігівському облрембудтресті (наказ від 05.06.1989 р. №18), а 09.08.1989 р. звільнений з роботи (наказ від 04.08.1989 р. №23); 03.04.1995 р. був прийнятий водієм на фірмі «Вікторія» (наказ від 03.04.1995 р. №3), а 12.05.1997 р. звільнений з роботи (наказ від 12.05.1997 р. №6).
Слід також зазначити, що для підтвердження роботи у зоні посиленого радіологічного контролю ОСОБА_1 додатково подано відповідачу архівні довідки «Трудового архіву» Корюківської міської ради Чернігівської області від 23.12.2021 р. №1002/07-02, №1000/07-02, №1001/07-02, та довідки Рибінської сільської ради Корюківського району Чернігівської області від 01.12.2020 р. №276/02-22, ЗАТ «Рибинський деревообробний завод» від 08.12.2020 р. №85 та від 24.12.2020 р. №95, Корюківської міської ради Чернігівської області від 27.04.2020 р. №1818, з яких вбачається, що ОСОБА_1 дійсно, з 28.05.1986 р. по 19.09.1986 р., з 23.09.1986 р. по 16.04.1988 р., з 10.08.1989 р. по 13.08.1990 р., з 30.10.1990 р. по 26.02.1993 р., працював в м. Корюківка та с. Рибинськ Корюківського району Чернігівської області, про що свідчать відомості про заробітну плату помісячно та підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів.
Дослідивши вказані документи, слід зробити висновок, що станом на 01.01.1993 р. позивач відпрацював в зоні посиленого радіологічного контролю 4 роки, що є необхідною умовою для підтвердження права на додаткове зменшення пенсійного віку, передбаченого положеннями статтею 55 Закону №796-ХІІ.
Крім того, на підставі аналізу норм статей 14, 15 Закону №796-ХІІ, які визначають категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також, порядок підтвердження такого статусу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
У даному випадку, факт постійного проживання або роботи позивача на території радіоекологічного контролю перевірявся відповідними комісіями при видачі позивачеві посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС 4 категорії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду в постановах від 27 квітня 2020 року у справі № 212/5780/16-а, від 18 червня 2020 року у справі №591/4104/16-а та від 02 березня 2021 року у справі №345/1831/17, і враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Разом з цим, відповідач, незважаючи на подані ОСОБА_1 документи, на підтвердження роботи у спірний період, відмовив позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи, з 02.06.1989 р. по 09.08.1989 р., на посаді помічника 2 розряду в Чернігівському облрембудтресті та з 03.04.1995 р. по 12.05.1997 р., на посаді водія на фірмі «Вікторія».
Колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на те, що записи трудової книжки №5, №6, №16 та №17 про роботу позивача на посаді помічника 2 розряду в Чернігівському облрембудтресті та на посаді водія в фірмі «Вікторія» завірені нечитабельними печатками, а тому, не підтверджують вказаних періодів роботи.
З матеріалів справи вбачається, що записи трудової книжки ОСОБА_1 виконані чітко, зрозуміло, містять інформацію про періоди роботи та займані посади, реквізити наказів, на підставі яких вони внесені, підписи уповноважених осіб та печатки підприємства.
Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, який підтверджує наявний трудовий стаж, є трудова книжка.
У частині першій статті 48 Кодексу законів про працю України також зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Крім того, за правилами Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці та соцполітики N259/34/5 від 08.06.2001 року, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Разом з цим, постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок).
Відповідно до п. 3 даного Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 20 Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи і лише у разі відсутності в ній відповідних записів та наявності неточностей особа, що звертається за призначенням пенсії, на підтвердження стажу роботи, повинна надати інші документи.
Водночас, відповідно до ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та п. 4.2 постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 р. «Про затвердження подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також, в необхідних випадках, перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Також, відповідно до ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Таким чином, колегія суддів зауважує, що у разі наявності у відповідача зауважень чи то сумнівів щодо записів, зроблених у трудовій книжці позивача, відповідач міг направити відповідні запити підприємствам, на яких працював позивач, про надання первинних документів, які орган Пенсійного фонду вважав необхідними для призначення позивачу пенсії на пільгових умовах.
Колегія суддів зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 06.02.2018 р. у справі № 677/277/17.
Отже, подані позивачем документи в сукупності підтверджують факт, що він працював в період з 02.06.1989 р. по 09.08.1989 р., на посаді помічника 2 розряду в Чернігівському облрембудтресті та з 03.04.1995 р. по 12.05.1997 р., на посаді водія на фірмі «Вікторія».
Належних доказів того, що вказані відомості є недостовірним, матеріали справи не містять та апелянтом про наявність таких суд не повідомлено.
Відтак, посилання апелянта на ненадання позивачем уточнюючих документів, є безпідставними, оскільки, тільки за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивача порушеного права, яке підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправною відмови відповідача у зарахуванні позивачу до страхового стажу періодів роботи з 02.06.1989 р. по 09.08.1989 р., на посаді помічника 2 розряду в Чернігівському облрембудтресті та з 03.04.1995 р. по 12.05.1997 р., на посаді водія на фірмі «Вікторія», та призначенні, з 29.12.2020 р., пільгової пенсії за віком, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Колегія суддів, також, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що призначення пенсії позивачу має відбутися саме з 29.12.2020 р. - дати первинного звернення із заявою про призначення пенсії, а не 19.04.2021 р., як помилково вважає апелянт.
Щодо посилання апелянта на втручання в дискреційні повноваження Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, слід зазначити наступне.
Колегією суддів встановлено, що відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах було прийнято відповідачем необґрунтовано, без наявності для того достатніх законних підстав, чим порушено право позивача на належне пенсійне забезпечення.
В свою чергу, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року у справі №227/1518/17, поміж іншого, вказано, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відтак, суд при перевірці правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, згідно приписів КАС України, не перебираючи на себе повноважень відповідного органу, суд вправі покласти на суб'єкта владних повноважень зобов'язання вчинити певні дії з метою захисту порушених прав та інтересів позивача.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача включити ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи, з 02.06.1989 р. по 09.08.1989 р., на посаді помічника 2 розряду в Чернігівському облрембудтресті та, з 03.04.1995 р. по 12.05.1997 р., на посаді водія на фірмі «Вікторія», та призначити, з 29.12.2020 р., пільгову пенсію за віком, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Кузьмишина О.М.
Чаку Є.В.