22 грудня 2021 року м. Дніпросправа № 160/3184/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.
суддів: Білак С.В., Олефіренко Н.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 р. (суддя Кадникова Г.В.) в справі № 160/3184/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.09.2020 р. № Ф309672-55/У.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 р. позов задоволено, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 18.09.2020 р. №Ф309672-55/У.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апелянт вважає, що позивач, будучи зареєстрованим як фізична особа-підприємець та особою, яка не звільняється від сплати єдиного внеску, зобов'язаний визначати базу нарахування та сплачувати єдиний внесок у розмірі, не меншому за розмір мінімального страхового внеску. Судом першої інстанції не враховано, що позивача працевлаштовано лише з 30.06.2020 р., а до цього він мав обов'язок зі сплати єдиного внеску як фізична особа-підприємець.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 13.04.2018 р. по 19.02.2021 р. позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебував на обліку як платник податків у Кам'янській ДПІ ГУ ДПС у Дніпропетровській області.
19.02.2021 р. на підставі поданої заяви позивача про припинення підприємницької діяльності до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №2002230060002025018 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , що відображено у відкритих даних ЄДР.
18.09.2020 р. відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф309672-55/У, якою позивачу нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 20 685,44 грн.
Також судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 11.06.2018 р. по 30.06.2020 р. працював в ТОВ «ДК Дніпротрейд», з цього підприємства був призваний на службу до військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України та на даний час проходить службу в військовій частині НОМЕР_2 Національної Гвардії України, що підтверджується формою ОК-7 та ОК-5 та відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 18.02.2021 р., чим підтверджено позивачу виплачувалась заробітна плата, нараховувався та перераховувався єдиний внесок.
Врахувавши, що з червня 2018 р. роботодавцем ТОВ «ДК Дніпротрейд», а в подальшому військовою частиною НОМЕР_1 Національної Гвардії України, де позивач проходить службу, виплачувалась позивачу заробітна плата, здійснювалось нарахування та перерахування суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував його роботодавець, у позивача відсутній обов'язок по сплаті вказаного внеску, оскільки фактично він є найманим працівником, а не самозайнятою особою.
Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахування контролюючим органом недоїмки з єдиного внеску в сумі 20 685,44 грн. за період, коли позивач фактично не здійснював діяльність як самозайнята особа, не отримував доходу, а вказаний внесок за нього сплачували роботодавець, є протиправним, що й стало підставою для скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.09.2020 р. №Ф309672-55/У.
Суд визнає приведений висновок обґрунтованим, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець 13.04.2018 р.
19.02.2021 р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 за власним рішенням.
ГУ ДПС у Дніпропетровській області 18.09.2020 р. прийнята вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-309672-55, якою вимагається від ОСОБА_1 сплатити суму боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка становить 20 685,44 грн.
Також судом встановлено, що позивач в період з 11.06.2018 р. по 30.06.2020 р. був найманим працівником, працював в ТОВ «ДК Дніпротрейд», а в подальшому проходить військову службу за контрактом у Національній гвардії України.
Індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків (а.с. 8-14) підтверджено факт виплати позивачу доходу третіми особами, а також нарахування та перерахування єдиного внеску за період з 2018 р. по 19.02.2021 р.
Спірним під час апеляційного перегляду справи є правомірність нарахування єдиного внеску фізичній особі-підприємцю, який не здійснює підприємницьку діяльність та не отримує доходу від підприємницької діяльності, та одночасно перебуває у трудових відносинах з юридичною особою та/або проходить військову службу за контрактом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI), відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 якого недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом.
Платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI).
Базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються положеннями Закону про оплату праці, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI).
Також платниками єдиного внеску, як зазначено у пункті 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Верховним Судом в постанові від 04.12.2019 р. в справі № 440/2149/19 висловлена правова позиція, яка полягає у тому, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Відповідно до абзацу 7 частини першої статті 4 Закону №2464-VI роботодавцями є військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, для таких осіб: військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби).
Таким чином, зважаючи на те, що позивач в період з 2018 року по 19.02.2021 р. був найманим працівником та проходив військову службу за контрактом у Національній гвардії України, тобто був застрахованою особою, а платником єдиного внеску (роботодавцем) за нього сплачувався єдиний внесок щомісячно, а також враховуючи не надання відповідачем доказів здійснення позивачем у зазначеному періоді підприємницької діяльності та отримання доходу від цього виду діяльності, суд погоджує висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску як фізичною особою-підприємцем та протиправність оскарженої вимоги.
Доводи апелянта стосовно того, що робота позивача за трудовим договором на підприємстві не виключає можливості здійснення ним підприємницької діяльності, а Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не передбачено звільнення від сплати єдиного внеску фізичної особи-підприємця, яка одночасно є найманим працівником, спростовані приведеними вище висновками суду.
Посилання апелянта на те, що позивача працевлаштовано лише з 30.06.2020 р., а до цього він мав обов'язок зі сплати єдиного внеску як фізична особа-підприємець, також є незмістовними, адже належними доказами (індивідуальними відомостями про застраховану особу, відомостями про розмір отриманого доходу та сплачений податок на доходи фізичних осіб) підтверджено, що позивач був найманим працівником й до 30.06.2020 р. та отримував заробітку плату, з якої сплачено єдиний внесок.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки предметом позову в цій справі є рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 6 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 р. в справі № 160/3184/21 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 р. в справі № 160/3184/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 22.12.2021 р. та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 22.12.2021 р.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.В. Білак
суддя Н.А. Олефіренко