Справа № 128/398/18
Іменем України
13 грудня 2021 року м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області
в складі:
головуючого судді Бондаренко О.І.
секретаря судового засідання Літневської А.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ СОП «Михайлівське» про визнання договору оренди землі недійсним, витребування майна, повернення земельної ділянки, скасування державної реєстрації договору оренди землі, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ТОВ СОП «Михайлівське» про визнання договору оренди землі недійсним, витребування майна, мотивуючи позовні вимоги тим, що Відповідно до рішення 18 сесії 3 скликання Гуменської сільської ради
від 09.04.2001 року її матері, ОСОБА_2 , надано у
власність земельну ділянку площею 2.14 гектарів в межах згідно з планом, що розташована на території Гуменської сільської ради Вінницького району Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Право власності на земельну ділянку посвідчено державним актом на право приватної власності на землю серія ВН № 6891, виданим 21.11.2001 року та зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 323.
Мати позивача, ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якої спадщину прийняла позивач.
На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.07.2011 року позивачу належить на праві власності земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 2,14 гектарів в межах згідно з планом, розташована на території Гуменської сільської ради Вінницького району Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
В 2018 році позивачу стало відомо про те, що в 2007 році без відому її матері, невідомо ким було укладено від її імені з ТОВ СОП
«Михайлівське» Типовий договір оренди землі без номеру від 2007 року.
Відповідно до відмітки в Типовому договорі оренди, він був
зареєстрований 24.12.2007 року у Вінницькій регіональній філії «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040781400347.
Після проведення державної реєстрації ТОВ СОП Михайлівське» не надало матері позивача екземпляр договору оренди, з його змістом позивач змогла ознайомитись лише тоді, коли отримала копію реєстраційної справи.
Мати не могла укласти договір оренди, а тим більше підписати його, оскільки хворіла, була інвалідом ІІ групи, практично не бачила і не могла самостійно пересуватись. Зразок її підпису наявний в договорі дарування від 14.04.2005 року.
07.02.2018 року позивач звернулася до керівництва ТОВ СОП Михайлівське» з письмовою заявою про звільнення від використання земельної ділянки, яка є її власністю, однак на її заяву ніякого реагування не надійшло, тому позивач змушена звернутись до суду з позовною заявою, в якій просить визнати недійсним Типовий договір оренди землі без номеру від 2007 току, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ СОП «Михайлівське», зареєстрований 24.12.2007 року у Вінницькій регіональній філії «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №040781400347 про передачу в оренду належної на праві власності ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2.14 гектарів, кадастровий номер 0520681400:01:009:0072, в межах згідно з планом, що розташована на території Гуменської сільської ради Вінницького району Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на чотирнадцять років; витребувати у ТОВ СОП «Михайлівське» на її користь земельну ділянку та зобов'язати ТОВ СОП «Михайлівське» повернути їй у власність в належному стані земельну ділянку площею 2.14 гектарів,
кадастровий номер 0520681400:01:009:0072, в межах згідно з планом, що розташована на території Гуменської сільської ради Вінницького району Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
На вказану позовну заяву стороною відповідача надано відзив, в якому відповідач позовні вимоги не визнає, заперечує щодо їх задоволення, вважаючи їх безпідставними, незаконними та необгрунтованими з наступних підстав.
В 2007 році між ТОВ СОП «Михайлівське» та ОСОБА_2 , спадкоємцем якої є позивач, було укладено договір оренди землі, за умовами якого, Орендодавець надав, а Орендар прийняв строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Гуменської сільської ради, загальною площею 2,14 га, у тому числі ріллі 2,14 га. Договір оренди зареєстровано в у Вінницькій регіональній філії «Центр Державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040781400347 від 24.12.2007 року.
Таким чином, починаючи з 2007 року, відповідач є законним користувачем земельної ділянки.
Відповідно до ч.6 ст. 93 ЗК України відносини пов'язані з орендою землі, регулюються Законом.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладання договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.
