Справа № 753/21715/21 Головуючий у 1-й інст. - Комаревцева Л.В.
Апеляційне провадження 22-ц/824/17085/2021 Доповідач - Рубан С.М.
21 грудня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Заришняк Г.М., Кулікова С.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 27 жовтня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів,-
У жовтні 2021 року ОСОБА_3 звернулась до Дарницького районного суду м. Києва про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2 .
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 27 жовтня 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів - відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду, 15 листопада 2021 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу та постановити нове рішення про задоволення заяви про видачу судового наказу в повному обсязі, вважає, що судом порушено норми процесуального права та не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
Посилається на те, що суд першої інстанції вирішуючи питання про відмову у видачі судового наказу, не скористався правами, наданими йому ч. 7 ст. 165 ЦПК України, згідно з якою «суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру», чим порушив принцип диспозитивності судочинства, задекларований в ч. 2 ст. 13 ЦПК України.
Крім того, посилається на те, що суд першої інстанції з метою отримання інформації про зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування) боржника звернувся тільки до електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ /КМДА», який не відображає відомостей про реєстрацію ОСОБА_2 на інших адміністративно - територіальних одиницях.
Від учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Відмовляючи у видачі судового наказу суд першої інстанції виходив з того, що відсутня можливість встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) ОСОБА_2 за зареєстрованою адресою, вказаною у заяві.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено та апеляційним судом перевірено, що у жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу щомісячно, але не менше 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення заяви і до досягнення дитиною повноліття.
При цьому, заявник зазначила адресу місця проживання боржника: АДРЕСА_1 .
27 жовтня 2021 року Дарницьким районним судом м. Києва зроблено запит до Електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА» про отримання відомостей щодо реєстрації місця проживання боржника, ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 .
Як вбачається з інформації наданої відповідним органом реєстрації місця перебування та місця проживання особи, боржник, ОСОБА_2 не значиться зареєстрованим за вказаною заявником адресою АДРЕСА_1 (а.с. 7).
Висновок суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу відповідно до ч. 9 ст. 165 ЦПК України, відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, оскільки отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) боржника.
Відповідно до ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
Так, наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Відповідно до ст. 162 ЦПК України, заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Статтею 163 ЦК України передбачено вимоги до форми та змісту заяви про видачу судового наказу.
Згідно ч. 5 ст. 165 ЦПК України, у разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції з метою отримання інформації про зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування) боржника звернувся тільки до електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ /КМДА», який не відображає відомостей про реєстрацію ОСОБА_2 на інших адміністративно - територіальних одиницях апеляційний суд не приймає до уваги.
Відповідно до ч.9 ст. 165 ЦПК України у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу.
Указана норма законодавства дає підстави суду апеляційної інстанції дійти висновку про те, що однією із обов'язкових умов для задоволення заяви про видачу судового наказу є наявність інформації у суду про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника.
Аналіз зазначених норм процесуального закону дає підстави для висновку, що приписи ч. 9 ст. 165 ЦПК України є спеціальною нормою, якою встановлена окрема імперативна підстава для відмови у видачі судового наказу, що не суперечить положенням ст.162 ЦПК України, оскільки йдеться не про порушення правил підсудності (п.9 ч.1 ст.165 ЦПК України), а про неможливість отримання інформації щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) боржника (фізичної особи).
Наказне провадження - це особливий спрощений вид цивільного процесу, спрямований на швидкий та ефективний захист безспірних прав осіб шляхом видачі судового наказу, що одночасно є судовим рішенням та виконавчим документом.
Отже, зважаючи на визначений процесуальним законом порядок розгляду та звернення до виконання судового наказу, обов'язковою умовою для його видачі є встановлення зареєстрованого місця проживання фізичної особи - боржника.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що за положеннями ч. 1 ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 166 ЦПК України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Тобто, в даному випадку стягувач, встановивши інформацію про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника, не позбавлена можливості звернутись до суду з повторною заявою про видачу судового наказу або з позовною заявою в порядку спрощеного позовного провадження.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановленої ухвали.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
За встановлених обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановленої ухвали.
Оскільки ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 27 жовтня 2021 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді