Справа № 420/18677/21
22 грудня 2021 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ст. 262 ч.5 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, яка полягає у невжитті заходів щодо демонтажу юніпаркера за адресою: АДРЕСА_1 , координати розташування: 46.426583.30.755869;
- зобов'язати Приморську районну адміністрацію Одеської міської ради вжити заходи, передбачені пунктами 1.2, 1.3. Рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №389 від 31.10.2019 року, щодо демонтажу юніпаркера за адресою: АДРЕСА_1 , координати розташування: 46.426583.30.755869.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 (перша парадна). Біля першої парадної його будинку невідома йому особа встановила юніпаркер, який заважає нормальному руху пішоходів та транспорту. Враховуючи викладене, позивач неодноразово залишав свої звернення на сайті Одеської міської ради (Єдиний центр звернення громадян) з вимогою демонтувати незаконно встановлений юніпаркер за адресою: АДРЕСА_3 (1 парадна). Водночас відповідач необхідних дій задля демонтажу юніпаркера за адресою АДРЕСА_3 (1 парадна) не вчинив, з огляду на що позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 23.10.2021 року у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України.
09.11.2021 року від Приморської районної адміністрації Одеської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що згідно п. 1.2 рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №389 від 31.10.2019 року районні адміністрації Одеської міської ради уповноваженні направляти або вручати власникам, користувачам, балансоутримувачам, особам, що встановили чи розмістили зазначені у підпункті 1.1 пункту 1 цього рішення елементи, приписи щодо самостійного усунення порушень шляхом їх демонтажу та приведення об'єктів благоустрою в первісний стан у строк до десяти календарних днів.
Так як власника чи користувача зазначеного юніпаркера встановлено не було, Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради було направлено листа на адресу балансоутримувача - голові ОСББ «Аркадіївський» ОСОБА_2 задля відповідного реагування. Повторно лист на адресу ОСББ було направлено 17.09.2021 року №С-577/3.
Балансоутримувач за вказаною адресою жодним чином не відреагував на листи Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, з огляду на що райадміністрацією було самостійного вжиті заходи задля встановлення особи власника (встановлювана) юніпаркера у АДРЕСА_3 .
31.10.2021 року в межах наданих повноважень Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради від 03.11.2021 року на ім'я ОСОБА_3 було винесено припис з вимогою самостійно демонтувати юніпаркер за адресою: АДРЕСА_3 .
Як зазначає відповідач, якщо особа стосовно якої складено припис, самостійно не демонтує юніпаркер за адресою: АДРЕСА_3 , то Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради будуть вжиті заходи, передбачені п. 1.3 рішення №389 від 31.10.2019 року, а саме видано та направлено розпорядження до КП “Міські дороги” для примусового демонтажу юніпаркера.
За таких умов відповідач вважає, що ним не було допущено бездіяльності, про яку зазначає позивач у позові.
29.11.2021 року на адресу суду від ОСОБА_3 надійшла заява про бажання вступити у справу №420/18677/21 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. В обґрунтування вказаної заяви заявник зазначив, що юніпаркер за адресою: АДРЕСА_3 , щодо якого ОСОБА_1 було подано позовну заяву до суду у справі №420/18677/21, належить саме йому. При цьому ОСОБА_3 зазначив, що такий юніпаркер встановлений законно, та є необхідною мірою, оскільки він є особою похилого віку з інвалідністю.
Ухвалою суду від 06.12.2021 року було задоволено клопотання ОСОБА_3 та залучено його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
16.12.2021 року від ОСОБА_3 до суду надійшли письмові пояснення, в яких останній зазначив, що він, починаючи з 2006 року законно користується гаражем у тупиковому заїзді, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Однак, зі сплином часу, у дворі будинку, де знаходиться гараж, з'явилося чимало автомобілів, які фактично перекривали своїм розміщенням в'їзд та виїзд з нього. Через подібну ситуацію, він вимушений був звернутися до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради з листом від 26.07.2017 року з проханням узгодити розміщення «юніпаркеру».
