22 грудня 2021 року м. Дніпросправа № 160/1745/21
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Прокопчук Т.С., Шлай А.В.,
за участю секретаря судового засідання Іотової А.О.,
за участю:
представника позивача: Крутовських С.В.,
представника відповідача: Зайцевої А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 року, (суддя суду першої інстанції Єфанова О.В.), прийняте у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі, в адміністративній справі №160/1745/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -
04 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 31.01.2020 року №1160/1-5340-0417.
Позовні вимоги мотивовані безпідставністю визначення податкових зобов'язань по орендній платі за оскарженим рішенням з підстав невідповідності нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, взятої до розрахунку спірним донарахуванням та тій, що визначена в укладеному договорі оренди землі. Позивач стверджує, що в укладеному між ним та Дніпропетровською районною державною адміністрацією договорі оренди земельної ділянки чітко встановлений розмір орендної плати, який є істотною умовою договору, а контролюючий орган, який навіть не є стороною цього договору, при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення фактично в односторонньому порядку змінив умови договору оренди земельної ділянки в частині визначення (збільшення) розміру орендної плати, що в свою чергу є порушенням умов договору оренди та норм матеріального права, зокрема, статті 654 Цивільного кодексу України та статті 23 Закону України “Про оренду землі”. Додатково стверджує, що належним чином виконував умови договору оренди землі шляхом сплати орендної плати з урахуванням індексів інфляції та ці суми навіть не враховані відповідачем при здійсненні оскарженого донарахування.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду 11.05.2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №1160/1-5340-0417 від 31.01.2020 року винесене Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області. Стягнуто на користь позивача судовий збір в розмірі 10884,68 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що податковим органом з метою перевірки правильності розрахунку орендної плати земельної ділянки ОСОБА_1 було зроблено запит на адресу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо надання інформації по нормативній грошовій оцінці за 2016-2019 роки на земельну ділянку, яка перебуває в оренді позивача. У відповідь на вказаний запит податковий орган отримав інформацію, щодо розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок у 2017 - 2019 роки. Виходячи із відповідного розміру грошової оцінки земельної ділянки виходячи із ставки податку встановленої договором оренди, податковим органом було прийнято податкове повідомлення- рішення про донарахування позивачеві суми податку з орендної плати за 2017-2019 роки всього на суму 1088467.31 грн. Вказане рішення відповідач вважає обґрунтованим та вважає, що підстави для його скасування - відсутні. Також, відповідач посилається на практику Верховного Суду з приводу права податкового органу донараховати суми податку в тому разі, якщо податкове зобов'язання сплачується у розмірі меншому від визначеного Законом.
Від позивача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Також, у відзиві на апеляційну скаргу позивачем заявлено вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 20.09.2010 року між Дніпропетровською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та позивачем у справі (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту) на території Чумаківської сільскої ради, кадастровий номер: 1221488000-03-001-0368.
За умовами договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 447120 грн. Орендар зобов'язується сплачувати орендну плату у грошовій формі. Розмір річної орендної плати становить 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки 53654,40 грн. в рік. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції та переглядається (розмір) один раз на рік, у тому числі, у разі зміни коефіцієнтів індексації внаслідок інфляції. Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.
Не є спірним, що протягом 2017-2019 року позивач сплачував орендну плату за земельну ділянку у розмірі 305580,29 грн. (101793,43 грн. щороку).
Між тим, 31.01.2020 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №1160/1-5340-0417, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання зі сплати орендної плати за землю за 2017-2109 роки у загальному розмірі 1080460,31 грн.
Судом встановлено, що здійснюючи розрахунок цього рішення контролюючий орган використав інформацію, надану ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки за кадастровим номером: 1221488000-03-001-0368, яка складає у 2017 - 2667889,05 грн., у 2018 - 3201335,95 грн, а у 2019 році - 3201335,95 грн. відповідно.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення відповідача від 31.01.2020 року №1160/1-5340-0417 протиправним, позивач звернувся до суду із вимогою про його скасування.
Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач користуючись земельною ділянкою належним чином сплачує оренду плату у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що за умовами договору складає 447120 грн. та відповідно до листа ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 08.02.2017 року нормативно грошова оцінка спірної земельної ділянки не проводилася, при цьому, що позивач вносить розмір орендної плати навіть у більшому розмірі, аніж передбачено умовами договору з урахуванням індексів інфляції, що підтверджується копіями платіжних доручень, долучених до матеріалів справи. Відтак, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення - рішення, яке оскаржується у даній справі, є протиправним та підлягає скасуванню в судовому порядку.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України від 6.10.1998 №161-XIV "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 161-XIV) вбачається, що користування землею в Україні є платним.
З 01.01.2011 набрав чинності ПК України, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 ПК України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону № 161-XIV.
Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України).
Згідно п.288.5 ст.288 розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:
1) не може бути меншою за розмір земельного податку:
для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;
для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області;
2) не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
3) може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у підпункті 288.5.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.
4) для пасовищ у населених пунктах, яким надано статус гірських, не може перевищувати розміру земельного податку.
5) для баз олімпійської, паралімпійської та дефлімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, не може перевищувати 0,1 відсотка нормативної грошової оцінки.
Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Проаналізувавши наведені норми матеріального права, суд дійшов висновку, що з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.
