м. Вінниця
21 грудня 2021 р. Справа № 120/10701/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян Марини Бондівни, розглянувши у письмовому провадженні клопотання представника відповідача про залишення адмінінстративного позову без розгляду за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
20.09.2021 представником відповідача подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду. Клопотання обгрунтоване тим, що позивача виключено з особового складу військової частини НОМЕР_1 14.12.2015 року, проте, з позовом звернувся в вересні 2021 року, тобто у строк понад місяць з дня отримання відповіді військової частини.
Розглянувши клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду, суд зважає на таке.
Підстави та порядок залишення позову без розгляду визначені статтею 240 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).
Так, пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Водночас, згідно з частинами 3 та 4 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відтак, однією із підстав для залишення позовної заяви без розгляду є недотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, що виявлено судом після відкриття провадження у справі (за умови неподання заяви про поновлення такого строку або відсутністю поважних причин для його поновлення).
Особливості строків звернення до адміністративного суду врегульовані статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 1 якої передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 2 статті 122 КАС України).
За приписами частини 5 статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З аналізу наведених норм слідує, що у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, як правило, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Водночас, передбачено, що й іншими законами можуть також встановлюватись інші строки для звернення до адміністративного суду.
Так, відповідно до статті 1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин; надалі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
За приписами частини другої цієї ж статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом 1 частини 2 статті 15 Закону №2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Суд зазначає, що перебування особи на військовій службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Отже, суд дійшов висновку, що поняття "грошове забезпечення", «одноразова грошова допомога при звільненні» та «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір у цій адміністративній справі охоплюється застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці».
Аналогічну правову позицію було неодноразово висловлено Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 807/363/18, від 25 квітня 2019 року у справі №804/496/18, від 26 червня 2019 року у справі № 820/4748/17, від 22 травня 2020 року у справі № 808/3200/17, від 04 лютого 2021 року у справі № 160/5393/19..
З огляду на викладене суд доходить висновку про неможливість обмеження місячним строком звернення до суду, у межах якого особа може реалізувати своє право на захист, а тому клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 122, 123, 240, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду залишити без задоволення.
Ухвала суду першої інстанції оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.
Суддя Мультян Марина Бондівна