П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/19737/21
Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Зуєвої Л.Є.,
суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
21 жовтня 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просив визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_1 , щодо нарахування та виплати при звільненні йому компенсації за неотримане речове майно впродовж проходження військової служби із застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу, а також не за цінами предметів обмундирування станом на 1 січня 2020 року;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати грошову компенсацію йому - ОСОБА_1 , за належне, але неотримане речове майно впродовж проходження військової служби, без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу, а також за цінами предметів обмундирування, визначеними Адміністрацією Державної прикордонної служби України станом на 1 січня 2020 року відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 року №178 та виплатити грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно з відрахуванням раніше проведених виплат.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року позовну заяву повернуто позивачеві.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що держава гарантує позивачу отримання компенсації при звільненні з військової служби і позивач не мав підстав сумніватися в діях Військової частини НОМЕР_1 . Звертає увагу, що не мав інформації щодо переліку майна, яке він отримав на протязі військової служби, також відсутня у позивача інформація щодо вартості неотриманого майна станом на рік звільнення.
Апелянт зазначає, що про застосування правил зменшення суми компенсації при проведенні обчислення дізнався 27.09.2021 р. з листа відповідача від 23.09.2021 р. №703-2503 та 06.10.2021 р. направив адвокатський запит щодо досудового врегулювання спору.
Вважає, що з 27.09.2021 р. дізнався про невірний розрахунок компенсації відповідачем.
У відзиві на апеляційну скаргу зазначається про обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, у зв'язку з чим відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що позивач був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 24.04.2020 року, 15.07.2020 року складено довідку-розрахунок №27 на виплату грошової компенсації замість належного до видачі речового майна, 21.07.2020 року позивачу виплачена грошова компенсація. Однак з позовом ОСОБА_1 звертається 21.10.2021 року (вхід. №19377/21), тобто більше ніж за рік.
В заяві про поновлення строку поданої до суду першої інстанції зазначено, що позивач немає юридичної освіти, не знає особливостей законодавства, у зв'язку з чим не міг знати, що його права порушуються. Крім того, позивач вказує, що він не міг передбачити, що відповідач, який покликаний захищати права та законні інтереси громадян у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, може ці права порушувати, тому просить суд врахувати, що він є пенсіонером. Повертаючи позовну заяву суд першої інстацнії зазначив, що визначені позивачем причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом є неповажними.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Щоб адміністративний позов був прийнятий до провадження судом першої інстанції, позивачу необхідно дотримуватись порядку подання позовної заяви в межах реалізації права на звернення до суду та кореспондуючого права на повноважний суд з урахуванням положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 55 Конституції України, частини четвертої статті 5 КАС України.
Крім того, пунктами 6, 7 частини п'ятої статті 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасника справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом, упродовж визначених для цього строків.
Отже, учасник справи, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на звернення з позовом до суду, повинен забезпечити неухильне і своєчасне виконання своїх процесуальних обов'язків, вимог закону і суду, зокрема стосовно звернення до суду з позовною заяву у строки встановлені законом.
Строк звернення до адміністративного суду регламентовано статтею 122 КАС України, за приписами частин першої, другої якої, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Тобто, законом чітко регламентовані строки звернення до суду щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, а саме один місяць з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Згідно положень ч. ч. 1, 2 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, "повинна була дізнатися" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Суд встановив, що позивач був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 24.04.2020 року, 15.07.2020 року складено довідку-розрахунок №27 на виплату грошової компенсації замість належного до видачі речового майна, 21.07.2020 року позивачу виплачена грошова компенсація.
Тобто, з 21.07.2020 року позивачу достеменно було відомо про розмір виплаченої грошової компенсації, та позивач повинен був з цієї дати дізнатись про порушення свого права.
Як на підставу пропуску строку звернення до суду позивач зазначив той факт, що він немає юридичної освіти, не знає особливостей законодавства, у зв'язку з чим не міг знати, що його права порушуються, однак такі доводи позивача не є поважними підставами пропуску строку звернення до суду та не спростовують той факт, що позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав з моменту виплати йому грошової компенсації.
На підставі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України» зазначено, зокрема: заявник не зміг довести, що він вчиняв будь-які кроки, щоб довідатись про стан провадження у його справі, отже його скарга є необґрунтованою, оскільки є невідповідною вимозі «розумного строку».
Таким чином, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Колегія суддів не приймає доводи апелянта про те, що про порушення своїх прав позивач дізнався 27.09.2021 р. після отримання листа відповідача на адвокатський запит, оскільки зазначене лише свідчить про те, з якого моменту позивач почав вчняти дії, що не є тотожнім моменту коли позивач повинен був дізнатись про порушення свого права.
Згідно висновків Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, викладених у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Також, в постанові ВС від 28.10.2021 по справі №120/2078/21-а викладено правовий висновок щодо аналогічного питання.
Зокрема, з тексту постанови встановлено, що як на підставу для поновлення строку звернення до суду, позивач вказував на те, що про оскаржувані дії йому стало відомо 26.02.2021, коли він звернувся до свого представника - адвоката, за правовою допомогою, оскільки саме тоді ознайомився із проектом перспективного плану, відповідно до якого Писарівська територіальна громада Вінницького району Вінницької області входить до складу Вінницької міської об'єднаної територіальної громади, та який вже був наявний у адвоката Піпка А.М. у зв'язку із наданням правової допомоги іншим територіальним громадам Вінницької області.
Верховний Суд дійшов висновку, що, оцінюючи вказані доводи позивача, суди попередніх інстанцій правильно вказували на те, що причини пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані судом поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення позивача та дійсно пов'язані з істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з позовом.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом визначеного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Верховний Суд зауважив, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття “дізнався” та “повинен був дізнатись”. Так, під поняттям “дізнався” необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття “повинен був дізнатися” необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Таким чином, посилання апелянта про те, що він дізнався про порушення своїх прав після отримання відповіді на адвокатський запит, як на поважну підставу пропуску строку судом не приймаєтсья.
Стосовно доводів апелянта, щодо позбавлення його права звернутись до суду за захистом порушених прав, колегія суддів зазначає, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що будь-які об'єктивні чи суб'єктивні обставини не позбавляли апелянта можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом, тому позовні вимоги заявлені позивачем подано з пропуском встановленого процесуальним законом строку, підстави для його поновлення відсутні, наслідком чого є повернення адміністративного позову, а тому колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року - залишити без змін.
Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча суддя: Л.Є. Зуєва
Суддя: М.П. Коваль
Суддя: О.О. Кравець