Справа № 152/1395/21
2/152/452/21
іменем України
21 грудня 2021 року м. Шаргород
Справа №152/1395/21
Провадження №2/152/452/21
Шаргородський районний суд
Вінницької області
в складі:
головуючого судді - Славінської Н.Л.,
розглянувши в залі суду в порядку письмового провадження у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини та дружину до досягнення дитиною трьох років,
встановив:
І. Стислий виклад позицій позивача та відповідача
1. Виклад позиції позивача
ОСОБА_1 15.11.2021 року звернулася до Шаргородського районного суду Вінницької області з означеним позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини та дружину до досягнення дитиною трьох років, у якому просить розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований 22 березня 2017 року Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницький області за актовим записом №502; стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття; стягнути з відповідача аліменти на її утримання, в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, до досягнення дитиною трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягнути з відповідача понесені нею судові витрати в сумі 1406 (одна тисяча чотириста шість) грн. (де - 908 грн. по сплаті судового збору та 500 грн. по сплаті за надання професійної правничої допомоги).
Позовні вимоги позивач мотивує тим, що 22 березня 2017 року уклала шлюб з відповідачем, актовий запис за №473.
Від шлюбу вона та відповідач мають неповнолітнього сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходиться на утриманні позивача.
ОСОБА_1 просить шлюб розірвати, зсилаючись на те, що спільне життя в шлюбі з відповідачем не склалося, у зв'язку із чим вони уже тривалий час проживають окремо.
Позивач вважає, що подальше спільне життя з відповідачем неможливо через непорозуміння, конфлікти, різні погляди на спільне сімейне життя, шлюб існує формально, тому збереження шлюбу суперечить її інтересам.
На примирення з відповідачем позивач не згодна.
Крім того, всупереч вимогам статті 51 Конституції України, та статті 180 Сімейного Кодексу України, які визначають, що батьки зобов'язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття, відповідач цього обов'язку не виконує, із сином не спілкується та ніякої участі в утриманні дитини не приймає.
Відповідач є фізично здоровим, працездатним інших осіб на утриманні немає, може працювати, а тому має можливість платити аліменти на утримання неповнолітньої дитини та на її утримання, оскільки вона перебуває у відпустці по догляду за дитиною, не має власних доходів та потребує утримання з боку чоловіка.
2. Виклад позиції відповідача
Відповідач ОСОБА_2 не скористався своїм правом на подання відзиву на позов та не подав до суду відзиву на позов із викладенням своїх заперечень, відповідно до норм діючого ЦПК України, не дивлячись на пропозицію суду, викладену в ухвалі від 24.11.2021 року (а.с.22-23), яку отримав 29.11.2021 року, що підтверджується зворотним рекомендованим повідомленням (а.с.25).
ІІ. Заяви, клопотання позивача, відповідача
1. Позивач ОСОБА_1 разом із позовною заявою подала заяву про розгляд справи у її відсутності (а.с.11).
Інших заяв та клопотань, пов'язаних з розглядом справи, позивач до суду не подавала.
2. Відповідач ОСОБА_2 заяв та клопотань, пов'язаних з розглядом справи, до суду не подавав.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
1. Відповідно до ухвали судді від 24.11.2021 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини та дружину до досягнення дитиною трьох років, відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судовий розгляд справи на 21.12.2021 року без повідомлення (виклику) сторін; роз'яснено сторонам, що у випадку наявності клопотання про виклик їх у судове засідання, його слід подати до суду у встановлені строки; запропоновано відповідачеві у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали подати до суду відзив на позовну заяву (а.с.22-23).
2. Частиною 1 статті 279 ЦПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше (ч.5 ст.279 ЦПК України).
Вказана вимога ЦПК України роз'яснена судом учасникам справи в ухвалі про відкриття провадження у справі від 24.11.2021 року.
Сторони у справі не подавали клопотань про розгляд означеної справи з повідомленням сторін, а суд не вбачає підстав для розгляду справи з повідомленням сторін з власної ініціативи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно із вимогами ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами.
Відповідачем відзив на позов у встановлений судом строк не подано, хоча ухвала про відкриття провадження у справі з пропозицією подати відзив отримана 29.11.2021 року (а.с.25).
Виходячи з наведеного, суд вважає, що розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін слід здійснювати у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, в силу вимог ч.13 ст.7, ч.8 ст.178 ЦПК України.
3. Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, … в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи, що розгляд означеної справи здійснюється у порядку письмового провадження у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, тобто за їх відсутності, то суд не вбачає підстав для здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України.
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази
Вирішуючи спір, суд встановив, що між сторонами виникли сімейні правовідносини щодо розірвання шлюбу та щодо виконання батьками обов'язку утримувати дитину та права дружини, з якою проживає дитина, на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.
Судом встановлено наступні фактичні обставини, що підтверджуються доказами.
Судом встановлено, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі з 22.03.2017 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.8).
Від шлюбу позивач та відповідач мають одну неповнолітню дитину: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якого в свідоцтві про народження зазначений відповідач, а матір'ю - позивач, що вбачається із свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с.9).
Позивач не бажає миритися, має стійке волевиявлення, спрямоване на припинення сімейних відносин і розірвання шлюбу, що вбачається із позовної заяви (а.с.2-4).
При розгляді справи судом встановлено фактичні взаємини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме, що у їх сім'ї виник розлад з питань спільного сімейного життя, внаслідок чого сторони тривалий час шлюбних відносин не підтримують та проживають окремо, що вбачається із позовної заяви та не заперечується відповідачем, з огляду на те, що останній не подав відзиву на позов із викладенням свої заперечень.
Подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу неможливе, так як позивач не бажає миритися, наполягає на розірванні шлюбу.
Судом встановлено, що перебування в шлюбі суперечить інтересам позивача, порушує її особисті немайнові права, оскільки сімейні особисті немайнові відносини між подружжям не складаються через непорозуміння, які призвели до фактичного припинення шлюбних відносин.
Таким чином, суд вважає, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу неможливе та суперечить інтересам позивача.
Також, судом встановлено, що дитина сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з матір'ю та знаходиться на її утриманні, що вбачається із позовної заяви та довідки виконкому Теплицької селищної ради від 11.11.2021 року за №473 (а.с.10) та не заперечується відповідачем, оскільки останній не подав до суду відзиву на позов із викладенням своїх заперечень щодо обставин, зазначених у позовній заяві.
Відомостей про те, що відповідач працює та отримує заробітну плату, позивач суду не надала.
Але разом з тим, відповідач не надав доказів того, що він є непрацездатним, або має медичні протипоказання щодо працевлаштування, які б стали перешкодою у отриманні доходу та утриманні дитини.
Судом встановлено, що відповідач добровільно коштів на утримання дитини не надає, що вбачається із позовної заяви.
Заперечень щодо вказаної обставини відповідач не висловив, оскільки відзиву на позов із викладенням своїх заперечень на позовну заяву до суду у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження, не подав.
Також, суд вважає, що відповідач не позбавлений можливості забезпечувати на рівні з позивачем інтереси та утримання дитини, тобто може надавати допомогу на її утримання, проте від добровільного надання щомісячної матеріальної допомоги на утримання сина ОСОБА_3 ухиляється, оскільки, як вбачається з позовної заяви та досліджених у справі доказів, обсяг обов'язків, пов'язаних з утриманням дитини, покладено на позивача ОСОБА_1 , що ставить останню в скрутне матеріальне становище та у нерівні умови.
Відтак, суд встановив порушення прав позивача на належне утримання неповнолітньої дитини сторін з боку батька дитини, яке підлягає судовому захисту.
Суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача аліментів на користь позивача на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15.11.2021 року, тобто з часу пред'явлення позовної заяви до суду, відповідно до ст.191 СК України, до досягнення дитиною повноліття. Визначення аліментів у частці від доходу відповідача в розмірі однієї чверті доходу, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, гарантуватиме отримання дитиною надійного стабільного утримання з боку батька в межах мінімальної соціальної гарантії, встановленої державою в ч.2 ст.182 СК України, а також позбавить позивача та відповідача від необхідності в майбутньому звертатися з позовом до суду про зміну розміру аліментів при підвищенні соціальних гарантій чи при зменшенні доходів платника аліментів.
Крім того, як встановлено з матеріалів цивільної справи, позивач здійснює догляд за дитиною, тому позбавлена можливості матеріально забезпечити себе, немає необхідних засобів до існування, таким чином, потребує матеріального утримання з боку відповідача.
Відповідач добровільно коштів на утримання дружини не надає, що не заперечується відповідачем, оскільки останній відзиву на позов до суду не подав.
