Справа № 755/3958/21
Проваджєення № 2/755/2584/21
(заочне)
"07" грудня 2021 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.
при секретарі - Кошель К.А.
без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_9 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить визнати ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою
АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача судові витрати.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є єдиним власником вказаної вище квартири. Відповідач ОСОБА_9 є братом позивача, зареєстрований у даній квартирі разом зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак, починаючи з 2002 року він не проживає у квартирі, його неповнолітній син взагалі ніколи в ній не проживав. Фактичне місце проживання відповідача ОСОБА_9 позивачу не відоме, відомо лише те, що він мешкає у місті Трускавець. Наявність реєстрації відповідачів у належній позивачу на праві власності квартирі позбавляє його можливості вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 квітня 2021 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня 2021 року витребувано від Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації висновок про наявність або відсутність підстав щодо визнання малолітньої особи - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 14 липня 2021 року залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - законного представника неповнолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_2 .
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .
Цією ж ухвалою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача ОСОБА_1 - Микитишин О.М. , подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримують, проти ухвалення заочного рішення не заперечують.
Відповідач ОСОБА_9 в судове засідання жодного разу не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомляв. Поштова кореспонденція (ухвала про відкриття провадження та копія позовної заяви з додатками, а також судові повістки, що направлялися за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача та адресу фактичного місця проживання), поверталися до суду неврученими з відміткою «Укрпошти» про причини повернення - «За закінченням терміну зберігання».
Третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, в судове засідання не з'явилась, подала до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника Служби.
Таким чином, відповідач, враховуючи положення статей 128, 130 ЦПК України, вважається таким, що повідомлений належним чином про дату, час та місце судового засідання.
Відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, прийнявши всі заходи по виклику відповідача, постановив розглянути справу заочно, згідно із статтями 223 та 280 ЦПК України.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 15 лютого 2021 року, свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 січня 2019 року ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
З довідки про реєстрацію місця проживання від 01 квітня 2021 року, наданої відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, вбачається, що ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 13 червня 1989 року.
Згідно довідок Житлово-будівельного кооперативу «Восход», датованих 15 жовтня
2020 року та 12 лютого 2021 року, ОСОБА_9 не проживає у квартирі за адресою:
АДРЕСА_1 з 2002 року.
З акту від 19 серпня 2019 року, складеного та підписаного мешканцями будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , у квартирі
АДРЕСА_1 постійно проживають ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
На підтвердження того факту, що позивач ОСОБА_1 постійно проживає у квартирі АДРЕСА_1 , користується вказаною квартирою та самостійно сплачує комунальні послуги, позивачем додано до матеріалів справи квитанції про оплату комунальних послуг.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до положень статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Згідно із частиною першою статті 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
За змістом частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Згідно із статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.
Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 грудня
2020 року у справі № 209/2642/18.
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.
Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
У пункті 44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Враховуючи викладені вище факти та норми закону суд приходить до такого.
Позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_9 зареєстрований на проживання у даній квартирі з червня 1989 року, однак не проживає у квартирі та не користується нею з 2002 року, тобто значно більше одного року, не сплачує комунальні послуги, не утримує житло в належному стані. Судом не встановлено фактів чинення перешкод з боку позивача щодо проживання відповідача в даному жилому приміщенні протягом зазначеного часу. Також не встановлено будь-яких поважних причин відсутності відповідача у квартирі та підстав для збереження за ним права користування даним жилим приміщенням.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Враховуючи, що позивач має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні належним їй на праві власності майном у обраний спосіб - шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, тому позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 141 ЦПК України, оскільки позов задовольняється в повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого позивачем судового збору в розмірі 908,00 грн.
Сума сплаченого судового збору за позовною вимогою, провадження по якій закрито, стягненню з відповідача не підлягає в порядку пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», оскільки закриття відбулося у зв'язку з відмовою позивача від частини позовних вимог.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
За приписами статей 133, 137 ЦПК України витрати на правничу допомогу відносяться до судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що позивачем зроблено не було.
Разом з тим, фіксація розміру гонорару відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в Постанові від 20 січня 2021 року по справі № 357/11023/18 (провадження № 61-18258св19), у якій зазначено, що «… саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. […] Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх не співмірності».
На підтвердження розміру витрат на правову допомогу в розмірі 14 700,00 грн представником позивача Микитишин О.М. до матеріалів справи долучено: Договір про надання правової допомоги від 03 лютого 2021 року № 03/02-21, укладений між адвокатом Микитишин О.М. та ОСОБА_1, з додатками до нього, свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правничої (правової) допомоги, акт приймання - передачі наданої правової допомоги від 24 вересня 2021 року рахунки-фактури та квитанції про оплату послуг з надання правової допомоги, на загальну суму 14 700,00 грн.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивачем ОСОБА_1 та його представником Микитишин О.М. до матеріалів справи надано документально підтверджені докази щодо понесених позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 14 700,00 грн.
Враховуючи, що позов задоволено в повному обсязі, стягненню з відповідача підлягають понесені позивачем витрати на правову допомогу в розмірі 14 700,00 грн.
Керуючись статтями 16, 317, 319, 383, 386, 391 ЦК України, статтями 2, 10, 76, 77-81, 89, 133, 137, 141, 265, 280, 289, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_9 , треті особи - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - задовольнити.
Визнати ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою
АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою:
АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків
НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , судовий збір в розмірі 908, 00 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 14 700,00 грн, що в загальному розмірі складає 15 608,00 грн (п'ятнадцять тисяч шістсот вісім гривень 00 коп.).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне рішення суду виготовлено 17 грудня 2021 року.
Суддя О.О. Хромова