П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/3889/21
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Кравця О.О.,
- Зуєвої Л.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 07.09.2018 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 07.09.2018 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у 2017 році отримав статус учасника бойових дій, проте за період з 2017 року по 2018 рік відповідач не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та на звернення позивача відмовив у здійсненні вказаної виплати.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 06.07.2017 року по 07.09.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 07.09.2018 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 06.07.2017 року по 07.09.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 07.09.2018 року.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 звернулась до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції відповідача у справі належним чином про подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи не повідомив. На думку апелянта, в даному випадку судом першої інстанції суттєво порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
По суті спірних правовідносин апелянт вказує, що позивач дійсно проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка перебуває на усіх видах забезпечення у військовій частині НОМЕР_2 , що не було взято до уваги судом першої інстанції. З огляду на викладене, апелянт вважає, що військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем. Крім того, апелянт вказує, що оскільки позивач не мав права на використання додаткової відпустки під час особливого періоду, то і компенсація за її невикористання є неможливою.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_3 від 06.07.2017 року.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.09.2018 року № 171 ОСОБА_1 з 07.09.2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Херсонського ОМВК Херсонської області.
08.06.2021 року позивач звернувся до відповідача щодо здійснення виплати спірної компенсації за 2017-2018 роки.
Листом від 29.06.2021 року №350/147/2/2094М позивачеві відмовлено у здійснення виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 07.09.2018 року. Крім того, зазначено, що спірна компенсація за цей період не виплачувалась.
Позивач вважає, що невиплата спірної грошової компенсації свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації за всі невикористані ним дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а дана справа відповідає ознакам типової справи, що зазначені в рішенні Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Згідно вимог ст. 174 КАС України, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 251 цього Кодексу. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів.
Необхідно зазначити, що будь-яких доказів на підтвердження факту обізнаності відповідача про відкриття провадження по справі за позовом ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
Так. судом першої інстанції було вказано, що 09.08.2021 р. відповідача повідомлено про відкриття спрощеного провадження у справі та щодо можливості подання відзиву через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: https://adm.ks.court.gov.ua/sud2170/pres-centr/general/.
Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ч.1 ст. 130 КАС України, процесуальне право на виклик відповідача за допомогою оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України виникає у суду виключно у випадку, коли зареєстроване місце проживання (перебування) такого учасника справи невідоме. Водночас, адміністративний позов містив поштову адресу відповідача, при цьому матеріали справи не містять жодних відомостей, які б свідчили про повідомлення відповідача засобами поштового зв'язку, ані про наявність обставин, які могли перешкодити такому повідомленню.
Таким чином, суд першої інстанції порушив право відповідача на участь у судовому розгляді, не забезпечив йому можливості надати суду докази та навести доводи, чим порушив вимоги статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду.
Відповідно до вимог п.3 ч.3 ст. 317 КАС України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Наведені положення процесуального закону, обставини справи щодо неналежного повідомлення відповідача про факт розгляду справи свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що за частиною третьою статті 317 КАС України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду.
Разом з тим, щодо суті спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (надалі - Закон № 2232-XII).
Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей, права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначені Законом України від 20.12.1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до ст. 1, 2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів; до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з ч. 8 ст. 101 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР).
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абз. 1, 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абз.3 п.14 ст.10-1 Закону).
Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до п.п. 17, 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу.
Згідно з п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) та «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року № 1932-XII (далі - № 1932-XII).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Проте, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів:
1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;
2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 101 Закону № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 ст. 12 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 ч. 1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним за період з 06.07.2017 року по 07.09.2018 року додаткову відпустку, як учасник бойових дій, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.
При цьому колегія суддів враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18
Згідно з ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що під час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 06.07.2017 року по 07.09.2018 року, чим спростовуються доводи апеляційної скарги у цій частині.
Щодо доводів апелянта, що військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем по справі, оскільки перебуває на усіх видах забезпечення у військовій частині НОМЕР_2 , колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до положень п. 8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
Види грошового забезпечення, що підлягають виплаті при звільнені позивача з військової служби визначені наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.09.2018 року № 171.
Таким чином, нарахування компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій, як складової грошового забезпечення, здійснюється на підставі наказу командира військової частини, тому позивач обґрунтовано заявив позовні вимоги до Військової частини НОМЕР_1 , в якій проходив військову службу.
Водночас, за відсутності відповідного наказу командира Військової частини НОМЕР_1 , фінансово-економічна служба Військової частини НОМЕР_2 не уповноважена самостійно проводити нарахування та виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій.
При цьому позивач не заявляв позовних вимог до Військової частини НОМЕР_2 .
Отже, доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у цій частині є необґрунтованими.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, оскільки судом першої інстанції правильно вирішено справу по суті, проте допущено порушення норм процесуального права, яке є обов'язковою підставою для скасування рішення, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття нового судового рішення про задоволення заявлених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року - задовольнити частково.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 06.07.2017 року по 07.09.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 07.09.2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ,) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 06.07.2017 року по 07.09.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 07.09.2018 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: О. О. Кравець
Суддя: Л. Є. Зуєва