16 грудня 2021 року м. Ужгород№ 260/3972/21
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Рейті С.І.
при секретарі судового засідання Ватлін Т.В.
за участю представників
позивача: Кереман Н.Ю.
відповідача: Радь О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання прийняти рішення, -
У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 16 грудня 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 21 грудня 2021 року.
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (далі - відповідач, ГУ ДМС України у Закарпатській області), яким просить визнати неправомірним та скасувати рішення ГУ ДМС України у Закарпатській області, а саме: наказ № 56 від 20.08.2021 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати ГУ ДМС України у Закарпатській області прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про оформлення документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом ГУ ДМС України у Закарпатській області від 20.08.2021 року № 56 позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з необгрунтованістю заяви. Позивач вважає вказане рішення необгрунтованим і незаконним. Зазначає, що йому небезпечно повертатися до країни походження через небезпеку для життя. Рішення відповідача створює для нього загрозу повернення до країни громадянської належності, де йому загрожує реальна небезпека бути підданому нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню в порушення ст. 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Ухвалою судді від 07.09.2021 року відкрито провадження у адміністративній справі та прийнято рішення про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідачем надано суду відзив на позовну заяву, згідно якого вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на те, що позивач не навів будь-якої аргументації свого побоювання у разі повернення на батьківщину, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими та відповідають вимогам пунктів 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового чи тимчасового захисту".
Зазначені позивачем у матеріалах справи факти не дають підстав вважати, що він був причетний до подій, через які б мав обґрунтований страх утисків, переслідувань, погроз, нелюдського поводження, чи дискримінації. Ні під час співбесіди, ні в заяві-анкеті позивач не навів фактів, які могли слугувати доказом його переслідування в Польщі. Окрім того факту, що позивач намагається знайти роботу як в країнах Південної Америки, позивач перебував в ОСОБА_2 , Бразилії, ОСОБА_3 так і в Швеції. З наведеного слідує, що позивач не бажає повертатися до країни своєї громадянської належності через відсутність роботи, житла, наявність боргів за несплату аліментів. Зазначені причини неповернення позивача не є такими, що відносяться до конвенційних ознак. У зв'язку з тим, що жодного конкретного факту особистого переслідування не навів, аналіз матеріалів справи позивача свідчить, що його побоювання стати жертвою переслідування з боку влади Польщі є неправдоподібними.
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала, представник відповідача проти задоволення позову заперечив.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши думку представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, 02.08.2021 року позивач звернувся до міграційної служби у Закарпатській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка була прийнята до розгляду.
У заяві про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту від 02.08.2021 року позивач вказує, що виїхав з Польши, оскільки: "у мене є політичні проблеми з групою Дональда Туска. У мене є багато компрометуючої інформації на тему цієї групи. Між іншим це стосується страховок на життя в Німецьких фірмах. Жертвами були випадкові особи, за котрих вплатили страховку. Група безкарно діє на терені всієї Європи. Я теж був жертвою цієї групи. На мене виписали фальшивий поліс. Його мала отримати підставна особа, яка мала дозвіл на отримання. Мене кілька разів намагалися отруїти. Страховій компанії надавали підроблений акт про смерть. Після чого страхова фірма виплачувала високі страхові виплати. Я намагався втікати на територію Європи, але політичні знайомства і можливості даної групи створювали мені проблеми. Тому я вирішив попросити місце захисту в Україні, тому що держава не належить до Європейського Союзу. Група Дональда Туска вчиняє злочини на теренах України. Йдеться про злочинні оборудки колишнього голови Укравтодору ОСОБА_4 . Після виплати фальшивого страхового поліса переслідування мене посилилися. Було кілька ситуацій, які загрожували моєму життю".
Позивач надав оригінали документів, які б посвідчували його особу та громадянство, зокрема, Посвідчення особи НОМЕР_1 , видане 10.01.2020 року, термін дії до 10.01.2030 року; Посвідчення водія, видане 13.03.2020 року; Документ виданий польською прикордонною службою про вилучення паспортного документу від 26.07.2021 року; Рішення про відмову в перетині державного кордону України від 26.07.2021 року.
Позивачем було зазначено, у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 02.08.2021 року так і під час співбесіди 10.08.2021 року, що зафіксовано у протоколі, що існує небезпека для життя від осіб причетних до партії ОСОБА_5 . Сам позивач членом жодних політичних партій чи громадських організацій не перебував.
Під час співбесіди 10.08.2021 року позивач повідомив, що до нього застосовувалося психологічне насилля з боку адвоката та польської поліції.
