22 грудня 2021 р. № 400/4819/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), вул. 8 Березня, 107, м. Миколаїв, 54020,
про:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про:
- визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, у зв'язку з невиплатою у день звільнення 27.12.2019 р. усіх сум, що мали бути виплачені при відсутності спору про їх розмір, а саме: частини заробітної плати в сумі 21826,09 грн;
- зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у зв'язку з невиплатою у день звільнення 27.12.2019 р. усіх сум, що мали бути виплачені при відсутності спору про їх розмір, а саме: частини заробітної плати в сумі 21826,09 грн;
- зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати частини заробітної плати в сумі 21826,09 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що при звільненні 27.12.2019 р. з Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області йому не виплачено винагороду на загальну суму 21826,09 грн у виконавчих провадженнях № 59391484, № 57920727, № 58386950 і № 59418912. Відповідна виплата здійснена відповідачем на виконання рішення суду у справі № 400749/20 лише 30.09.2020 р. Позивач вважає, що одночасно з виплатою відповідач повинен був нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, як це передбачено ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а також компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації, як це передбачено Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050).
16.08.2021 р. відповідач подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення (а. с. 64-68).
З даного приводу суд звертає увагу відповідача на те, що ухвалою від 14.07.2021 р. визнано поважними причини пропуску строку звернення та поновлено позивачу строк звернення до суду.
13.09.2021 р. позивач подав відзив (а. с. 72-78), в якому зазначено, що 27.12.2019 р. позивача звільнено з Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області за переведенням для подальшої роботи в Південному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Одеса), з якого позивача звільнено 04.12.2020 р. Отже, трудові правовідносини позивача не припинилися, позивач був фактично переведений з однієї посади на іншу, що виключає факт затримки розрахунку при звільненні та обов'язку виплати відповідного відшкодування. Винагорода державному виконавцю є одноразовою виплатою, яка виплачується за рахунок коштів боржника, а не роботодавця.
15.11.2021 р. позивач подав відповідь на відзив (а. с. 97-103).
14.12.2021 р. відповідач подав заперечення на відповідь на відзив.
За клопотанням позивача справу розглянуто в письмовому провадженні.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Позивач займав посаду заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, з якої його звільнено наказом голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 24.12.2019 р. № 6286/06 за переведенням для подальшої роботи в Південному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Одеса) (а. с. 79).
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 р. по справі № 400/749/20 визнано протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області щодо невидачі наказів про виплату ОСОБА_1 винагороди на загальну суму 21826,09 грн за заявами від 19.12.2019 р. у виконавчих провадженнях № 59391484, № 57920727, № 58386950 і № 59418912; стягнуто з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 винагороду державного виконавця в загальній сумі 21826,09 грн (двадцять одна тисяча вісімсот двадцять шість грн 09 коп.) за заявами від 19.12.2019 р. у виконавчих провадженнях № 59391484, № 57920727, № 58386950 і № 59418912.
У мотивувальній частині рішення суду зазначено, що станом на дату розгляду справи Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області перебуває у процесі припинення, його правонаступником є саме Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Очевидно, що покладення обов'язку виконання рішення суду на Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області призведе до неможливості його виконання через відсутність бюджетних асигнувань юридичної особи, яка припиняється. При цьому, зобов'язання держави (в особі органу державної влади) мають бути виконані іншою особою, до якої перейшли повноваження ліквідованої особи. Реорганізація органів державної влади не може мати наслідком позбавлення громадянина права на отримання належних йому виплат. З огляду на викладене, суд вважає, що ефективним способом захисту права позивача є стягнення винагороди державного виконавця саме з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), як правонаступника Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2020 р. рішення по справі № 400749/20 залишено без змін.
28.09.2020 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому коштів у сумі 21826,09 грн з нарахуванням та виплатою середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (а. с. 16-17).
Платіжним дорученням від 29.09.2020 р. № 6435 відповідач виплатив позивачу кошти в розмірі 21826,09 грн (а. с. 39).
02.11.2020 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про надання розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку згідно рішення суду по справі № 400/749/20 (а. с. 40).
Листом від 04.11.2020 р. відповідач повідомив, що рішення суду виконано, а обов'язку щодо виплати середнього заробітку рішенням суду на відповідача покладено не було (а. с. 38).
Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що приписами ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
У відповідності до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша ст. 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 р. у справі № 810/451/17.
Таким чином, суд погоджується з позивачем щодо наявності у нього права на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Суд відхиляє доводи відповідача в частині того, що позивача фактично переведено на роботу до іншої установи у зв'язку з реорганізацією та 27.12.2019 р. трудові правовідносини не припинилися. Суд зазначає, що наказом голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 24.12.2019 р. № 6286/06 позивача саме звільнено з Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області. Підстава звільнення та подальше працевлаштування працівника не впливають на обов'язок роботодавця виплати усі належні працівнику суми.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 24.12.2020 р. по справі № 340/401/20, суд має визначити розмір середнього заробітку та встановити час затримки розрахунку.
Строк затримки розрахунку при звільненні складає з 28.12.2019 р. по 29.09.2020 р.
Щодо суми середнього заробітку суд виходить з того, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 711/4010/13.
Суд враховує, що позивача звільнено з посади 27.12.2019 р.; до суду за виплатою винагороди державного виконавця позивач звернувся 12.02.2020 р.; між сторонами існував спір щодо виплати винагороди, який вирішений судом і рішення набрало законної сили 24.09.2020 р., а виплата здійснена 29.09.2020 р.; тривалий строк невиплати винагороди викликаний існуванням спору щодо виплати винагороди та розгляду його судом.
З огляду на вказані обставини, суд вважає справедливим, пропорційним та таким, що відповідатиме наведеним вище критеріям, визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.12.2019 р. по 29.09.2020 р. у сумі, що дорівнює розміру виплаченої несвоєчасно винагороди державного виконавця, тобто 21826,09 грн.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані № 2050 та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі ст. 3 Закону № 2050 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону № 2050 визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку № 159.
Відповідно до ст. 7 Закону № 2050 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.
Отже, необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.06.2021 р. по справі № 240/186/20.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач до відповідача з відповідною заявою про виплату грошової компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати не звертався, відповідач у такій виплаті не відмовляв, відтак право позивача ще не було порушено відповідачем і звернення до суду з вимогами про стягнення грошової компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати винагороди державного виконавця є передчасним.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що є підставою для задоволення позовних вимог у цій частині. Позовні вимоги про виплату грошової компенсації втрати частини доходів є передчасними та не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Позивач надав квитанції про сплату судового збору в загальній сумі 908,00 грн (а. с. 1, 50), відтак стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає 454,00 грн.
Керуючись ст. 2, 19, 241, 244, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. 8-го Березня, 107, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 43315529) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у зв'язку з невиплатою у день звільнення 27.12.2019 р. усіх сум, що мали бути виплачені, а саме: частини заробітної плати в сумі 21826,09 грн.
3. Зобов'язати Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.12.2019 р. по 29.09.2020 р. у сумі 21826,09 грн.
4. У задоволенні позовної вимоги про зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів - відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. 8-го Березня, 107, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 43315529) судовий збір у сумі 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири грн 00 коп.) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 22.12.2021 р.
Суддя Н.В. Лісовська