Листом від 23.08.2017 року Приморська районна адміністрація Одеської міської ради надала йому погодження на проведення відповідних робіт з улаштування юніпаркеру, а отже такий юніпаркер, за твердженням ОСОБА_3 , був влаштований законно з отриманням відповідного дозволу відповідача та не погіршує правил благоустрою. Крім того, ОСОБА_3 надав всім обслуговуючим організаціям ключі до юніпаркеру, задля того, аби не заважати їм здійснювати необхідну роботу.
Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши зміст позовної заяви та доданих до неї матеріалів, суд встановив наявність підстав для закриття провадження в даній адміністративній справі, з огляду на наступне.
Так, згідно із положеннями ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.п. 1, 2, 7 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір, згідно п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України - це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг;
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.
Тобто, під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звертається особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, а визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Вказана правова позиція узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2019 року у справі № 826/9341/17, від 18.09.2019 року у справі №810/3711/18, від 18.12.2019 року у справі № 826/13961/1.
Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Враховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між суб'єктом владних повноважень та суб'єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 815/1568/16 вказано, що ОСОБА_4 фактично оспорює дозвіл (дії), який є правовим актом індивідуальної дії. Такий правовий акт породжує права й обов'язки тільки для тих суб'єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким його адресовано. Таким чином, відсутність у будь-кого (крім власника нерухомого майна), у тому числі і позивача, прав чи обов'язків у зв'язку із оскаржуваним рішенням (дією) не породжує для останнього права на звернення із цим позовом у порядку адміністративного судочинства.
Разом із тим у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі №420/288/20 зазначено, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб'єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.
Суд зазначає, що в даній адміністративній справі позивач не знаходиться з відповідачем у відносинах, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а правові наслідки, до яких може призвести задоволення позову, виникають для третьої особи в справі - особи, яка встановила та користується юніпаркером на підставі рішення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради.
На підставі вищевикладеного суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради щодо зобов'язання відповідача здійснити дії задля демонтажу юніпаркера за адресою АДРЕСА_1 є вимогами, підґрунтям яких є оскарження права власності ОСОБА_3 на зазначений юніпаркер, законності його встановлення та користування відповідною прибудинковою територією, де він встановлений. Тому, на думку суду, даний спір не є публічно-правовим, оскільки не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин.
При цьому за суб'єктним складом сторін цей спір підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи те, що правовідносини, які виникли між сторонами є не публічно-правовими, суд доходить висновку про необхідність закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.
З огляду на вищезазначене, судом в межах адміністративної справи №420/18677/21 не вбачається підстав для задоволення клопотання позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження у зв'язку із необхідністю виклику свідків, оскільки необхідність виклику та допиту свідків повинно вирішуватись уповноваженим на те судом при розгляді справи по суті спірних правовідносин.
Згідно з ч. 2 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
У відповідності з ч. 2 ст. 132 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".
Приписами п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Судом встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем було сплачено судовий збір у сумі 908,00 грн., що підтверджується копією квитанції від 06.10.2021 року.
Враховуючи висновок суду щодо необхідності закриття провадження в адміністративній справі, суд вважає за необхідне повернути ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір за подання адміністративного позову до суду.
Керуючись приписами ст.ст. 2, 4, 5, 6-11, 19, 132, 238, 241, 243, 248, 256, 257, 258, 262, 293-295 КАС України, суд, -
Провадження у справі №420/18677/21 за позовом ОСОБА_1 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 сплачений позивачем судовий збір у розмірі 908,00 грн. за подання адміністративного позову у справі №420/18677/21 згідно квитанції від 06.10.2021 року.
Роз'яснити сторонам, що у разі закриття провадження в адміністративній справі повторне звернення до адміністративного суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 256 КАС України.
Ухвала суду може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені ст. ст. 293-295 КАС України, з урахуванням положень пп. 15.5 п. 15 ч. 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Суддя Білостоцький О.В.
.