Справа № 132/2313/21
3/132/1373/21
Іменем України
21.12.2021р. місто КАЛИНІВКА
Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Сєлін Є.В., розглянувши матеріали, які надійшли з ВП № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, непрацевлаштованого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП невідомий, за ч.1 ст.130 КУпАП,
15.07.2021р. в провадження Калинівського районного суду Вінницької області з ВП № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області надійшов адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, який відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2021р. переданий на розгляд судді Сєліну Є.В.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №084900 від 30.06.2021р., ОСОБА_2 - 30.06.2021р. о 17год.45хв. рухаючись по вулиці Шкільна в селі Радівка Хмільницького району Вінницької області, керував міні-трактором, без номерного знаку, з явними ознаками алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю з ротової порожнини), від проходження огляду на визначення стану сп'яніння в передбаченому законом порядку відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
Вивчивши матеріали справ та оцінивши всі докази по справі, як кожен окремо так і в їх сукупності, всебічно, повно і об'єктивно, дослідивши всі обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно із ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Необхідною умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях складу адміністративного правопорушення, тобто передбаченої нормами права сукупності об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких те чи те діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення, що включає в себе: а) об'єкт; б) об'єктивну сторону; в) суб'єкт; г) суб'єктивну сторону.
Об'єктивну сторону адміністративного правопорушення характеризують ознаки, які визначають акт зовнішньої поведінки правопорушника. До них належать діяння (дія чи бездіяльність), їх шкідливі наслідки, причинний зв'язок між діяннями й наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку.
Згідно п.2.9а ПДР України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Відповідно до п.1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Згідно з п.1.9 ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з положеннями ст.16 Закону України «Про дорожній рух» (із змінами та доповненнями) водій, серед іншого, зобов'язаний: виконувати розпорядження поліцейського, а водії військових транспортних засобів - посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами; не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Пункт 2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Отже, проходження в установленому порядку медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, за наявності до того підстав, є обов'язком водія, а не його правом.
За відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП.
Порядок, процедура та особливості проведення огляду особи на стан сп'яніння, а також дії поліцейського в разі відмови особи від проходження такого огляду передбачені статтею 266 КУпАП, пунктом 6, 7 Розділу 1, Розділами П та Ш Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 9 листопада 2015 року за № 1452/735 (надалі Інструкція).
Згідно з п.п.8, 12 Розділу ІІ Інструкції, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу 1 цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Згідно ч.2 ст.266 КУпАП, огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Оскільки дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч.1 ст.130 КУпАП і полягають у тому, що він керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп'яніння, то відповідно до норми ст.280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, суд зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинене інкриміноване адміністративне правопорушення, тобто, чи керувала дана особа зазначеним в протоколі транспортним засобом на момент його виявлення працівниками поліції.
Згідно правової позиції, викладеної в п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також у справах про адміністративні правопорушення на транспорті», керування транспортними засобами слід розуміти як виконання водія під час руху такого засобу. Порушення вважається закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.
Нормами ст.278 КУпАП на орган, який розглядає справу про адміністративне правопорушення, у тому числі суд першої інстанції, покладений обов'язок на стадії підготовки справи для розгляду перевірити питання, перелічені у цьому законі. Одне з таких питань це питання правильності складання протоколу та інших матеріалів справи.
Згідно з положеннями ч.1 ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Діючим законодавством передбачено, що судовий розгляд проводиться лише в межах адміністративного обвинувачення, яке міститься в протоколі про адміністративне правопорушення і встановлення інших обставин, які знаходяться за межами обвинувачення та погіршують становище особи, яка притягається до адміністративної відповідальності є неприпустимим, оскільки порушує право на захист від конкретного обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення.
Конкретність пред'явленого особі обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, забезпечує можливість організувати ефективний захист своїх інтересів.
Разом з тим, неконкретність обвинувачення не тільки не дозволяє особі, яка притягується до адміністративної відповідальності належним чином організувати ефективний захист своїх інтересів, а й позбавляє суд належним чином перевірити твердження органу, який склав протокол, про вчинення особою адміністративного правопорушення.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
Так, з урахуванням положення ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» рішення від 30.05.2013 року та «Карелін проти Росії» рішення від 20.09.2016 року, у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципи рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, в фактично судом).
З огляду на зазначене, ЄСПЛ дійшов висновку, що суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувачення, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 ЄКПЛ.
Уповноваженою на те посадовою особою, яка склала поданий протокол, формально викладена суть адміністративного правопорушення, а саме не конкретизована його фабула відповідно до диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП та не викладені встановлені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Так, відповідно до фабули (суті) адміністративного правопорушення, ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп'яніння, відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Однак, з протоколу про адміністративне правопорушення не вбачається, від чого саме ОСОБА_2 відмовився, від проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу, чи від огляду в медичній установі, оскільки суть правопорушення взагалі не конкретизоване, має суто формальне формулювання.
Матеріали адміністративного протоколу не містять відповідного акту огляду на стан алкогольного сп'яніння ОСОБА_2 , який повинен був проводитися поліцейським на місці зупинки транспортного засобу в присутності двох свідків відповідно до чинного законодавства, а в даному конкретному випадку із відміткою про відмову ОСОБА_2 від проходження такого огляду з використанням спеціального технічного засобу (Драгер).
Направлення ОСОБА_2 до КП «Калинівська центральна районна лікарня» Калинівської міської ради Вінницької області з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння, належним чином не оформлено, а саме не має вихідних даних та не містить відмітки, засвідченої підписами залучених свідків про відмову ОСОБА_2 від його отримання, а отже і проходження ним медичного обстеження.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення, під час його складання свідки не залучались, натомість в позапроцесуальний спосіб до його матеріалів долучено письмові пояснення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , до яких суд відноситься критично, оскільки останні не містять будь-якої фіксації керування ОСОБА_2 транспортним засобом, та його зупинення працівниками поліції, а лише містять факт його відмови від проходження огляду.
Крім цього, дані пояснення містяться на заздалегідь підготовлених друкарським способом бланках з ідентичним друкованим текстом, які не узгоджуються із суттю адміністративного правопорушення, викладеного в протоколі про адміністративне правопорушення, та не підтверджуються належними та допустимими доказами, зокрема відеофіксацією правопорушення з нагрудної камери (відео реєстратора), яка відсутня у додатку до протоколу.
Крім того, дані пояснення не усувають недоліків складеного протоколу, а саме не місять будь-якої деталізованої інформації про те, чи направлявся ОСОБА_2 та чи видавалось йому направлення для проведення огляду безпосередньо до КП «Калинівська центральна районна лікарня» Калинівської міської ради Вінницької області, та чи складався за фактом його відмови відповідний акт.
Отже, матеріали справи не містять будь-яких об'єктивних даних про те, що ОСОБА_2 керував або почав керувати транспортним засобом, як і не містить рапорту уповноваженої особи органу поліції, який би усував вказані недоліки.
Верховний Суд у справі №338/17 роз'яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коло воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення Правил дорожнього руху України, відповідно до ст.251 КУпАП працівники мають надати, зокрема відеозапис події.
Відповідно до вимог ст.ст.31, 40 Закону України «Про національну поліцію», поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Поліцією в своїй діяльності застосовуються технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб, забезпечення дотримання Правил дорожнього руху України.
Згідно п.п.4,5 Розділу П Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018р. за № 1026, під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях (ближче до плечового суглоба) так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського. У випадках, пов'язаних з необхідністю якісної фіксації подій, поліцейські можуть тримати портативний відеореєстратор у руках. Дозволяється закріплення портативного відеореєстратора на екіпіруванні (шоломі) або зброї, якщо їх конструкцією передбачені відповідні кріплення.
Включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Як вбачається зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення, до нього не додано інформації, отриманої із автоматичної фото- і відеотехніки, про що свідчить супровідний лист начальника органу поліції Олексюка В. від 14.07.2021р. № 5933/218/03/2021, згідно якого будь-який носій фото- відео- інформації на адресу суду не надсилався.
Окрім того, працівниками поліції не вжито задів передбачених ч.1 Розділу ІХ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року № 1395, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 р. за N 1408/27853, із змінами і доповненнями, внесеними наказами Міністерства внутрішній справ України від 12 липня 2016 року N 648, від 11 жовтня 2016 року N 1073, та вимог ст. 265-2 КУпАП, якими встановлено, що у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачене ст.130 КУпАП працівник уповноваженого підрозділу України, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку.
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення, без його належного правового аналізу, не може бути визнаний належними доказами по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який міститься у постанові від 10 травня 2018 року у справі №760/9462/16-а.
Крім того, сам факт визнання особою вини у адміністративному порушенні не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення, що узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 08.07.2020р. у справі № 177/525/17.
Верховний Суд в постанові від 27.06.2019 року зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Згідно пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: … юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64).
У відповідності до п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з ч.2 ст.7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Статтею 62 Конституції України регламентовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до п.39 постанови Верховного Суду від 08.07.2020р. у справі № 463/1352/16-а, в силу принципу невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеності невинуватості цієї особи.
Зміст загальноприйнятого європейського стандарту доказування «поза розумним сумнівом», сформульованого у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» та «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, полягає в тому, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
У постанові від 21 січня 2020 року (справа № 754/17019/17) Верховний Суд зазначив, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Оцінивши наявні в матеріалах справи про адміністративне правопорушення та надані в судовому засіданні докази в їх сукупності з урахуванням того, що всі виявлені під час складання протоколу про адміністративне правопорушення недоліки та сумніви мають застосовуватись на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а суд не наділений повноваженням коригувати обвинувачення, а також збирати докази винуватості чи невинуватості особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, тому суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_2 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Враховуючи викладене та керуючись п.1 ст.247, ст.ст.130, 245, 251, 252, 283-285, 294 КУпАП, -
Провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, стосовно ОСОБА_2 закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду через Калинівський районний суд Вінницької області особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, або прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 КУпАП, протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя