Справа № 640/4674/20 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М.
21 грудня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Мєзєнцева Є.І.
Собківа Я.М.
При секретарі: Шепель О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якій просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії з урахуванням за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників додатково по одному року за період роботи з 11 квітня 1972 року по 31 серпня 1982 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати ОСОБА_1 пенсію з урахуванням за кожний повний рік стажу на роботах за списком № 1 додатково по одному року за період з 11 квітня 1972 року по 31 серпня 1982 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у період з 11 квітня 1972 року по 31 серпня 1982 року ОСОБА_1 працював зі шкідливими умовами на посаді (роботі), що передбачена списком № 1, чинним у згаданий період. Відмову в перерахунку пенсії позивач вважає протиправною, оскільки відповідачем проігноровані приписи законодавства.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2021 року даний адміністративний позов - задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову повністю.
Скаргу обґрунтовано тим, що, мовою оригіналу: «Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлений у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевірити обґрунтованість їх видачі. У наданих довідках та копії трудової книжки, що міститься в матеріалах пенсійної справи, виявлено розбіжності. А саме вказані різні дати дату з якої працював на посаді інженера. Оскільки, в наданих позивачем копіях первинних документів вбачаються розбіжності, Управлінням було та на підставі попереднього звернення від 04 вересня 2019 року Управлінням було зроблено запит на перевірку обґрунтованості видачі наданих довідок. Відповідно до акту перевірки, не вбачається робота за Списками № 1. Отже, дії Управління є правомірними та такими, які не порушують умов законодавства».
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначено, що пільговий стаж ОСОБА_1 підтверджується довідками роботодавця позивача, які нікчемними чи підробленими не визнавалися, містять підписи посадових осіб та мокрі печатки підприємства. Крім того, аналогічні відомості містяться в трудовій книжці позивача. Акт перевірки, на який посилається відповідач та згідно якого пільговий стаж позивача не підтверджено, до матеріалів справи не долучено, позивачу не надано.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження згідно п. 3 ч. 1 статті 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.
Розглянувши матеріали справи та вказану апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію.
08 січня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії з урахуванням пільгового стажу за період роботи з 11 квітня 1972 року по 31 серпня 1982 року.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 03 лютого 2020 року позивача повідомлено про відсутність підстав пільгового врахування трудового стажу з 11 квітня 1972 року по 31 серпня 1982 року, оскільки в наданій ним довідці Національної академії наук України від 11 червня 2013 року вбачається розбіжність з даними, зазначеними у трудовій книжці, а за наслідками проведеної перевірки встановлено, що виконувані позивачем роботи не віднесені до списку № 1.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії позивача з урахуванням за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників додатково по одному року за період роботи з 11 квітня 1972 року по 31 серпня 1982 року протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у перерахунку пільгової пенсії позивача, оскільки пільговий стаж підтверджується записами в трудовій книжці та довідками Інституту проблем матеріалознавства ім. І. М. Францевича Національної академії наук України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим, з огляду на наступне.
Згідно статті 46 Конституцій України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Крім того, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, а також суспільні відносини з приводу призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.
Так, згідно з підпунктом 1 пункту 2 статті 114 Закону України №1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом 1 частини 1 статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.
Частинами 1 -2 статті 24 Закону України №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року - основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.1-3 Порядку).
Відповідно до п. 20 Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що довідки мають надаватися у разі, коли відсутні відомості в трудовій книжці про роботу особи у спірний період, що визначає її право на пільгову пенсію.
Оскільки виключно законами визначаються умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, з огляду пріоритетності законів над підзаконним актами, нормативно-правовий акт, яким є Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, не може перешкоджати або встановлювати додаткові умови для визначення права на пенсію.
Вказаним Порядком передбачено право осіб надавати відповідні уточнюючі довідки, а не обов'язок, невиконання якого могло б потягнути відмову у призначенні чи перерахунку пенсії.
В контексті викладеного, обґрунтованими є висновки суду першої інстанції, який вказав, що наявність у позивача стажу роботи за Списком № 1 може підтверджуватись записами в трудовій книжці, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Як встановлено судом першої інстанції, зі змісту наданої позивачем копії трудової книжки убачається, що з 11 квітня 1972 року позивача зараховано апаратником третього розряду відділу волокон, ниттєвидних пластичних кристалів та монокристалів, 01 січня 1973 року позивачу присвоєно четвертий розряд апаратника, 25 червня 1973 року позивач переведений на посаду інженера того ж відділу, 01 квітня 1976 року позивач переведений на посаду інженера у відділ високомодульних матеріалів, 01 липня 1981 року позивач переведений інженером у відділ технологій газофіруючих процесів, 01 серпня 1981 року він переведений на посаду інженера композитних матеріалів того ж відділу, де працював до 01 серпня 1982 року.
