Дата документу 17.12.2021 Справа № 554/10425/21
Провадження № 2-а/554/119/2021
17 грудня 2021 року Октябрський районний суд м. Полтави у складі:
головуючого - судді Троцької А.І.,
при секретарі - Калюжній Д.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до інспектора 1 батальйону 3 роти Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Петля Олексія Владиславовича, третя особа: Департамент патрульної поліції Національної поліції України, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
29 жовтня 2021 року позивач звернувся в суд з адміністративним позовом в якому просив: постанову серії ЕАО № 4942808 від 24.10.2021 р. про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 121 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 850 грн. - скасувати, справу про адміністративне правопорушення - закрити: визнати протиправним застосування відповідачем заходів забезпечення провадження у вигляді тимчасового затримання транспортного засобу; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на його користь судові витрати.
Позов обґрунтовано тим, що 24.10.2021 р. він керував транспортним засобом «Renault Logan», н.з. НОМЕР_1 , який належить ТОВ «ГРІНС-Д». Приблизно о 02:00 його було зупинено у м.Полтава по вул. Європейська, 145 співробітниками поліції, які перевірили документи. Інспектором роти № 3 батальйону № 1 УПП в Полтавській області ДПП Національної поліції України лейтенантом поліції Петлею О.В. було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАО № 4942808, відповідно до якого на позивача накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850 грн. Згідно з оскаржуваної постанови позивачу в провину ставиться те, що він 24.10.2021 р. об 01:57:50 в м.Полтава по вул. Європейська, 145, керував транспортним засобом без увімкненого ближнього світла в темну пору доби та не перереєстрованим в установленому законом порядку протягом 10 діб у зв'язку з встановленням ГБО та не мав при собі поліса обов'язково страхування, чим порушив п. 2.1, п.19 та п.30.1 ДР України, за що відповідальність передбачена ч.6 ст. 121 КУпАП. Після цього інспектор склав Акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, викликав евакуатор та транспортний засіб було примусово переміщено на штраф майданчик. З даною постановою категорично не згоден, оскільки не було проведено огляд технічного засобу та не складався акт його перевірки з метою визначення імовірного переобладнання ГБО, не зазначено дану встановлення ГБО, крім того він не є власником транспортного засобу на якого покладено обов'язок його реєструвати в уповноважених органах. Також вважає незаконним поміщення транспортного засобу на штраф майданчик, оскільки перелік правопорушень, які є підставою для затримання транспортного засобу, передбачений ч.1 ст. 365-2 КУпАП, не містить правопорушення, яке зазначено у постанові відповідача.
Ухвалою судді від 01 листопада 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
19 листопада 2021 року відповідач ОСОБА_2 надав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що відповідальність за дане правопорушення, передбачене ч.6 ст. 121 КУпАП, а саме керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні в установленому порядку, покладено саме на водія транспортного засобу, а не власника. Крім того, у водія «Renault Logan», н.з. НОМЕР_1 , при собі не було страховий поліс та він допустив керування транспортним засобом у темну пору доби без увімкненого світла фар. Вказані порушення зафіксовані на відеозаписі із нагрудної камери поліцейського, що є додатком до постанови. Що стосується позовної вимоги щодо визнання протиправним затримання транспортного засобу, як заходу забезпечення провадження, то вказана позовна вимога взагалі не підлягає розгляду в даному провадженні.
Третя особа Департамент патрульної поліції Національної поліції України відзиву до суду не направив.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Судом встановлені наступні обставини.
24 жовтня 2021 року інспектором роти № 3 батальйону № 1 УПП в Полтавській області ДПП Національної поліції України лейтенантом поліції Петлею О.В. винесено постанову серії ЕАО №4942808 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, стосовно ОСОБА_1 за ч.6 ст. 121 КУпАП. ( а.с.9).
З постанови вбачається, що 24.10.2021 року о 01.57 годині за адресою в м.Полтаві по вул. Європейська, 145, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом «Renault Logan», н.з. НОМЕР_1 , без увімкненого ближнього світла фар у темну пору доби та не перереєстрованим в установленому законом порядку протягом 10 діб у зв'язку із встановленням ГБО та не мав при собі поліса обов'язкового страхування, чим порушив п.2.1, п.19.1, п.30.1 ПДР України. Вказаною постановою на ОСОБА_1 накладено адмінінстартивне стягнення за ч.6 ст. 121 у вигляді штрафу в у розмірі 850 грн. У пункті 7 вказано, що до постанови додаються: відео з боді камери 143 та акт затримання тз. (а.с.9).
Слід зазначити, що жодних даних про притягнення ОСОБА_1 до адміністартивної відповідальності за ч.2 ст. 122, ч.1 ст. 126 КУпАП, або застосування при визначення покарання ст. 36 КУпАП, на які відповідач посилається у відзиві, оскаржувана постанова не містить.
Так, відповідно до п. 2.1 ДДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі:
а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії;
б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон);
в) у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків та (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв - дозвіл, виданий уповноваженим органом МВС, а у разі встановлення проблискового маячка оранжевого кольору на великогабаритних та великовагових транспортних засобах - дозвіл, виданий уповноваженим підрозділом Національної поліції, крім випадків встановлення проблискових маячків оранжевого кольору на сільськогосподарській техніці, ширина якої перевищує 2,6 м;
г) на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог спеціальних правил, що визначаються Європейською Угодою про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (далі - спеціальні правила);
ґ) чинний страховий поліс (страховий сертифікат “Зелена картка”) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення);
д) у разі встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака “Водій з інвалідністю” - документ, що підтверджує інвалідність водія або пасажира (крім водіїв з явними ознаками інвалідності або водіїв, які перевозять пасажирів з явними ознаками інвалідності).
Відповідно до п.19.1 ПДР України у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості незалежно від ступеня освітлення дороги, а також у тунелях на транспортному засобі, що рухається, повинні бути ввімкнені такі світлові пристрої:
а) на всіх механічних транспортних засобах - фари ближнього (дальнього) світла;
б) на мопедах (велосипедах) і гужових возах (санях) - фари або ліхтарі;
в) на причепах та транспортних засобах, що буксируються, - габаритні ліхтарі.
Згідно п.30.1 ПДР України, власники механічних транспортних засобів і причепів до них повинні зареєструвати (перереєструвати) їх в уповноваженому органі МВС або провести відомчу реєстрацію в разі, якщо законом установлена обов'язковість проведення такої реєстрації, незалежно від їхнього технічного стану протягом 10 діб з моменту придбання (отримання), митного оформлення або переобладнання чи ремонту, якщо необхідно внести зміни до реєстраційних документів.
Частиною 6 статті 121 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні в установленому порядку, його експлуатація без номерного знаку або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандартів, або з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, закритим іншими предметами, у тому числі з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, перевернутим чи неосвітленим.
Згідно із ст. 32 Закону України «Про дорожній рух» переобладнання транспортних засобів, тобто зміна типу або марки (моделі), призначення чи параметрів конструкції транспортних засобів, що перебувають в експлуатації, шляхом установки кабіни, кузова чи їх деталей, спеціального обладнання і номерних агрегатів, не передбачених нормативно-технічною документацією на даний транспортний засіб, повинно відповідати правилам, нормативам і стандартам України.
Пункт 5.2 ДСТУ 3649:2010 визначає, що не дозволено вносити зміни у конструкцію КТЗ, а також застосовувати додаткове обладнання без узгодження таких дій за встановленим порядком.
У відповідності до п. 31.3 «а» ПДР експлуатація транспортних засобів у разі їх переобладнання з порушенням вимог стандартів, правил і нормативів, що стосуються безпеки дорожнього руху, забороняється.
Відповідно до п. 1, 5 Порядку переобладнання транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2010 року № 607 цей Порядок визначає процедуру переобладнання транспортних засобів, призначених для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування, що призводить до зміни повної маси та її розподілу по осях, розміщення центру ваги, типу двигуна, його ваги і потужності, колісної бази чи колісної формули, системи гальмового і рульового керування та трансмісії, зокрема для роботи на газовому моторному паливі та альтернативних видах рідкого і газового палива (далі - переобладнання транспортного засобу). Для переобладнання транспортного засобу в індивідуальному порядку власник або його представник подає до спеціально уповноваженої організації заяву про погодження переобладнання транспортного засобу (далі - заява про погодження), в якій зазначаються відомості про транспортний засіб, вид переобладнання, а також технічна та інша інформація, необхідна для проведення переобладнання. До заяви про погодження додаються копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та акту проведення його огляду.
Оскільки установка в транспортному засобі газобалонного обладнання (спеціального обладнання не передбаченого нормативно-технічною документацією) призводить до зміни на газовому моторному паливі і газового палива, така установка вважається переобладнанням транспортного засобу.
Згідно із ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.
Відповідно до п. 37 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів №1388 від 07.09.1998 р., державна реєстрація (перереєстрація) переобладнаних транспортних засобів проводиться на підставі документів про відповідність їх вимогам безпеки дорожнього руху та документів, що підтверджують правомірність придбання встановлених кузовів (рам), які мають ідентифікаційні номери (у разі їх заміни).
