Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"22" грудня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/4023/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Хотенця П.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи - підприємця Сухова Василя Юрійовича, м. Куп'янськ
до Приватного акціонерного товариства "БАЛЦЕМ", м. Балаклія
про стягнення 31523,92 грн.
без виклику учасників справи
Позивач - Фізична особа - підприємець Сухов Василь Юрійович, м. Куп'янськ звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Приватного акціонерного товариства "БАЛЦЕМ", м. Балаклія, в якій просить суд стягнути з відповідача 27900,00 грн основного боргу, 2020,27 грн пені, 472,39 грн 3% річних та 1131,26 грн інфляційних витрат за договором про надання послуг №12-25/21 від 03 лютого 2021 року. Також просить покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору та витрати на правову допомогу.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 жовтня 2021 року позовну заяву Фізичної особи - підприємця Сухова Василя Юрійовича, м. Куп'янськ до Приватного акціонерного товариства "БАЛЦЕМ", м. Балаклія про стягнення 31523,92 грн залишено без руху та надано позивачу строк 10 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом надання до суду доказів відправлення відповідачеві копії позовної заяви.
23 жовтня 2021 року Фізичною особою - підприємцем Суховим Василєм Юрійовичем усунено недоліки шляхом надання до суду доказів відправлення відповідачеві копії позовної заяви.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 жовтня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/4023/21 та вказано, що розгляд справи № 922/4023/21 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Процесуальні документи у цій справі (ухвала суду про відкриття провадження у справі) надсилалися всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Положеннями частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Згідно частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
03 лютого 2021 року між Фізичною особою - підприємцем Суховим Васильом Юрійовичем (позивачем, виконавцем) та Приватним акціонерним товариством "БАЛЦЕМ" (відповідачем, замовником) укладено договір про надання послуг №12-25/21.
Відповідно до пункту 1.1. договору, в порядку та на умовах, визначних цим договором, виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надати замовнику послуги з благоустрою та прибиранню промислових майданчиків на території ПрАТ "БАЛЦЕМ", а замовник зобов'язується прийняти та оплатити послуги відповідно до умов цього договору.
Згідно пункту 1.2. договору, при наданні послуг виконавцем здійснюються наступні технологічні операції: вирубка чагарників та гілок дерев вздовж охоронної зони ЛЕП 110 кВ "Кар'єр".
Умовами пункту 2.1. договору, вартість послуг, обумовлених пунктом 1.1. договору, є договірною та визначається із розрахунку за 1 м.кв. території проведеного благоустрою та прибиранню та становить: 4,50 грн. (чотири гривні 50 копійок), без ПДВ.
Відповідно до пункту 2.2. договору, вартість послуг становить: 27900,00 грн, без ПДВ, розрахунок якої наводиться у додатку № 1 до цього договору.
Згідно пункту 2.3. договору, загальна вартість договору визначається сукупністю всіх наданих послуг в період дії договору, підтверджених актами наданих послуг.
Відповідно до пункту 2.4. договору, розрахунки за даним договором здійснюються замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 15-ти банківських днів з дати підписання акту наданих послуг.
Умовами пункту 2.5. договору, оплата за даним договором здійснюється на підставі виставленого рахунку виконавця.
Пунктом 3.1. договору встановлено, що виконавець приступає до надання послуг з 03 лютого 2021 року. Термін надання послуг встановлюється по 10 лютого 2021 року.
Згідно пункту 6.4. договору, сторони вживають всіх заходів для вирішення суперечок, що виникли при виконанні цього договору, шляхом переговорів. При недосягненні згоди протягом 15 днів з моменту виникнення суперечки сторони мають право вирішити його в судовому порядку.
Відповідно до пункту 9.1. договору, сторони несуть один перед одним відповідальність, передбачену чинним законодавством України.
Згідно пункту 11.1. договору, цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє по 10 лютого 2021 року, але у будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Додатком №1 від 03 лютого 2021 року до договору про надання послуг №12-25/21 від 03 лютого 2021 року сторони погодили загальну вартість послуг, яка складає 27900,00 грн.
Матеріали справи свідчать про те, що позивачем надано послуги у відповідності до договору про надання послуг №12-25/21 в повному обсязі на суму 27900,00 грн, про що свідчить Акт здачі - прийняття робіт (надання послуг) № 15 від 12 лютого 2021 року, підписаний сторонами.
Таким чином заборгованість Приватного акціонерного товариства "БАЛЦЕМ" перед позивачем складає суму у розмірі 27900,00 грн.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Згідно статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За приписами частини 1 статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Договір, відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина 2 статті 640 Цивільного кодексу України).
Статтею 641 Цивільного кодексу України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Згідно статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Враховуючи викладене та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли господарські правовідносини з надання послуг, шляхом укладення договору у спрощений спосіб, а дії сторін щодо складення акту здачі-приймання робіт (надання послуг), засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, одним із принципів належного виконання зобов'язання є дотримання строку (терміну) виконання зобов'язання.
Згідно статтей 526 та 525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 27900,00 грн заборгованості слід задовольнити.
Щодо стягнення із відповідача заявлених позивачем суми пені у розмірі 2020,27 грн у відповідності до договору, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 9.5. договору, сторони погодили, що за порушення замовником термінів оплати послуг, останній сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, нараховану на суму простроченого платежу, за кожен день прострочення.
Згідно пункту 9.10. договору, сплата штрафних санкцій та відшкодування збитків не звільняє сторони від виконання своїх обов'язків за договором.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, пеня та штраф є видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.
Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За таких обставин, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2020,27 грн пені задовольнити.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 472,39 грн та інфляційних втрат у розмірі 1131,26 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Суд, перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім вказаної суми 3% річних дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі у розмірі 472,39 грн та інфляційних збитків у розмірі 1131,26 грн, є такими, що підлягають задоволенню.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.
Щодо визначених позивачем суми витрат на правову (правничу) допомогу у розмірі 6000,00 грн, то суд зазначає наступне.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Кодексу).
Відповідно до частини 3 статті 126 цього Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи 27 вересня 2021 року між адвокатом Мєтєльовим П.А. (адвокатом) та фізичною особою-підприємцем Суховим Василем Юрійовичем (клієнтом) укладено на надання правової допомоги № 311, у відповідності до якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу. Вартість послуг адвоката, передбачено розділом 3 договору. 27 вересня 2021 року клієнт сплатив адвокату гонорар у сумі 6000,00 грн, що підтверджується квитанцією № 068103. 27 вересня 2021 року сторонами договору підписано акт прийняття-передачі наданих послуг на загальну суму 6000,00 грн.
Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом Мєтєльовим П.А. професійної правничої допомоги позивачу у даній справі.
Згідно пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
Витрати, понесені позивачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 Кодексу). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Кодексу). Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частина 6 статті126 Кодексу).
Тобто, за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частина 6 статті 126 Кодексу).
По даній справі відповідачем як не заявлено клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, так і не заявлено заперечення щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Верховний Суд звертає увагу (постанова Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17), що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, як зазначає Верховний Суд у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 911/739/15, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи. Також у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України слід надавати належну оцінку доказам фактичного надання стороні адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг із виставленням адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг (додаткова постанова Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 922/749/18).
Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04).
Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об'єднана палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі № 922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.
Так, для представництва інтересів клієнта адвокатом Мєтєльовим П.А., що визначено у акті прийняття-передачі наданих послуг від 27 вересня 2021 року, надано наступний перелік послуг: - написання позовної заяви - 6000,00 грн; за надані послуги з правової допомоги у вище зазначеному акті про приймання-передавання наданих послуг клієнтом та адвокатом встановлено фіксовану суму гонорару в розмірі 6000,00 грн.
Разом з тим, наведений вище перелік наданих послуг адвокату клієнту не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
З огляду на складність справи, наданий адвокатом обсяг послуг у суді першої інстанції, затрачений ним час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось), на думку суду у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6000,00 грн, стосовно якої подано заяву про розподіл, не відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а їх стягнення з відповідача становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат, через що суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.
Даний правовий висновок суд обґрунтовує наступним.
Як свідчать матеріали справи, спір у даній справі є спором не значної складності, оскільки виник з приводу договору надання послуг, регулювання якого не змінювалось ані з боку законодавства, а ні з боку судової практики.. З урахуванням зазначеного та з огляду на складність справи, обсяг наданих у цьому випадку адвокатських послуг і виконаних робіт у межах підготовки справи до розгляду у суді першої інстанції, суд вважає, що обґрунтованою вартістю витрат на надання правової (професійної) допомоги позивачу буде сума в розмірі 3000,00 грн, оскільки вона відповідає критерію реальності таких витрат у цій справі, що зумовлює часткове задоволення заяви позивача.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270,00 грн покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 165, 196, 201, 208-210, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "БАЛЦЕМ" (64200, Харківська область, м. Балаклія, вул. Цемзаводське шосе, 3, код ЄДРПОУ 00293060, рахунок НОМЕР_1 в ПАТ "МТБ БАНК", МФО 328168) на користь Фізичної особи - підприємця Сухова Василя Юрійовича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , рахунок НОМЕР_3 в ПАТ "ПУМБ", МФО 334851) 27900,00 грн основного боргу, 2020,27 грн пені, 472,39 грн 3% річних, 1131,26 грн інфляційних витрат, 3000,00 грн витрат на правову допомогу та 2270,00 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "22" грудня 2021 р.
Суддя П.В. Хотенець