У довідці Інституту проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича Національної академії наук України від 11 червня 2013 року зазначено про те, що характер робіт позивача спочатку апаратником, а потім інженером передбачав використання хімічних речовин, зокрема, шляхом осадження бар'єрних покриттів на волокна карбіду кремнію металічною ртуттю. Також у даній довідці вказано, що позивач працював інженером з 01 квітня 1976 року, що відрізняється від даних, зазначених у трудовій книжці.
Разом з тим, в уточнюючій довідці Інституту проблем матеріалознавства ім. І. М. Францевича Національної академії наук України від 20 листопада 2013 року зазначено, що весь період часу з 1972 року по 1982 рік ОСОБА_1 працював у шкідливих умовах праці - в умовах штучної шкідливості. За роботу в таких умовах оплата праці ОСОБА_1 проводилась з 15% надбавкою за шкідливі умови праці, він мав скорочений робочий день, додаткову відпустку 18 робочих днів, був постійно забезпечений лікувально-профілактичним харчуванням. На роботах в умовах ртутної шкідливості був зайнятий повний робочий день і до інших робіт не залучався.
Таким чином, колегія суддів вважає, що для вирішення даного спору жодного значення не має та обставина, коли саме позивача було призначено на посаду інженера, оскільки весь час роботи ОСОБА_1 в Інституті проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича Національної академії наук України з 1972 року по 1982 рік він працював у шкідливих умовах праці, що і є підставою для отримання пільгової пенсії.
Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно із Списками № 1 та № 2 деталізоване у Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 383 від 18 листопада 2005 року.
Згідно п. 3 Порядку № 383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків.
Вказані списки складені по виробничому принципу, кожному розділу і підрозділу відповідає відповідне виробництво або конкретний вид робіт. Тому, право на пільгову пенсію визначається в залежності від того, в якому виробництві або на яких роботах був зайнятий той чи інший працівник. При цьому, немає значення, в штаті якої організації або якого підрозділу організації перебуває робітник.
Визначальним фактором при встановлені права на дострокове призначення пенсії за віком є факт зайнятості робітника на виробництві або на виконанні окремих робіт, передбачених Списками.
Так, апаратники та інженери, робота яких пов'язана зі ртуттю та іншими небезпечними хімічними речовинами, віднесена до Списку № 1, визначеного Постановою Ради міністрів СРСР № 1173 від 22 серпня 1956 року.
Відтак, судом першої інстанції вірно зазначено, що наявність у трудовій книжці, як в основному документі, що підтверджує трудовий стаж, запису про відповідну роботу, яка міститься у Списку №1, чинному на період такої роботи, є належним підтвердженням пільгового стажу та не потребує додаткових документів для його підтвердження.
В будь якому випадку, формальна невідповідність уточнюючої довідки не може позбавляти позивача права на отримання пенсії на пільгових умовах, яке передбачено статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ставити його в нерівне становище з іншими пенсіонерами.
Отже, враховуючи, що позивач має відповідний стаж на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, його трудова книжка містить всі необхідні відомості для призначення пільгової пенсії за Списком № 1, посада на якій працював позивач включена до переліку професій з шкідливими умовами праці, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач у спірних правовідносинах діяв неправомірно.
Оскільки судом встановлено обставини, за яких позивач має право на зарахування додатково по одному року до страхового стажу за період роботи з 11 квітня 1972 року по 31 серпня 1982 року, то і наявні підстави для перерахунку пенсії.
При розгляді апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.
Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. А в ст.1 Протоколу №12 до цієї Конвенції передбачена загальна заборона дискримінації:« 1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою. 2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1».
Слід зазначити, що дискримінація може бути прямою (різне поводження до людей в однаковій ситуації) та непрямою (однакове поводження з людьми, незважаючи на те, дехто з них знаходиться в певній особливій ситуації).
Так, у справі «Тлімменос проти Греції» ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об'єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.
Дискримінація у даному випадку проявляється у тих обставинах, що особам, які мали можливість отримати документи на підтвердження пільгового стажу роботи було призначено пенсію на пільгових умовах, а позивач фактично працюючи за тих самих обставин та умов, внаслідок реорганізації (ліквідації) підприємства, не маючи можливості отримати відповідні документи, може бути позбавлений законного права на призначення пенсії на пільгових умовах.
Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 21 грудня 2021 року.
Головуючий суддя В.В.Файдюк
судді Є.І.Мєзєнцев
Я.М. Собків