29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"20" грудня 2021 р. Справа № 924/916/21
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Гладюка Ю. В., при секретарі судового засідання Сарело Р.О., розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт", м. Рубіжне, Луганська обл.
до товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа - газ", м. Старокостянтинів, Хмельницька обл.
про стягнення грошей
за участю представників сторін: не з'явились
встановив:
Позивач у позові просить суд стягнути з відповідача заборгованість, що виникла внаслідок неналежного виконання договору від 08.04.20 № 222 в розмірі 1 851 413, 77 грн., з яких: 1 259 798 грн. основний борг, 165 891, 51 грн. пеня, 115 565, 93 грн. інфляційних, 310 158, 33 грн. 25% річних.
Обгрунтовуючи позов, позивач зазначає, що він, поставивши відповідачу обумовлений договором товар, виконав свої договірні зобов'язання належним чином. Відповідач же, не оплативши поставлений товар в обумовлені договором строки, допустив прострочення та виникнення боргу. Нарахування пені обумовлено наявністю відповідної умови договору про її застосування в разі виникнення прострочення оплати товару. Стягнення річних та інфляційних заявлено з посиланням на ст. 625 ЦКУ.
Представник позивача до суду не з'явився, надіслав заяву, де повідомив, що станом на час розгляду справи відповідач сплатив 1 059 798 грн. основного боргу. Таким чином, розмір основного боргу на даний час складає 200 000 грн. Незмінними залишаються і вимоги щодо стягнення пені, річних та інфляційних.
Відповідач свого представника до суду не направив, будь-яких клопотань або заяв не подав. Належність повідомлення відповідача про дату, місце і час судового засідання підтверджується направленням йому на його електронну адресу ухвали суду від 07.12.21 (з відповідними відомостями), про що свідчить підпис відповідального працівника суду на канцелярському штампі даної ухвали про її відправку.
Матеріалами справи встановлено.
08.04.20 між ТОВ „ТД „Євротрубпласт" (позивач/постачальник) та ТОВ „Альфа-газ" (покупець/відповідач) укладено договір № 222 в силу якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити труби, комплектуючі та обладнання, а також супутні товари (товар), партіями в кількості, асортименті та за цінами, узгодженими сторонами в рахунках-фактурах або специфікаціях (додатках) до цього договору чи визначеними в порядку, передбаченому цим договором.
Згідно п. 4.4. договору поставка партії товару повинна супроводжуватись передачею покупцю накладної постачальника та/або акта здавання-приймання вантажу до перевезення, підписання кожного з яких представником покупця або експедитором (у випадку доставки товару перевізником), буде свідчити про отримання покупцем товару.
В силу п. 5.1. договору оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 30 календарних днів з моменту передачі товару, якщо інший порядок розрахунків не визначений в рахунку-фактурі або в специфікації, в порядку передбаченому даним договором.
У випадку прострочення покупцем термінів оплати поставленого йому товару, продавець, згідно ч. 3 ст. 692 та ч. 5 ст. 694 ЦК України, має право стягнути з покупця проценти за використання чужих коштів в розмірі 25% річних за весь період прострочення оплати (п. 5.1.1.).
У випадку невиконання (прострочення) термінів оплати товару продавець має право вимагати від покупця сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Згідно п. 6 ст. 232 ГК України, сторони домовились, що нарахування вказаної штрафної санкції припиняється через три роки від дня, коли оплата мала бути здійснена (п. 8.3.).
Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2020 року, а в частині виконання зобов'язань, що виникли в період дії договору - до їх повного виконання (п. 12.1.).
Договір підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками.
