ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
22 грудня 2021 року Справа № 923/1222/21
Господарський суд Херсонської області у складі судді Ярошенко В.П., розглянувши матеріали справи
за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до відповідача: Комунального підприємства теплових мереж "Каховтеплокомуненерго", м. Каховка, Херсонська область
про стягнення заборгованості в сумі 10071,73 грн
без виклику представників сторін
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (код ЄДРПОУ 20077720) звернулось до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою до Комунального підприємства теплових мереж «Каховтеплокомуненерго» (код ЄДРПОУ 05449897) про стягнення збитків у сумі 10071,73 грн, завданих неналежним виконанням Договору №1514/18-ТЕ-33 постачання природного газу від 09.10.2018 року.
Ухвалою суду від 10.09.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Цією ж ухвалою встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Зазначена ухвала була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом (з повідомленням) та отримана уповноваженими представниками позивача та відповідача, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення.
Днем вручення судового рішення, згідно п.3 ч. 6 ст. 242 ГПК України, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
За таких обставин, представники сторін належним чином повідомлені про розгляд даної справи.
Відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не подано до суду. На момент розгляду даної справи по суті в матеріалах справи відсутні заяви, клопотання відповідача.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Отже, не надання відповідачем відзиву на позовну заяву не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, а також приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами, відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
При ухваленні рішення у даній справі суд враховує наступне.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.
В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст.9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ч.2 ст.3 ГПК України.
Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст.17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008 № 01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".
Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 (§ 51).
Таким чином, норми ГПК України щодо строків розгляду справи не узгоджуються з нормами Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка є частиною національного законодавства і має пріоритет над національним законодавством, та із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди мають використовувати як джерело права при вирішенні спорів.
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Так, враховуючи принцип незмінності складу суду, з метою повного, об'єктивного, всебічного розгляду справи, на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд розглянув дану справу строком понад шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
встановив:
Між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі за текстом рішення - позивач, постачальник) та Комунальним підприємством теплових мереж «Каховтеплокомуненерго» (далі за текстом рішення - відповідач, споживач) 09.10.2018 року укладено договір №1514/18-ТЕ-33 постачання природного газу (далі за текстом рішення - Договір).
Позивач зазначає, що на виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 13 722 938,30 грн, на підтвердження чого надав акти приймання-передачі природного газу.
Відповідно до Договору п. 1.1., постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його па умовах цього договору.
Відповідно до Договору п. 1.2., природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Відповідно до Договору п.1.3., необхідний споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений в пункті 2.1 цього Договору, споживач визначає самостійно.
Відповідно до п. 11.2 Договору (в редакції Додаткової угоди від 29.11.2018 №4), пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п'ятий підп.5) п.6.2, підп.8) п.6.2, підп.4) п.6.3, абз. третій підп.2) п.6.4 цього Договору застосовуються з дня, зазначеного в повідомленні Позивача, яке направляється не електронну адресу Відповідача, зазначену в п. 12 Договору та розміщується на офіційному сайті Позивача.
20.02.2019 за вих.№26-950/1.17-19 Позивачем було направлено повідомлення, що з 01.03.2019 у правовідносинах між Позивачем та Відповідачем за Договором застосовуються пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п'ятий підп.5) п.6.2, підп.8) п.6.2, підп.4) п.6.3, абз. третій підп.2) п.6.4 Договору, та не застосовуються пункти 3.2.1. 3.4.1, 3.8.1, абз. 1) підп.3.9.2 п.3.9, абзац четвертий підп.5) п.6.2, абзац другий підп.2) п.6.4 Договору.
Пунктами Договору, що застосовуються з 01.03.2019, передбачено, зокрема, наступне. Пунктом 3.13 Договору (в редакції Додаткової угоди від 29.11.2018 №4) передбачено, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного Відповідачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1 Договору), Відповідач зобов'язаний відшкодувати Позивачу збитки в порядку, визначеному п. 5.7 Договору (в редакції Додаткової угоди від 29.11.2018 №4). При цьому, розмір збитків визначається таким чином:
3.13.1 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, Відповідач зобов'язаний відшкодувати Позивачу збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період;
3.13.2 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, Відповідач зобов'язаний відшкодувати збитки за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою:
В - (Уф - Уп) х Цх К,
де: Уф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений Позивачем Відповідачу протягом розрахункового періоду за цим Договором відповідно до акту приймання-передачі природного газу;
Уп - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в п. 2.1 Договору;
Ц - ціна природного газу за цим Договором;
К - коефіцієнт, який дорівнює 0,5.