Згідно з положеннями ст. ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно ч. 5 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Підпунктом 6 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.
Основною причиною, яка є підставою для визнання договору оренди недійсним, на думку позивача, є те, що договір оренди зі сторони позивача підписано не ним особисто, а невідомою особою.
Таке твердження позивача не відповідає дійсності з огляду на те, що згідно ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. На дату укладення договору оренди землі сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору оренди та засвідчено підписами.
У Договорі оренди в Розділі «Підписи сторін» в графі орендодавець» містяться підписи, які належить власнику Земельної ділянки (спадкодавцеві) ОСОБА_2 , тобто станом на дату підписання Договору оренди, її волевиявлення відповідало її внутрішній волі. У договорі оренди землі та у договорі дарування, який надано позивачем, містяться ідентичні підписи.
Позивач отримувала орендну плату на підставі власноручно написаних нею заяв від 12.09.2015 року, відомостей на видачу орендної плати за 2013-2015 р.р., відомостей на реалізацію с/г продукції за 2016 - 2017 р.р.
Тобто, про порушення своїх прав внаслідок укладання Договору оренди позивач дізналася або повинна була дізнатися у 2011 році. Про те, починаючи з 2011 року позивач отримує оренду плату і жодного разу не поцікавилась тим, на підставі чого відповідачу виплачується орендна плата за договором оренди.
Таким чином, саме отримання позивачем орендної плати починаючи з 2011 року і підтвердженням того, що позивач знала про існування договору оренди землі та прийняла його виконання, що повністю спростовує твердження позивача про те, що вона не знала про існування договору оренди землі та не підписувала його.
Саме отримання позивачем орендної плати й доводить той факт, що позивач була обізнана про укладення її матір'ю договору оренди землі, тобто строк позовної давності закінчився у 2014 році, тоді як звернення позивача до суду відбулося у 2018 році.
Згідно ст. ст. 1218, 1268 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.
Згідно п.2.2. оскаржуваного договору оренди землі, при переході права власності на землю від Орендодавця до іншої особи договір зберігає чинність для нового власника.
Після смерті матері позивач починаючи з 2011року отримує орендну плату, таким чином прийняла не тільки право власності на земельну ділянку, але й обов'язки, які передбачені договором оренди землі.
Крім того, визнання недійсним Договору оренди порушить права
Орендаря, передбачені Договором оренди та ст. 25, 28 ЗУ «Про оренду землі», оскільки впродовж 2007 - 2018 р.р. Товариством понесені значні витрати на поліпшення стану земельних ділянок на незавершене виробництво, в тому числі і на спірну земельну ділянку.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 ЗУ «Про оренду землі» при передачі в оренду сільськогосподарських угідь для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строк дії договору оренди земельних ділянок визначається з урахуванням періоду ротації основної сівозміни. Тобто, строк дії Договору оренди визначався сторонами з урахуванням всього комплексу робіт, направлених на дотримання умов та заходів виробничого циклу.
Уклавши з Товариством Договір оренди, позивач погодилась з усіма умовами Договору оренди та на протязі 2011-2017 років добровільно належним чином приймала виконання умов договору оренди від відповідача.
Згідно ч. 1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент укладення правочину стороною вимог які, встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.
Жодної вимоги, які зазначені у ст.203 ЦК України не порушено, зміст договору оренди не суперечить чинному законодавству України та моральним засадам суспільства, орендодавець мав необхідний осяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків (земельна ділянка передана в оренду, власниця вчасно та у повному розмірі отримувала орендну плату).
Згідно ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину не має наслідком його недійсність, крім випадків встановлених законом. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона ствердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним. Отже, навіть якщо суд дійде висновку про те, що позивач не підписував договору оренди землі, підстави для визнання недійсності договору оренди відсутні оскільки позивач вчасно та у повному обсязі отримувала орендну плату.
Твердження позивача стосовно того, що її матір'ю не укладався договір оренди не підтверджено жодними доказами, окрім твердження самого позивача, з огляду на що позов ОСОБА_1 є безпідставним.
На вказаний відзив позивачем надано відповідь, в якому позивач зазначає, що відомості, зазначені у відзиві на позовну заяву, є недостовірними, так як матір позивача, ОСОБА_2 , договір оренди землі не підписувала; станом на 2007 рік перебувала у дуже важкому стані, в неї була порушена діяльність нижніх та верхніх кінцівок, а також проблеми із зором. Дане твердження підтверджується також договором дарування. В примірнику договору оренди землі дуже добре видно, що там стоїть чіткий підпис, який могла поставити тільки фізично здорова людина.
Позивач не знала про наявність договору оренди, після смерті матері вона знайшла договори оренди земельних часток (паїв) та думала що, на підставі них обробляється її земельна ділянка.
Дізналась позивач про договір оренди після звернення до ТОВ СОП «Михайлівське», щоб виділити земельну ділянку в натурі.
Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути і відповідати його внутрішній волі.
Згідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі-це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Договір оренди землі є двостороннім договором, однією зі сторін якого є орендодавець, тобто особа, у власності якої перебуває земельна ділянка і яка має право передати її в строкове, платне користування іншій особі орендарю, отримуючи за це ту плату. Для укладення двостороннього договору необхідна воля обох сторін, яка має бути виражена в письмовій формі (ст. 14 Закону України «Про оренду землі»).
ОСОБА_2 договір оренди землі із відповідачем не підписувала, тобто відсутній намір учасника правочину на укладення Договору.
Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний юридичного захисту- в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13).
Відповідно до першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і тотожних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти майном (ст. 1).
Відповідачем до відзиву були додані відомості про видачу орендної плати за 2013 - 2015 р.р. та відомості на реалізацію с/г продукції за 2016 - 2107 рр.р.
Однак, в даний відомостях не вказано за що і на підставі чого виплачувалась орендна плата та яким чином вона виплачувалась. Отже, відомості, надані відповідачем не підтверджують отримання коштів чи продукції позивачем.
Крім того, відповідачем до відзиву ще додана заява про видачу орендної плати за наданий в оренду земельний пай ніби - то від ОСОБА_1 від 12.09.2015 року.
В даній заяві не зазначено номер договору та кадастровий номер земельної ділянки. Крім того, на дату написання ніби - то даних заяв земельної частки паю у позивача не було.
Земельна частка (пай) - умовна частка землі, визначена у результаті поділу земель у колективну власність, серед членів сільськогосподарського підприємства.
Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (ст.ст. 79,79-1 Земельного України).
Земельна ділянка перебувала у користуванні відповідача як земельна частка пай та позивач вважала, що користується нею на підставі даних договорів. Однак, коли позивач виявила бажання особисто обробляти дану земельну ділянку, з'ясувалось, що існує оспорюваний правочин, який її мама не підписувала і не могла підписати.
З огляду на таке, всі надані документи відповідача про отримання орендної плати не підтверджують факти, викладені у відзиві, а є лише формальним способом введення суду в оману.
Крім того, зазначені документи не посвідчені належним чином, як це вимагає процесуальний кодекс України, а отже не можуть вважатися як належні докази.
У відзиві відповідача та доданих додатках відсутні докази того, що позивач укладав оспорюваний договір, а текст відзиву ґрунтується на припущеннях відповідача, що не доводяться належними та допустимими доказами.
Відповідач зазначає, що Товариством понесені значні витрати на поліпшення стану земельних ділянок на незавершене виробництво, в тому числі і на спірну земельну ділянку.
Однак, згоди позивачка на поліпшення стану земельної ділянки не надавала.
Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (п.1 ст. 79 ЗК України).
Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий грунтовий шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній находяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб (п. 2 ст. 79 ЗК України).
Тобто, основна складова земельної ділянки є ґрунтовий шар.
Оскільки жодних правочинів ОСОБА_2 та позивач з відповідачем не підписувала, існує ризик виникнення недотримання обов'язку відповідача збереження майна, яким він користується на підставі підроблених документів. Зокрема, обробіток грунту, застосовуючі заходи, які знизять якість ґрунту, застосування сівозмін на земельній ділянці позивача.