Згідно видаткових накладних (постачальник - позивач, покупець - відповідач, договір - № 222 від 08.04.20), які підписані обома сторонами та скріплені їх печатками (засвідчено позивачем у графі „відвантажив", відповідачем - у графі „отримав"): від 13.04.20 № ЕТП КЛ 1304/006 на суму 32 984, 54 грн., від 16.06.20 № ЕТП КЛ 1606/022 на суму 653 321, 90 грн., від 17.06.20 № ЕТП КЛ 1706/017 на суму 22 560, 04 грн., від 17.06.20 № ЕТП КЛ 1706/018 на суму 543 981, 66 грн., від 19.06.20 № ЕТП КЛ 1906/005 на суму 650 751, 15 грн., від 22.06.20 № ЕТП РТ 2206/006 на суму 7 519, 09 грн., від 23.06.20 № ЕТП КЛ 2306/007 на суму 576 082, 18 грн., від 25.06.20 № ЕТП КЛ 2506/030 на суму 605 803, 68 грн., від 26.06.20 № ЕТП КЛ 2606/019 на суму 675 695, 04 грн., від 26.06.20 № ЕТП КЛ 2606/020 на суму 19 302, 63 грн., від 01.07.20 № ЕТП КЛ 0107/023 на суму 675 695, 04 грн., від 03.07.20 № ЕТП КЛ 0307/008 на суму 675 695, 04 грн., від 09.07.20 № ЕТП КЛ 0907/012 на суму 149 419, 30 грн., від 29.12.20 № ЕТП ЛВ 2912/007 на суму 759 798 грн., позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 6 048 609, 29 грн.
Згідно платіжних доручень (платник - відповідач, отримувач - позивач), які містять відмітку - „проведено банком": від 21.04.20 № 2673 на суму 32 984, 54 грн., від 29.05.20 № 2746 на суму 2 000 000 грн., від 23.06.20 № 2800 на суму 1 500 000 грн., від 03.09.20 № 3009 на суму 755 826, 75 грн., від 19.04.21 № 118 на суму 500 000 грн., відповідач оплатив позивачу за поставлений товар та дебіторську заборгованість 4 788 811, 29 грн.
Також наявні платіжні доручення (платник - відповідач, отримувач - позивач), з відмітками „проведено банком" № 347 від 19.10.21 на суму 500 000 грн. та № 362 від 08.11.21 на суму 559 798 грн. про оплату відповідачем на користь позивача 1 059 798 грн. за призначенням платежу - погашення кредиторської заборгованості згідно договору № 222 від 08.04.20.
Крім того, до справи подано: довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей від 08.04.20 № 22, видану відповідачем на отримання товару від позивача; відомість відносно відмінностей у взаєморозрахунках з контрагентами, де контрагент - відповідач, договір - № 222 від 08.04.20.
Дослідивши наявні у справі письмові заяви по суті спору та додані докази, давши їм оцінку в сукупності, при аналізі норм діючого законодавства, яке регулює спірні відносини, суд врахував таке.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правовідносини, які виникли між сторонами за своїм характером являються господарськими, виходячи зі змісту ст.ст. 173, 174 ГК України, як такі, що виникли з господарського договору, і відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України є предметом його регулювання.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач та відповідач уклали договір поставки товару, визначивши умови, права та обов'язки сторін, які є обов'язковими для них.
Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковий для виконання сторонами.
З позовних матеріалів вбачається, що позивач на виконання умов договору, поставив відповідачу товар на загальну суму 6 048 609, 29 грн., що підтверджується наявними у справі видатковими накладними, які засвідчені підписами та печатками обох сторін. Зокрема, позивачем у графі „відвантажив", відповідачем - у графі „отримав". Підпис та відбиток печатки відповідача на накладних підтверджує також прийняття ним вказаного у накладних товару відповідно з договором № 222 від 08.04.20, про що вказано у накладних. Слід зазначити, що вищевказані накладні відповідають всім вимогам, які ставляться до первинних бухгалтерських документів, передбачених Законом „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які підтверджують проведення господарської операції - поставка товару.