Разом із тим, із оскаржуваної постанови та доданих до неї доказів неможливо встановити чи встановлено або переобладнано ГБО на транспортному засобі «Renault Logan», н.з. НОМЕР_1 . Якщо таке мало місце, то від якої дати відраховувати 10 діб за які встановлене або переобладнане ГБО мало було бути зареєстрованим у встановленому законом порядку.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в Постанові від 19 лютого 2020 року ( № 496/4315/16-а) дійшов висновку, що обов'язковому доказуванню під час розгляду справ про адміністративні правопорушення підлягають лише факти вчинення або невчинення певною особою адміністративного правопорушення, які в свою чергу, підтверджуються відеозйомкою фіксації події адміністративного правопорушення.
Суд наголошує, що зміст постанови про адміністративну відповідальність має відповідати вимогам, передбаченим статтями 280, 283 КУпАП. У ній, зокрема, необхідно зазначити технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 « Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні порушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам передбаченим статтями 283 та 284 КУпАП. У ній зокрема потрібно навести докази на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався порушник чи встановлених останнім доводів.
Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Виходячи із норм, викладених в ст. 77 КАС України, встановлено, що за загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. При розгляді справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод та інтересів.
Верховний Суд у постанові від 23.10.2019 у справі № 357/10134/17 звертає увагу судів на приписи ст. 251 КУпАП, в якій обумовлено, що орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів, тобто будь-яких фактичних даних, які встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами. Звертає увагу, що відповідно до вимог статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В силу принципу презумпції невинуватості, чинної в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Згідно з оскаржуваною постановою, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у зв'язку з порушенням Правил дорожнього руху.
У постанові як на докази є посилання на відеозапис з боді камери та акт затримання.
Відповідачем було надано відзив на позов а також відеозапису з боді камери.
Однак, наданий відповідачем відеозапис, що міститься на диску, судом не може бути взятий до уваги, оскільки даний доказ наданий в електронній формі та не засвідчений належним чином, а саме електронним підписом автора або особи, уповноваженої на виготовлення даних копій, що суперечить вимогам ч.2 ст. 99 КАС України.
При цьому, вказаний висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року (справа № 333/1539/16).
Таким чином, в матеріалах справи відсутні, відповідачами не надані належні та допустимі докази на підтвердження наявності зафіксованих в оскаржуваній постанові обставин, які стали підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17.06.2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.
У рішенні від 10 лютого 1995 року у справі "Алене де Рібермон проти Франції" Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11 жовтня 2016 року по справі № 816/4340/14, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень.
При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом".
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа "Руїз Торіха проти Іспанії" (серія А, №303А) суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Окрім зазначеного вище суд звертає увагу, що усі сумніви у правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень на користь особи-позивача. Для позивача достатньо вказати на факт прийняття рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, якщо допустимі докази для цього недоступні. У свою чергу відповідач має довести факт прийняття такого рішення чи вчинення дії і їх правомірність, або ж спростувати цей факт і довести правомірність своєї бездіяльності. У разі невиконання цього обов'язку адміністративний суд повинен задовольнити вимогу позивача і визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність, на які вказував позивач.
Таким чином, суд вважає, що фактичні обставини справи не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а в даному випадку відповідачем, в порушення вимог 72 КАС України не виконано обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, не надано належних і допустимих доказів наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, що у свою чергу не дає можливості встановити винність позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, а тому постанова підлягає скасуванню, а справа закриттю.
Що стосується позовної вимоги щодо визнання протиправним застосування відповідачем заходів забезпечення провадження у вигляді тимчасового затримання транспортного засобу суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ч. 3ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
В свою чергу, ч. 3 ст. 286 КАС України такого способу захисту, як визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними, не встановлено, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 139 КАС України судові витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 454 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.
На підставі викладеного, керуючись ч. 6 ст. 121 КУпАП, ст.ст. 2, 19, 132, 134, 241-251 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора 1 батальйону 3 роти Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Петля Олексія Владиславовича, третя особа: Департамент патрульної поліції Національної поліції України, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити частково.
Постанову серії ЕАО №4942808 від 24.10.2021 року по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.6 ст. 121 КУпАП та накладення адмінінстартивного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн. - скасувати..
Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбаченої ч.6 ст. 121 КУпАП відносно ОСОБА_1 - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Департаменту патрульної поліції Нацполіції України на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 454 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Октябрський районний суд м.Полтави в десятиденний строк з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя А. І. Троцька