При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір (ставка) орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 02.12.2014 (справа № 21-274а14), 07.04.2015 (справа №21-117а15), 14.04.2015 (справа № 21-165а15), 24.04.2015 (справа № 21-131а15), таких же висновків дійшов і Верховний Суд у постановах від 22.05.2018 року (справа № 809/3756/15), від 21.02.2019 року (справа № 811/2052/13-а), від 28.01.2018 року (справа№ 814/1622/16)
Отже, з набранням чинності ПК України, тобто з 01.01.2011, визначено мінімальний розмір річної та максимальний розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено.
Однак, як видно з матеріалів справи, при винесенні оскаржуваного ППР позивачеві не було замінено ставку податку - орендної плати за землю, податковим органом застосовано ставку податку визначену договором - 12%, при цьому із дотриманням п. 288.51 п. 288.5 ст. 288 ПК України в діапазоні ставки від 3% до 12 %. При винесені ППР відповідачем змінено розмір грошової оцінки земельної ділянки, шляхом застосування при обчисленні розміру орендної плити нового розміру грошової оцінки земельної ділянки згідно інформації з Державного земельного кадастру.
Суд зазначає, що податковий кодекс України у пункті 288.5 статті 288 визначає тільки обмеження щодо максимального та мінімального розміру орендної плати за землю. За цим виключенням, питання щодо розміру орендної плати регулюються виключно договором оренди.
Інші елементи механізму справляння орендної плати за землю - податковий період, порядок обчислення орендної плати, строку сплати та порядок її зарахування до бюджетів відповідно до пункту 288.7 статті 288 Податкового кодексу України встановлюються статтями 285-287 цього кодексу.
Окрім того, статтею 21 Закону України “Про оренду землі” розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Таким чином, законодавством України чітко визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, Податковий кодекс України регулює лише строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, податковий період, порядок обчислення орендної плати та порядок її зарахування до бюджетів відповідно.
Статтею 1 Закону України “Про оренду землі” оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України “Про оренду землі” орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 14 Закону України “Про оренду землі”).
Статтею 15 зазначеного Закону визначені істотні умови договору оренди, серед яких є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Як встановлено судом першої інстанції, в договорі оренди укладеному між Дніпропетровською районною державною адміністрацією та позивачем визначено, що розмір річної орендної плати складає 53654.40 грн., що становить 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Частиною 1 статті 23 Закону України “Про оренду землі” визначено, що орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.
Статтею 14 Закону України “Про оренду землі” визначено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Статтею 654 Цивільного кодексу України (який є загальним нормативно-правовим актом, що регулює зобов'язальні правовідносини) визначено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Судом встановлено, що в пункті 34 Договору сторони погодили, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі наявності недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується в судовому порядку. Тобто одностороння зміна умов договору не допускається.
Матеріали справи не містять доказів внесення сторонами за їхньою згодою, або на підставі рішення суду змін до Договору оренди земельної ділянки щодо визначення розміру річного обов'язкового платежу.
Відтак, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що податковий орган, який не є суб'єктом цивільно-правових відносин у цій справі, прийнявши податкове повідомлення-рішення фактично змінив умови договору в частині визначення збільшення розміру орендної плати, що в свою чергу є порушенням норм матеріального права та умов договору.
Таким чином, зміна індексації (розміру) нормативної грошової оцінки є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договорів оренди землі його учасниками. Зазначене не тягне автоматичну зміну умов договорів щодо розміру орендної плати, а відтак і відповідного донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати за 2017 - 2019 роки за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.
Зазначене повністю відповідає правовому висновку Верховного Суду, який викладений в постанові від 20.06.2018 року (справа №813/3819/17).
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про достатність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
За викладених обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а підстави для його зміни або скасування - відсутні.
Вирішуючи клопотання позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції суд апеляційної інстанції виходить із наступного.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем заявлено клопотання про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 7700 грн.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, позивач посилається на копію договору про надання правової допомоги від 29.01.2021 рок (наявна в матеріалах справи) в якому визначено право адвоката представляти інтереси позивача в суді будь-якої інстанції та юрисдикції.
До договору від 29.01.2021 року укладено додаткову угоду від 16.12.2021 року, відповідно до п. 1 сторони погодили вартість послуг адвоката із судового супроводження справи №160/1745/21 у Третьому апеляційному адміністративному суді, а саме: ознайомлення з матеріалами справи, складання, відправлення стороні та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу - 5000 грн.; представлення інтересів довірителя в суді в судовому засіданні - 2700 грн. за кожне судове засідання.
Позивачем до суду надано копію рахунку 5/29 від 16.12.2021 року на оплату послуг в розмірі 7700 грн.
Також, надано копію квитанцію про проведення оплати витрат на правничу допомогу у розмірі 7700 грн. від 17.12.2021 року.
Також, судом встановлено, що представник позивача С. Крутовських ознайомився з матеріалами справи 16.12.2021 року, про що свідчить його заява.
Також, на виконання умов додаткової угоди складено відзив на апеляційну скаргу відповідача, який направлено на адресу сторони та подано до суду у строк встановлений судом.
За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За положеннями статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України”, від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України”, від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду в справі №640/18402/19, викладеного в постанові 28.12.2020 року, в разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних адвокатом надавати не потрібно.
Перевіривши зміст наведених документів, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 7700 грн. є співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, з урахуванням реального часу, необхідного для виконання відповідних робіт (послуг), а тому підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд ,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 року в адміністративній справі №160/1745/21 - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суму витрат на правничу допомогу у розмірі 7700 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Постанова в повному обсязі складена 22.12.2021 року.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя Т.С. Прокопчук
суддя А.В. Шлай