21 грудня 2021 р. справа № 400/6150/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Марича Є.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Обласного центру медико-соціальної експертизи Миколаївської обласної ради Обласна медико-соціальна експертна комісія, пров. Корабелів, 1,Миколаїв,54020,
про:визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Обласного центру медико - соціальної експертизи Миколаївської обласної ради Обласна медико - соціальна експертна комісія (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними дії відповідача при встановленні позивачу причин інвалідності "загальне захворювання" за результатами проведення повторного огляду МСЕК; зобов'язати відповідача визнати причиною інвалідності при повторному огляді МСЕК нещасний випадок (каліцтво), не пов'язаного з проходженням служби, скласти відповідну довідку, один примірник якої направити до Головного управління Пенсійного фонду України, інший примірник направити позивачу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є інвалідом 2 групи, якому призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262), однак у 2018 році отримав черепно-мозкову травму і 26.06.2018 р. МСЕК №2 була встановлена 2 група інвалідності безстроково, але причиною зазначено «загальне захворювання». Позивач вважає дії відповідача в частині зазначення причини «загальне захворювання» замість «нещасний випадок (каліцтво), не пов'язане з проходженням служби», є протиправними, оскільки відповідно до ст. 20 Закону №2262 вказано, що особи з інвалідністю поділяються на дві групи, з яких одна - при настанні інвалідності внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби. Такі дії відповідача порушують його права на соціальний захист.
Ухвалою від 05.08.2021 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якій просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що дії вчинені відповідачем під час встановлення причини інвалідності позивачу повністю відповідають нормам постанови Кабінету Міністрів №1317 від 03.12.2009 р. та Інструкції, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України №561 від 05.09.2011 р.
Справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Позивач є інвалідом 2 групи, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області, якому призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262.
Через отримання черепно-мозкової травми у 2018 році позивачу 26.06.2018 р. медико - соціальною експертною комісією встановлено 2 групу інвалідності, причиною інвалідності зазначено «загальне захворювання».
Позивач не погоджуючись із причиною встановлення інвалідності звернувся з відповідною заявою до відповідача про проведення повторного огляду, у заяві позивач просив встановити причину інвалідності «нещасний випадок (каліцтво)» замість «загальне захворювання».
За результатами розгляду вищезазначеної заяви з врахуванням консультативного висновку Державної установи «Український Державний науково - дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» відповідач відмовив позивачу у зміні причин інвалідності.
Позивач вважаючи протиправними дії відповідача щодо зазначення причин інвалідності «загальне захворювання» замість нещасний випадок (каліцтво), не пов'язане з проходженням служби, звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» медико-соціальна експертиза - визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.
Згідно ст. 3 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських організацій осіб з інвалідністю.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» медико-соціальна експертиза повнолітніх осіб проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів.
Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров'я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.
Медико-соціальні експертні комісії визначають, зокрема, групу інвалідності, її причину і час настання. Особа може одночасно бути визнана особою з інвалідністю однієї групи і лише з однієї причини. При підвищенні групи інвалідності в разі виникнення більш тяжкого захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір особи з інвалідністю.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1317 від 03.12.2009 р. затверджено Положення про медико-соціальну експертизу, яке визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до п.17 зазначеного Положення, медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Відповідно до п.12 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1317 від 03.12.2009р. (далі - Положення № 1317), причинний зв'язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов'язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).
Згідно п. 13 Положення № 1317 ступінь втрати працездатності військовослужбовців і військовозобов'язаних у період проходження ними служби (зборів) встановлюється у відсотках з метою виплати страхових сум за державним обов'язковим особистим страхуванням у день розгляду комісією таких документів:
1) копії свідоцтва про хворобу, виданого за затвердженою Міноборони формою військово-лікувальним закладом або районним військовим комісаріатом у разі визнання військово-лікарською комісією військовослужбовця або військовозобов'язаного в період проходження служби (зборів) не придатним за станом здоров'я для подальшого проходження служби (зборів) унаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання. Ступінь втрати працездатності застрахованого військовослужбовця або військовозобов'язаного встановлюється з дня проведення військово-лікарською комісією його огляду, але не пізніше дати звільнення такого військовослужбовця або військовозобов'язаного з військової служби;
2) довідки про придатність військовослужбовця або військовозобов'язаного до військової служби, що видана військоволікувальним закладом або районним закладом чи військовим комісаріатом за затвердженою Міноборони формою, якщо:
застрахованого визнано обмежено придатним до військової служби (зборів) або професійної діяльності у разі втрати ним здоров'я внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаного у період проходження військової служби (зборів), але не підлягає звільненню з військової служби (зборів);
ступінь втрати працездатності військовослужбовця або військовозобов'язаного встановлюється на підставі поданих військово-лікарською комісією документів;
застрахованого визнано військово-лікарською комісією придатним до військової служби (зборів) у разі втрати ним здоров'я внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаного у період проходження військової служби (зборів). Ступінь втрати працездатності застрахованого встановлює комісія після закінчення його лікування.