Таким чином, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 потребує матеріальної допомоги, а відповідач є фізично здоровим, працездатним, тому може надавати допомогу на утримання дитини та дружини до досягнення дитиною трирічного віку.
До вказаного висновку суд прийшов, виходячи також із того, що відповідачем не надано суду доказів того, що він непрацездатний, або є обмеження, визначені лікарською комісією, щодо неможливості працювати, отримувати дохід та утримувати дружину до досягнення дитиною трирічного віку.
Також, слід стягнути аліменти на утримання позивача з відповідача в частці від його заробітку (доходу), зокрема, в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення трирічного віку сином сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виходячи із вимог ст.84 СК України, враховуючи, що відповідачем не представлено суду належних та допустимих доказів щодо відсутності доходу та неможливості сплачувати аліменти на утримання дружини.
Відтак, суд вважає, що відповідач не позбавлений можливості утримувати як малолітню дитину до досягнення нею повноліття, так і дружину, з якою проживає дитина, до досягнення дитиною трирічного віку.
V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування
Встановлені судом сімейні правовідносини щодо розірвання шлюбу та щодо виконання батьками обов'язку утримувати дітей та права дружини, з якою проживає дитина, на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років, регулюються Конституцією України, Сімейним кодексом України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції», і є частиною національного законодавства України.
Згідно із ст.51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.
Відповідно до ст.55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та щодо його розірвання.
Згідно із ч.1 ст.24 СК України, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частинами 2, 3, 4 ст.56 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч.3 ст.105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного із подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ч.1 ст.110 СК України).
Згідно зі ст.112 СК України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно із ст.48 Конституції України, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Відповідно до ст.51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Статтями 18, 27 Конвенції про права дитини встановлено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
За змістом ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, з яким проживає дитина (ч.3 ст.181 СК України).
Відповідно до ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує, в тому числі: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом (ч.1 ст.183 СК України ).
Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви (ч.1 ст.191 СК України).
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч.2 ст.182 СК України).
Відповідно до ч.1 ст.179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини (ч.2 ст. 179 СК України).
Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
За змістом ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права та інтересу, зокрема, з позовом про стягнення аліментів.
Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу (ч.ч.1, 2 ст.75 СК України).
Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч.4 ст.75 СК України).
Відповідно до ч.1 ст.84 СК України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.
Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу (ч.4 ст.84 СК України).
Утримання одному із подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі (ч.ч.1, 2 ст.77 СК України).
Відповідно до ч.1 ст.80 СК України, аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.
Аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви (ч.1 ст.79 СК України).
VІ. Висновки суду
Згідно з нормами наведеного законодавства позивач має право на звернення до суду з означеним позовом про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дитину і дружину.
Оскільки у суду склалася достатня переконаність у тому, що подальше спільне життя подружжя неможливе, що позивач наполягає на розлученні та має стійке волевиявлення до розірвання шлюбу, і що збереження шлюбу та подальше спільне проживання подружжя суперечить інтересам позивача, а відповідач не висловив заперечень щодо розірвання шлюбу з підстав, що наведені в позові, оскільки відзиву на позов із викладенням заперечень до суду не подав, то суд приходить до висновку, що позов про розірвання шлюбу підлягає задоволенню.
З огляду на те, що судом встановлено той факт, що відповідач не приймає належної участі у матеріальному утриманні дитини і обсяг обов'язків по її утриманню покладено на позивача, то це ставить сторони у нерівні умови, тому, позов підлягає задоволенню, так як обставини, на які зсилається позивач, підтверджуються належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, проаналізованими судом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч.1 ст.78 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.81 ЦПК України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України).
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, і, враховуючи, що право позивача на матеріальне утримання дитини з боку батька порушене та підлягає судовому захисту, суд приходить до висновку про те, що позов в частині стягнення аліментів на утримання дитини підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Позивач наполягала на задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини в розмірі однієї чверті заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, зазначаючи, що сама несе обсяг витрат на утримання дитини без участі відповідача, який від матеріального утримання сина ухиляється.
З огляду на те, що судом встановлено той факт, що відповідач не приймає належної участі у матеріальному утриманні сина і обсяг обов'язків по її утриманню покладено на позивача, то це ставить сторони у нерівні умови.
При визначенні способу стягнення аліментів, суд вважає, що він повинен бути визначений у частці від заробітку (доходу) відповідача, тобто за вибором позивача, з якою проживає дитина, в силу вимог ч.3 ст.181 СК України.
