Справа № 473/4540/21
іменем України
"22" грудня 2021 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,
за участю секретаря судового засідання Ціліциної О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування майном,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з таким позовом в якому вказував, що на підставі договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2021 року, реєстр. №565 він придбав у ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно умов договору ОСОБА_2 , який з 2008 року в квартирі не мешкає, зобов'язався знятися з реєстраційного обліку з місця попереднього проживання до 16 жовтня 2021 року, однак взяті на себе зобов'язання не виконав.
Реєстрація відповідача в квартирі створює позивачу перешкоди в користуванні своєю власністю (в тому числі позбавляє його можливості реалізації права на оформлення субсидії).
У зв'язку з цим ОСОБА_1 просив суд усунути перешкоди в користуванні майном шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування належною позивачу квартирою.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 не з'явилися, проте останній надав суду письмову заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, проте надіслав на електронну адресу суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнає повністю.
Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі сторін та представника позивача, оскільки матеріали справи містять достатньо інформації для вирішення спору.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до висновку про можливість застосування передбачених ст. 206 ЦПК України наслідків визнання позову відповідачем, оскільки таке визнання не суперечить вимогам закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб.
В судовому засіданні встановлено, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2021 року, реєстр. №565 позивач придбав у ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 .
В зв'язку з продажем квартири продавці зобов'язалися зняти ОСОБА_2 з реєстраційного обліку за вказаною адресою до 16 жовтня 2021 року (п. 4.7 договору купівлі-продажу), проте зобов'язання не виконали.
Крім цього, як вбачається з довідки ОСББ «Будинок газовиків» від 20 жовтня 2021 року, що узгоджується з зазначеною в договорі купівлі-продажу інформацією, ОСОБА_2 з 2008 року за місцем реєстрації не проживає.
В матеріалах справи відсутні докази щодо наявності поважних причин або умов, що перешкоджали відповідачу користуватися вказаним житловим приміщенням.
Реєстрація відповідача в квартирі створює позивачу перешкоди в користуванні своєю власністю (в тому числі позбавляє його можливості реалізації права на оформлення субсидії).
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 9 ЖК України житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підставі і в порядку, передбачених законом.
Оскільки відповідач не є членом сім'ї власника житла, а тому відносини між сторонами повинні регулюватися главою 6 розділу ІІІ Житлового кодексу України (користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду), а саме положеннями, що регулюють відносини найму.
Зокрема, згідно ч. 1 ст. 163 ЖК України у разі тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертою статті 71 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 71 ЖК України встановлено граничні строки збереження права на житлове приміщення при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї - шість місяців (за винятком передбачених законом випадків, коли цей строк є більш тривалим).
Відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки провадиться в судовому порядку.
В той же час, згідно ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до вимог ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди (ст. 150 ЖК України, ч. 1 ст. 383 ЦК Укркаїни).
Згідно ст. 41 Конституції України, ч.ч. 1-2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно роз'яснень, які надав Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.п. 33, 34 постанови №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.
Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316-319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР.
У зв'язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Як раніше встановлено судом, відповідач у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу квартири, втратив право власності щодо цього майна, будучи зареєстрованим за вказаною адресою за місцем реєстрації не проживає понад встановлений законом шестимісячний строк. Матеріали справи не містять доказів наявності поважних причин його не проживання в квартирі, зокрема створення йому будь-яких перешкод в проживанні чи іншому користуванні житлом тощо. Також суд враховує, що у договорі купівлі-продажу відповідач погодився з тим, що втрачає будь-які права щодо квартири (в тому числі право на користування нею) та зобов'язався самостійно знятися з реєстраційного обліку за місцем попереднього проживання.
Водночас, наявність реєстрації відповідача без його фактичного проживання створює власнику перешкоди у здійсненні права власності.
За такого, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 206, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування майном - задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя: О.В. Вуїв