Справа № 758/10571/19
Категорія 43
28 травня 2021 року місто Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Жванко О.Є., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Горбач Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «КИЇВПАСТРАНС», про відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю фізичної особи, -
До Подільського районного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) з позовом до комунального підприємства «КИЇВПАСТРАНС» (надалі за текстом - відповідач), про відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю фізичної особи.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що 24 вересня 2018 року, приблизно о 10 годині 30 хвилин, водій керуючи технічно справним тролейбусом «К 12.3» бортовий номер НОМЕР_1 , який належить відповідачу, рухаючись за маршрутом №34, сполученням «зупинка громадського транспорту «Північна» - «Героїв Сталінграда»» по проїзній частині вул. М. Тимошенка у м. Києві, зі сторони вул. 3. Гайдай у напрямку просп. Оболонського, зупинився біля зупинки громадського транспорту «станція метро Мінська» у м. Києві, де почав здійснювати посадку (висадку) пасажирів. У салоні даного тролейбуса, в якості пасажира перебувала позивач, яка після зупинки транспортного засобу, підійшла до третіх дверей та вийшла з салону, продовжуючи триматись рукою за поручень, таким чином частково залишаючись в ньому. В цей час, водій зачинив двері тролейбусу та розпочав рух, затиснувши ними ліву руку позивача, якою вона утримувалась за поручень та заднім правим колесом тролейбуса здійснив наїзд на останню, створивши своїми діями небезпеку та загрозу її здоров'ю. Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди (надалі за текстом - ДПТ) позивач отримала тілесні ушкодження з якими була госпіталізована до КМКЛ №8. У зв'язку із викладеним позивач просить стягнути з відповідача шкоду, заподіяну її здоров'ю та моральну шкоду.
Ухвалою суду від 11.10.2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
31.01.2020 року стороною відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому остання просила відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки пред'явивши вимоги про стягнення з відповідача компенсації за заподіяну ним моральну шкоду, позивач не надала жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування її наявності та розміру. Визначений позивачем розмір моральної шкоди - 500000 грн. є необгрунтованим та таким, що базується на припущеннях, оскільки не можна відшкодувати моральну шкоду в повному обсязі, так як немає точних критеріїв майнового виразу душевного болю, психічних страждань, тощо. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Таким чином, позивач обґрунтувала заподіяну їй моральну шкоди виключно словами, що містяться в позові, не надавши належних та допустимих доказів, які б підтвердили заподіяння їй моральної шкоди та відповідно її розмір компенсації в сумі, яка становить саме 500000 грн. відповідно. Разом із тим, відповідач в частині визначення розміру відшкодування позивачу моральної шкоди залишає на розсуд суду з урахуванням обставин, що мали місце 24.09.2018 року, ступеню вини ОСОБА_3 , принципам розумності та справедливості. Щодо компенсації вартості лікарських препаратів, зазначено, що позивачем долучено до матеріалів позовної заяви довідку про тимчасову втрату працездатності (лікування) потерпілого у ДТП, виданій 20.06.2019 року Київською міською клінічною лікарнею №8, відповідно до якої позивач перебувала на стаціонарному лікуванні з 24.09.2018 року по 23.10.2018 року. У матеріалах позовної заяви містяться чеки за період з вересня 2018 року по травень 2019 року. При цьому, до матеріалів позовної заяви не надано доказів, які б свідчили про призначення лікарем приймання медичних препаратів в тій кількості та в тих дозах, що вказані у наданих чеках. З огляду на зазначене, позивачем долучено до матеріалів позовної заяви чеки, які стосуються придбання медичних препаратів для лікування захворювань, на які вона хворіла до настання ДТП. Також, звернула увагу суду, на те, що чеки надані позивачем є нечіткими, та неможливо в повній мірі встановити, які саме препарати були придбані позивачем та, чи стосуються вони захворюванню спричиненого ДТП. Таким чином, позивачем не доведений причинно - наслідковий зв'язок між хворобами на які посилається позивач та ДТП, яка відбулася 24.09.2018 року.
Протокольною Ухвалою суду від 04.11.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач та її представник просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Присутня у судовому засідання представник відповідача зазначила, що позовні вимоги позивача відповідач визнає частково, а саме, в частині суми 10000 грн. витрат на лікування та 5000 грн. моральної шкоди. Тому, просила позовні вимоги позивача задовольнити виключно в тій частині, що визнається сторною відповідача, а в іншій частині - відмовити.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку сторін, судом встановлено, що згідно Вироку Оболонського районного суду міста Києва від 28 листопада 2019 року у справі №756/2715/19, ОСОБА_3 , 24.09.2018 року приблизно о 10 годині 30 хвилин, керуючи технічно справним тролейбусом «К 12.03» бортовий номер НОМЕР_1 , який належить Куренівському ТРЕД, рухаючись за маршрутом №34, сполученням «зупинка громадського транспорту «Північна» - «Героїв Сталінграда»» по проїзній частині вул. М.Тимошенка у м. Києві, зі сторони вул. 3. Гайдай у напрямку просп. Оболонського, зупинився біля зупинки громадського транспорту «станція метро Мінська» у м. Києві, де почав здійснювати посадку (висадку) пасажирів. В салоні даного тролейбуса, в якості пасажира перебувала позивач, яка після зупинки транспортного засобу, підійшла до третіх дверей та вийшла з салону тролейбусу, продовжуючи триматись рукою за поручень, а таким чином частково залишаючись в ньому. В цей час, ОСОБА_3 зачинив двері тролейбусу та розпочав рух. Під час руху ОСОБА_3 допустив порушення вимог п.п. 1.5, 2.3 підпункт «б», 10.1 та 21.4 Правил дорожнього руху України: п. 1.5: дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків; п. 2.3: для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: підпункт «б»: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим транспортом у дорозі; п. 10.1: перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; п. 21.4: водію забороняється починати рух до повного зачинення дверей та відчиняти їх до зупинки транспортного засобу. Порушення вищевказаних вимог Правил дорожнього руху України збоку водія ОСОБА_3 виявились в тому, що він, керуючи технічно справним тролейбусом «К 12.03» бортовий номер 4024 маршруту №34, зупинившись на зупинці громадського транспорту «станція метро Мінська» у м. Києві для посадки (висадки) пасажирів, проявив неуважність до дорожньої обстановки, не переконався в тому, що вихід пасажирів з салону тролейбуса повністю завершений, зачинив двері тролейбусу, затиснувши ними ліву руку позивача, якою вона утримувалась за поручень, після чого, розпочав рух та заднім правим колесом тролейбуса здійснив наїзд на останню, створивши своїми діями небезпеку та загрозу її здоров'ю. Внаслідок даної ДПТ позивач отримала тілесні ушкодження з якими була госпіталізована до КМКЛ №8. При аналізі даних медичної документації позивача (з урахуванням проведених у подальшому клініко-інструментальних досліджень/ обстежень та проведеного оперативного втручання) були виявлені такі тілесні ушкодження: - закрита травма лівої гомілки, 2 рани (визначені клінічними лікарями як колоті) по медіальній поверхні лівої гомілки у нижній третині (2x2 (мм)) перелом медіальної кісточки лівої великогомілкової кістки (без зміщення уламків) з крововиливами у оточуючі тканини. Синець (без опису морфології) у ділянці нижньої третини правої гомілки. Характер виявлених тілесних ушкоджень, відомі часові дані та обставини події, дозволяють стверджувати про те, що вказані тілесні ушкодження утворилися за рахунок дії тупих твердих предметів, у тому числі, у строк, вказаний у описовій частині ухвали, тобто, 24.09.2018 року. Дані інструментальних методів досліджень вказують на наявність перелому медальної кісточки лівої великогомілкової кістки (без зміщення уламків), що об'єктивізовано під час аналізу наданих даних інструментальних досліджень. У звичайному клінічному перебігу. У випадках таких переломів, відновлення як анатомічної цілісності травмованої кістки так і порушеної функції лівої ноги потребує строк понад 21 добу. Зазначені часові проміжки власно і визначають тривалість розладу здоров'я, як ведучого судово- медичного критерію визначення ступеню тяжкості. Тому є підстави стверджувати, що вказане тілесні ушкодження відноситься до середнього ступеню важкості, що спричинило тривалий розлад здоров'я. В даній дорожній ситуації в діях водія тролейбуса «К 12.03» бортовий номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 з технічної точки зору, вбачаються невідповідності вимогам пункту п. 10.1 та 21.4 Правил дорожнього руху України, які є причиною виникнення даної ДТП. Порушення вимог п.п. 1.5, 2.3 підпункт «б», 10.1 та 21.4 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_3 знаходяться у прямому причинному зв'язку з виникненням даної ДТП та її наслідками (а.с. 72).
Згідно медичної карти №19208 стаціонарного хворого Київської міської клінічної лікарні №8 на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач була госпіталізована за терміновим показанням через одержання травми до травматологічного відділення 24.09.2018 о 11 год. 10 хв.зі скаргами на біль у лівій стопі і лівому гомілково-ступневому суглобі. 23.10.2018 року позивача було виписано зі стаціонарного лікування та рекомендовано амбулаторне лікування (а.с. 84-86).
Відповідно до виписки з медичної карти позивача, виданої КНП «ЦПМСД №1» Оболонського району міста 06.08.2020 року, позивач проходила амбулаторне лікування множинного пошкодження лівої гомілки з 24.10.2018 року по 06.08.2020 року. За час проходження лікування позивачу було надано ряд консультацій та призначено приймання лікарських препаратів. 20.02.2019 року позивача оглянув травматолог, який встановив діагноз: «Хибний суглоб дистального метаепіфізу лівої гомілки. Деформуючий артроз гомілковостопного суглобу ІІ ст. з порушенням функції важкого ступеня. Пацієнтка направляється на МСЕК для визначення групи інвалідності (а.с. 79-82).
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0987607, виданого 25.03.2019 року Подільською міжрайонною МСЕК, позивачу встановлено другу групу інвалідності з 19.03.2019 року довічно з ураженням опорно-рухового апарату (а.с. 27).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.
Відповідно до п. 8, п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
У відповідності до ч. 1, ч. 2, ч. 5 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Як було встановлено судом, 24 вересня 2018 року, приблизно о 10 годині 30 хвилин, сталася ДТП за участю тролейбуса «К 12.3» бортовий номер НОМЕР_1 , який належить відповідачу, під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухаючись за маршрутом №34, сполученням «зупинка громадського транспорту «Північна» - «Героїв Сталінграда»» по проїзній частині вул. М. Тимошенка у м. Києві, зі сторони вул. 3. Гайдай у напрямку просп. Оболонського, зупинився біля зупинки громадського транспорту «станція метро Мінська» у м. Києві, де почав здійснювати посадку (висадку) пасажирів. В салоні даного тролейбуса, в якості пасажира перебувала позивач, яка після зупинки транспортного засобу, підійшла до третіх дверей та вийшла з салону тролейбусу, продовжуючи триматись рукою за поручень, а таким чином частково залишаючись в ньому. В цей час, ОСОБА_4 зачинив двері тролейбусу та розпочав рух, внаслідок чого затиснувши дверима тролейбуса ліву руку позивача, якою вона утримувалась за поручень, та заднім правим колесом тролейбуса здійснив наїзд на останню, створивши своїми діями небезпеку та загрозу її здоров'ю. Внаслідок даної ДТП позивач отримала тілесні ушкодження, з якими була госпіталізована до КМКЛ №8.
Факт перебування водія тролейбуса «К 12.3» бортовий номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 у трудових відносинах з відповідачем пвдтвержується витягами з наказів № 124 від 22.08.2018 року та № 60 від 23.04.2019 року (а.с.113-114).
Виходячи із положень ст. 1187 ЦК України, вбачається, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Для покладання на юридичну особу відповідальності, передбаченої ст. 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків). Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.
Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Така ж правова позиція висловлена й у висновках Верховного Суду, викладених у Постановах від 25 листопада 2020 року (справа № 760/28302/18-ц) та від 02 листопада 2020 року (справа № 133/1238/17).
При цьому, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела, а завдана ним моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, у тому числі, якщо шкоду завдано смертю фізичної особи.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Отже, обов'язок доведення вини, власника або володільця джерела підвищеної небезпеки покладено саме на власника або володільця джерела підвищеної небезпеки.