Обов'язок оплати (остаточний розрахунок) за наданий товар, відповідно до договору, виникає у відповідача не пізніше 30 календарних днів з моменту передачі товару (п. 5.1. договору). Отже, враховуючи дати поставок товару за накладними, станом на 28.01.21 (остання поставка 29.12.20), поставлений товар мав бути оплачений у повному обсязі (вартість всіх поставок). Проте, як вбачається з матеріалів справи, станом на час подання позову - 07.09.21 (штамп пошти про направлення позову відповідачу) оплата проведена частково на суму 4 788 811, 29 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (платник - відповідач, отримувач - позивач), які містять відмітку - „проведено банком": від 21.04.20 № 2673 на суму 32 984, 54 грн., від 29.05.20 № 2746 на суму 2 000 000 грн., від 23.06.20 № 2800 на суму 1 500 000 грн., від 03.09.20 № 3009 на суму 755 826, 75 грн., від 19.04.21 № 118 на суму 500 000 грн. Докази оплати в повному обсязі, в зазначені у договорі строки, станом на час подання позову, у справі відсутні.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Статтею 525 Цивільного кодексу України обумовлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи, що строк оплати пропущено (докази оплати відсутні), у відповідача виникла заборгованість, розмір якої підтверджується документально та становить (6 048 609, 29 грн. вартість всього обсягу поставленого товару мінус 4 788 811, 29 грн. часткової оплати) 1 259 798 грн. Таким чином, доводи позивача про наявність та розмір основного боргу, станом на час подання позову, обгрунтовані.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, після подання позову, а саме 19.10.21 та 08.11.21 (платіжні доручення № 362 та 347) відповідач погасив заборгованість за договором № 222 від 08.04.20 (призначення платежу за платіжними дорученнями) на суму 1 059 798 грн. Тому, станом на час ухвалення рішення у даній справі розмір основного боргу, який підлягає стягненню становить 200 000 грн. Провадження ж у справі, в частині стягнення 1 059 798 грн. (які оплачені після подання позову) основного боргу підлягає закриттю за відсутністю предмету спору (предмет спору припинив існування у зв'язку зі сплатою частини спірної суми). Зокрема, згідно п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Згідно ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Враховуючи вказані законодавчі положення, пеня є договірним способом забезпечення зобов'язання, а тому наявність у договорі п. 8.3., що передбачає її застосування (за порушення строків оплати), при встановленому факті існування прострочення оплати (на момент подання позову заборгованість становила заявлені 1 259 798 грн.), є підставою для задоволення позову, в частині стягнення пені. Розмір цих нарахувань підтверджується поданим розрахунком. Слід зазначити, що розрахунок пені здійснено позивачем за понад шестимісячний строк її нарахування (ч. 6 ст. 232 ГКУ), що є можливим, оскільки п. 8.3. укладеного між сторонами договору передбачає нарахування пені за три роки від дня, коли оплата мала бути здійснена. При цьому, дане положення договору не суперечить ч. 6 ст. 232 ГКУ, яка передбачає право сторін самостійно збільшити період нарахування пені. (згідно ч. 6 ст. 232 ГКУ нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано).
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, в разі виникнення прострочення в оплаті поставленого товару (що має місце в даному випадку), позивач має право на нарахування інфляційних та річних.
При цьому, слід зазначити, що вимоги в частині стягнення інфляційних підлягають задоволенню в заявленому розмірі, який підтверджується розрахунком (судом приймається розрахунок здійснений без урахування індексу інфляції за серпень 2021 року, оскільки на момент подання позову такий показник ще не був відомий).
Щодо річних, слід зазначити наступне. Однією з позовних вимог за цим позовом (крім основного боргу, пені, інфляційних) є також стягнення 310 158, 33 грн. 25% річних від простроченої суми боргу. Суд зазначає, що діючий Цивільний кодекс України, у разі прострочення оплати товару (виконання зобов'язання), передбачає два різних за своєю правовою природою нарахування, а саме:
- проценти річних, передбачені ст. 625 ЦК України, які є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання та виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації кредитором за неналежне виконання зобов'язання (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 18.03.20 у справі № 902/417/18);
- проценти, зазначені в ст. 536 ЦКУ (ч. 3 ст. 692 ЦКУ), що є платою за користування чужими коштами (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 10.07.18 № 927/1091/17). Так, згідно ст. 536 ЦКУ за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. За ч. 3 ст. 692 ЦКУ у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
При цьому, проценти річних, передбачені ст. 625 ЦКУ законодавцем встановлюються на рівні 3%, який, однак, може бути змінено сторонами у договорі.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач, зазначивши про стягнення 25% саме річних, мав на меті нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, на яку він посилається у позові, обґрунтовуючи останній. При цьому, наданий позивачем розрахунок 25% річних, здійснено методом розрахунку саме нарахувань, передбачених ст. 625 ЦКУ за відповідний період.
Слід зазначити, що обґрунтовуючи стягнення процентів річних у розмірі 25% (більше встановленого ЦКУ 3%), позивач послався на п. 5.1.1. договору, який дійсно встановлює зазначений рівень процентів. Однак, вказане положення договору передбачає право позивача на нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами. Так, згідно п. 5.1.1. договору - у випадку прострочення покупцем термінів оплати поставленого йому товару, продавець, згідно ч. 3 ст. 692 та ч. 5 ст. 694 ЦК України, має право стягнути з покупця проценти за використання чужих коштів в розмірі 25% річних за весь період прострочення оплати.
Отже, при позовній вимозі про стягнення процентів річних за ст. 625 ЦКУ, позивач не може нараховувати їх на рівні 25%, оскільки такий розмір процентів не передбачений договором. Застосування ж передбачених договором 25% для процентів за користування чужими коштами для нарахування річних, передбачених ст. 625 ЦКУ є необґрунтованим. При цьому, стягнення нарахувань, передбачених п. 5.1.1. договору не є предметом позову (стягнення процентів за користування чужими коштами не є позовною вимогою).
Таким чином, перерахувавши річні на рівні, який передбачений ст. 625 ЦКУ (3%), зміна якого не передбачена договором, суд встановив, що дійсною сумою таких нарахувань буде: за період з 09.08.20 по 06.09.21 на суму 1000 000 грн. боргу - 32 350, 99 грн., за період з28.01.21 по 06.09.21 на суму 259 798 грн. - 4 740, 42 грн. Всього 37 091, 41 грн.
Отже, позов підлягає задоволенню частково, з покладенням судових витрат на сторони, пропорційно розміру задоволених вимог. Крім того, загальний розмір позовних вимог за даним позовом дорівнює 1 851 413, 77 грн., сума судового збору з якого становить 27 771, 21 грн. В той же час, згідно платіжного доручення від 13.08.21 № 27847 позивач сплатив судовий збір в розмірі 29 311, 85 грн. Тобто, переплата становить 1 540, 64 грн., питання щодо якої може бути вирішено в порядку ст. 7 Закону „Про судовий збір.
Таким чином, пропорційний розподіл судового збору здійснюється з суми 27 771, 21 грн.
Керуючись ст. ст. 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Альфа-газ" (31100, Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. Жовтнева, 31, бокс 4, ЄДРПОУ 31328477) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний Дім „Євротрубпласт" (93009, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Трудова, 1, ЄДРПОУ 33090871, р/р НОМЕР_1 в АБ „Південний" в м. Одеса, МФО 328209) 200 000 грн. (двісті тисяч грн. 00 коп.) основного боргу, 165 891, 51 грн. (сто шістдесят п'ять тисяч вісімсот дев'яносто одна грн. 51 коп.) пені, 115 565, 93 грн. (сто п'ятнадцять тисяч п'ятсот шістдесят п'ять грн. 93 коп.) інфляційних, 37 091, 41 грн. (тридцять сім тисяч дев'яносто одна грн. 41 коп.) 3% річних та 23 661, 07 грн. судового збору.
В решті позову відмовити.
Провадження у справі в частині стягнення 1 059 798 грн. основного боргу закрити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. (ч.1 ст. 256 ГПК України).
Повний текст рішення складено 22.12.21.
Суддя Ю.В. Гладюк
Віддрук/направлено 4 прим:
1 - до справи
2 - позивачу (etp@eurotrubplast.com.ua)
3 - представнику позивача адвокату Нагірняк Я.В. (ІНФОРМАЦІЯ_1)
4 - відповідачу (a-gaz-st@ukr.net)