П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/1979/20
Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідачаКравця О.О.
судді -Домусчі С. Д.
судді - Коваля М.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2021 року по справі № 420/1979/20, прийнятого у складі судді Харченко Ю.В., за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
06.03.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області та просив суд:
визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області, яка виразилась в не направленні до Міністерства внутрішніх справ України для прийняття останнім відповідного рішення висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , у зв'язку із присвоєнням останньому у 2017р. групи інвалідності Першої «Б» (безтерміново), причиною якої стала травма, пов'язана з виконанням службових обов'язків по охороні громадського порядку;
зобов'язати Ліквідаційну комісію ГУ МВС України в Одеській області, повторно розглянути матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із присвоєнням останньому у 2017р. групи інвалідності Першої «Б» (безтерміново), причиною якої стала травма, пов'язана з виконанням службових обов'язків по охороні громадського порядку, та направити на розгляд до Міністерства внутрішніх справ України для прийняття відповідного рішення висновок щодо виплати грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21 жовтня 2015року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року в позов був задоволений.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року рішення суду 1-ї інстанції залишено без змін.
По справі видано виконавчий лист (а/с 133).
13.10.2021 року від представника позивача надійшла заява про встановлення судового контролю з виконання рішення по даній справі (а/с 135-138).
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2021 року в задоволенні заяви відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2021 року позивач подав апеляційну скаргу, та просив її скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що приймаючи оскаржувану ухвалу від 23.10.2021 р. у справі № 420/1979/20, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку відсутності законодавчо передбачених підстав для задоволення заяви представника ОСОБА_1 щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі №420/1979/20, відповідно до ч.1 ст.382 КАС України.
Апелянт вказує на те, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово доходив висновку про можливість установлення судового контролю вже після ухвалення рішення у справі, оскільки підставою є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача .
На думку апелянта, позивача не позбавлено можливості звернутися із клопотанням про встановлення судового контролю після прийняття судом рішення у справі, у разі існування ризику його не виконання.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 129 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України передбачає, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з вимогами ч.2 ст.17 КАС України ,особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення позову.
Процедура виконання судового рішення , у тому числі встановлення судового контролю по справі за адміністративним позовом визначаються нормами КАС України.
За приписами підпункту 1 пункту 6 статті 246 КАС України, яка визначає зміст рішення, у разі необхідності у резолютивній частині рішення також вказується про порядок і строк виконання рішення.
Частиною 1 ст.382 КАС України закріплено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Законодавець передбачив два варіанти встановлення судового контролю: 1) під час ухвалення рішення по суті спору; 2) після винесення рішення в ході його виконання.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суд наділений правом встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень, при цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у додатковій постанові від 31.07.2018 року у справі №235/7638/16-а.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно ст.13 Конвенції , кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Право на виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на справедливий суд” (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 40; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (no. 1) [ВП], § 196). У іншому випадку, положення статті 6 § 1 будуть позбавлені ефекту корисної дії (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 34 і 37).
Ефективний захист сторони у справі, а отже і відновлення справедливості, передбачає зобов'язання адміністративних органів виконувати рішення (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 41; Kyrtatos v. Greece (Кіртатос проти Греції), §§ 31-32).
Хоча, за деяких обставин виконання рішення може бути відкладено, відкладання рішення не повинно порушувати право сторони на виконання рішення (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 35-37).
У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим (Matheus v. France (Матецс проти Франції), § 58; Sabin Popescu v. Romania (Sabin Popescu проти Франції), §§ 68-76), і рішення не може не виконуватись, бути позбавлено юридичної сили, або незаконно відкладено (Immobiliare Saffi v. Italy (Іммобільяре Саффі проти Італії) [ВП], § 74).
Стаття 13 Конвенції ( 995_004 ) прямо виражає обов'язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи. Таким чином, ця стаття вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги", та надання відповідного відшкодування (див. справу "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI).
Зміст зобов'язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі "Вассерман проти Росії" (N 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), N 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року).
У справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів: тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції ( 995_004 ) ( див.п.63-65 рішення у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України” (заява № 40450/04), яке набуло статусу остаточного від 15 січня 2010 року).
Апеляційним судом було встановлено, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 року по справі №420/1979/20 на час звернення з заявою про встановлення судового контролю не було виконано відповідачем.
Апеляційний суд зауважує, що суд, маючи вказані повноваження щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, яке набуло законної сили, не може відмовлятись від його застосування, позбавляючи позивача права, гарантованого ст.6 Конвенції.
Таким чином, у зв'язку з ненаданням жодних доказів та пояснень щодо виконання рішення суду апеляційний суд вважає можливим встановити строк для подання звіту про виконання судового рішення.
Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення;
Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали було неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а відтак оскаржувана ухвала підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про надання строку Ліквідаційній комісії ГУ МВС України в Одеській області строку для подання звіту про виконання судового рішення.
Керуючись ст.8,19, 55,125 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3,5,12,19,21,250, 272, 274, 292, 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2021 року - скасувати.
Ухвалити у справі нове судове рішення :
Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення - задовольнити.
Встановити строк подання звіту про виконання у повному обсязі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року по справі № 420/1979/20 та зобов'язати Ліквідаційну комісію ГУ МВС України в Одеській області подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт у 15 денний строк з моменту набуття законної сили вказаною постановою апеляційного суду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання та не може бути оскаржена в касаційному порядку.
Повне судове рішення складене та підписане 22 грудня 2021 року.
Головуючий суддя Кравець О.О.
Судді Коваль М.П. Домусчі С.Д.