П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/4895/21
Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді - доповідача - Стас Л.В.
суддів - Турецької І.О., Шеметенко Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 ), Командувача Військово-морських Сил Збройних Сил України про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся з позовом до Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 ), Командувача Військово-морських Сил Збройних Сил України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України та Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, яка полягає у неприйнятті 24.09.2020р. обов'язкового рішення, оформленого наказом по стройовій частині Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України про виплату позивачу грошового і матеріального забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 14 листопада 2016 року по 24 вересня 2020 року, включно;
- визнати протиправною бездіяльність Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України та Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, яка полягає у неприйнятті 24.09.2020р. обов'язкового рішення, оформленого наказом по стройовій частині Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, про нарахування та виплату компенсації втрати частини грошового доходу, у зв'язку з порушенням строків виплати позивачу щомісячного грошового забезпечення за період вимушеного прогулу з 14 листопада 2016 року по 24 вересня 2020 року включно;
- зобов'язати Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України встановленим порядком прийняти рішення, оформлене наказом по стройовій частині Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України про виплату позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 14 листопада 2016 року по 24 вересня 2020 року, включно, визначеного ч.2 ст.8, ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» и пунктом 9 розділу XXXI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018р.;
- зобов'язати Командувача Військово-морських Сил Збройних Сил України, за встановленим порядком прийняти рішення, оформлене наказом по стройовій частині Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України про видачу позивачу речового майна за час вимушеного прогулу з 14 листопада 2016 року по 24 вересня 2020 року, включно;
- зобов'язати Командувача Військово-морських Сил Збройних Сил України за встановленим порядком прийняті рішення, оформлене наказом по стройовій частині Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України про нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини грошового доходу у зв'язку з порушенням строків виплати щомісячного грошового забезпечення за період вимушеного прогулу з 14 листопада 2016 року по 24 вересня 2020 року, включно;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача на відшкодування заподіяної йому протиправною бездіяльністю Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України та Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України моральної шкоди у розмірі 500 (п'ятсот) тисяч гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що командувачем Військово-Морських Сил Збройних Сил України (командиром військової частини НОМЕР_1 ) видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 24.09.2020 року №184 (по стройовій частині), яким поновлено ОСОБА_1 з 14.11.2016 року в списках особового складу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України на посаді начальника відділу замовлень морської зброї, радіотехнічного озброєння та навігаційної техніки управління кораблебудування Командування Військово- Морських Сил Збройних Сил України і на всіх видах забезпечення.
Позивач вказує на те, що командувач ВМС ЗС України зобов'язаний був вказати у п.4 наказу № 184 рішення про виплату позивачу грошового та матеріального забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 14.11.2016р. по 24.09.2020р., які позивач недоотримав внаслідок виключення позивача з 14.11.2016р. зі списків особового складу Командування ВМС ЗС України, проте відповідач цього не зробив. У цьому, на думку позивача, полягає протиправна бездіяльність Командувача та Командування ВМС ЗС України. Позивач вважає, що пункт 4 наказу № 184 не містить обов'язкового рішення Командувача ВМС ЗС України про виплату позивачу грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 14.11.2016 року по 24.09.2020 року, нарахованого порядком і у розмірі, як це визначено чинним законодавством.
Також, позивач вказує на те, що у вересні 2020 року при виданні наказу № 184 (п.4) саме Командувач ВМС ЗС України зобов'язаний був прийняти рішення про нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини грошового доходу, у зв'язку з порушенням строків виплати щомісячного грошового забезпечення за період вимушеного прогулу з 14.11.2016р. по 24.09.2020р., проте відповідач цього не зробив. Окрім того, на думку позивача, пункт 4 наказу № 184 не містить обов'язкового рішення командувача ВМС ЗС України про видачу позивачу речового майна, яке не було отримано ним за час вимушеного прогулу з 14 листопада 2016 року по 24 вересня 2020 року, включно, як капітану 1 рангу, виходячи із норм забезпечення речовим майном, встановлених діючим на той час законодавством України та з урахуванням зміни норм і порядку речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України у цій період.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 -- відмовлено.
В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на доводи, які ідентичні доводам викладеним в позовній заяві, наголошував на тому, що протиправна бездіяльність командування ВМС ЗС України призвела до порушення його прав, як кадрового офіцера ЗС України. На думку апелянта, судом першої інстанції було не в повному обсязі з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а рішення винесено із порушенням норм матеріального та процесуального права. Також апелянт вважає, що під час ухвалення рішення суд першої інстанції діяв в інтересах відповідача.