До того ж, аліменти, які слід стягнути з відповідача на утримання сина, слід визначити в розмірі однієї чверті (1/4 частини) його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму, щомісячно, починаючи з 15.11.2021 року, тобто з часу пред'явлення позовної заяви до суду, відповідно до ст.191 СК України, до досягнення дитиною повноліття.
При цьому, суд виходить також із захисту інтересів дитини, забезпечення одержання дитиною сторін коштів, необхідних для її життєдіяльності, збереження того рівня життя, який дитина мала б тоді, коли б утримувалася обома батьками, оскільки визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) відповідача якраз і забезпечить надійний захист інтересів дитини і отримання дитиною сторін надійного стабільного матеріального утримання з боку батька.
Крім того, враховуючи, що позивачем наведено обставини щодо ухилення відповідача від добровільного надання коштів на її утримання, тоді як відповідно до ч.ч.1, 4 ст.84 СК України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років, незалежно від того, чи вона працює та незалежно від її матеріального стану, то суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 про стягнення аліментів на її утримання в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, до досягнення трирічного віку сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягає задоволенню.
При цьому, суд констатує той факт, що відповідачем не надано належних, достовірних, достатніх та допустимих доказів неможливості надавати матеріальну допомогу на утримання дитини та позивача.
Отже, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
VІІ. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Згідно з вимогами ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
При зверненні до суду з означеним позовом ОСОБА_1 сплачено судовий збір в сумі 908 грн. за подання позову в частині вимог про розірвання шлюбу, а в частині позовних вимог про стягнення аліментів не сплачено судовий збір, оскільки позивач звільнена від його сплати.
Так, відповідно до п.3. ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, в тому числі позивачі - у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення.
Таким чином, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 грн.
Також, підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 908 грн., відповідно до вимог ст.141 ЦПК України.
Крім того, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.2 ст.133 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. (ч.ч.1, 2 ст.137 ЦПК України).
Частиною 3 ст.137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Позивачем разом з позовною заявою додано договір від 10.11.2021 року про надання правничої допомоги позивачу адвокатом Панченком Д.І., який має право на зайняття адвокатською діяльністю на підставі Свідоцтва серії ВН №000677 (а.с.13-14); квитанцію №15 від 12.11.2021 року про оплату послуг адвоката Панченка Д.І. в сумі 500 грн. ОСОБА_1 згідно з умовами договору від 10.11.2021 року (а.с.16); акт приймання-передачі послуг професійної правничої допомоги та розрахунок витрат по договору про надання правничої допомоги від 12.11.2021 року (а.с.15), який містить детальний опис проведених робіт та наданих послуг та погодження винагороди (гонорару) за надану правничу допомогу (послуги) адвоката в сумі 500 грн., зокрема, за надання консультації щодо характеру спору і складання позовної заяви.
Таким чином, у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача витрати на надання правничої допомоги в сумі 500 грн., оскільки розмір витрат встановлений згідно з умовами договору про надання професійної правничої допомоги та розрахунку і погодження винагороди і є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Крім того, витрати на надання професійної правничої допомоги фактично понесені позивачем і документально підтверджені (а.с.16).
Керуючись ст.ст.4, 5, 7, 10, 11, 12, 81, 83, 89, 133, 141, 178, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 274-279 ЦПК України, на підставі ст.ст.48, 51, 55 Конституції України, ст.ст.24, 56, 105, 110, 112, 75, 77, 79, 84, 150, 179, 180, 181, 182, 183, 191 СК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини та дружину до досягнення дитиною трьох років - задовольнити.
Розірвати шлюб, зареєстрований 22.03.2017 року Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Вінницькій області за актовим записом №502 між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі однієї чверті (1/4 частини) його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 15.11.2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 15.11.2021 року і до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Розподіл судових витрат
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 908 (дев'ятсот вісім) гривень в рахунок сплаченого при зверненні в суд судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 500 (п'ятсот) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень в дохід держави (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106).
Строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч.4 ст.268 ЦПК України).
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином (п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України).
Повне ім'я сторін:
- позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженка с. Погоріла Теплицького району Вінницької області, жителька АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_3 , виданий органом 0532 21.04.2017 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ;
- відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженця с. Копистирин Шаргородського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , виданий Шаргородським РВ УМВС України у Вінницькій області 06.10.2003 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків - невідомий.
Повне рішення складено 21.12.2021 року.
Суддя: