Справа № 420/19338/21
22 грудня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області про визнання протиправним та скасування підпункт 2 пункту 1 рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області від 03.06.2021 р. № 1789 - VII «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 та, яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, у зв'язку з невідповідністю генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, наступним громадянам: 2. ОСОБА_1 ; зобов'язання Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області надати ОСОБА_1 дозвіл виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтованою площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земельної ділянки, які передані в комунальну власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га. або земельної ділянки кадастровий номер: 5122983400:01:001:0682 - 47.8748 га. За межами села Коси Слобідка, або земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:001:0385 - 113,66 га. за межами населеного пункту Мардарівка, Подільського району, Одеської області або іншої вільної земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішення відповідача про відмову надати дозвіл, на переконання позивача, є протиправним, а викладені в ньому підстави не відповідають дійсності, оскільки відповідач зазначив, що відмовив надати дозвіл у зв'язку з невідповідністю генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації. На переконання позивача рішення не містить жодного законного обґрунтування (мотивації) на підтвердження того, з яких міркувань виходив відповідач при прийнятті даного рішення, не вказав посилання на відповідну норму закону, яка передбачає зазначену підставу для відмови. Фактично, вказані земельні ділянки мають відповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, тобто відповідають вимогам ч. 7 ст. 118 Земельного Кодексу України. З метою захисту порушеного права та одержання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою позивач звернулась до суду.
18.11.2021 року через канцелярію суду від Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що заперечує проти заявлених вимог, зазначивши, що рішенням від 23.10.2021 року №2910-VIII позивачу надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,0000 га (кадастровий номер 5122982500:01:001:0587).
Ухвалою суду від 23.10.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Дослідивши адміністративний позов, відзив відповідача, відповідь на відзив позивача, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.03.2021р. у справі № 420/131/20 визнано протиправною бездіяльність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду колективної заяви, вхід. № Ко-3352 від 08.11.2019 р.; зобов'язано Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області повторно розглянути колективну заяву, вхід. № Ко-3352 від 08.11.2019 року, та прийняти рішення, передбачене частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернувся позивач, наданої судом у рішенні.
16.12.2020 р. ОСОБА_1 звернулася до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та обєднання земельної ділянки або дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок інших земель запасу із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за межами населених пунктів у відповідності з п. «б» ч.1 ст. 121 ЗК України за рахунок сформованих земельних ділянок, які передані у комунальну власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га або земельної ділянки кадастровий номер: 5122983400:01:001:0682 - 47,8748 га за межами села Коси Слобідка, або земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:001:0385 - 113,66 га, за межами населеного пункту Мардарівка, Подільського району, Одеської області або іншої вільної земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради, за межами населеного пункту в Подільському районі, Одеської області.
Рішенням Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №341-VIII від 24.12.2020 р. «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» (п. 1) відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області, у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, наступним громадянам, зокрема ОСОБА_1 (п. 1.48).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.06.2021 по справі №420/885/21 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (66300, Одеська область, м. Подільськ, вул. Соборна, 105; код ЄДРПОУ 04379835) про визнання протиправним та скасування п.1 рішення №341-VIII від 24.12.2020 р., зобов'язання надати дозвіл на виготовлення технічної документації - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №341-VIII від 24.12.2020 р. «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства», в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області, у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (п.1.48 рішення) та зобов'язано Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.12.2020 р. про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земельної ділянки, які передані в комунальну власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за межами населеного пункту Мардарівка, Подільського району, Одеської області або іншої вільної земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради, за межами населеного пункту в Подільському районі, Одеської області, з урахуванням висновків суду.
03.06.2021 року Рішенням Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №1789-VІІ «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства», позивачу, пунктом 2 вказаного рішення, відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення бажаної позивачем земельної ділянки з підстав у зв'язку з невідповідністю генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації (а.с.12).
Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно зі ст. 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Відповідно до ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
За змістом ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118, 122 ЗК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
У ч. 7 ст. 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Частинами 10 та 11 ст. 118 ЗК України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом, забороняється.
Також, суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Відповідно до ч. 2 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється:
у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;
шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок;
шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом;
за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (ч. 4 ст. 79-1 ЗК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Положеннями ч. 6 ст. 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Згідно з ст. 1 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.
Відповідно до ст. 25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Таким чином, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.
Тобто, згідно з нормами ЗК України способами формування земельної ділянки, є: у порядку відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок) та шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, оскільки частина 2 статті 79 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.
Надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.
Зі змісту наведених норм слідує, що формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих ділянок, що, в свою чергу, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 04.05.2020 у справі №802/1539/17-а.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
Таким чином, у залежності від того, яку земельну ділянку бажає отримати громадянин - він повинен дотриматися відповідної процедури та надати відповідні заяви та документи.
Суд звертає увагу, що позивач звернулась до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області із заявою в якій одночасно просила надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом «б» частини 1 статті 121 ЗК України, за рахунок сформованих земельних ділянок, які передані у комунальну власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га або земельної ділянки кадастровий номер: 5122983400:01:001:0682 - 47,8748 га за межами села Коси Слобідка, або земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:001:0385 - 113,66 га, за межами населеного пункту Мардарівка, Подільського району, Одеської області або іншої вільної земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради, за межами населеного пункту в Подільському районі, Одеської області.
При цьому, оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено саме у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області, у зв'язку з невідповідністю генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації.
Так, щодо оскаржуваного наказу в частині відмови позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, суд зазначає таке.
Судом, посилаючись на положення ст.118 ЗК України, вже наведено процедуру одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства.
В свою чергу, відповідно до ч.ч.1-2 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Суд зазначає, що відповідач оскаржуваним рішенням відмовив позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га у зв'язку з невідповідністю генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації.
Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, який розширеному тлумаченню не підлягає, а саме, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч.7 ст.118 ЗК України).
З урахуванням зазначеного, підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпними та не потребують додаткового розширеного тлумачення.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена зокрема в постановах Верховного Суду від 24.04.2018 по справі №814/1961/17, від 02.02.2021 по справі №420/3294/19.
Суд зазначає, що в оскарженому рішенні не конкретизовано, у зв'язку з невідповідністю якого саме генерального плану населеного пункту та іншої містобудівної документації, прийнято це рішення, так само не надано суду, ані рішення ради яким затверджено генеральний план, ані самого генерального плану.
Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Встановлені судом обставини свідчать про недотримання відповідачем вимог щодо ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обґрунтованості щодо оскаржуваного рішення, виконання яких є запорукою передбачуваності для позивача наслідків виконання або невиконання ним законних вимог відповідача.
Відтак, невиконання суб'єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії також вказує на його протиправності.
Отже, за наведених судом вище обставин та нормативного обґрунтування, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення підлягає задоволенню в частині визнання визнання протиправним та скасування підпункт 2 пункту 1 рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області від 03.06.2021 р. № 1789 - VII «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 та, яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, у зв'язку з невідповідністю генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, наступним громадянам: 2. ОСОБА_1 .
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області надати ОСОБА_1 дозвіл виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтованою площею 2 га. У власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земельної ділянки, які передані в комунальну власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га. Або земельної ділянки кадастровий номер: 5122983400:01:001:0682 - 47.8748 га. За межами села Коси Слобідка, або земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:001:0385 - 113,66 га. за межами населеного пункту Мардарівка, Подільського району, Одеської області або іншої вільної земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, суд зазначає таке.
Згідно ст.79-1 ЗКУ визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: - у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; - шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; - шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; - шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; - за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Згідно з ч.6 ст.79-1 ЗКУ формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Поділ, об'єднання земельної ділянки, що перебуває у заставі, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Поділ, об'єднання земельної ділянки, що перебуває у користуванні, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Справжність підпису на такій згоді засвідчується нотаріально.
Земельні ділянки можуть бути об'єднані, якщо вони мають однакове цільове призначення. У разі поділу земельної ділянки, об'єднання земельних ділянок сформовані земельні ділянки зберігають своє цільове призначення.
Частиною 7 ст.79-1 ЗКУ встановлено, що винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій»:
- проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.
- технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.
Відповідно до статті 25 цього ж Закону документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Таким чином, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.
Тобто, згідно з ЗК України способами формування земельної ділянки, є, у порядку відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок), шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже ч. 2 ст. 79 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.
Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС/КАС України від 04 травня 2020 року по справі №802/1539/17-а, адміністративне провадження №К/9901/27888/18.
Як вже вказано вище, системний аналіз змісту ч.7 ст.118, ч.9 ст.118, ч.8 ст.186 Земельного кодексу України засвідчує формальну вичерпність кола підстав як для вчинення владним суб'єктом волевиявлення у формі відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, так і для вчинення владним суб'єктом волевиявлення у формі відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Саме такий правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18.10.2018 по справі №806/1316/18.
Між тим, з огляду на правові висновки постанов Верховного Суду від 27.11.2019 по справі №671/464/17, від 25.04.2018 по справі №461/2132/17, від 31.07.2019 по справі №472/1286/17-ц, від 11.09.2019 по справі №472/1284/17-ц поряд з прямо передбаченими законом формальними підставами для правомірного вчинення відмови органом публічної адміністрації можуть також використовуватись і суміжні причини, котрі унеможливлюють прийняття позитивного рішення на користь зацікавленої приватної особи, а саме: істотні недоліки матеріалів звернення, об'єктивна потреба віддання переваги публічним інтересам суспільства чи одного із претендентів тощо.
Тому під легальними підставами для вчинення владним суб'єктом правомірного управлінського волевиявлення у формі відмови слід розуміти, зокрема: 1) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; 2) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до законів нормативно-правових актів; 3) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів; 4) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам іншої містобудівної документації; 5) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; 6) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів; 7) істотні недоліки матеріалів звернення; 8) потреба у віддані пріоритету публічному інтересу суспільства чи іншого учасника суспільних відносин; 9) намір заявника - громадянина одержати у власність земельну ділянку за рахунок вже сформованого об'єкта цивільного обороту (існуючої земельної ділянки з конкретним кадастровим номером) поза межами процедури за ст.79-1 Земельного кодексу України; 10) припинення відповідного суб'єктивного права громадянина за рахунок використання у минулому тощо.
Як вказано позивачем та не спростовано відповідачем, Головне управління Держгеокадастру в Одеської області, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад» та наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 15.03.2018 № 45, та наказу Держгеокадастру в Одеської області від 11.12.2018 №15-7954/13-18СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та акту приймання - передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 22.12.2018 передало Куяльницькій сільській раді Подільського району Одеської області у комунальну власність 1430 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 17826,5853 га, згідно з актом приймання - передачі, зокрема вказані в заяві сформовані земельні ділянки передано відповідачу.
Таким чином, відповідачу були передані сформовані земельні ділянки.
Верховний Суд у своїх рішеннях від 03.10.2019 по справі №823/1172/17, від 21.08.2018 у справі №823/1179/17 дійшов висновку, що виходячи з аналізу положень ч.5-10 ст.79-1 ЗКУ підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.
Таким чином, у залежності від того, яку земельну ділянку бажає отримати громадянин - він повинен дотриматися відповідної процедури та надати відповідні заяви та документи.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 по справі № 815/4257/16, згідно ЗК України способами формування земельної ділянки, є: у порядку відведення земельної ділянки із земель комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок) та шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже ч. 2 ст. 79 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.
У даному рішенні Верховний Суд вказав, що оскільки об'єктом звернення позивачів до відповідача було саме клопотання про надання їм дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відповідач не мав правових підстав для задоволення такого клопотання позивачів.
З обставин даного спору, 16.12.2020 позивач подала до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області заяву про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеутрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки або дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок інших земель запасу із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за межами населених пунктів у відповідності з п. «б» ч.1 ст. 121 ЗК України за рахунок сформованих земельних ділянок, які передані у комунальну власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га або земельної ділянки кадастровий номер: 5122983400:01:001:0682 - 47,8748 га за межами села Коси Слобідка, або земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:001:0385 - 113,66 га, за межами населеного пункту Мардарівка, Подільського району, Одеської області або іншої вільної земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради, за межами населеного пункту в Подільському районі, Одеської області.
Суд зазначає, що правом обирати бажане місце розташування земельної ділянки при зверненні про надання дозволу на розробку проекту землеустрою в порядку ст.118 Земельного кодексу України наділений саме ініціатор відповідного звернення.
Проте заява не була чіткою та конкретизованою, оскільки стосувалась декількох земельних масивів щодо відведення земельних ділянок.
Між тим, норми ЗКУ встановлюють процедуру набуття громадянином права на земельну ділянку, яка включає у себе надання клопотання та до додане до нього викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Таким чином, законом визначено, що позивач визначає місце розташування бажаної земельної ділянки. При цьому аналіз вказаної статті свідчить про те, що визначається саме одна бажана земельна ділянка, а не безмежна їх кількість. Відповідно за вказаною земельною ділянкою суб'єкт владних повноважень вирішує питання у відповідності до вимог законодавства.