В даному випадку відповідач прибуток щодо вирощування рослин отримає, а позивач, як власник земельної ділянки, несе ризик того, що складова якість ґрунту на її земельній ділянці знизиться, чим буде завдана значна шкода.
Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України «Про затвердження порядку ведення агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки» від 11.10.2011 року агрохімічна паспортизація орних земель здійснюється через кожні 5 років, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень - через кожні 5-10 років і є обов'язковою для всіх землевласників та землекористувачів.
Проте, ТОВ СОП «Михайлівське» жодного агрохімічного паспорту не надало позивачу, як власнику земельної ділянки.
Тобто, прослідковується незбереження належним чином відповідачем земельної ділянки позивача, так як у відповідача відсутні будь-які обов'язки перед нею в зв'язку з відсутністю належних правочинів.
Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом, (п. 2 ст. 90 ЗК України).
Зареєструвавши договір оренди землі з ТОВ СОП «Михайлівське», який матір позивача не підписувала, товариством грубо порушено право власності позивача на земельну ділянку, а саме: право володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, товариство використовує земельну ділянку позивача на підставі завідома підроблених документів.
Обов'язок належним чином укласти договір оренди земельної ділянки (паю) передбачений Указом Президента України від 3.12.1999 р. № 1529 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки».
Обставини, на які посилається відповідач, жодним належним доказом не підтверджуються, надаються тільки копії документів ніби - то існуючих документів, виданих відповідачем. Зокрема, у додатках вказується, що подаються засвідчені копії документів, однак фактично додано звичайні ксерокопії, які не посвідчені належним чином, а отже дані документи не можуть прийматись судом як належні докази будь - яких фактів.
В свою чергу на вказану відповідь на відзив стороною відповідача надано заперечення, згідно яких відповідач вважає обставини, викладені у відповіді на відзив, необгрунтованими, помилковими, безпідставними та такими, що не підтверджені належними доказами з наступних підстав.
Строк позовної давності позивачем пропущено з підстав наведених у заяві про застосування строку позовної давності. Вказаною земельною ділянкою відповідач користується, починаючи з 2007 року.
Починаючи з 2011 року позивач отримує орендну плату у натуральні та грошовій формі (за вибором позивача).
Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Враховуючи отримання позивачем орендної плати, вона не могла не знати про використання відповідачем земельної ділянки на правах оренди.
Є невірним твердження позивача, що у наданих відомостях про отримання орендної плати не вказано за що і на підставі чого виплачувалась плата та яким чином вона оплачувалась.
Зокрема, у наданих відомостях на титульній сторінці зазначено - «Відомість на видачу орендної плати ТОВ СОП «Михайлівське». У відомостях зазначено розмір орендної плати у грошовому виразі, сума до видачі та розмір отриманої орендної плати у натуральній формі.
Є помилковим твердження позивача стосовно того, що у 2015 році в приватній власності ОСОБА_1 земельного паю не було, була земельна ділянка.
Земельне законодавство не містить чіткого визначення поняття земельної частки (паю).
При розумінні сутності поняття «земельна частка (пай)» насамперед варто керуватися законодавством, зокрема, ст.25 і «'Перехідними положеннями» Земельного Кодексу України, «Перехідними положеннями» Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998року.
Згідно Перехідних положень ЗУ «Про оренду землі» - громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений.
Таким чином, виходячи з системного аналізу, вищевказаних норм поняття земельний пай та земельна ділянка є тотожними, і характеризують один і той самий об'єкт нерухомого майна. Тотожність вказаного об'єкту нерухомого майна також підтверджується і кадастровим номером.
Є неправдивим твердження позивача, стосовно того, що ТОВ СОП «Михайлівське» надано незасвідчені копії документів, приєднаних до відзиву на позовну заяву. Підтвердженням того, що відповідачем надано до суду належним чином засвідчені копії є, зокрема, відмітка на відзиві канцелярії Вінницького районного суду, про отримання відзиву з додатками до нього.
Згідно ч.4 ст. 178 ЦПК України копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана одночасно з надісланням відзиву до суду. Як видно з вищевикладеної норми позивачу надсилалась саме копія відзиву та доданих документів.
У своїй відповіді на відзив позивач посилається та фактично обгрунтовує свій позов новими обставинами, які не зазначені у самій позовній заяві, зокрема, ведення агрохімічного паспорту, погіршення стану землі, тощо.
Згідно ч.3 ст.49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Позивачем не подано до суду заяви про заміну підстав позову, таким чином судом не повинні застосовуватись та братись до уваги викладені підстави при розгляді справи по суті.
Відсутність, як і наявність агрохімічного паспорту, погіршення, як і поліпшення стану землі не є та не може бути підставою для визнання договору оренди недійсним, дана обставина може бути підставою для розірвання договору оренди землі.
Позивач стверджує, що не знала про наявність оспорюваного договору оренди та думала, що отримує орендну плату згідно інших договорів.
Однак, позивачем надано додаток до договору на оренду земельного паю від 01.03.2000 року, у якому зазначено, що сторони погоджуються на оренду земельної ділянки протягом одного року, починаючи з 01.03.2001 року по 01.03.2002 року.
Також, позивачем надано суду копію договору оренди земельної частки (паю) від 1.03.2002 року, згідно п.2.3. якого встановлено термін дії договору з 01.03.2002 року по 01.03.2006 року.
Таким чином, строк дії договорів, на які посилається позивач, закінчився у 2006 році, і є абсолютно незрозумілим на підставі чого позивач стверджує, що вона отримувала орендну плату на підставі вказаних договорів.
Сторона відповідача вважає, що дані обставини є перекручуванням фактів сторони позивача з метою ввести в оману суд.
В ході розгляду справи, позивачем збільшено позовні вимоги, згідно яких позивач просила: визнати недійсним Типовий договір оренди землі без номеру, укладений 2007 року між ТОВ «Сільськогосподарське орендне підприємство «Михайлівське» та ОСОБА_2 , зареєстрований 24.12.2007 року у Вінницькій регіональній філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №040781400347, про передачу в оренду належної на праві власності ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2,14 га кадастровий номер 0520681400:01:009:0072, в межах згідно з планом, що розташована на території Гуменської сільської ради Вінницького району Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 14 років; витребувати у ТОВ «Сільськогосподарське орендне підприємство «Михайлівське» на її користь земельну ділянку та зобов'язати ТОВ «Сільськогосподарське орендне підприємство «Михайлівське» повернути їй у власність в належному стані земельну ділянку площею 2,14 га кадастровий номер 0520681400:01:009:0072, в межах згідно з планом, що розташована на території Гуменської сільської ради Вінницького райони Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; зобов'язати ТОВ «Сільськогосподарське орендне підприємство «Михайлівське» усунути перешкоди у користуванні належним майном ОСОБА_1 шляхом повернення їй земельної ділянки кадастровий номер 0520681400:01:009:0072; скасувати державну реєстрацію Типового договору оренди землі без номеру, укладений 2007 року між ТОВ «Сільськогосподарське орендне підприємство «Михайлівське» та ОСОБА_2 , зареєстрований 24.12.2007року у Вінницькій регіональній філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №040781400347, про передачу в оренду належної на праві власності ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2,14 га кадастровий номер 0520681400:01:009:0072, в межах згідно з планом, що розташована на території Гуменської сільської ради Вінницького району Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 14 років.
Ухвалою суду від 02.03.2021 року збільшені позовні вимоги ОСОБА_1 прийняті до розгляду.
В ході судового розгляду, за клопотанням сторони позивача, судом було призначено судову посмертну почеркознавчу експертизу, проведення якої було доручено експертам Київського науково - дослідного інституту судових експертиз, висновок якої наявний в матеріалах даної цивільної справи.
В судове засідання 13.12.2021 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Парпальос В.В. не з'явилася, надала суду заяву, в якій просить справу розглянути в її відсутність та у відсутність позивача, збільшені позовні вимоги підтримує та просить їх задоволити; стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Будучи присутньою в попередніх судових засіданнях представник позивача збільшені позовні вимоги своєї довірителя підтримала, мотивуючи їх обставинами, викладеними в позовній заяві та просила їх задоволити.
Представник відповідача ТОВ СОП «Михайлівське» - Майданюк С.П. в судове засідання 13.12.2021 року не з'явився, попередньо надавши суду заяву, в якій просить справу розглянути у відсутність сторони відповідача, щодо задоволення збільшених позовних вимог заперечує у повному обсязі, при винесенні рішення просить врахувати всі обставини справи та окремо наголошує на наступному: висновок судової почеркознавчої експертизи є недопустимим доказом, клопотання про що міститься в матеріалах справи; такий предмет позову, як визнання договору недійсним, є неналежним способом захисту; станом на 13.12.2021 року земельна ділянка звільнена та не перебуває у користуванні ТОВ СОП «Михайлівське».
Будучи присутнім в попередніх судових засіданнях представник ТОВ СОП «Михайлівське» - Майданюк С.П. збільшені позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, заперечував щодо їх задоволення, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, у відповіді на заперечення на відзив.
В ході судового розгляду також були допитані експерти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , якими було складено висновок № 21458/21459/20-32 від 16.01.2021 року за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи в даній справі.
Так, експерт Рябенко І.Ю. - судовий експерт відділу почеркознавчих досліджень лабораторії криміналістичних видів досліджень Київського науково - дослідного інституту судових експертиз суду показала, що при проведенні почеркознавчої експертизи експерти самостійно відбирають порівняльні зразки підпису; перевага надається нотаріально засвідченим документам.
Експерт ОСОБА_4 - завідувач відділу почеркознавчих досліджень лабораторії криміналістичних видів досліджень Київського науково - дослідного інституту судових експертиз суду показала, що підтримує висновок № 21458/21459/20-32 від 16.01.2021 року за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи. При проведенні даної експертизи використовувалася методика визначення почерку осіб похилого віку.
Дослідивши та оцінивши матеріали справи, врахувавши надані сторонами відзив на позовну заяву, відповідь на нього, заперечення на відповідь на відзив, взявши до уваги покази експертів, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини громадянина захищаються судом та відповідно до вимог чинного цивільного процесуального законодавства України кожній особі гарантується право звернення безпосередньо до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що в 2007 році між ТОВ СОП «Михайлівське» та ОСОБА_2 , спадкоємцем якої є позивач, було укладено договір оренди землі, за умовами якого, Орендодавець надав, а Орендар прийняв строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Гуменської сільської ради, загальною площею 2,14 га, у тому числі ріллі 2,14 га. Договір оренди зареєстровано в у Вінницькій регіональній філії «Центр Державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040781400347 від 24.12.2007 року (т.1 а.с. 14, 138 - 146). Відповідно до положень ч. 4 ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Згідно положень Закону України «Про оренду землі», договір оренди укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Згідно ст.16 Закону України «Про оренду землі», укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.
Згідно ч.1, 2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Позивач заперечує факт підписання її матір'ю Типового договору оренди землі.
Згідно висновку № 21458/21459/20-32 від 16.01.2021 року за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи (т.2 а.с. 5 - 12) підпис від імені ОСОБА_2 у примірнику Типового договору оренди землі, укладеному між ОСОБА_2 та ТОВ СОП «Михайлівське» від 24.12.2007 року та зареєстрованому у Вінницькій регіональній філії «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040781400347, наданому ТОВ СОП «Михайлівське» у графі «Орендодавець» Розділу «Реквізити та підписи сторін», виконаний письмовим приладдям, а саме: кульковою ручкою без застосування технічних засобів та без попередньої підготовки.
Підпис від імені ОСОБА_2 у примірнику Типового договору оренди землі, укладеному між ОСОБА_2 та ТОВ СОП «Михайлівське» від 24.12.2007 року та зареєстрованому у Вінницькій регіональній філії «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040781400347, наданому ТОВ СОП «Михайлівське» у графі «Орендодавець» Розділу «Реквізити та підписи сторін», виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.
Статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Судом встановлено, що висновок № 21458/21459/20-32 від 16.01.2021 року Київського науково - дослідного інституту судових експертиз за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи стосується предмета доказування, відповідає положенням статті 102 ЦПК України і виготовлений в рамках даної цивільної справи.
Таким чином, судом є встановленим, що підпис у Типовому договорі оренди землі не належать матері позивача, будь-яких доручень іншій особі з повноваженнями на підписання даного договору від її імені, вона нікому не надавала, а відповідачем не надано доказів щодо таких повноважень, але державна реєстрація договору відбулась.
Згідно з ч.4 cт.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, згідно з правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору в мотивувальній частині судового рішення.
Крім того, Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. В даному випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земелі, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Крім того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.11.2019 у справі №487/10132/14-ц).
У розумінні положень наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає користуванню та розпорядженню ним своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.
Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власникові в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17.
Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17.
Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Правовий висновок такого змісту викладено у постановах Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/1279/17, від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17.
Частинами 1, 2 ст.15 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Частина 1 ст.15 Закону України «Про оренду землі» кореспондується із положеннями ч.1 ст.638 ЦК України, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору та умови, що визначені законом, як істотні.
Водночас, відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього кодексу.
Вимогами ст.216 ЦК України, встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
В даному випадку договір оренди землі є неукладеним, однак відповідач продовжує користування землею, чим порушує права позивача на користування та розпорядження належним їй майном.
Доказів на підтвердження того, що на даний час відповідач не користується земельною ділянкою, яка належить позивачу - не надано.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що представником відповідача не доведено правомірності користування земельною ділянкою, що належить позивачці та дійсності підпису її матері на Типовому договорі оренди землі, не надано доказів, які б спростовували твердження позивачки, суд приходить до висновку, що сторони досягли усіх істотних умов договору оренди землі, що передбачені ст.15 Закону України «Про оренду землі».
Згідно з ч.1 cт.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом cт.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч.2 cт. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Таким чином, оскільки відповідач користується земельною ділянкою позивачки без відповідної правової підстави, оскільки договір оренди землі до неї матір'ю позивача з ТОВ СОП «Михайлівське» не укладався, то земельна ділянка підлягає поверненню позивачу.
Відповідно до положень Закону України «Про оренду землі», право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Державна реєстрація речових прав та їх обтяжень здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно абц.1 ч.3 ст.10 вказаного Закону, реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно; відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом.
Згідно положень п.2, 3 ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заява подана неналежною особою або подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.
Таким чином, до кола повноважень реєстратора входить перевірка повноважень особи заявника, дослідження документів на предмет їх відповідності вимогам законодавства, визначення факту виникнення в заявника речового права на нерухоме майно або ж його обтяження.
Відповідно до положень ч.2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Враховуючи, що під час проведення державної реєстрації права оренди на земельну ділянку, що розташована на території Гуменської сільської ради, загальною площею 2,14 га, у тому числі ріллі 2,14 га не було перевірено відповідність договору оренди землі вимогам законодавства та зареєстровано фактично неукладений договір оренди, за таких обставин суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в цій частині.
Відповідно до cт.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Законом України від 05.12.2019 № 340-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Зміст зазначеної правової норми свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
При цьому з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Таким чином, оскільки з 16.01.2020 законодавцем виключено такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а наявність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право оренди земельної ділянки за відповідачем, який не ґрунтується на укладеному договорі оренди землі, порушує права та законні інтереси позивача на користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом передання її в оренду іншим особам, то ефективним способом захисту порушених прав позивача є скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за відповідачем, що забезпечить реальне відновлення порушених прав позивача
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19.
Згідно зі ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
З огляду на те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння позивача поза його волею, витребування вказаної земельної ділянки з чужого незаконного володіння відповідає вимогам ст.387 ЦК України.
Враховуючи наведене, а також специфіку договорів оренди землі, зокрема те, що при укладені договору, сторонами повинні бути узгодженні всі істотні умови, суд вважає, що порушення прав ОСОБА_1 як власника земельної ділянки, без її згоди, позбавляє можливості позивачку вільно розпоряджатися та користуватися її земельною ділянкою, зокрема передавати в оренду для обраних нею орендарів, суд приходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.
Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» від 09.12.1994 р.). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р.).
Такі висновки також викладені у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 року у справі № 607/9865/16-ц.
Згідно ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в загальному розмірі 2114 грн. 40 коп., що підтверджено документально (а.с. т. 1 - 3, 129) та оплачено винагороду за виконану роботу експерта в розмірі 6006 грн. 00 коп. (т. 1 а.с. 173).
Враховуючи, повне задоволення вимог позивача, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати в загальному розмірі 8120 грн. 40 коп.
Крім того, відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно довідки ГУПФУ у Вінницькі1й області (т.2 а.с. 25) позивач з 01.09.2020 року являється інвалідом ІІ-ї групи та відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору.
Враховуючи збільшення позовних вимог позивача, той факт, що позивач звільнена від сплати судового збору, в даному випадку дві вимоги немайнового характеру, суд вважає, що судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1816 грн. 00 коп. слід стягнути з відповідача на користь держави.
Керуючись Законом України «Про оренду землі», ст. ст. 203, 215, 216, 236, 387 ЦК України, ст. ст. 4, 10, 76, 110, 133, 141, 259, 264, 265, 268, 273 - 274 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 - задоволити.
Визнати недійсним Типовий договір оренди землі без номеру, укладений 2007 року між ТОВ «Сільськогосподарське орендне підприємство «Михайлівське» та ОСОБА_2 , зареєстрований 24.12.2007 року у Вінницькій регіональній філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №040781400347, про передачу в оренду належної на праві власності ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2,14 га кадастровий номер 0520681400:01:009:0072, в межах згідно з планом, що розташована на території Гуменської сільської ради Вінницького району Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 14 років.
Витребувати у ТОВ «Сільськогосподарське орендне підприємство «Михайлівське» на користь ОСОБА_1 земельну ділянку та зобов'язати ТОВ «Сільськогосподарське орендне підприємство «Михайлівське» повернути ОСОБА_1 у власність в належному стані земельну ділянку площею 2,14 га кадастровий номер 0520681400:01:009:0072, в межах згідно з планом, що розташована на території Гуменської сільської ради Вінницького райони Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Зобов'язати ТОВ «Сільськогосподарське орендне підприємство «Михайлівське» усунути перешкоди у користуванні належним майном ОСОБА_1 шляхом повернення їй земельної ділянки кадастровий номер 0520681400:01:009:0072.
Скасувати державну реєстрацію Типового договору оренди землі без номеру, укладений 2007 року між ТОВ «Сільськогосподарське орендне підприємство «Михайлівське» та ОСОБА_2 , зареєстрований 24.12.2007року у Вінницькій регіональній філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №040781400347, про передачу в оренду належної на праві власності ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2,14 га кадастровий номер 0520681400:01:009:0072, в межах згідно з планом, що розташована на території Гуменської сільської ради Вінницького району Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 14 років.
Стягнути з ТОВ СОП «Михайлівське», код ЄДРПОУ 03733950, на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , жительки АДРЕСА_1 судові витрати в розмірі 8120 грн. 40 коп.
Стягнути з ТОВ СОП «Михайлівське», код ЄДРПОУ 03733950, на користь держави судовий збір в розмірі 1816 грн. 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду через Вінницький районний суд Вінницької області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 22.12.2021 року
Суддя О.І. Бондаренко