Справа №534/384/20
Провадження №2/534/63/21
20 грудня 2021 року місто Горішні Плавні
Комсомольський міський суд Полтавської області
в складі головуючого судді Солохи О.В.
з участю: секретаря судового засідання Гончар С.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяв и представниці відповідача ОСОБА_1 - адвокатки Бойченко Ганни Володимирівни та відповідача ОСОБА_2 про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання недійсними правочинів,
У провадженні Комсомольського міського суду Полтавської області знаходилась цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання недійсними правочинів.
Ухвалою суду від 06.12.2021 заяву ОСОБА_3 задоволено та залишено без розгляду позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання недійсними правочинів.
10.12.2021 відповідач ОСОБА_2 та 13.12.2021 представниця відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 звернулися до суду з заявами, у яких в зв'язку з постановленням ухвали від 06.12.2021 про залишення позову ОСОБА_3 без розгляду у цивільній справі № 534/384/20. Прохають суд здійснити розподіл судових витрат на підставі ст.ст. 141, 142 ЦПК України та стягнути з позивачки витрати на правову допомогу.
Оскільки ч.6 ст.142 ЦПК України не передбачено обов'язку суду здійснювати виклик учасників справи в судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат після постановлення ухвали про залишення позовної заяви без розгляду, судом вирішено подані заяви без виклику сторін та учасників справи в судове засідання. Відтак, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши подані заяви та матеріали цивільної справи суд вказує про наступне.
06.12.2021 у порядку визначеним п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України позивачкою до початку розгляду справи по суті подано заяву про залишення позову без розгляду.
Ухвалою суду від 06.12.2021 заяву ОСОБА_3 задоволено та залишено позов без розгляду.
Суд наголошує, що звернення до суду із позовом є суб'єктивним правом особи, гарантованим статями 55, 124 Конституції України, та безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.
Частиною 1 та частиною 2 ст.16 ЦК України встановлено, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та визначені способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до положень ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа викладає в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Таким чином, аналізуючи наведене, особа, яка вважає, що її права порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.
Згідно ст.ст. 2,6,12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах рівності сторін, змагальності та диспозитивності.
У відповідності до ст. 13, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання правами не допускається. З огляду на принцип диспозитивності у цивільному судочинстві учасники справи розпоряджаються своїми процесуальними правами на власний розсуд.
Суд підкреслює, що залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви.
Подання до суду заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.
Частиною 1 ст.137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Суд зазначає, що згідно ч.5 ст.142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
За змістом ч.6 ст.142 ЦПК України суд може вирішити питання про розподіл судових витрат у справі або залишення позову без розгляду за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Відповідно до ч.9 ст.141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Суд вказує, що необхідною умовою для застосування ч.5 ст.142 ЦПК України у разі залишення позову без розгляду є доведення факту вчинення позивачкою необґрунтованих дій. Під такими діями слід розуміти завідомо безпідставне та/або штучне ініціювання судового провадження, тощо.
При цьому відповідачі у такому випадку повинні надати суду вмотивоване та підтверджене доказами клопотання про компенсацію відповідних витрат із зазначенням, у чому саме полягають відповідні необґрунтовані дії позивачки.
Аналіз процесуальної норми вказує на те, що для стягнення компенсації здійснених відповідачами витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачам згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивачки були нею здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяла позивачка недобросовісно та пред'явила необґрунтований позов; чи систематично протидіяла правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісна позивачка мала протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідачів; чи були дії позивачки умисні та який ступінь її вини й чим це підтверджується.
Суд наголошує, що належних та допустимих доказів, які б обґрунтовано свідчили про штучність заявленого спору та зловживання позивачкою процесуальними правами, відповідачами не наведено.
Одночасно суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, за яких можна вважати дії позивачки необґрунтованими та такими, що призвели до безпідставного понесення витрат відповідачами, так само матеріалами справи не підтверджується і зловживання позивачкою своїми процесуальними правами.
На переконання суду реалізація ОСОБА_3 свого конституційного права на звернення до суду з позовом про визнання оспорюваних договорів недійсними з підстав передбачених ст.216, ст.226 ЦК України та подання в подальшому заяви про залишення позову без розгляду не свідчить про зловживання позивачкою своїми правами і про необґрунтованість її дій.
Суд приймає до уваги правову позицію Верховного Суду від 26.09.2018 у справі №148/312/16-ц та від 03.07.2019 у справі №543/408/17, згідно якої саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду, а рівно як відмова від позову, не може бути розцінено як необґрунтовані дії позивача, так як це його право, передбачене цивільним процесуальним законодавством України, яке не містить обмежень в його реалізації.
Суд наголошує, що під час провадження справи, позивачка вела активний захист своїх прав та законних інтересів, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності процесу. Тобто характер її дій свідчив про реалізацію нею передбаченого Конституцією України права на судовий захист, що підтверджується матеріалами справи, а саме: ухвалою суду від 13.10.2020 було задоволено клопотання позивачки про витребування доказів, зокрема копії медичних карток стаціонарного хворого терапевтичного відділення ОСОБА_6 та копії договорів; ухвалою суду від 24.11.2020 було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення доказів у цивільній справі №534/384/20; ухвалою від 25.11.2020 частково задоволено клопотання представниці позивачки про призначення комплексної посмертної медичної психолого-психіатричної експертизи.
Також судом не встановлено зловживань позивачки з приводу неявок у судове засідання та як наслідок безпідставного затягування розгляду справи.
Як встановлено судом, відповідачем ОСОБА_2 та представницею відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 не доведено та не надано доказів необґрунтованості дій позивачки, що дало б суду можливість, в розумінні норм ч.5 ст.142 ЦПК України, стягнути з позивачки на користь відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у сумі 5 000 грн та 13 000 грн.
Враховуючи викладене вище, суд не вбачає підстав для стягнення з позивачки понесених відповідачами судових витрат на підставі ст.141, ст.142 ЦПК України, у зв'язку із чим в задоволенні заяв слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 141, 142, 260, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні заяви представниці відповідача ОСОБА_1 - адвокатки Бойченко Ганни Володимирівни про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання недійсними правочинів - відмовити.
У задоволенні заяви відповідача ОСОБА_2 про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання недійсними правочинів - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Полтавського апеляційного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя О.В. Солоха
Повний текст ухвали складено 21.12.2021.