Визначення заявником альтернативи чи бажання, щоб розпорядник землі самостійно обирав місце розташування земельної ділянки, на яку надається дозвіл на розробку проекту землеустрою, положеннями Земельного кодексу України не передбачено.
Тобто позивач, звертаючись із вищевказаною заявою подав її у спосіб, не визначений статтею 118 Земельного кодексу України.
Водночас враховуючи вказані вище обставини, суд вказує на те, що у разі надання особою пакету документів, необхідних для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з недоліками щодо комплектності, форми чи змісту, відповідний орган має право звернутися до заявника з пропозицією усунути виявлені недоліки. Така дія є правомірним способом поведінки органу і має на меті створення громадянам умов для реалізації їх прав на землю.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.12.2018 року по справі №509/4156/15-а, також даний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.04.2020 р. у справі №120/4542/18-а.
При цьому відповідачем, як суб'єктом владних повноважень на якого КАС України покладено обов'язок доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення не надано докази звернення до позивача з пропозицією усунути недоліки заяви.
Так суд вказує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями
Водночас, як встановлено судом 23.10.2021 року Куяльницькою сільською радою Подільського району Одеської області прийнято рішення «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» №2910-VIII (прийнятого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/885/21), згідно п.1 якого повторно розглянувши заяву ОСОБА_1 їй надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,0000 га (кадастровий номер 5122982500:01:001:0587), яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області.
При цьому суд акцентує увагу на тому, що позивач при зверненні із заявою від 16.12.2021 року зокрема вказувала про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки або дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок інших земель запасу із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за межами населених пунктів у відповідності з п. «б» ч.1 ст. 121 ЗК України за рахунок сформованих земельних ділянок, які передані у комунальну власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, або іншої вільної земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради, за межами населеного пункту в Подільському районі, Одеської області
Так враховуючи дискреційні повноваження в даному випадку Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області при розгляді заяви від 16.12.2020 року позивача, остання прийняла рішення про надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства рішенням від 23.10.2021 року №2910-VIII (прийнятого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/885/21), тобто обрала один з запропонованих позивачем варіантів «іншої вільної земельної ділянки комунальної власності».
Водночас матеріали справи не містять, а позивачем не надавались докази щодо визнання протиправним та скасування рішення від 23.10.2021 року №2910-VIII, а також того, що наданий дозвіл на земельну ділянку не є вільною.
Крім того, суд вказує, що в межах даної справи рішення від 23.10.2021 року №2910-VIII Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області не є предметом позову.
Підсумовуючи все вищезазначене суд доходить висновку про необхідність відмовити у задоволення даної частини позовних вимог.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Підсумовуючи все вищевикладене суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
У прохальній частині позовної заяви позивач просить суд стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500 грн.
Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно ч.ч. 2-5 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст.134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч.ч. 7, 9 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5500 грн. позивач надав договір про надання професійної правничої допомоги від 12.12.2020 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Опальком О.М., попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат, акт прийому виконаних робіт від 09.10.2021 року.
Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Суд зазначає, що надання клієнту роз'яснень та консультацій, збирання доказів, підготовка позову фактично охоплюються виконаною роботою щодо підготовки позову, а тому не є такими, що належать до стягнення за кожне окремо.
Також аналізуючи вищезазначене, суд зауважує, що дана справа відноситься до справ незначної складності з підстав чого також і була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, щодо яких на момент звернення позивача до суду сформовано сталу практику їх розгляду. Отже, даний спір не потребував значних затрат часу, а підготовка цієї справи до розгляду у суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи.
Таким чином, вказані вище обставини свідчать про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу та часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, а тому суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу представника позивача у цьому випадку має бути зменшений до 2500,00 грн.
Що стосується питання сплаченого судового збору суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем до позову додано квитанцію №0.0.2297599625.1 від 12.10.2021 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 908,00 грн. (а.с.9).
Таким чином з урахування задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд доходить висновку про необхідність стягнення судового збору у розмірі 908,00 грн. сплаченого позивачем з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 241-246 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати підпункт 2 пункту 1 рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області від 03.06.2021 р. № 1789 - VII «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 та, яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, у зв'язку з невідповідністю генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, наступним громадянам: 2. ОСОБА_1 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. сплачені за квитанцією №0.0.2297599625.1 від 12.10.2021 року.
Стягнути з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1 ).
Відповідач - Куяльницька сільська рада Подільського району Одеської області (66300, Одеська область, м. Подільськ, вул. Соборна, 105, код ЄДРПОУ 04379835).
Суддя Іванов Е.А.