Відповідно до п.25 Положення № 1317, рішення комісії може бути оскаржене до суду в установленому законодавством порядку.
Відповідно до п.26 Положення № 1317, особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
Причинами інвалідності є: загальне захворювання; інвалідність з дитинства; нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров'я); професійне захворювання; поранення, контузії, каліцтва, захворювання, зокрема, одержані під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язані з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, що визнані такими згідно із законодавством, в районі воєнних дій на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю у бойових діях у мирний час.
Згідно п.1.4 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України № 561 від 05.09.2011р. (далі - Інструкція № 561), медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, здійснення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Відповідно до п. 1.10 Інструкції № 561, при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об'єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.
Тобто, рішення МСЕК приймається після повного медичного обстеження особи і проведення необхідних досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров'я, на підставі медичної документації, яка обов'язково включає направлення на МСЕК, та за результатами об'єктивного обстеження особи членами комісії.
Завданням суду, при розв'язанні цього спору, є перевірка дотримання медико-соціальною експертною комісією встановленого законом порядку проведення експертизи та відповідність її дій та рішень положенням спеціальних нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини у даній справі.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною в постанові від 27 вересня 2019 року у справі №215/3246/17.
Так, згідно довідки МСЕК позивачу встановлено другу групу інвалідності, причина - «загальне захворювання». З матеріалів справи вбачається, що під час повторного розгляду заяви позивача щодо зміни причин інвалідності з «загальне захворювання» на «нещасний випадок (каліцтво), не пов'язане з проходженням служби» відповідач дійшов висновку про відсутність змін причин встановлення інвалідності на підставі консультативного висновку Державної установи «Український Державний науково - дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України», однак Інструкцією в обов'язковому порядку передбачено об'єктивне обстеження особи членами комісії. До суду відповідачем не надано доказів проведення обстеження позивача членами комісії під час повторного звернення позивача щодо розгляду питання зміни причин інвалідності, більш того як зазначає сам відповідач у відзиві висновок про відсутність причин зміни зроблено лише на підставі консультативного висновку. До того ж судом досліджено копію даного консультативного висновку та встановлено, що Державною установою «Український Державний науково - дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» досліджувалось питання щодо зміни причин інвалідності позивача з «загальне захворювання» на «захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ» тоді як позивачем ставилось питання щодо зміни причин встановлення йому інвалідності з «загальне захворювання» на «каліцтво, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (службових обов'язків)», як передбачено п. б ст. 20 Закону №2262.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не дотримано вимог Положення № 1317, Інструкції № 561, оскільки не проведено належним чином дослідження причинного зв'язку отримання інвалідності позивачем з проведенням обстеження особи членами комісії, відмова відповідача у зміні причин інвалідності ґрунтується на консультативному висновоку, який стосується питання відмінного від поставленого позивачем у своїй заяві щодо зміни причин інвалідності, відтак відповідачем прийнято передчасне рішення щодо визначення причини інвалідності позивача як «загального захворювання», в зв'язку з чим такі дії є протиправними.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача визнати причиною інвалідності «нещасний випадок (каліцтво), не пов'язане з проходженням служби», суд зазначає наступне.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень. Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Таким чином, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача встановлення причин інвалідності та видачі довідки, розцінюються судом саме як вимога про втручання в дискреційні повноваження відповідача, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
При цьому, суд вважає за необхідне керуючись пунктом 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, який наділяє суд правом прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, покласти на відповідача зобов'язання повторно розглянути заяву позивача про зміну причин інвалідності від 22.12.2020 р.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача скласти відповідну довідку про інвалідність та направити її до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та позивачу, то суд відмовляє у її задоволенні у зв'язку з її передчасністю.
Позов задовольнити частково.
Судові витрати у справі відсутні.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Обласного центру медико-соціальної експертизи Миколаївської обласної ради Обласна медико-соціальна експертна комісія (пров. Корабелів, 1,Миколаїв,54020 03320099) задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Обласного центру медико-соціальної експертизи Миколаївської обласної ради Обласна медико-соціальна експертна комісія (пров. Корабелів, 1, Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 03320099) при встановленні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) причин інвалідності "загальне захворювання" за результатами проведення повторного огляду МСЕК.
3. Зобов'язати Обласний центр медико-соціальної експертизи Миколаївської обласної ради Обласна медико-соціальна експертна комісія (пров. Корабелів, 1, Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 03320099) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про зміну причини встановлення інвалідності від 22.12.2020 року.
4. Відмовити у задоволенні вимоги про зобов'язання визнати причиною інвалідності при повторному огляді МСЕК нещасний випадок (каліцтво), не пов'язаного з проходженням служби, скласти відповідну довідку, один примірник якої направити до Головного управління Пенсійного фонду України, інший примірник направити позивачу.
5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Є. В. Марич