Пунктом 5.7 Договору (в редакції Додаткової угоди від 29.11.2018 №4) передбачено, що відшкодування Позивачу збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.13 Договору, здійснюється наступним чином:
- Позивач на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо Відповідач порушив п. 3.9 Договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м.) та замовлених обсягів, визначених п. 2.1 Договору, розраховує збитки відповідно до п. 3.13.1 або 3.13.2 п.3.13 Договору;
- Позивач після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає Відповідачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;
- Відповідач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов'язаний відшкодувати Позивачу вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії.
Відповідно до підп.8) п.6.2 Договору (в редакції Додаткової угоди від 29.11.2018 №4), Відповідач зобов'язаний, зокрема, відшкодувати Позивачу збитки, розраховані відповідно до п. 3.13 Договору.
Відповідно до підп.4) п.6.3 Договору (в редакції Додаткової угоди від 29.11.2018 №4), Позивач має право вимагати від Відповідача відшкодування збитків , що виникли через порушення Відповідачем умов п. 2.1 Договору у разі. Якщо відхилення фактично використаних Відповідачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.
Згідно з підпунктом 1 пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р. № 2496 (в ред., чинній на момент існування спірних правовідносин) відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється, зокрема, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період.
Відповідно до п. 2.1 Договору (у редакції Додаткової угоди №5 від 20.03.2019) Постачальник передає Споживачу у березні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 346,436 тис.куб.м.
Як свідчать матеріали справи, актом приймання-передачі від 31.03.2019 року сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 302,413 тис.куб.м.
Таким чином, Відповідач у березні 2019 фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 44,023 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 Договору (у редакції Додаткової угоди №5 від 20.03.2019).
Позивач стверджує, що розмір збитків, завданих неналежним виконанням Відповідачем п. 2.1 Договору, розрахований на підставі п. 3.13 та 5.7 Договору та п. 1 Розділу VI Правил, складає 10 071,73 грн.
15.05.2019 Позивачем на адресу Відповідача відправлено Акт-претензію за вих.№ 26-788- 19, змінену в частині розрахунку суми збитків листом від 07.11.2019 за вих.№ 26/10-3075-19, якою Позивач вимагав у Відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 Договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 10 071,73 грн. за різницю між замовленим у березні 2019 обсягом природного газу (346,436 куб.м.) та фактичним обсягом використаного Відповідачем у березні 2019 природного газу за Договором (302,413 куб.м.).
Акт-претензію від 15.05.2019 за вих.№26-788-19 було надіслано Відповідачу, проте, станом на момент звернення із цим позовом до суду, як зазначає Позивач, збитки в добровільному порядку Відповідачем не відшкодовані.
Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.
Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Предметом даного позову є стягнення збитків.
Згідно з ч. 2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Положеннями ЦК України визначено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Зазначені принципи передбачають покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно ці принципи не передбачають обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Дані висновки також викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.09.2021 р. у справі № 904/6992/20 та від 26.10.2021 р. у справі № 904/6985/20.
У вказаних постановах Верховного Суду також зазначено, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника. При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Так, у разі відсутності доказів на підтвердження реальності понесення позивачем збитків та втрат, спричинених відхиленням відповідачем від обумовлених обсягів спожитого природного газу, відповідний позов про стягнення збитків за неналежне виконання зобов'язання за договором постачання природного газу задоволенню не підлягає.
Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, істинність твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом підлягає доведенню позивачем перед судом.
Вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Судом встановлено, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження понесення ним збитків (реальних чи упущеної вигоди), спричинених неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором, не доведено наявності причинно-наслідкового зв'язку між наявністю факту меншого обсягу споживання відповідачем природного газу в березні 2019 року, ніж погоджений, і понесеними у зв'язку з цим збитками.
Так, посилання позивача на п.п. 3.13, 5.7 Договору, які передбачають можливість відшкодування збитків споживачем, судом не приймається, оскільки не вказують на безумовне стягнення суми у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітній період, а відповідно не звільняє позивача (постачальника) від обов'язку доведення таких збитків та їх розміру належними і допустимими доказами у порядку визначеному ГПК України.
Таким чином, у матеріалах справи відсутні достовірні докази, які свідчили б про наявність з боку відповідача повного складу цивільного правопорушення (протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення збитків у сумі 10071,73 грн, завданих неналежним виконанням Договору №1514/18-ТЕ-33 постачання природного газу від 09.10.2018 року.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 129, 232-240 ГПК України, суд
ухвалив:
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підпису повного тексту рішення 22.12.2021.
Суддя В.П.Ярошенко