Крім того, в апеляційній скарзі апелянтом були заявлені заперечення на ухвалу суду першої інстанції від 27.05.2021 року про відкриття провадження у справі в частині залишення без розгляду його заяви про роз'яснення ухвали суду першої інстанції про залишення без руху його позовної заяви, зокрема, щодо не постановлення окремої процесуальної ухвали з приводу розгляду його заяви про роз'яснення ухвали суду стосовно стягнення з позивача судового збору за заявлення позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, яка заподіяна протиправною бездіяльністю відповідача. Крім того, апелянт заявляв заперечення на вищевказану ухвалу в частині не залучення Державної казначейської служби України в якості учасника справи, оскільки така відмова перешкоджає його праву на задоволення вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди.
Також в апеляційній скарзі апелянтом були наведені доводи стосовно упередженості та необ'єктивності судді першої інстанції Іванова Е.А., які призвели, на його думку, до неправильного вирішення справи.
У зв'язку з викладеним, апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року та ухвалити нове за його позовними вимогами, крім позовної вимоги про стягнення моральної шкоди. Також апелянт просить постановити ухвалу про повернення сплаченого судового збору, зобов'язання суд першої інстанції розглянути заяви про роз'яснення ухвал від 05.04.2021 року та від 27.04.2021 року та зобов'язання суд першої інстанції залучити Державну казначейську службу України в якості третьої особи.
Відповідач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Після з'ясування обставин справи та дослідження доказів, апеляційний суд, за згодою сторін, перейшов у письмове провадження.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, командувачем Військово-Морських Сил Збройних Сил України (командиром військової частини НОМЕР_1 ) видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 24.09.2020 року №184 (по стройовій частині), яким поновлено ОСОБА_1 з 14.11.2016 року в списках особового складу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України на посаді начальника відділу замовлень морської зброї, радіотехнічного озброєння та навігаційної техніки управління кораблебудування Командування Військово - Морських Сил Збройних Сил України і на всіх видах забезпечення.
Позивач, вважаючи, що у п.4 наказу № 184 відповідач протиправно не вказав про обов'язок щодо виплати грошового та матеріального забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 14.11.2016р. по 24.09.2020р., які позивач недоотримав внаслідок виключення позивача з 14.11.2016р. зі списків особового складу Командування ВМС ЗС України, а також щодо виплати компенсації втрати частини грошового доходу, у зв'язку з порушенням строків виплати щомісячного грошового забезпечення за період вимушеного прогулу, а також стосовно видачі речового майна, яке не отримано за час вимушеного прогулу, як капітану 1 рангу, виходячи з норм забезпечення речовим майном, встановлених діючим на той час законодавством України та з урахуванням змін норм і порядку речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України у цій період, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що заявлений позивачем позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню з огляду на те, що позивачу виплачено середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 15.11.2016 року по 29.06.2020 року в сумі 604 371,60 грн., грошове забезпечення за період з 30.06.2020 року по 24.09.2020 року, та грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно розмірі 38 354,14 грн. Також, командувачем Військово-Морських Сил Збройних Сил України прийнято рішення виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі повного грошового забезпечення за період з 30.06.2020р. по 24.09.2020р. в сумі 69689,86 грн., що підтверджується, наданими відповідачем копіями роздавальних відомостей, платіжними дорученнями, карткою особового рахунку військовослужбовця, довідкою про вартість речового майна, що належить до видачі.
Окрім того, оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення з відповідача, на відшкодування заподіяної позивачу протиправною бездіяльністю відповідача, моральної шкоди у розмірі 500 (п'ятсот) тисяч гривень.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п.17 ч.1 ст.4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Матеріали справи свідчать, що відповідні положення податкового законодавства відповідачем при прийнятті оскаржуваних рішень дотримані не були, оскільки рішення відповідачем прийнято передчасно, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.
Згідно з ч.9 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до вимог абз.3 п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до п.231 Положення, військовослужбовець, стосовно якого прийнято рішення про дострокове розірвання контракту про проходження військової служби, має право оскаржити наказ про дострокове розірвання контракту і звільнення з військової служби у порядку, встановленому законодавством. Оскарження наказу не зупиняє його виконання. У разі незаконного звільнення з військової служби військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, підлягає поновленню на військовій службі на попередній або за його згодою на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді. У разі поновлення на військовій службі орган, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання щодо виплати військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення. Цей період зараховується військовослужбовцю до вислуги років (як у календарному, так і пільговому обчисленні) та до строку, встановленого для присвоєння чергового військового звання. У такому разі контракт, строк дії якого закінчився під час вимушеного прогулу, продовжується на строк вимушеного прогулу і строк, необхідний для визначення придатності до проходження військової служби за станом здоров'я та прийняття рішення щодо укладення нового контракту. Новий контракт з таким військовослужбовцем укладається у порядку, визначеному цим Положенням.
Пунктом 232 Положення встановлено, що у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби поновлення його на попередній або рівнозначній посаді здійснюється наказом посадової особи, яка має право звільнення цієї категорії військовослужбовців з військової служби, їй рівнозначної або вищої. Наказ видається на підставі копії рішення суду, матеріалів службового розслідування та копії наказу, виданого відповідним командиром (начальником), про притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, винних у незаконному звільненні військовослужбовця.
Згідно з п.1.1. Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 р. № 170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 р. за N 438/16454, Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153.
Відповідно до п.12.5 Інструкції, у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби в наказі командира військової частини, в якій поновлюється на військовій службі незаконно звільнений військовослужбовець, зазначається про виплату йому матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, які він недоотримав унаслідок незаконного звільнення. Період вимушеного прогулу зараховується військовослужбовцю до вислуги років, до строку вислуги у військовому званні та строку контракту.
Частиною 3 п.12.8 Інструкції встановлено, що командири військових частин зобов'язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення їх з військової служби.
Матеріалами справи встановлено, що в провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала справа №815/5044/16 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністра оборони України, Міністерства оборони України, в якому позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Міністра оборони України, оформлене наказом Міністра оборони України №428 (по особовому складу) від 13.05.2016 р. (п. 3);
зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити капітану І рангу ОСОБА_1 грошове забезпечення, визначене ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» по займаній ним посаді в Командуванні ВМС ЗС України за період з 26.06.2016р. по дату набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу Міністра оборони України №428 (по особовому складу) від 13.05.2016 р., до складу якого входять: посадовий оклад, оклад за військове звання; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразові додаткові види грошового забезпечення;
зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за 46 календарних днів щорічної основної відпустки за 2016 рік (з 18.07.2016 по 01.09.2016), до складу якого входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразові додаткові види грошового забезпечення;
стягнути з Міністерства оборони України на користь позивача грошові кошти на відшкодування завданої йому протиправним рішенням Міністра оборони України моральної шкоди у розмірі 500 (п'ятсот) тисяч гривень;
стягнути з Міністерства оборони України на користь позивача грошові кошти на відшкодування завданої позивачу матеріальної шкоди у вигляді витрат, понесених ним та членами його сім'ї при захисті в адміністративному порядку прав та законних інтересів його та членів його сім'ї внаслідок протиправного рішення Міністра оборони України, що станом на 20.10.2016р. складає 1440,31 грн. (одна тисяча чотириста сорок гривень 31 коп.), з яких транспортні витрати - 640,31 грн. (шістсот сорок гривень 31 коп.), витрати на найм житлового приміщення під час перебування у м. Києві - 800,00 грн..
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністра оборони України, Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 , третя особа Державна казначейська служба України про визнання протиправним та скасування рішення, оформленого наказом Міністра оборони України №428 від 13.05.2016р. (п. 3), стягнення грошових коштів на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, - задоволено частково. Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 , військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити капітану І рангу ОСОБА_1 грошове забезпечення, визначене ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» по займаній ним посаді в Командуванні ВМС ВС України за період з 26.06.2016р. по 14.11.2016р. у розмірі 48059,93 грн. (сорок вісім тисяч п'ятдесят дев'ять гривень 93 коп.) до виплати. Стягнуто з військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 на користь позивача грошові кошти на відшкодування завданої йому моральної шкоди у розмірі 5000 (п'ять) тисяч гривень солідарно. У задоволенні решти позовних вимог, - відмовлено.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2017 року апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 - залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністра оборони України, Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України про визнання протиправним та скасування рішення, відшкодування моральної та матеріальної шкоди - без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду касаційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року у справі № 815/5044/16 залишено без змін.
Так, в постанові Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2016 року по справі №815/5044/16 встановлено, що наказом Міністра оборони України №150 (по особовому складу) від 05.03.2015р., який прийнято на підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014р., скасовано, зокрема, наказ Міністра оборони України від 17.08.2009р. №666 про звільнення з військової служби у запас за п. "в" (за віком) ч.7 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" капітана 1 рангу ОСОБА_1 , поновлено позивача на військовій службі з 08.10.2009 р. та призначено начальником відділу замовлень морської зброї, радіотехнічного озброєння та навігаційної техніки управління кораблебудування Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України.
Згідно наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України № 88 (по стройовій частині) від 14.05.2015 р. позивача з 14.05.2015 р. зараховано до списків Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та поставлено на всі види забезпечення при військовій частині НОМЕР_3 та фінансове забезпечення військової частини НОМЕР_2 .
Згідно з наказом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України № 93 (по стройовій частині) від 21.05.2015 р. позивач вважався таким, що 20.05.2015 р. прийняв справи та посаду та приступив до виконання обов'язків.
Наказом Міністра оборони України № 428 (по особовому складу) від 13.05.2016 р. відповідно до ч. 7 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням вимог ч.8 цієї ж статті капітана І рангу ОСОБА_1 , начальника відділу замовлень морської зброї, радіотехнічного озброєння та навігаційної техніки управління кораблебудування Командування Збройних Сил України звільнено з військової служби у відставку за п. «б» (за станом здоров'я) (п. 3 наказу).