Так, у 2014 чи 2015 році, позивач не може пригадати коли саме уклав угоду з адвокатом Рафал Волворск з метою отримання опіки над донькою ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_1 . Як стверджує позивач, під час розгляду справи в суді, адвокат порадив вивезти доньку з країни на деякий час. Дослухавшись поради адвоката позивач з донькою покинув Польщу і протягом року проживав у Великобританії, після чого змушений був повернутися до країни відповідно до рішення суду та був позбавлений права бачитися з донькою.
На запитання: "Чи приймаєте участь у вихованні дитини та сплачуєте аліменти?" позивач відповів, що коли мав роботу сплачував аліменти. Оскільки зараз немає заробітків, то і не сплачує аліментів на утримання доньки.
При цьому, позивач визнає, що вивіз доньку без дозволу матері і не повідомив їй про свій виїзд, але зауважує, що діяв виключно за вказівкою адвоката. Також позивач вказує, що суд почався у справі по опіці над донькою, коли він мав у приватній власності квартиру та власну фірму у 2012 році.
Однак, як стверджував позивач договір з адвокатом він уклав у 2014 році чи 2015, а виїхав з квартири у 2016 році, а вибір адвоката був здійснений на підставі рекомендацій, які вказували, що даний адвокат падає правову допомогу чоловікам у контактах з дітьми, тобто розлученим, тим, хто подає позов до родинного суду. Як з'ясував позивач згодом, адвокат був членом партії "Громадянська платформа" (Платформа обивательська).
Позивач вважає, що таким чином був ошуканий адвокатом, який отримав від нього гонорар, однак позивач за результатом розгляду позову в суді не отримав опіки над донькою, та втратив можливість її бачити.
Як стверджує позивач, він не міг знайти роботи на території Польщі, оскільки по відношенню до нього мало місце психологічне переслідування з боку поліції у вигляді дзвінків потенційним роботодавцям. Так, як стверджує позивач, він під час пошуку роботи проходив співбесіди і ніби отримував добро на прийняття на роботу, однак, згодом його звільняли чи взагалі не приймали на роботу, як йому ставало відомо від третіх осіб, саме після дзвінків з поліції, які стверджували, що позивач є злочинцем, педофілом.
Під час звернень до поліції з приводу дзвінків на адресу потенційних роботодавців, позивачу відповідали, що вони вважають його взірцевим громадянином і претензій до нього не мають.
Однак, ситуація мала продовження, як стверджує позивач його матір отруїли, а у 2017 році позивач був втягнутий в аферу, яка пов'язана з страхуванням життя. Особа, яка видавала себе за дружину позивача отримала страхову виплату у зв'язку фальсифікацією документів про смерть позивача, коли той знаходився в Швеції. У зв'язку з цим мали місце неодноразові замахи на його життя у 2018 році в Південній Америці, а саме в Аргентині через спробу його отруїти. Вдруге позивачу стало відомо про те, що на його життя було вчинено замах, коли у нього як донора, під час попереднього забору крові, було виявлено в крові сліди препаратів від епілепсії. Однак, зі слів позивача він не хворів на епілепсію, отже їх не приймав. Востаннє на життя позивача вчинено замах, коли він працював водієм міжнародних перевезень, та перед рейсом почував себе добре, а через годину після виїзду відчув запаморочення. Тільки після провітрювання салону вантажівки позивачу вдалося доїхати до місця призначення. Саме після цього випадку позивач вирішив покинути Польщу та просити статусу біженця в Україні.
20.08.2021 року Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Закарпатській області був винесений висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту по справі громадянина Польщі ОСОБА_1 , згідно якого вважає за доцільне відмовити громадянину Польщі ОСОБА_1 , в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з необгрунтованістю заяви.
За результатами розгляду матеріалів справи позивача, відповідачем було прийнято наказ від 20.08.2021 року № 56 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Польщі ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі ч. 6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови, передбачені пунктами 1, 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671-VI) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно ч. 1 ст. 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин (ч. 7 ст. 7 Закону № 3671-VI).
Так, згідно ч. 1 ст.6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні.
В силу ч. 1 ст. 8 Закону № 3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (ч. 4 ст. 8 Закону № 3671-VI).
Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.
Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.
Відповідно до Директиви Європейського Союзу від 29.04.2009 року "Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається", яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутності поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
У відповідності до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця, повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Так, відносно доводів позивача щодо його переслідування з боку представників партії "Громадянська платформа" (Платформа обивательська), представником Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Закарпатській області встановлено, що сам позивач членом жодних політичних партій чи громадських організацій не перебував.
У відкритих джерелах міститься наступна інформація щодо партії "Громадянська платформа" (Платформа обивательська).
Ліберально-консервативну "Громадянську платформу" у 2001 році заснували Туск, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 . У 2007 році на позачергових парламентських виборах ця партія отримала 41,5% підтримки виборців, Туск став прем'єр-міністром Польщі. Він пробув на цій посаді до 2014 року, потім пішов у відставку через сім років па посаді. У 2014 році він став головою Європейської ради і пробув на посаді майже до кінця 2019 року. У листопаді 2019 року його обрали головою Європейської народної партії, найбільшої транснаціональної партії в ЄС.
Наступні парламентські вибори в Польщі заплановані на осінь 2023 року.
Колишній голова Європейської Ради, екс-прем'єр Польщі Дональд Туск обраний заступником голови опозиційної партії країни "Громадянська платформа" і виконуватиме обов'язки голови, повідомляє в суботу Associated Press.
Джерело: ІНФОРМАЦІЯ_2 (дата доступу 18.08.2021).
Націонал-консервативна партія "Право і справедливість" (PIS) Ярослава Качиньського матиме самостійну більшість у Сеймі. Такими є результати парламентських виборів 13 жовтня 2019 року, поінформувала "Європейська правда" з посиланням на дані Державної виборчої комісії Польщі.
Джерело:https://zaxid.net/u_polshhi_oprilyudnili_rezultati_parlamentskih_viborov_n1491006 (дата доступу 19.08.2021).
Правляча нині у Польщі партія перебуває у майже відкритому протистоянні з Брюсселем. Так, Єврокомісія вважає, що польські суди перебувають під загрозою, тому подає позов проти країни до Європейського суду. У ЄС також критикують поводження Варшави із сексуальними меншинами та порушення прав жінок в країні.
Водночас, згідно з соціологічними опитуваннями, ПІС та її коаліційні партнери й досі мають підтримку більшості поляків завдяки щедрим соціальним виплатам польським родинам та своїй популярній серед католицького населення консервативній політиці.
Джерело: ІНФОРМАЦІЯ_3 (дата доступу 20.08.2021).
Отже, на момент виїзду з країни позивача правлячою партією в Польщі є "Право і справедливість", а не "Громадянська платформа" (Платформа обивательська).
Слід звернути увагу, що набуття членства у Європейському Союзі передбачає виконання державою Копенгагенських критеріїв, у тому числі і в політичній частині, що полягає у стабільності установ, які гарантують демократію, верховенстві права, дотриманні прав людини та захисті прав меншин, і вступ Польщі до ЄС є підтвердженням виконання цих вимог. З огляду на наведене, окремі факти порушень прав людини в Польщі, що наводяться у звітах правозахисних організацій, не доводять наявність системного характеру таких порушень, тобто вважати, що громадянам Польщі, зокрема позивачеві, загрожуватиме серйозна шкода у кваліфікації Директиви ЄС 2011/95/ЕU є безпідставним.
Позивач не навів також будь-якої аргументації свого побоювання у разі повернення на батьківщину, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими та відповідають вимогам пунктів 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового чи тимчасового захисту".
Зазначені позивачем у матеріалах справи факти не дають підстав вважати, що він був причетний до подій, через які б мав обґрунтований страх утисків, переслідувань, погроз, нелюдського поводження, чи дискримінації.
У даному випадку, виходячи з вищенаведеного, позивач не навів достатньої аргументації своїм побоюванням, або інших доказів того, що ці побоювання є обгрунтованими. У зв'язку з тим, що жодного конкретного факту особистого переслідування не навів, аналіз матеріалів справи позивача свідчить, що його побоювання стати жертвою переслідування з боку влади Польщі є неправдоподібними.
Водночас слід взяти до уваги визначення терміну "мігрант" відповідно до Керівництва по процедурі і критеріям визначення статусу біженців, підготовленого УВКБООН:
Мігрант - це особа, яка з причин, що відрізняється від вміщених у визначенні (біженець - ред.). добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці. Він може бути рухомим бажанням до змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то він є економічним мігрантом, а не біженцем.
Джерело:https://www.refworld.org/cgibin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid+53844fb44 (Дата доступу: 21.04.2021).
З огляду на встановлені фактичні обставини та приписи чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини суд дійшов висновку, що оскаржене рішення (наказ) ГУ ДМС України в Закарпатській області, яким ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством України, з використанням своїх повноважень обґрунтовано, та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, враховуючи принципи адміністративного судочинства та з огляду на положення ст. 77 КАС України, обов'язок доказування покладається в даному випадку на відповідача. Відповідачем доведено правомірність оскарженого рішення, що встановлено в судовому засіданні та підтверджено належними та допустимими доказами та, за наведених обставин, позовні вимоги є необґрунтованими та в їх задоволенні слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Грибоєдова, 12 код ЄДРПОУ 37809328) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання прийняти рішення - відмовити.
2. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
СуддяС.І. Рейті