Така ж правова позиція висловлена у висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених у Постанові від 08 листопада 2018 року (справа № 336/3665/16-ц).
Як з'ясовано в ході судового розгляду, у ДТП, яка відбулася 24 вересня 2018 року, не було встановлено обставин непереборної сили або умислу потерпілої ОСОБА_1 . Так само і в ході судового розгляду стороною відповідача не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин непереборної сили або умислу потерпілого. Відсутні такі докази і в матеріалах справи.
Тобто, оскільки в ході судового розгляду було встановлено, що шкоду здоров'ю позивача заподіяно внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки під час ДТП, тому відповідач, з яким водій тролейбуса перебував у трудових відносинах, має нести відповідальність за матеріальну та моральну шкоду, заподіяну здоров'ю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Отже, суд зазначає, що позивачем було надано достатньо доказів на підтвердження тих обставин, що вона дійсно зазнала матеріальної та моральної шкоди, які виразились у тривалому лікуванні потерпілої та душевних стражданнях у зв'язку із заподіянням їй тілесних ушкоджень середнього ступеня важкості, які настали внаслідок ДТП, порушенням звичного способу життя, пов'язаного зі обмеженням самостійного пересування позивача, спричинення позивачу великого болю та страждань, внаслідок чого позивач нервувала та втратила душевний спокій, все це викликало в неї негативні емоції, переживання та душевний біль.
Стосовно заявлених позовних вимог до відповідача про відшкодування моральної шкоди в сумі 500000 грн., то суд вважає можливим їх задовольнити частково, враховуючи при цьому спричинені позивачці моральні страждання, пов'язані зі шкодою заподіяної її здоров'ю, та з урахуванням вимог розумності та справедливості.
Отже, враховуючи характер та обсяг заподіяних позивачці моральних страждань, пов'язаних із заподіянням їй тілесних ушкоджень середнього ступеня важкості, які настали внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, їх тривалість та наслідки, істотність вимушених змін у її житті, пов'язані з цим її моральні переживання, неможливість відновлення понесеної втрати, суд вважає, що позивачці дійсно була завдана моральна шкода, тому заявлені позовні вимоги до відповідача про стягнення моральної шкоди необхідно задовольнити частково та стягнути з відповідача на її користь завдану моральну шкоду в розмірі 300000 грн., як відповідне та достатнє відшкодування понесених позивачем моральних страждань.
Щодо позовних вимог про відшкодування витрат, викликаних необхідністю лікування та придбання ліків в результаті ушкодження здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки в сумі 13138,12 грн., суд зазначає наступне.
Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частина друга цієї статті визначає, що збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Ця норма збігається із правилом частини третьої статті 22 ЦК України, яка також передбачає, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
З аналізу вищенаведених цивільно-правових норм можна зробити висновок, що особа, якій заподіяно шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, має право вимагати від фізичної або юридичної особи, яка завдала такої шкоди, відшкодування витрат, у тому числі й на лікування, в межах витрат, які вона понесла (реальні збитки).
Специфіка відшкодування завданої здоров'ю шкоди полягає в тому, що об'єктом відшкодування є не сама зазначена шкода, а майнові втрати, що зазнала фізична особа, внаслідок завдання цієї шкоди. До таких втрат законодавець відносить: а) заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності; б) додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Цей перелік є орієнтовним і у випадку, коли потерпілий має ще й інші втрати, які пов'язані з відповідним ушкодженням здоров'я, то він має право вимагати і їх відшкодування.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розмір витрат на ліки, лікування, протезування (крім протезів із дорогоцінних металів), предметів догляду за потерпілим визначається на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або рахунків про їх вартість.
Згідно з частинами 2 та 3 статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Частинами 1 і 2 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підтвердження позовних вимог, позивачем долучено до матеріалів справи оригінали фіскальних чеків на придбання медичної продукції на загальну суму 14005,32 грн. (а.с.101-111).
Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до виписок з медичної картки позивача, остання хворіє на цукровий діабет ІІ типу, з зв'язку із чим неодноразово зверталась до ендокринолога щодо призначення лікування та купувала медичні препарати, які стосуються даного захворювання. Так, лікарем-ендокринологом призначено позивачу серед іншого медичні препарати: соіфор 1000 мг, діакобал 500 мг, актовегін 400 мг, тівортін, які, відповідно до долучених до матеріалів справи чеків, купувала позивач. Сума коштів, витрачених на придбання взаних препаратів, скаладала 2073,24 грн. Відтак, суд вважає, що кошти у сумі 2073,24 грн. не мають відношення до спору, який розглядається в межах даної справи.
За таких обставин, суд доходить висновку про доведеність вимог позивача про відшкодування витрат на лікування у розмірі 11932,08 грн. (14005,32 грн. - 2073,24 грн.).
Щодо заявлених позовних вимог про відшкодування 3723 грн. шкоди, завданої у зв'язку із втратою заробітку (доходу) внаслідок ушкодження здоров'я, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 статті 1197 ЦК України розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.
Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.
Виходячи із приписів норм права, які регламентують спірні правовідносини та фактичних обставин справи, суд не вбачає підстав для задоволення вимог заявленого позову у вказаній частині, оскільки позивачем, всупереч положенням статті 81 ЦПК України, не надано суду належних, допустимих, достатніх доказів у розумінні статей 77, 78, 80 ЦПК України щодо ступеня втрати особистої професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності. Як вбачається з матеріалів справи, і вказані обставини позивачем не спростовані, ступінь втрати професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності, позивачу не встановлювався.
За таких обставин, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача в частині відшкодування шкоди завданої у зв'язку із втратою заробітку (доходу) внаслідок ушкодження здоров'я у розмірі 3723 грн.
Щодо вимог про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає таке.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
Згідно з частиною 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.
Зазначений висновок відповідає позиції Європейського суду з прав людини, який у Рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» тлумачить «гонорар успіху» як домовленість, згідно з якою клієнт зобов'язується виплатити адвокату як винагороду певний відсоток від присудженої йому судом грошової суми, якщо рішення буде на користь клієнта. Якщо такі угоди є юридично дійсними, то визначені суми підлягають сплаті клієнтом (§55). Водночас відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, необхідність і, крім того, умова розумності їх розміру.
12 серпня 2019 року між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Ґранд Ґруп Партнерс» укладено договір про надання професійної правничої допомоги №0105-ц, згідно якого предметом договору є стягнення шкоди по випадку, який мав місце 24 вересня 2018 року у місті Києві за участю тролейбуса «К12.3» бортовий номер 4024, який належить відповідачу, внаслідок якого позивач отримала тілесні ушкодження (а.с.42-43).
Як вбачається із замовлення №1 на надання професійної правничої допомоги від 12.08.2019 року, акту виконаних робіт (наданих послуг) від 13.08.2019 року, детального опису робіт (наданих послуг) від 13.08.2019 року, адвокат надав, а клієнт прийняв надання правової допомоги по Договору про надання професійної правничої допомоги №0105-ц від 12.08.2019 року на суму 15000 грн. (а.с. 44-46).
Крім того, згідно квитанцій №0.0.1433876496.1 та №0.0.1433877580.1 від 13.08.2019 року позивач оплатила надані адвокатом послуги (а.с.48).
Враховуючи складність справи та обсяг виконаних робіт, дотримуючись принципів співмірності та розумності судових витрат, суд доходить висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору за подання позову, питання щодо його стягнення з відповідача судом не вирішується.
Керуючись ст. ст. 19, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354-356 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до комунального підприємства «КИЇВПАСТРАНС», про відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю фізичної особи - задовольнити частково;
Стягнути з комунального підприємтва «КИЇВПАСТРАНС» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 300000 (триста тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої ушкодження здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 11932 (одинадцять тисяч дев'ятсот тридцять дві) гривні 08 копійок в рахунок відшкодування витрат викликаних необхідністю лікування та придбання ліків в результаті ушкодження здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити;
Стягнути з комунального підприємтва «КИЇВПАСТРАНС» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 15000 (п'ятнадцять тисяч) гривень;
Повне найменування:
позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 );
відповідач - комунальне підприємство «КИЇВПАСТРАНС» (код ЄДРПОУ - 31725604, адреса: 04070, м.Київ, вул. Набережне шосе, буд. 2);
Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;
Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано;
В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду;
Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя В. В. Гребенюк