Так, в постанові Верховного Суду від 09.12.2020 року зазначено: «Як встановили суди попередніх інстанцій, підставою для видання наказу Міністра оборони України №428 (по особовому складу) від 13.05.2016 (п. 3) послугували документи на звільнення, направлені Командуванням ВМС України (військова частина НОМЕР_1 ) на адресу Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 04.05.2016 (вих. №154115/1/1323), а саме: рапорт на звільнення з військової служби за станом здоров'я, написаний ОСОБА_1 , аркуш бесіди підписаний позивачем, подання на звільнення, свідоцтво про хворобу №889 та розрахунок вислуги років.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що зазначений наказ прийнято з підстав, передбачених ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", в межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та Законами України та іншими нормативно-правовими актами, відтак відсутні правові підстави для його скасування.»
Отже, питання правомірності прийняття Міністерством оборони України наказу №428 (по особовому складу) від 13.05.2016 року вирішено під час розгляду справи №815/5044/16.
Крім того, під час розгляду цієї справи, судом встановлено, що в провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала справа №815/7098/16 за адміністративним позовом капітана першого рангу ОСОБА_1 до командувача Військово-морськими Силами Збройних Сил України, командування Військово-морськими Силами Збройних Сил України про визнання протиправним та скасування рішення командувача Військово-морськими Силами Збройних Сил України, оформленого наказом командування Військово-морськими Силами Збройних Сил України № 230 (по стройовій частині) від 14.11.2016 року (п.1); зобов'язання командування Військово-морськими Силами Збройних Сил України здійснити повний розрахунок по грошовому та матеріальному забезпеченню як військовослужбовця, звільненого з військової служби у відставку; стягнення з командування Військово-морськими Силами Збройних Сил України моральної шкоди у розмірі 500000 грн.
Так, в межах розгляду адміністративної справи №815/7098/16 судами встановлено, що на підставі витягу з наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 13.05.2016 року № 428, постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014 року по справі №2-а-6803/09/1570, рішення тимчасово виконуючого обов'язки Міністра оборони України від 10.10.2016 року №10430/з/1 командуванням Військово-морських Сил Збройних Сил України винесено наказ №230 від 14.11.2016 року (по стройовій частині), пунктом 1 якого, зокрема, капітана І рангу ОСОБА_1 , начальника відділу замовлень морської зброї, радіотехнічного озброєння та навігаційної техніки управління кораблебудування Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, звільненого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 13.05.2016 № 428 з військової служби у відставку за п. «б» ч.7 ст. 26 (за станом здоров'я) з правом носіння військової форми одягу, вважати таким, що 14.11.2016 справи та посаду здав. З 14.11.2016 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу командування Військово-морських Сил Збройних Сил України, зняти зі всіх видів забезпечення та направити для зарахування до Приморського районного військового комісаріату м. Одеси.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20.04.2017 року адміністративний позов капітана першого рангу ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення командувача Військово-морськими Силами Збройних Сил України, оформлене наказом командування Військово-морськими Силами Збройних Сил України № 230 (по стройовій частині) від 14.11.2016 року (пункт 1 наказу). Зобов'язано командування Військово-морськими Силами Збройних Сил України поновити капітана першого рангу ОСОБА_1 з 14 листопада 2016 року у списках особового складу командування Військово-морськими Силами Збройних Сил України та на всіх видах забезпечення. Зобов'язано командування Військово-морськими Силами Збройних Сил України здійснити повний розрахунок капітана першого рангу ОСОБА_1 по грошовому та матеріальному забезпеченню як військовослужбовця, звільненого з військової служби у відставку. Стягнуто з командування Військово-морськими Силами Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданої протиправним рішенням моральної шкоди 50 000 грн. (п'ятдесят тисяч гривень). В решті позову - відмовлено.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2017 року апеляційну скаргу командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України - залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року - залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.11.2019 року касаційну скаргу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України залишено без задоволення. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року залишено без змін.
Разом з тим, судом встановлено, що ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 року у задоволенні зави ОСОБА_1 від 21.07.2020р. про визнання протиправною бездіяльності командування Військово-морськими Силами Збройних Сил України по виконанню постанови Одеського окружного адміністративного суду від 20.04.2017 р. по справі №815/7098/16 у порядку ст.383 КАС України - відмовлено.
Як вбачається з зазначеної ухвали суду від 24.11.2020 року в обґрунтування наявності підстав для визнання протиправною бездіяльності командування Військово-морськими Силами Збройних Сил України по виконанню постанови Одеського окружного адміністративного суду від 20.04.2017р. по справі №815/7098/16 у порядку ст.383 КАС України позивач вказав, зокрема, що ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17.03.2020р. по справі №815/7098/16 задоволено заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень в порядку ст.383 КАС України; визнано протиправним рішення командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, прийняте на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 20.04.2017 р. у справі № 815/7098/16, про поновлення ОСОБА_1 з 14.11.2016 р. у списках особового складу командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та на всіх видах забезпечення, оформлене абзацом 1 п.2 наказу командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України №262 (по стройовій частині) від 26.12.2018 р., і таким, що порушує права позивача; визнано протиправним рішення командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та зняття зі всіх видів забезпечення з 14.11.2016 р., оформлене абзацом 2 п.2 наказу командування Військово-Морськими Силами Збройних Сил України №262 (по стройовій частині) від 26.12.2018 р., і таким, що порушує права позивача. Поряд з цим, як зазначив заявник, 07.07.2020р. п.11 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №128 відповідач відмінив п.2 наказу №262 від 26.12.2018р. При цьому, як зазначив ОСОБА_1 , командування Військово-Морськими Силами Збройних Сил України, відмінивши п.2 наказу №262 не прийняв рішення про його поновлення з 14.11.2016р. в списках особового складу командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та на усіх видах забезпечення, продовжуючи порушувати права заявника.
Таким чином, станом на 20.07.2020 р. Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України не виконало вимоги рішення суду, яким зобов'язано поновити позивача з 14.11.2016 р. в списках особового складу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та на усіх видах забезпечення.
В ухвалі суду від 24.11.2020 року також вказано, що як вбачається з матеріалів адміністративної справи та доданих до заяви додаткових документів, абзацом 2 п.2 наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України №262 від 26.12.2018р. встановлено, що з урахуванням повного виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 815/5639/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Міністра оборони України, військової частини НОМЕР_2 та військової частини НОМЕР_1 та рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №815/5826/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Міністра оборони України, військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_3 та військової частини НОМЕР_2 , капітана 1 рангу ОСОБА_1 , начальника відділу замовлень морської зброї, радіотехнічного озброєння та навігаційної техніки управління кораблебудування Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, звільненого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 13 травня 2016 року № 428 з військової служби у відставку за пунктом "б" частини 7 статті 26 (за станом здоров'я) з правом носіння військової форми одягу, вважати таким, що 14 листопада 2016 року справи та посаду здав. З 14 листопада 2016 року виключити зі списків особового складу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, зняти зі всіх видів забезпечення та направити для зарахування на військовий облік до Приморського районного військового комісаріату м.Одеса.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №128 від 07.07.2020 року внесено зміни до наказу Командування Військово - Морських Сил Збройних (по стройовій частині) від 26.12.2018 року №262, а саме, п.2 наказу скасовано.
Як зазначив позивач у заяві від 21.07.2020 року про визнання протиправною бездіяльності командування Військово-морськими Силами Збройних Сил України командування Військово-Морськими Силами Збройних Сил України, відмінивши п.2 наказу №262 не прийняв рішення про його поновлення з 14.11.2016 року в списках особового складу командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та на усіх видах забезпечення, продовжуючи порушувати права заявника.
Поряд з цим, під час розгляду вказаної заяви, суд врахував, що 24.09.2020 року прийнято наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.09.2020 року № 184, пунктом 4 якого вирішено: на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 20.04.2017 по справі № 815/7098/16 капітана 1 рангу ОСОБА_1 з 14 листопада 2016 року поновити у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаді начальника відділу замовлень морської зброї, радіотехнічного озброєння та навігаційної техніки управління кораблебудування Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та на всіх видах забезпечення. Капітана 1 рангу ОСОБА_1 , начальника відділу замовлень морської зброї, радіотехнічного озброєння та навігаційної техніки управління кораблебудування військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 13 травня 2016 року № 428 з військової служби у відставку за пунктом "б" частини 7 статті 26 (за станом здоров'я) з правом носіння військової форми одягу. З 24 вересня 2020 року виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , зняти зі всіх видів забезпечення та направити для зарахування на військовий облік до Приморського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Одеси.
Підставою для прийняття вказаного наказу зазначено: витяг із наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 13.05.2016р. №428, постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014р. по справі № 2-а-6803/09/1570, рішення тимчасово виконуючого обов'язки Міністра оборони України 10.10.2016р. № 10430/з/1, Постанова Одеського окружного адміністративного суду від 20.04.2017 по справі №815/7098/16, ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 17.03.2020р. по справі №815/7098/16, довідка про вартість речового майна, що належить до видачі № 44 від 28.08.2020, довідка-розрахунок середнього заробітку.
