Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
21 грудня 2021 р. № 520/19281/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про стягнення грошових коштів, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд стягнути з Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Харківській області на мою користь, ОСОБА_2 , грошові кошти за час затримки розрахунку виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту за період з 07 липня 2021 року по 05 жовтня 2021 року в розмірі 64915,20 грн; за час затримки розрахунку виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту за період з 06 жовтня 2021 року по день фактичного розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення; за час затримки розрахунку виплати заробітної плати при звільненні за період з 07 липня 2021 року по 22 липня 2021 року в розмірі 1 1157,30 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржувані дії відповідача незаконними, оскільки вони порушують право позивача.
Ухвалою суду від 11.10.2021 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Представником відповідача 11.11.2021 надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 26.11.2004 по 06.07.2021 проходив службу в органах Міністерства внутрішніх справ України та органах Міністерства надзвичайних ситуацій України.
Наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області від 06 липня 2021 року №265 о/с ОСОБА_1 , старшого прапорщика служби цивільного захисту, командира відділення 54-ї державної пожежно-рятувальної частини смт. Шевченкове, було звільнено зі служби цивільного захисту у відставку (із зняттям з військового обліку) за станом здоров'я.
Наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області від 06 липня 2021 року №265 о/с передбачено, що вислуга років позивача для нарахування виплати грошової вихідної допомоги складає 18 років 02 місяці 08 днів.
Отже, ОСОБА_1 був звільнений 06 липня 2021 року.
Позивачем у позовній заяві вказано, що вихідна допомога при звільненні на день подання позовної заяви до Харківського окружного адміністративного суду йому не виплачена у повному обсязі. Остаточний розрахунок по виплаті йому заробітної плати за липень 2021 року був проведений 22 липня 2021 року, що підтверджується випискою по картці/рахунку від 04.10.2021.
Отже, позивачем вказано, що до стягнення на його користь підлягає середній заробіток за затримку виплати вихідної допомоги за період з 07 липня 2021 року (наступний день після звільнення) по 05 жовтня 2021 року (день подання позовної заяви) - 64 робочих дні (18 робочих дні у липні + 21 робочий день у серпні + 22 робочих дні у вересні + 3 робочих дні у жовтні), які становлять час затримки виплати одноразової допомоги (без врахування часу по день фактичного розрахунку або по день постановлення рішення); стягнення на користь позивача середнього заробітку за затримку виплати заробітної плати за період з 07 липня 2021 року (наступний день після звільнення) по 22 липня 2021 року (є днем фактичного розрахунку) - 11 робочих днів, який становить час затримки виплати заробітної плати.
Позивачем у позовній заяві вказано, що виходячи із наявних у нього документів про розмір заробітної плати середньоденна заробітна плата за 2 останні місяці роботи (травень та червень 2021 року), що передували звільненню становила 1014,30 грн: 38543,42 грн (25556,71 грн заробітна плата за травень + 12986,71 грн заробітна плата за червень) /38 (18 робочих днів у травні + 20 робочих днів у чнрвні).
Також, позивачем вказано, що виходячи з розміру його середньоденного заробітку - 1014,30 грн: середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні - 64 робочих дні (на день подання позовної заяви без врахування часу по день фактичного розрахунку або по день постановлення рішення), з відповідача необхідно стягнути суму середнього заробітку за час затримки у розмірі 64915,20 грн. (64 х 1014,30 грн).
З приводу спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Приписами ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається Кодексом цивільного захисну України (далі - Кодекс) та «Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу», що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 року №593 (далі - Положення №593).
Відповідно до положень ст. 125 Кодексу держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного тa сумлінного виконання ними службових обов'язків. Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 1 ст. 127 Кодексу пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту здійснюється у порядку та розмірах, встановлених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
В свою чергу згідно ч.1 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (інших територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачуєтеся за наявності вислуги 10 років і більше.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, співробітникам Служби судової охорони, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.
Пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" (далі - Постанова № 393) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Пункт 7 розділу XV "Порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту" "Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту" (далі - Інструкція №475), затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.04.2015 №475, містить аналогічне положення: особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Суд зазначає, що непоширення норм КЗпП України на службовців цивільного захисту стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні службовців цивільного захисту (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відтак, приписами ч. 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення службовців цивільного захисту, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню статті 116 та 117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Зазначена позиція суду узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постановах від 30.01.2019 у справі № 805/4523/16-а, від 10.05.2019 у справі №805/416/16-а, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З аналізу вищевикладених норм слід дійти висновку про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Під час розгляду справи судом встановлено, що під час звільнення позивача відповідачем було нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 113141,70,50 грн. Водночас, як підтверджено сторонами, із зазначеної суми одноразової грошової допомоги при звільненні позивача було виплачено у липні 2021 року у сумі 6309,98 грн.
Вказані обставини свідчать про те, що станом на час розгляду справи із позивачем не було проведено остаточного розрахунку. Також, сторонами до суду не надано доказів проведення із позивачем остаточного розрахунку після відкриття провадження у справі.
Тобто на даний час у суду відсутні підстави вважати, що із позивачем після його звільнення було проведено остаточний (фактичного) розрахунок.
Як встановлено судом з позовної заяви, позивачем у даному випадку не оскаржується питання саме не проведення із ним повного розрахунку та не оскаржуються нараховані суми.
Відтак, оскільки судом встановлено, що відповідачем не проведено із позивачем повного (фактичного) розрахунку, тобто не виплачено повної нарахованої суми одноразової грошової допомоги при звільненні, суд приходить до висновку про відсутність підстав на даний час для виплати відповідачем середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів, аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (вул. Шевченка, буд. 8, м. Харків, 61013, ЄДРПОУ 38631015) про стягнення грошових коштів - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М.Панов