Отже, судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.09.2020 року №184 позивача поновлено на посаді з якої його було звільнено з 14.11.2016 року та з 24.09.2020 року виключно зі списків особового складу на підставі витягу із наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 13.05.2016р. №428, постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014р. по справі № 2-а-6803/09/1570, рішення тимчасово виконуючого обов'язки Міністра оборони України 10.10.2016р. № 10430/з/1, Постанови Одеського окружного адміністративного суду від 20.04.2017 по справі №815/7098/16, ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 17.03.2020р. по справі №815/7098/16, довідки про вартість речового майна, що належить до видачі № 44 від 28.08.2020, довідки - розрахунку середнього заробітку.
Разом з тим, судом встановлено, що ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23.10.2020 року по справі №815/7098/16 заяву ОСОБА_1 в порядку ст.383 КАС України за вх. №42244/20 про визнання протиправними рішення та бездіяльності відповідача та порушення прав позивача, підтверджених рішенням суду - залишено без задоволення.
Як вбачається зі змісту вказаної ухвали, ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою в порядку ст.383 КАС України (вх. №42244/20), у якій просив:
- визнати протиправним рішення Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України, оформлене абз. 1 п.4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.09.2020 року №184 (по стройовій частині), прийняте відповідачем на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 20.04.2017 року по справі №815/7098/16, про поновлення ОСОБА_1 з 14.11.2016 року в списках особового складу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України на посаді начальника відділу замовлень морської зброї, радіотехнічного озброєння та навігаційної техніки управління кораблебудування Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України і на всіх видах забезпечення, і таким, що порушує права ОСОБА_1 , підтверджені рішенням суду;
- визнати протиправною бездіяльність Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України з виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 20.04.2017 року по справі №815/7098/16 про повний розрахунок по грошовому та матеріальному забезпеченню, як військовослужбовця, звільненого з військової служби у відставку за наявності по відношенню до ОСОБА_1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.09.2020 року №184 (по стройовій частині) (п. 4) і такою, що порушує права ОСОБА_1 , підтверджені рішенням суду.
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначив, що при прийнятті даного рішення відповідачем були проігноровані і порушені вимоги нормативно-правових актів, якими визначено порядок проходження кадровим офіцером військової служби та його персональний облік в ЗС України. Позивач вказав, що посада, зазначена відповідачем в рішенні, оформленому абзацом 1 п.4 наказу №184 про поновлення його з 14.11.2016 в списках особового складу військової частини НОМЕР_1 , станом на 24.09.2020 (дата видання наказу № 184) насправді не була штатною посадою Командування ВМС ЗС України, оскільки з початку 2020 року така посада вже не існувала в ЗС України, а тому він мав бути поновлений на рівнозначній штатній посаді. Позивач зазначив, що станом на 24.09.2020 року та в подальшому, до теперішнього часу на підставі наказу №184 він, як військовослужбовець ЗС України, практично не був зарахований (відновлений) з 14.11.2016 на грошовому і речовому забезпеченні, як це визначено постановою суду від 20.04.2017р, оскільки не зазначено, при якій військовій частині він поставлений на грошове та речове забезпечення. Позивач вказав, що станом на 24.09.2020 року йому не було нараховане та виплачене в повному обсязі грошове забезпечення за період військової служби, а саме: грошове забезпечення за 24.09.2020 року (день виключення зі списків особового складу); грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 14.11.2016р. по 29.06.2020р.; грошова допомога при звільненні у відставку в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за чотири повних календарних роки (з 01.08.2016р. по 01.08.2020р.); грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки (45 днів) за поточний 2020 рік, а також за 2017-2019 роки; грошова допомога для оздоровлення за 2020 рік в розмірі місячного грошового забезпечення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік; компенсація втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати щомісячного грошового забезпечення, тобто, не було виплачено в повному обсязі грошове забезпечення за період з 30.10.2002 року по 25.07.2014 року. Також позивач зазначив, що на момент видання наказу №184 від 24.09.2020 року він не давав згоди Командуванню Військово-Морських Сил Збройних Сил України на виключення його зі списку особового складу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України без проведення повного розрахунку по грошовому і матеріальному забезпеченню.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.09.2020 року № 184, пунктом 4 вказаного наказу визначено наступне:
«На виконання Постанови Одеського окружного адміністративного суду від 20.04.2017 по справі № 815/7098/16 капітана 1 рангу ОСОБА_1 з 14 листопада 2016 року поновити у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаді начальника відділу замовлень морської зброї, радіотехнічного озброєння та навігаційної техніки управління кораблебудування Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та на всіх видах забезпечення.
Капітана 1 рангу ОСОБА_1 , начальника відділу замовлень морської зброї, радіотехнічного озброєння та навігаційної техніки управління кораблебудування військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 13 травня 2016 року № 428 з військової служби у відставку за пунктом "б" частини 7 статті 26 (за станом здоров'я) з правом носіння військової форми одягу. З 24 вересня 2020 року виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , зняти зі всіх видів забезпечення та направити для зарахування на військовий облік до Приморського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Одеси.
Вважати виплаченою грошову допомогу при звільненні з військової служби у відставку в розмірі 50% місячного грошового забезпечення пропорційно прослуженого часу в Збройних Силах за 45 календарних років у розмірі 195 378 (сто дев'яносто п'ять тисяч триста сімдесят вісім) гривень 75 копійок відповідно до наказу Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260.
Вважати виплаченим грошове забезпечення, з урахуванням раніш виплачених сум, за період з 30 січня 2002 року по 25 липня 2014 року за пунктом 12 Постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014 по справі № 2-а-6803/09/1570 з урахуванням основних, додаткових щомісячних видів грошового забезпечення, одноразових видів грошового забезпечення, індексації за цей період на загальну суму 656 823 (шістсот п'ятдесят шість тисяч вісімсот двадцять три) гривні 35 копійок.
Житлом за рахунок Міністерства оборони України не забезпечений. Перебуває на квартирному обліку при військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до вимог п. 77 "Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 939, припинити доступ до державної таємниці у зв'язку зі звільненням з військової служби у запас.
Про припинення доступу зробити усі необхідні записи в облікових картках та повідомити начальника управління Служби безпеки України в Одеській області.
Вважати здійсненими усі належні перерахування до органів Пенсійного фонду України за період з 30 січня 2002 року по 25 липня 2014 року.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, пункту 9 розділу XXXI наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (зі змінами) здійснити повний розрахунок капітана 1 рангу ОСОБА_1 по грошовому та матеріальному забезпеченню, як військовослужбовця, звільненого з військової служби у відставку, з урахуванням повного виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 815/5639/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Міністра оборони України, військової частини НОМЕР_2 та військової частини НОМЕР_1 та рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 815/5826/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Міністра оборони України, військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_3 та військової частини НОМЕР_2 , як зазначено нижче:
виплатити ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 14.11.2016р. по 29.06.2020р. в розмірі 604 371 (шістсот чотири тисячі триста сімдесят одну) гривню 60 копійок;
виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 30.06.2020р. по 24.09.2020р.;
зарахувати військовослужбовцю до вислуги років та до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання, період з 14.11.2016р. по 24.09.2020р.;
виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за період з 14.11.2016р. по 24.09.2020р. в розмірі 38 354 (тридцять вісім тисяч триста п'ятдесят чотири) гривні 14 копійок.
Як підставу видання даного наказу зазначено: витяг із наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 13.05.2016 №428, Постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014 по справі № 2-а-6803/09/1570, рішення тимчасово виконуючого обов'язки Міністра оборони України 10.10.2016 № 10430/з/1, Постанова Одеського окружного адміністративного суду від 20.04.2017 по справі №815/7098/16, ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 по справі №815/7098/16, довідка про вартість речового майна, що належить до видачі № 44 від 28.08.2020, довідка-розрахунок середнього заробітку.
Таким чином, згідно п.4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.09.2020 року № 184, позивача даним наказом було поновлено з 14.11.2016 у списках особового складу командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та на всіх видах забезпечення на тій посаді, на якій позивач перебував на момент його виключення зі списків особового складу командування ВМС ЗС України № пунктом 1 наказу № 230 (по стройовій частині) від 14.11.2016 року, який було скасовано судом.
Також змістом пункту 4 наказу від 24.09.2020 року № 184 зазначено про повний розрахунок ОСОБА_1 по грошовому та матеріальному забезпеченню, як військовослужбовця, звільненого з військової служби у відставку.
Матеріалами справи встановлено, що позивачу виплачено середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 15 листопада 2016 року по 29 червня 2020 року в сумі 604 371,60 грн., грошове забезпечення за період з 30 червня 2020 року по 24 вересня 2020 року, та грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно в розмірі 38 354,14 грн. Також, командувачем Військово-Морських Сил Збройних Сил України прийнято рішення виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі повного грошового забезпечення за період з 30.06.2020 по 24.09.2020 в сумі 69689,86 грн.
Вказані обставини підтверджуються наданими відповідачем копіями роздавальних відомостей, платіжними дорученнями, карткою особового рахунку військовослужбовця, довідкою про вартість речового майна, що належить до видачі (Том 1 а.с. 212-223).
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України та Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, яка полягає у неприйнятті 24.09.2020 обов'язкового рішення, оформленого наказом по стройовій частині Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України про виплату позивачу грошового і матеріального забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 14 листопада 2016 року по 24 вересня 2020 року включно; визнання протиправною бездіяльність Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України та Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, яка полягає у неприйнятті 24.09.2020 обов'язкового рішення, оформленого наказом п стройовій частині Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України про нарахування та виплату компенсації втрати частини грошового доходу у зв'язку з порушенням строків виплати позивачу щомісячного грошового забезпечення за період вимушеного прогулу з 14.11.2016 року по 24.09.2020 року включно; зобов'язання Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України встановленим порядком прийняті рішення, оформлене наказом по стройовій частині Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України про виплату позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 14.11.2016 року по 24.09.2020 року включно, визначеного ч.2 ст.8, ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» и пунктом 9 розділу XXXI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018; зобов'язання Командувача Військово-морських Сил Збройних Сил України встановленим порядком прийняті рішення, оформлене наказом по стройовій частині Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України про видачу позивачу речового майна за час вимушеного прогулу з 14 листопада 016 року по 24 вересня 2020 року включно.
Стосовно доводів апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для зобов'язання командувача Військово-морських Сил Збройних сил України встановленим порядком прийняти рішення, оформлене наказом по стройовій частині Командування Війьськово-Морських сил Збройних сил України про нарахування та виплату компенсації втрати частини грошового доходу у зв'язку з порушенням строків виплати щомісячного грошового забезпечення за період вимушеного прогулу з 14.11.2016р. по 24.09.2020р. включно, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст.1-2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до п.2 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою КМ України №1427 від 20.12.1997 року, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги (далі - споживчі ціни) за цей період зріс більш як на один відсоток.
Таким чином, аналіз викладених норм свідчить ро компенсацію працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, яка нарахована працівникові, але не виплачена.
Проте, середній заробіток за час вимушеного прогулу, нарахований та стягнутий за рішенням суду, не є заробітною платою у розумінні як Закону України «Про оплату праці», так і Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Колегія суддів враховує, що якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.
До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв'язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.
Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом, виплачений на виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
Наведена практика узгоджується із висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 380/2355/20 , які враховані судом як першої так і апеляційної інстанції при розгляді цієї справи.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди, з таких мотивів.
Так, відповідно до ч.2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом чи або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Крім того, п.п.4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" було надано роз'яснення стосовно того, що позивач повинен зазначити у чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Втім, позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача та заявленою моральною шкодою у розмірі 500 000 грн., а також з огляду на ухвалення рішення про відмову у задовленні позову, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди.
Стосовно доводів апеляційної скарги про допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права під час залишення без розгляду заяв ОСОБА_1 про роз'яснення ухвал суду першої інстанції про залишення без руху позовної заяви та продовження строку усунення недоліків позовної заяви та відмови у задоволенні клопотання про залучення Державної казначейської служби України в якості третьої особи, колегія суддів враховує, що відповідно до абз.2 ч.2 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Втім, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не було допущено порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи по суті спору, а тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги в цій частині.
Разом з цим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги стосовно помилкового зобов'язання судом першої інстанції сплатити судовий збір за позовну вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди, яка заподіяна протиправною бездіяльністю відповідача.
Так, постановою Пленуму Вищого адміністративного суду від 23 січня 2015 року “Про практику застосування адміністративними судами положень закону України від 08.07.2011 року № 3674 -VІ “Про судовий збір” було роз'яснено, що відповідно до ч. 2 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Зміст цієї норми вказує на те, що вимозі про відшкодування шкоди передує вимога про встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача. За такого правового врегулювання вимога про відшкодування шкоди не є об'єктом, за який справляється судовий збір, а тому покладення на позивача обов'язку сплатити судовий збір за подання позову в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, спричиненої його протиправною бездіяльністю є помилковим.
Подібні висновки щодо застосування зазначених норм права також містяться в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 02.05.2019р. (справа №9901/167/19) та Верховного Суду від 13.03.2018р. (справа №820/5268/17).
Вирішуючи питання способу повернення надміру або помилково сплаченого судового збору, колегія суддів виходить з того, що ухвала про залишення без руху позовної заяви не є об'єктом апеляційного оскарження, у зв'язку з чим відсутня правова можливість скасування ухвали суду першої інстанції про залишення без руху позовної заяви.
Разом з цим, з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, позивач має право звернутися до суду першої інстанції, в порядку п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», згідно якої сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно упередженості та необ'єктивності судді першої інстанції Іванова Е.А., які призвели, на його думку, до неправильного вирішення справи, колегія суддів зазначає, що скарги на дії судді можуть бути підставою для подання заяви про відвід судді, при цьому, слід зазначити, що чинним процесуальним законодавством не передбачено такої підстави для скасування рішення суду, а тому такі вимоги не можуть бути предметом розгляду апеляційної скарги.
Стосовно інших доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що наведені в апеляційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального та процесуального права при постановленні оскаржуваного рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Враховуючи, що суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду - без змін.
Розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України не передбачений.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 ), Командувача Військово-морських Сил Збройних Сил України про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Повний текст судового рішення складений 21.12.2021р.
Головуючий суддя Стас Л.В.
Судді Турецька І.О. Шеметенко Л.П.